Розташована між вулицями Софіївською (колишня Чапаєва) та 1905 року, простягається від набережної Дніпра до проспекту Свободи (колишня вулиця 60-річчя Жовтня).
Довжина 2100 метрів.
Серед перших вулиць нового міста, що проєктувалося за регулярним планом 1774 року, була й сучасна вулиця Троїцька. Вона починалася від селітрового заводу, який розташовувався на самому березі Дніпра, і йшла паралельно до центральної вулиці аж до міської межі.
Але на шляху її пролягання, між сучасними вулицями 1905 року — Гоголя, Академіка Маслова (колишня Радянська) — Пушкінською, лежав старовинний міщанський посад. Перші містобудівники не наважилися прорізати вулицю через посадські землі, тому до кінця XVIII століття вона складалася з двох відрізків:
- від селітрового заводу до посаду,
- від посаду до сучасної вулиці Небесної Сотні (колишня Пролетарська),
Тобто вийшла вона нерівною, що й відобразилося в першій частині її назви — Крива, а оскільки вона була сильно заболоченою, невимощеною, то люди додали до назви ще один епітет — Грязна. Так народилася її перша назва — Кривогрязна.
У 1805 році кінці вулиці нарешті з’єднуються, і вона пролягає рівною лінією від Малої Успенської вулиці до В’їзної площі на березі Кагамлика. У другій половині XIX століття після забудови В’їзної площі Кривогрязна вулиця простягається до Хорольської вулиці, досягнувши сучасної межі.
Протягом XIX століття на Кривогрязній селилися бідні міщани, відставні солдати, робітники тютюнових імперій М. Рябіновича та Г. Гурарія. На вулиці розташовувалися казарми артилерійських складів, похмурі склади тютюнової фабрики «Самокат», виходили тили Бульварних казарм, а комарі із заболочених берегів Кривої Руди та Кагамлика отруювали життя навколишньому населенню з весни до пізньої осені.
Тільки наприкінці XIX століття на Кривогрязній розпочинаються зміни. 19 липня 1887 року на місці сучасного скверу «Космос», а тоді тут було старовинне православне кладовище та величезний яр, закладається фундамент дерев’яної Троїцької церкви. У 1910 році дерев’яну церкву зносять, а на її місці протягом п’яти років будується новий кам’яний храм в ім’я Святої Трійці. Його урочисте освячення відбулося на День Святої Трійці 14 червня 1915 року. Храм подарував вулиці нове ім’я. З 1901 року вона стала називатися Троїцькою.
На початку XX століття вулицю, особливо її прибережні райони, поступово освоюють заможні кременчужани. Тут купують садиби чиновники, купці, багаті ремісники. Одна з найошатніших будівель, на розі Троїцької та Училищної вулиць, належала князю Серебряному. У цьому маєтку витончений аристократизм ампірного декору сприймався як відгомін колишньої слави дворянської імперії. У радянські роки, після націоналізації, у будівлі розміщувався штаб із будівництва водозахисної дамби, перед війною — дитячий будинок, у 50–80-ті роки — житловий будинок.
У 1898 році в Кременчуці з ініціативи Кременчуцького товариства лікарів створюється Громада сестер милосердя Червоного Хреста. У розпорядженні товариства була садиба на розі Троїцької та Херсонської вулиць.
1930-ті роки… Епоха складна й суперечлива. Активне творення, натхненне будівництво нового і нігілістичне руйнування минулого. За численними проханнями трудящих, як свідчив офіційний документ, була обезголовлена та напівзруйнована Троїцька церква, а Троїцька вулиця отримує ім’я відомого радянського дипломата Л. Красіна (1870–1926). Впорядковується набережна Дніпра, у районі вулиці Красіна розбивається сквер, поруч виріс новий хлібзавод.
Для дітей колишньої робітничої околиці в 1936 році була збудована нова триповерхова середня школа № 6 ім. О. Горького. У цій школі у 1938–1941 роках навчався майбутній Герой Радянського Союзу І. Ткаченко (1924–1943). У 1936–1941 роках у школі навчався К. Ємельяненко (1922–1942).
Влітку 1941 року в школі було розгорнуто 1343-й евакогоспіталь. У 1943 році, після визволення Кременчука, у школі розмістився 5152-й хірургічний польовий пересувний шпиталь та 315-й евакогоспіталь.
Після закінчення війни в цій будівлі розмістилися дві школи — № 3 та № 4. За спогадами колишніх учнів, у 1945 році через займання новорічної ялинки виникла пожежа, яка сильно пошкодила будівлю. Після її відновлення в 1950 році тут розмістилася середня школа № 13.
У довоєнні роки на розі вулиць Красіна та Шевченка була збудована ще одна школа № 4. Ошатна триповерхова будівля прикрасила цей мікрорайон. Під час нацистської окупації в ній розміщувався військовий шпиталь німецьких військ. Померлих від ран солдатів ховали тут же, у шкільному сквері. Під час відступу німці знищили будівлю школи, і вже пізніше, у 1960–1962 роках, на старому місці було зведено нову будівлю — середню школу № 19.
Одразу хочу уточнити, що останків німецьких солдатів на території школи № 19 немає. Під час повені 1942 року кладовище затопило, і німці перепоховали солдатів десь на околиці Кременчука. А якщо спиратися на дані з історії парку біля клубу Котлова, де німці також ховали загиблих і померлих солдатів, у 1943 році під час відступу прах із могил викопали й забрали з собою. Залишені могильні ями повторно використовувалися для поховань, але вже радянських воїнів. Гадаю, так само німці вчинили і з другим кладовищем на околиці Кременчука.
Невпізнанною стала вулиця Красіна в повоєнні роки. Тролейбусний маршрут зв’язав нагірну частину з центром та колгоспним ринком, з’явилися багатоповерхові житлові будинки, магазини, заклади громадського харчування, гуртожитки, аптека. Уздовж вулиці висадили каштани, які радують кременчужан своїм пишним цвітом.
У 2014 році, відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», депутати Кременчуцької міськради затвердили рішення «Про перейменування вулиць міста Кременчука», і вулиця Красіна повертає дореволюційну назву — Троїцька.
TRX / USDT (TRC20)
