Торговий Крюкiв 1950-1960-х років

Торговий Крюкiв 1950-1960-х років

Сьогодні, коли мало не в кожному будинку є по магазину, а в деяких – і по кілька, важко повірити, що в середині 50-х років минулого століття на весь Крюків123



було близько двох десятків торгівельних закладів. Щоправда, Крюків у ті далекі часи був у кілька разів меншим за сучасний. Ще не існувало багатоповерхової житлової забудови на Раківці і Далекій Раківці, 5–9-ти поверхових будинків у центрі Крюкова та вздовж Західної дамби. Та й скуплялися крюків’яни здебільшого не в магазинах. Продовольчі товари купували переважно на базарі, а промислові – на товкучці.

Перший повоєнний базар знаходився на вулиці Леніна, зараз Республіканська, біля садиби Успенської церкви та Костромського кладовища. Межа кладовища проходила метрів на 20 далі від сучасної. Саме там і знаходилися прилавки, ларьки, рундуки, де й відбувалася жвава торгівля. На початку 1950-х років вводиться в експлуатацію новий районний колгоспний ринок на вулиці Дзержинського (Полтавський облпроєкт, архітектор Колесніков). Базарний майдан площею 1,66 га був оточений з усіх боків дерев’яним парканом і вибрукуваний диким каменем. По периметру розташовувалися дерев’яні ларьки і рундуки, в яких приміські колгоспи продавали свою продукцію. Кілька ларьків були відведені під торгівлю м’ясом. Їх орендували приватні власники на час продажу свого товару.

Неподалік від м’ясних ларьків знаходився невеличкий дерев’яний магазинчик, у якому продавались промислові товари широкого діапазону: одяг, взуття, посуд, рушники, всілякі хатні дрібниці (голки, нитки, шпильки і т.п.). У ті роки модним було вишивання. Вишивкою оздоблювали чоловічий, жіночий і дитячий одяг, скатертини, серветки, фіранки, штори, декоративні подушечки і т. п. Аби полегшити роботу майстриням, випускали шматки білого полотна потрібного формату серветки чи подушечки з нанесеним візерунком або малюнком, розбитим на клітинки. Такі «заготовки», а також різнокольорові нитки муліне також продавалися в цьому магазинчику.

Центральний вхід і в’їзд на ринок знаходилися на розі вулиці Дзержинського (зараз Василя Стуса) і провулку Кленового, напроти нього розташовувався допоміжний вихід на провулок Кленовий. Зліва від допоміжного виходу був великий цегляний будинок, де знаходилася адміністрація базару (на фото 6 – залишки цієї будівлі), вагова, контрольна лабораторія та магазин споживчої кооперації, в якому продавали, як мені запам’яталося, м’ясні консерви із свинини, яловичини, птиці, кролів у скляних банках; мак, квасолю, сушені фрукти, борошно та інші продукти за цінами дещо вищими, ніж у державній торгівлі.
Справа від виходу на Кленовий провулок розташовувалася гасова крамниця, далі – туалет та невеличкий будиночок із цегли, в якому, певно, мешкав сторож. Уздовж паркану справа від головного в’їзду йшов відкритий прилавок для торгівлі соняшниковою олією, насінням, макухою та рибою. Трохи пізніше, десь наприкінці 50-х років, справа від центрального входу спорудили великий одноповерховий будинок, в якому влаштували магазин промислових товарів. Тут можна було купити одяг, взуття і навіть корпусні меблі: шафу для одягу, буфет тощо. Зараз у цьому будинку знаходиться магазин господарчих товарів та будівельних матеріалів з виходом на Кленовий провулок, а не на базарний майдан, як колись.

У центрі ринку були обладнані ряди критих прилавків для продажу молочних продуктів, овочів та фруктів. Поза базарною огорожею вздовж вулиці Дзержинського знаходилося кілька дерев’яних яток для приймання шкірок забитих кролів, вторинної сировини. А між ними – невеличка площа для купівлі-продажу сіна, дров, комбікормів, будівельних матеріалів.

Базарними днями вважалися середа, п’ятниця та неділя.

У 1950-ті – першій половині 1960-х років Крюківський базар був велелюдний, особливо в неділю. Сюди виїжджали пересувні автолавки з промисловими товарами, книжкові магазини. Пригадую, в 1955 році справа від головного входу на пересувному прилавку продавали різноманітні книжки. Серед них була велика книга в кольоровій палітурці з гарними кольоровими ілюстраціями «Українські народні казки».
Ще один базарьок (адже так вимовляють корінні крюків’яни, правда ж?) знаходився на привокзальній площі, де було влаштовано навіть кілька дерев’яних відкритих прилавків. Розклад його роботи підпорядковувався розкладу руху приміських (робочих) поїздів.

Про товкучку можна писати романи! За браком часу і місця ми обмежимося короткими зауваженнями. Товкучка – це ринок для продажу речей, які вже були в ужитку, тобто поношених речей. Влада дала дозвіл на існування таких ринків, де в тяжкі повоєнні часи панувала розбурхана стихія капіталізму, у зв’язку з критичною ситуацією з найнеобхіднішими товарами. Крім ношених речей, на товкучці продавали свої вироби майстри та майстрині-ремісники: фіранки, портьєри, рушники, серветки, доріжки, оздоблені вишивкою чи візерунками в техніці рішельє, які звалися «вибитими». У ті часи гардини вішали не від стелі до підлоги, як зараз, а так, що вони лише прикривали вікно. Штори значного поширення не мали. Зате модним було нижню частину вікна завішувати фіранками, оздобленими рішельє. Були у продажу також в’язані речі:

  • кофти,
  • светри,
  • шапки,
  • рукавички.

Столяри продавали табуретки, стільці, етажерки, підставки під хатні квіти.
Значною популярністю у жителів міста користувалися живописні картини на зразок тих, якими торгували герої кінофільму «Операция «Ы» и другие приключения Шурика». А ще килими, які, власне, були імітацією килимів: на однотонну тканину набивався фарбою килимовий візерунок, по периметру пришивалися китиці – і килим готовий.

На товкучку мали право виїздити зі своїм товаром будь-які магазини будь-якої форми власності: державні, кооперативні, стаціонарні, пересувні, автолавки. Тому цей ринок називали ще «вивіз». Так і говорили один одному: «Я був сьогодні на вивозі» чи «Я придбав цю річ на вивозі». Та найголовніше – на цьому ринку завжди можна було купити по-справжньому гарні модні речі, але з великою переплатою у спекулянтів. За радянських часів так називали людей, які перепродували нові речі.

Існував цілий прошарок громадян, які займалися цим промислом. Об’єктивною основою їх існування було хронічне відставання виробництва товарів споживання. Як наслідок, міста Радянського Союзу поділялися на певні категорії, які відрізнялися нормами забезпечення. До першої категорії відносилися Москва і Ленінград, далі йшли столиці союзних республік і індустріальні центри металургійної і гірничо-видобувної промисловості, «закриті» міста, потім обласні центри, а вже далі всі інші, на долю яких залишалися крихти. Спекулянти до певної міри вирівнювали ринок: доставляли товар звідти, де він був у надлишку, туди, де його не вистачало. Щоб регулярно їздити з Кременчука до Москви чи, скажімо, на Донбас, треба було, окрім бажання та обігових коштів, мати ще і вільний час.

У Радянському Союзі всі мусили працювати, інакше непрацюючу особу працездатного віку можна було притягнути до відповідальності за дармоїдство. Тому спекуляцією займалися переважно заміжні жінки (їх не можна було звинуватити в дармоїдстві – вони перебували на утриманні чоловіка) років 30–50, які або не працювали, або працювали за добовим графіком: добу десь чергували, а потім три доби відпочивали.
Відразу по війні товкучка знаходилася, за спогадами старожилів, на початку Пролетарської вулиці в районі сучасної автозаправної станції біля мосту. Згодом її переселили на колишню Другу Ярмаркову площу на Занасип. Ніякого торгового обладнання там не було: торгували з землі (тобто розстеляли на зайнятій ділянці газету чи шматок полотна – і процес ішов). Одяг, тканини вішали на руку чи на плечі, посуд тримали в руках. Тиснява була неймовірна, адже тут на порівняно невеликій площі збиралося чи не пів міста. Дуже легко було загубити напарника, а знайтися – хіба що випадково. Гамір, шум, крики, лайка, гра на гармошці, пісні з патефону – словом, пекло в мініатюрі. Проіснувала товкучка аж до початку 1970-х років. Здається, в 1973 році її закрили.

Переважна більшість крюківських магазинів знаходилася на двох центральних вулицях: імені Леніна (зараз Макаренка–Республіканська) і К. Лібкнехта (зараз Івана Приходька). На вулиці Крупської (зараз Соломії Крушельницької) розташовувався магазин № 17 Крюківського кар’єроуправління, по провулку Леніна (зараз І. Приходька) – магазин рейко-зварювального заводу (магазин № 39 ВРП НОД-5).
Магазини на центральних вулицях, здебільшого, зосереджувалися в районі автобусних зупинок. Автобусний маршрут на Крюків був один – № 2 (Перша радянська лікарня – Раківка). Та й автобус на цьому маршруті довгий час був один – марки ГЗА–651, у 1951 р. до нього долучився ще один – марки ЗІС–155.
Маршрут № 2 починався від лікарні № 1, де автобус розвертався і далі йшов по вулиці Ворошилова (зараз Лікаря Богаєвського), проспекту Леніна (зараз проспект Свободи і вулиця Соборна), вулиці Пролетарській (Небесної Сотні), через міст і потрапляв на вулицю Карла Лібкнехта у Крюкові. Перша крюківська зупинка називалася «Пошта»: неподалік від зупинки по провулку Поштовому, зараз провулок Літературний, 3, знаходилося поштове відділення № 6 у першому поштовому будинку Крюкова, відкритому ще до революції; наступна – «Райрада», яка до 1959 року (до скасування Крюківського району в складі Кременчуцької міської ради) розташовувалася в колишньому будинку купця Г. Є. Чуркіна; потім – «Вокзал», «Стадіон» і «Вагонний завод», де автобус розвертався і їхав по вулиці К.Лібкнехта у зворотній бік до провулку Леніна, долав залізничний переїзд і виїздив на вулицю Леніна, де зупинявся на Костромі, біля школи № 6 (зараз № 29), далі – біля вагонного заводу («Східна прохідна») і остання зупинка – «Раківка».

У середині 50-х років тут були величезні піщані кучугури, кілька десятків приватних садиб, ремісниче училище № 6 і довоєнний 4-поверховий житловий будинок за нинішньою адресою вул. Республіканська, 81. На першому поверсі цього будинку в лівому крилі знаходився головний на Раківці магазин змішаного типу . Тут можна було купити хлібобулочні вироби, печиво (запам’яталися багдадські пряники та галети, цукерки «Прем’єра», «Спорт», фруктова карамель «Слива», льодяники «Барбарис», «Дюшес», ірис у плитках та «Золотий ключик», «Ракові шийки» , «Гусячі лапки» і найдешевші «Подушечки» та різна помадка, а ще халва, яка продавалася на вагу з підносу. Шоколадні цукерки купували рідко, запам’яталися «Ласточка», «Весна» та «Ромашка» . У гастрономічному відділі були ковбаси: варені «Докторская», «Молочная», «Отдельная; варено-копчена «Краківська» і напівкопчена «Одеська».

Кандидат мистецтвознавства А.М.Лушакова
Джерело: Кременчуцький краєзнавчий музей

Summary
Торговий Крюкiв 1950-1960-х років
Article Name
Торговий Крюкiв 1950-1960-х років
Description
Перший повоєнний базар знаходився на вулиці Леніна, зараз Республіканська, біля садиби Успенської церкви та Костромського кладовища.
Author
Publisher Name
Околицi Кременчука
Publisher Logo
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5.00 из 5)
Loading...

Если Вы являетесь владельцем каких-то фотографий опубликованных на сайте и не желаете, чтобы они здесь публиковались - свяжитесь с администрацией.

Leave a Reply

Your email address will not be published.

This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policy and Terms of Service apply.