Історія Бульвара Пушкіна (нині бульвар Українського Відродження)

Колишня Городова, Пушкінська.

Також історія вулиці 29 Вересня.

Перпендикулярний до вулиці Соборної (колишня Леніна), розташований між кварталами Квартальної та К. Маркса, простягається від набережної Дніпра до вулиці 1905 року.

Довжина бульвару — 600 метрів.

Вулиці 29 Вересня — 630 метрів.

Цій вулиці перші містобудівники відводили абсолютно особливу роль — головної поперечної магістралі, яка перетинала територію нового міста посередині. На плані 1774 року вона починалася на березі Дніпра, звідки відкривався чудовий краєвид на острови, Крюківські та Білецьківські плавні, і закінчувалася на заплавних луках Кагамлика.

Але життя часто вносить корективи. Наприкінці передбачуваної вулиці на момент складання плану вже існував посад, який так і не вдалося ані знести, ані пробити крізь його землі вулицю. Тому майбутній бульвар Пушкіна, дійшовши до сучасної вулиці 1905 року, так і зупинився там до теперішнього часу. Важливість вулиці в планувальній системі міста підкреслювалася ще й тим, що саме на ній облаштовувалися перші міські площі — у місцях перетину із сучасними вулицями Першотравневою та Софіївською (колишня Чапаєва). Сама ж вулиця у XVIII столітті ще не мала назви, а на початку XIX століття отримує ім’я Городової через міське поліцейське управління, що на ній розташовувалося.

Протягом першої половини XIX століття вулиця активно забудовується. З огляду на її близькість до головної Торгової площі, тут охоче селилися купці, дрібні торговці, ремісники. У 1842 році на розі Городової та Біржової вулиць виросла перша в Кременчуці тютюново-махоркова фабрика С. Дурунчі, яка незабаром перетворилася на найбільше підприємство цієї галузі в місті.

З другої половини XIX століття в Кременчуці бурхливо розвивається промисловість. Заводи, фабрики, пристані, склади виростають у прибережній смузі, відтісняючи місто від річки. Не оминула ця доля й Городову вулицю. Увесь берег виявився зайнятим лісовими складами. А неподалік Дніпра, на розі Української вулиці в 1877 році М. Компанієць заснував другий у місті пивоварний завод.

Зараз на місці пивзаводу розташований Придніпровський парк, а на самому початку вулиці височіє напівзруйнований «Пагорб Бойової Слави». Біля підніжжя нереалізованого меморіалу — центральний речовий ринок.

Під час війни ці квартали були повністю спалені. І все, що існує зараз між вулицею Соборною та набережною Дніпра, з’явилося в повоєнні роки. Ще тривала війна, а на пустирі розпочалося будівництво Трикотажної фабрики. Будували переважно жінки, вибирали з-під завалів цеглу і власними силами зводили перші виробничі корпуси. Так споруджувалося приміщення для сушіння полотна, добудовувався в’язальний цех. У фарбувальному цеху стояли великі чани, у які вручну завантажували полотно. Вручну ж діставали його, віджимали в центрифузі, а потім віджате полотно на плечах переносили в інше приміщення для сушіння. Пізніше з’явилися нові корпуси, нові машини. І наприкінці 80-х це було одне з найбільших підприємств легкої промисловості в Україні; його виробничі площі становили 6,3 тис. квадратних метрів.

Навпроти Трикотажної фабрики до революції діяла друкарня Ф. Бенгуса, а ближче до вулиці Воровського розташовувався паровий борошномельний млин «Товариство П. Карпов та І. Люборовський», заснований у 1890 році, що переробляв пшениці на 1 млн карбованців на рік. Борошно відправляли головним чином до Північно-Західного краю. Тепер на цьому місці — міський Палац культури, збудований у 1972 році.

На перехресті з вулицею Воровського колись була Красна площа, так наприкінці XIX століття називалася колишня Мала площа. Ліворуч її обрамляли величезні п’ятиповерхові корпуси тютюново-махоркової фабрики М. Володарського, що згоріли в 1917 році. Праве крило площі було забудоване одно- та двоповерховими міщанськими будинками. Центр площі займав зооцирк — палка мрія всієї кременчуцької дореволюційної дітлахів.

Найкрасивіша частина бульвару Пушкіна розташована між вулицями Першотравневою та Соборною (колишня Леніна). До війни тут стояли житлові будинки, дитячі садки, багатоповерхова середня школа. На розі з вулицею Соборною у двоповерховій будівлі розмістилася їдальня воєнторгу (1-й поверх), а на другому поверсі містився Кременчуцький аероклуб, перший випуск якого відбувся в 1938 році. Начальником аероклубу був К. Ковтун. У Кременчуцькому аероклубі навчалися:

• В. Крупський — Герой Радянського Союзу,
• П. Бардаш — льотчик-винищувач, після війни працював викладачем у Кременчуцькому льотному училищі,
• Я. Кулинич,
• Д. Комашко та інші.

Під час війни ці квартали вигоріли вщент. Відновлювати було нічого. Тому першим повоєнним генеральним планом Кременчука передбачалося розширення цієї частини вулиці, облаштування скверу в її центрі, а на перетині із Соборною — створення великої площі з театром. На жаль, реалізувати цю ідею не вдалося. У першій половині 60-х років уздовж вулиці вишикувалися одноманітні п’ятиповерхові житлові будинки, бульвар засадили вербами, каштанами, березами, а білопінні стіни квітучої таволги піднялися біля пішохідних доріжок.

На початку 80-х років приступили до реконструкції бульвару. Змінилася система проїздів, облаштовано фонтани, встановлено стилізовані під старовину ліхтарі та лави, висаджено берези, горобину, сотні кущів троянд, організовано напівкруглу площу з пам’ятником О. Пушкіну.

У 1899 році, до святкування 100-річчя від дня народження Пушкіна, вулицю Городову перейменовують на вулицю Пушкіна.

Висаджений після війни вздовж вулиці Леніна (нині Соборна) Жовтневий сквер (нині сквер імені О. Бабаєва) розділив вулицю Пушкіна на дві частини. У 1983 році на честь 40-річчя визволення Кременчука від німецько-фашистських загарбників частину Пушкінської вулиці, від вулиці Жовтневої (нині Ігоря Сердюка) до вулиці 1905 року, перейменовують на вулицю 29 Вересня. До війни тут, на перехресті з вулицею Івана Мазепи (колишня Бутиріна), стояли надзвичайно красиві будівлі:

• Пушкінська народна аудиторія,
• Будинок мирових суддів

На розі вулиць Пушкіна та Івана Мазепи (колишня Бутиріна) знаходився літній сад «Трансбуд». Тут була відкрита естрада, де виступали колективи художньої самодіяльності, «Синя блуза», приймали в піонери, комсомол, проводили вечори відпочинку та масові гуляння.

Із визначних дореволюційних будівель уцілів лише католицький костел.

На початку 90-х років одноповерхову забудову вулиці 29 Вересня було знесено. На її місці споруджуються багатоповерхові будинки. Відходить у минуле колишня Пушкінська вулиця, про яку поет О. Овчаров писав:

«Притулюсь до скла

Розпашілим чолом

І згадаю Кременчук,

І старий дім на Пушкінській,

І жовтий клен у вікні,

І гостро серце заболить

у мені».

TRX / USDT (TRC20)

Підтримати проект

Натисніть, щоб скопіювати адресу:

КОПІЮВАТИ

Відскануйте QR-код гаманцем Trust Wallet, TronLink або через біржу.