Чинники формування суспільно-політичного статусу жінки періоду Київської русі

Чинники формування суспільно-політичного статусу жінки періоду Київської русі

Автор: Барановська Мар’яна Юріївна
ВСТУП. Останнім часом проблему «жіночого питання» намагаються вирішити все ширші кола науковців і дослідників. Усе частіше постає запитання:

«А чи існує насправді проблема «жіночого питання»? Що собою являє цей термін, які складові включає в себе?»

Яким чином пов’язані між собою жіноче питання та жіночі людські права? Чи є тотожними ці поняття?
Відповіді на ці запитання у різні часи давались різноманітні [1-5]. Представниками окремих політичних та ідеологічних течій по-різному тлумачився зміст жіночого питання. Ставлення суспільства також завжди було неоднозначним, в залежності від вимог часу і історичного розвитку.
У певні часи проблема жіночого питання і жіночих людських прав ототожнювались, хоча конкретизація їх в політиці і суспільному житті різних країн визначає розбіжності між ними. Розглядаючи жіночі права, як універсальні і стандартні, що закріплені в різноманітних документах різних країн та всесвітніх організацій, на відміну від прав людини, вони є в більшій мірі еталоном, до якого необхідно прагнути задля їх реалізації.
Історично складалося так, що жінки протягом довгого часу залишалися осторонь тих питань, які стосувалися прав людини. Під час вивчення впливу порушень прав цивільної чи політичної природи на суспільство, бралися до уваги лише інтереси чоловіків, а вплив цих процесів на жінку або зовсім ігнорувався, або розглядався як щось додаткове, специфічне, насамперед тоді, коли мова велася про релігійні, культурні та місцеві особливості. Тож довгим і тернистим був шлях жінок до визнання жіночих прав, і розпочався з суфражизму – жіночого руху за отримання права голосу на виборах. Суттєвий злам у цій сфері припадає на часи активного розвитку капіталізму – першу половину XIX століття. Саме з цими процесами пов’язує і появу жіночого питання О. Коллонтай

«…жіноче питання виникло як результат протиріч, які створені капіталізмом, протиріччям між зростанням кількості жінок, що втягнуті у народне господарство, та відсутністю їх рівноправності в суспільстві, шлюбі, державі».

Масове розповсюдження жіночої праці і поступове встановлення контролю за народжуваністю – два різних, але дуже важливих як для суспільства, так і для жінок, зокрема, процеси, які почали активно розгортатися саме в ті часи. Відповідно вони супроводжувалися кризою родини в найнижчих прошарках міської громади. А найголовніше – зробили з жінки конкурента чоловікові на ринку праці, загострили напруженість у соціальних відносинах між статями.
Вирішення проблеми жіночого питання можливе лише за умови висвітлення впливу соціальних стандартів мислення і поведінки, які за своєю суттю є проявом чоловічого погляду на проблему жіночих прав і можливостей протягом тривалого часу, тобто еволюцію отримання жінками прав у суспільстві. Доцільним було б розпочати вивчення цих процесів з конструктивного відтворення формування суспільно-політичного статусу жінки часів Київської Русі.
АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ. На сьогодні ми маємо безліч праць, в яких описується чималий внесок знатних жінок до політичного буття не лише власної країни, а й тогочасного світу, а також аналізуються трансформаційні процеси в суспільстві, пов’язані з визначенням правового статусу жінки.
Одним з найяскравіших свідчень того, що проблема «Жінка в історії України» досить широко досліджується, є вихід колективних монографій «Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні» [1] та «Українки в історії» [2], індивідуальної монографії О.З. Маланчук-Рибак «Жінка в історії» [3], біографічного енциклопедичного словника «Жінки України» [4]. Детально проаналізовано роботи М. Грушевського [5], для якого суспільне становище жінки стало невід’ємною частиною характеристики загальнокультурного та історичного процесів. Аналіз взаємин «жінка – суспільство, суспільство – жінка», нехай навіть схематичний, наявний у М. Грушевського при дослідженні майже кожного історичного періоду. Ролі жінки в історії українського народу від княжих часів до початку ХХ століття присвячує свої статті М. Голубець. Н.Л. Пушкарьова у своїй праці «Женщина Древней Руси» [6] висвітлює образ першої визначної лікаря-жінки і першого вченого-медика в історії Русі України, дочки Мстислава Володимировича Добродії Євпраксії-Зої (1108-1172), яка на перших етапах нашої державності зайняла видатне місце у світовій медичній науці. Слюсаренко Н.В. наводить аналіз ролі і місця жінок у суспільстві в різні періоди його розвитку. П. Гай-Нижник у нарисі «Княжни та княгині Русі-України (Х – ХІV ст.)» змальовує загальний огляд княжого жіноцтва в «руський» період і робить спробу створити загальну картину доль руських княжен і княгинь. Не оминула своєю увагою роль жінки в історії України і Кашуба М.В. у своїй праці «Давньоруські традиції трактування образу жінки та їх продовження на Україні» [7].
Велика увага визначенню ролі жінки в Київській Русі приділяється у тогочасних законодавчих і церковних актах: судовому уставі «Руська правда», так званих «церковних уставах» перших князів [8, с. 18-21], княжих грамотах [9, с. 45-48], повчаннях і розпорядженнях перших митрополитів і єпископів [10, с. 96-99], кодексі церковного права, так званої Кормчої книги [10, с. 104], свідченнях літописців.
Погляди на жіноче питання у контексті жіночих прав, як і в багатьох інших дискусійних проблемах, досить неоднозначні і суперечливі: від повного заперечення існування до його визнання [1, с. 3]. Якщо підійти до цієї дилеми впритул, то можна побачити, що проблема загальнолюдських прав для жінок, як частина жіночого питання, постає лише на певному етапі розвитку суспільства. Здебільшого, коли мова йде про жіноче питання, мається на увазі комплекс соціальних, політичних, медичних проблем, що стосуються жінок, а також проблеми, пов’язані з можливостями реалізації жінок у суспільстві. У різноманітні періоди історичного розвитку в різних державах жіноче питання розглядали як жіночі проблеми, які стосуються всього суспільства, з одного боку, і як наслідки та прояв патріархального суспільства та патріархального розподілу соціальних ролей у ньому – з другого.
На тлі цих перетворень, соціальних і політичних процесів, що розгорнулися, з різним ступенем інтенсивності починається формування руху за права жінок, який здебільшого мав вигляд жіночого руху [2, с. 55]. Вирішення жіночих проблем – справа самих жінок. Таке розуміння проблеми гендерної рівності притаманне як для XIX століття, так і для наших часів. Адже важливість досягнення рівноправ’я статей не знаходить належного розуміння в суспільстві. Ті досягнення, які мають на сьогодні жінки в нашій країні, безперечно, вагомі, проте процес гальмування з боку більшої частини суспільства, здебільшого чоловіків, які є представниками владних структур, унеможливлює повне вирішення тих питань, які отримали загальне визначення як «жіночі питання». Традиційно до кола «жіночого питання» належали не тільки проблеми, які стосуються безпосередньо жінок, але також становища дітей в суспільстві, питання сім’ї, виховання, здоров’я, екології, харчування тощо, тож від вирішення цих нагальних проблем виграють не лише жінки, а й чоловіки як невід’ємна складова суспільства [1, с. 49].
На сьогодні актуальним і дуже цікавим є не лише процес виникнення поняття «жіноче питання», а й утворення передумов його виникнення, які закладалися ще з давніх часів, а також висвітлення ролі чоловіків у процесах, пов’язаних з визначенням правового та соціального статусу жінки в різні часи. Адже ті права і можливості, які має сучасна українська жінка, насамперед надав їй чоловік [11, с. 338], проте виникає запитання:

«А чи дозволяє він цій жінці реалізовувати їх, чи не регламентує її діяльність, не окреслює сфери, в які жінці не бажано потикатися?»

Звичайно, формально – це не так. Але сучасне суспільство, пронизане андроцентричними поняттями і установками ще не усвідомлює необхідність викорінення патріархальних стереотипів і формування гендерних уявлень, не лише декларативно не перешкоджати прагненню жінок бути активними учасниками громадсько-політичних процесів, а й допомагати жінкам у повній мірі реалізовувати свої права. Прерогатива чоловіка – визначати обсяг прав і можливостей жінок – сягає своїм корінням ще Київської Русі, яка славилася видатними правительками і сильними постатями – представницями «слабкої статі». Тому виникає необхідність визначення суспільно-політичного становища давньоруської жінки, окреслення сфери її діяльності, виявлення ролі чоловіка у наданні можливостей знатним жінкам реалізувати свої права у сфері державного управління.
МЕТА РОБОТИ. На підставі соціально-політичного статусу жінок доби Київської Русі довести, що українська жінка мала ті права і можливості, які надає їй чоловік, що хоча жінка і здатна активно впливати на суспільні, політичні, економічні та інші сфери розвитку держави, проте вирішальним і основоположним у цих процесах є чоловічий фактор.
МАТЕРІАЛ І РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Багато славних жіночих імен зберегли літописні зводи Давньої Русі. На особливу увагу, звичайно, заслуговує княгиня Ольга, яка під час свого правління керувалася звичаєвим правом, була талановитим правителем держави, а також мала успішні дипломатичні стосунки, впровадила перші в Київській Русі «реформи», визначаючи окремі землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини [5, с. 37]. Також відома своїми дипломатичними контактами в 989-990 рр. з послами Німеччини княгиня Анна, дружина Володимира Святославовича, що свідчить про використання жіночої мудрості і дипломатичних здібностей. Історія життя давньоруських жінок Предслави і Марії Добронеги Володимирівни, Анни, Єлизавети і Анастасії Ярославен доводить величність і могутність жінок, які вклали посильний внесок у зміцнення міжнародного престижу своєї Батьківщини. Проте свої управлінські можливості вони реалізовували за межами Київської Русі і в тих рамках, в яких їм дозволяли чоловіки. А на рідних землях жінки княжого походження смиренно чекали вирішення своєї долі батьком чи чоловіком, займаючись заснуванням монастирів та шкіл при них, як-то Анна – Янка Всеволодівна, «списыванием книг», займалися медициною, як Добродія – Євпраксія – Зоя, донька Мстислава Володимировича.
Хоча участь княгинь у державотворчих процесах Давньої Русі може свідчити про високий рівень розвитку соціально-правової, культурної і державної системи, проте факти насильницького одруження (князь Володимир Святославич одружився з донькою полоцького князя Рогволда Рогнедою проти її волі, шляхом захоплення її у полон) [6, с. 32] свідчать про стійку систему чоловічого контролю і порядку, що забезпечує домінування чоловіків на всіх рівнях та підпорядкування їм жіночих інтересів. Існування великої кількості рабинь – наложниць, які обслуговували князів, народжували їм дітей, також є показником глибокої залежності жінки від чоловічих принципів і установок тогочасної держави.
Звичайно, деяке послаблення чоловічої гегемонії в політичному житті Київської Русі мало місце. Так, період 30-50 років ХІІ століття в історії Полоцького князівства В.Л. Янін назвав «полоцьким матріархатом», бо на політичну арену вступили княгині – представниці сім’ї князя Святослава Всеславича; але можна допустити думку, що цей факт мав місце лише тому, що після перемоги Мстислава Володимировича під час феодальної усобиці зберегти владу можна було лише за допомогою представниць жіноцтва, на яких можна впливати і які не зможуть зрадити в силу своєї жіночої відданості та відсутності великих політичних амбіцій.
З середини ХІІІ століття згадується багато імен княгинь і бояринь, які брали активну участь у політичному житті окремих князівств і навіть здійснювали одноосібне керування. Згідно з документами того часу заняття княгинь «законодательством и устроительством» нарівні зі своїми чоловіками було нормою. Устав новгородського князя Всеволода «о церковних судах» (ХІІІ-ХІV ст.) був укладений за участі «княгини Всеволожей» [6, с. 64]. Та, незважаючи на такі досягнення, доля князівен залежала від волі батька, від політичних інтриг і перепитій, керівниками яких були чоловіки.
У період обособлення руських князівств у ХІІ – на поч.ХІІІ століття княгині і боярині брали участь у внутрішньополітичних конфліктах, міжкнязівських усобицях на боці тих чи інших боярських угрупувань [7, с. 76]. Та, враховуючи політичну закономірність, виявлену під час дослідження повсякденного життя жінок Київської Русі, яка засвідчує розбіжності між уявним та реальним становищем жінок у суспільстві, можна сказати, що все ж таки чоловіки та їх досвід повсюдно посідають вищий суспільний престиж, тоді як жінки перебувають у підлеглому становищі.
Правові відносини у суспільстві того часу регулювалися збірником правових норм, що дістав назву Руської Правди, складовими частинами якої були Найдавніша Правда (близько 1015 р.), Правда Ярославичів (близько 1072 р.), Устав Мономаха (близько 1120-1130 р.).
Згідно із законодавством того часу в феодальному прошарку відбувається скасування обмежень на жіноче спадкування. Встановлювалися високі штрафи – від 1 до 5 гривень золота та до 5 гривень срібла за насильство над боярськими дружинами і дочками.
Сімейно-шлюбні відносини регулювалися головним чином Статутом Ярослава, в якому існували також покарання за злочини проти родини і моральності. Майже всі покарання були майнового характеру. Лише за двоєженство передбачалася страта. Чоловікові встановлювалося покарання у 40 гривень на користь єпископа, а незаконна дружина (як правило молода) заточувалася в монастирі – ст. 13 Статуту. Якщо ж чоловік заподіював зло своїй законній дружині (наприклад, уб’є, розсерджений на те, що його розлучали з більш молодою), то в цьому випадку можливо було застосування страти. У Статуті Ярослава зустрічаються статті, які носять яскраво виражений класовий характер. За зґвалтування й образу жінки встановлювався штраф, розмір якого залежав від статусу потерпілої: якщо потерпіла була дружиною або ж дочкою боярина, то найбільша сума; якщо малого боярина, то менша; якщо простої людини, то ще менша [6, с. 102].
Надання чоловіком жінці майнових прав та їх захист у Київській Русі не мало за мету зрівняти статус жінки і чоловіка. Насамперед це слугувало стимулом для підвищення народжуваності задля забезпечення більшої кількості робітників та вояк, що є ще одним підтвердженням визначальної ролі чоловіка в суспільстві того часу.
Багатий матеріал з історії сім’ї дає дослідження покаянної і єпітемійної літератури, де визначаються канонічні норми. У них проявляються спроби церкви регламентувати життя давньоруської сім’ї, а відтак і поведінки жінки [8, с. 73]. Хоча жінкам надавалися майже однакові права з чоловіками, та церква намагалася тримати жінку в повній покорі чоловікові. Християнська релігія утверджувала неповноцінність і гріховність жінки.
Яскравим прикладом чоловічого погляду на визначення статусу жінки того часу є ставлення Володимира Мономаха, який у своєму Повчанні дітям говорить: «Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті» [3, с. 53].
Загалом сім’я того часу цілком і повністю була сім’єю патріархальною. Чоловікові належала вирішальна роль у розв’язанні всіх питань.
В історії Галицько-Волинського князівства за відомостями літопису [6, с. 124] ми маємо твердження того, що статус жінки княжого роду в першій половині XIII ст. був також високим. Це стосується вдови Романа Мстиславича, яка при малолітніх синах Данилові й Василькові мала повноваження вести переговори з монархами, приймати послів. Але сутність патріархального суспільства все ж таки проявилася в тому, що галицькі бояри не погодилися з її правлінням, не бажаючи віддавати княгині всю повноту влади, а після повноліття Данила «великій княгині» залишилася роль черниці і лише радниці сина. Чоловічий світ відкривався жінці лише тоді, коли це було вигідно чоловікам, за першої нагоди жінку викидали за межі державних справ.
ВИСНОВКИ. Загалом більшість відомостей, які ми маємо про окреслений період – це суто чоловічий погляд літописців, які не цікавилися емоціями, зокрема ставленням чоловіків до жінок, висвітлювали події і описували тогочасне життя відповідно до усталеного патріархального ладу суспільства.
Тож розглядаючи суспільні відносини в Київській Русі з точки зору жіночих прав і можливостей, можемо прийти до висновку, що, безперечно, українська жінка здатна виконувати будь-яку суспільну роль, у тому числі управлінську. На прикладі розглянутих видатних жіночих постатей того часу бачимо величезний потенціал українського жіноцтва. З іншого боку, жінка повністю підкорена чоловічому світосприйняттю, вона живе за законами чоловіка, її дії підпорядковані чоловічим стандартам, вільного вибору свого життєвого шляху, без втручання чоловіка, вона не мала. Звісно, ми маємо визначні досягнення жінок княжого походження, але в основному цим досягненням передувало рішення чоловіка. Яскравим прикладом чого є династичні шлюби, при укладенні яких думка самої дівчини ігнорувалась. Мудрість і, можна сказати, геніальність таких жінок полягала в тому, що вони, приймаючи безвихідь свого становища, пристосовувалися до умов чоловічого світу, в повній мірі розкривали свої можливості і, граючи за правилами чоловіків, реалізовували себе як вправні політики і дипломати. Жінка відігравала ту роль у суспільстві і на державному рівні, яку дозволяв їй чоловік. Регламентація прав і можливостей жінки в Київській Русі визначалася за допомогою законодавства і церкви, на чолі яких стояли чоловіки.

Матеріали III регіональної науково-практичної конференції, присвяченої 440- й річниці заснування міста Кременчука 11 травня 2011 року

Література

  1. Смоляр Л. О. Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні / Л.О. Смоляр (ред.) – Одеса: АстроПринт, 1999. – 440 с.
  2. Українки в історії / [Борисенко В., Головащенко М., Кривоший О. та ін.]. – К.: Либідь, 2004. – 328 с.
  3. Маланчук-Рибак О. Жінка в історії / О. Маланчук-Рибак. – Львів: Світоч, 2002. – 339 с.
  4. Орлик М. А. Жінки України: Біографічний енциклопедичний словник / М. А. Орлик (голов. ред.). – К.: Фенікс, 2001. – 560 с.
  5. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. – К.: Наукова думка, 1993. – 588с.
  6. Пушкарёва Н. Л. Женщины Древней Руси / Н. Л. Пушкарёва. – М., 1989.
  7. Кашуба М. В. Давньоруські традиції трактування образу жінки та їх продовження на Україні // Київська Русь: культура традиції / М.В. Кашуба. – К., 1982.
  8. Лотоцький О. Українські джерела церковного права / О. Лотоцький. – Варшава, 1931. – 233 с.
  9. Митрополит Макарій (Булгаков). История Русской Церкви / Митрополит Макарій (Булгаков). – М.: Изд-во Спасопреображенского Валаамского монастыря, 1995. – 124 с.
  10. Карташев А. В. Собрание сочинений в двух томах. Очерки по истории Русской Церкви / А. В. Карташев. – М.: Терра, 1993. – Т.1. – 200 с.
  11. Трофименко Л. С. «Жіноче питання»: ілюзії та реальність // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць, 2001. – Вип. 10-11. – С. 336 – 341.
Summary
Чинники формування суспільно-політичного статусу жінки періоду Київської русі
Article Name
Чинники формування суспільно-політичного статусу жінки періоду Київської русі
Description
Останнім часом проблему «жіночого питання» намагаються вирішити все ширші кола науковців і дослідників.
Author
Publisher Name
Околицi Кременчука
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5.00 из 5)
Loading...

Если Вы являетесь владельцем каких-то фотографий опубликованных на сайте и не желаете, чтобы они здесь публиковались - свяжитесь с администрацией, и мы их удалим.

Leave a Reply

Your email address will not be published.