(сквер, який зостався лише в історії нашого міста)
До 80-х років ХІХ ст. з громадських зелених об’єктів в Кременчуці був Міський сад та сквер Штабний, і лише приватні садиби вабилли своїм гарним озелененням:
«Середина города покрыта частыми и опрятными домами. Тротуары подле домов вымощены. Несмотря на пещаную почву, разведены некоторыми домохозяевами небольшие садики»
(Рядки із статистичного опису міста 1858 року).
У 80-х роках ХІХ ст. за правління міського голови Диздарєва Олександра Пилиповича місто активно улаштовується.
Олександр Пилипович був військовим, з 1862 року – у відставці. З 1880 по 1883 роки – голова Кременчуцької повітової земської управи, з 1884 по 1894 роки Кременчуцький міський голова, а також з 1878 року по 1890 рік – почесний мировий суддя. Протягом дев’яти років був попечителем кременчуцького Олександрівського реального училища. За особисті заслуги перед містом за постановою Міської Думи в її залі був поміщений портрет О.П.Диздарєва.
Метою нового голови було місто з новим, сучасним виглядом. З історичного опису того часу:
«…город совершенно преобразился, он (Диздарєв О.П. – Авт.) выстроил много городских доходных строений, улицы вымощены диким каменем, явилося много скверов, парков, бульваров, с беседками и цветниками, обнесенные железными решетками и деревянными частоколами и много таких домов, которые не стыдно поместить и в столицах; одним словом, Кременчуг ожил, принарядился, сделался чистеньким, опрятным и неузнаваемым, чему много способствует обширная торговля…».
За його підтримки та ініціативи один за одним з’являються три нових сквери – Земський, Біржовий і Поштовий.
Поштовий сквер був насаджений у 1889 році в східній частині Соборної площі між будівлями поштово-телеграфної контори і Успенського собору. Він протягся від вул. Поштової (сучасна вул. Генерала Жадова) до вул. Київської (сучасна вул. Перемоги). Сквер мав неправильну конфігурацію з добре розвиненою сіткою стежок, одна з яких виходила на вул. Єкатерининську (сучасна вул. Соборна). На поштових картках початку ХХ ст. можна побачити цей сквер у різних ракурсах. Завжди охайний, він став окрасою Соборної площі разом з Успенським сквером (при соборі) та Земським сквером (біля будівлі Кременчуцького земства), виступаючи пишним зеленим острівцем у теплий період року.
Після революційного перевороту 1917 року на території скверу в грудні були здійснені перші поховання 8 червоногвардійців, які загинули під час сутички з військами Центральної ради навпроти Міського саду. В січні 1918 року тут з почестями поховали 13 червоногвардійців, яких закатували гайдамаки в сосновому лісі с. М. Кохнівка. Під час перебування в Кременчуці окупаційних німецьких військ за наказом німецького коменданта в березні 1918 року захоронення зі скверу перенесли на міське кладовище. Після відновлення радянської влади прах нещасних знову викопали і перепоховали із кладовища в сквер. Там же поховали і командира 7-ї роти 5-го радянського стрілецького українського полку з трьома червоноармійцями, які загинули на дніпровській кризі від петлюрівських куль.
З осені 1919 року Кременчук перебував під денікінцями. 6 грудня ними було вбито біля мосту 26 заарештованих. Тіла загиблих також поховали на території Поштового скверу. Серед них значилися крюків’яни Донченко з двома синами, Чернявський – радянський комендант м. Олександрії, Катін – колишній працівник київської НК, матрос Бор з м. Одеси, Матвієць Я.П. з с. Солониці – колишній заступник голови Кременчуцького повітового земельного комітету. Вже після закінчення громадянської війни у 1922 році там також поховали зав. оргінструкторським відділом окрпарткому Ляміна, а з часом міліціонера Епельбаума.
Так в перші роки радянської влади сквер у центральній частині Кременчука перетворили на кладовище, де упокоїлися близько 60 чоловік. У 1926 році навколо братських могил з’являється оригінальна огорожа із вкопаних в землю гармат, жерла яких сполучалися між собою за допомогою бронзових ланцюгів. Були використані історичні гармати, які в 1914 році знайшли під час земляних робіт на березі Дніпра і свого часу планувалися на огорожу пам’ятника імператору Олександру ІІ, що мав стати головним акцентом у Штабному сквері.
Пізніше замість міні-кладовища була влаштована одна братська могила (але відомостей про те, чи було проведене перепоховання останків з індивідуальних могил, чи надгробки просто зрівняли з землею, нема). На ній в 1935 році встановили тимчасовий дерев’яний обеліск. Згідно з рішенням № 115 Кременчуцького міськвиконкому у 1937 році його замінили сірим гранітним за проектом місцевого архітектора А. Гуралова, висотою 10 м, увінчаним п’ятикутною бронзовою зіркою. На чільному боці обеліска знаходилася бронзова дошка розміром 1,3 х 0,7 м з написом «Борцам за власть Советов». Роботи були проведені у 1938 році. У 1940 році на виступаючому пілоні обеліска встановили скульптуру «Партизани» за авторством архітектора Когана.
В 1941 році, під час окупації Кременчука німецько-нацистськими загарбниками, з обеліска зняли зірку і табличку та ланцюги з гармат. Після проведеної підпільниками групи М. Ромашкіна й І. Лісненка акції по відновленню таблички розлючені окупанти ліквідували не лише її, але й скульптуру «Партизани».
Руйнівна війна обійшла осторонь зелені насадження скверу, котрі, на щастя, майже повністю збереглися. В 1946 році на надмогильному обеліску відновили зірку і табличку. Навесні 1947 року в сквері розпочали будівництво танцмайданчика і естрадної раковини. За спогадами кременчужан Потапенка П.С. та Бергера Є.Д., вони знаходилися ліворуч від центрального входу в сквер з вул. Перемоги. На виносній торгівлі можна було придбати газети, морозиво, воду. Навесні 1948 року міським відділом благоустрою було відремонтовано 600 погонних метрів дерев’яної огорожі навколо скверу, розбито клумби для квітів, на яких висаджено понад п’ять тисяч корінців айстр, гвоздик, петунії, портулаку, а також насаджені молоді дерева. Як до війни, так і в повоєнні роки Поштовий сквер був одним із улюблених місць відпочинку кременчужан, зранку до вечора він був наповнений відпочиваючими та дітьми.
В кінці 60-х років ХХ ст. виникає потреба оновлення і благоустрою площі Перемоги у зв’язку з встановленням на ній пам’ятника Леніну, що передбачало і реконструкцію Поштового скверу для створення єдиного архітектурно-художнього ансамблю. В 1970 році було видане проектно-архітектурне завдання на реконструкцію та виділені кошти на виконання робочих креслень.
Проект реконструкції Поштового скверу площею 1,72 га був розроблений в 1972 році Кременчуцьким відділенням Полтавського філіалу «Укрміськбудпроект» на замовлення відділу комунального господарства міськвиконкому. Восени цього ж року, згідно з розробленим проектом, були проведені наступні роботи: завезено 50 куб. м рослинного ґрунту під клумби і газони, впорядковані стежки, влаштовані освітлення, технічний водогін. Роботи по озелененню включали створення газонів, клумб, 750 погонних метрів живоплоту із бирючини. Також висадили 158 дерев, 208 кущів, 50 корінців витких рослин, серед них прекрасні троянди. На кінець 1974 року в сквері налічувалося 266 дерев. Щороку весною понад 1300 цибулин тюльпанів прикрашало клумби скверу.
На початку 80-х років ХХ ст. у зв’язку із зведенням адміністративного будинку Кременчуцького міськвиконкому Поштовий сквер, окрім території навколо пам’ятника, підлягав знесенню. Із офіційного переліку скверів Кременчука він зник. У 1983 році позаду братської могили «Борцам за власть Советов» виросла триповерхова споруда, залишилися лише ділянки обабіч обеліска, де висадили ялину, березу та півонію. Скульптурну композицію «Партизани» на пам’ятнику було відновлено у 1987 році за авторством місцевого скульптора Волкової В.Г.
Протягом багатьох років невеличка територія, яка залишилася від скверу, не міняла свого рослинного ландшафту. Останнім часом, завдяки старанням працівників комунального підприємства «Благоустрій Кременчука», став вимальовуватися новий образ зеленої зони.
Але це вже зовсім інший зелений об’єкт, який жодною рисою не нагадує колишній Поштовий сквер. Рано навесні першою квітує тут магнолія Суланжа, квітники різної конфігурації все літо горять різнобарвним малюнком. Уздовж доріжок висаджені декоративні красиво квітучі кущі, дерева рідкісних видів і форми, багато різновидів хвойних. Нещодавно зелений газон збагатився новими формами квітників у вигляді металевих дуг, прикрашених ємкостями для ампельних довгоквітучих рослин та квітів.
Час змінює наше довкілля, образ міста стає іншим, натомість зеленим і ошатним він залишається завжди.
Використані матеріали статті ст. наукового співробітника музею Музиченко Н.В.