Колишня Пролетарська, Столипінська, Зелено-Костянтинівська.
Розташована між вулицями Лейтенанта Покладова та Шевченка, перпендикулярна до вулиці Соборної.
Простягається від мосту через Дніпро до артилерійських складів.
Довжина 2300 метрів.
Цією вулицею проходила перша межа регулярного міста, створюваного за планом 1774 року. За нею розкинулися заболочені заплави річок Кагамлика та Кривої Руди із синявою невеликих озерець, із соковитим різнотрав’ям, де вільно почувалися і звірі, і птахи.
Але вже наприкінці перебування в Кременчуці намісництва (1789 рік) міські межі відсунулися до сучасних вулиць Гагаріна та Горького. А ця вулиця втрачає своє особливе порубіжне становище, перетворюючись на звичайну міську околицю.
За будівельними правилами тих років на околицях споруджувалися промислові підприємства, кузні, дігтярні ряди. Саме цим пояснюється будівництво тут, на розі сучасної вулиці Артема, казенного цукрового заводу.
Про околичне розташування вулиці свідчить і те, що саме на ній знаходилася Сінна площа, призначена для торгівлі громіздким товаром.
Протягом XIX століття вулиця інтенсивно забудовується, збільшується в розмірах, простягнувшись від дніпровського берега до річки Кагамлик. У 1873 році за річкою Кагамлик розмістили артилерійські склади Одеського військового округу. Уздовж червоної лінії зводилися житлові будинки, а в глибині кварталу росли сади. Зелень, така рідкісна для Кременчука, і визначила назву вулиці — Зелено-Костянтинівська. У цей час вона, подібно до Херсонської, відіграє важливу торговельну роль у житті міста, оскільки перетинає Нову Базарну та прилягає до Торгової площі.
До революції на вулиці розміщувалися торговельні лавки, готелі «Італія», «Дагмара», «Архангельський», «Варшава», подвір’я «Рига», де охоче селилися купці й ремісники. Наприкінці XIX століття це була одна з найбільш густонаселених вулиць Кременчука, на ній проживало 2784 особи.
Після загибелі в 1911 році прем’єр-міністра Росії вулицю перейменовують на Столипінську.
Грізні події 1917 року не оминають і Столипінську вулицю. Під час корніловського заколоту в Кременчуці створюється комітет революційної охорони, який розмістився в готелі «Італія».
Після остаточного встановлення радянської влади в місті вулицю Столипінську перейменовують на Пролетарську, яка поступово пристосовується до мирного перебігу життя, зберігаючи при цьому свій торговельно-адміністративний характер.
У 1927 році до 10-ї річниці Жовтня на розі вулиць Леніна та Пролетарської було відкрито клуб Спілки працівників комунального господарства, у 1929 році завершено будівництво нового великого універмагу.
У роки Другої світової війни Пролетарська вулиця, як і більша частина міста, зазнала сильних руйнувань. Одразу ж після визволення Кременчука, восени 1943 року, кременчужани почали розбирати завали, розчищати проходи, дороги, тротуари від битої цегли.
У 1945 році Трансмостопроєкт розпочав роботу над складанням проєкту відновлення зруйнованого залізничного мосту. Відбудова велася мостозагоном № 1 Міністерства шляхів сполучення у 1947–1949 роках. Урочистий пуск мосту відбувся 21 грудня 1949 року.
Тепер міст починається з Пролетарської, а не із Шевченка, як було до війни, що сприяє перетворенню вулиці Пролетарської на одну з найжвавіших автотранспортних магістралей міста. 1 травня 1972 року вулицею пройшов перший тролейбус нового маршруту, який з’єднав нагірну частину Кременчука та придніпровський район.
Активна забудова вулиці 5-поверховими будинками ведеться в 1960-ті роки щойно створеним домобудівним комбінатом. Тоді ж проводиться її докорінна реконструкція та благоустрій. У 1999 році в одному з капітально відремонтованих п’ятиповерхових будинків розмістився перший приватний вищий навчальний заклад Кременчука — Інститут економіки та нових технологій (ІЕНТ), створений у 1993 році.
Наприкінці вулиці (до перетину її з вулицею Мазепи (колишня Бутиріна)) зберігалася садибна малоповерхова забудова аж до середини 1980-х років, коли розпочалося знесення одноповерхового житла та зведення на його місці 9-поверхових будинків із вбудованими й прибудованими до них магазинами, кафе, закладами побутового обслуговування.
Вулиця на наших очах змінює свій вигляд. Спрямована в майбутнє, вона безжурно розлучається зі своїм минулим.
31 травня 2016 року рішенням сесії Кременчуцької міської ради (згідно із законом про декомунізацію) вулицю Пролетарську було перейменовано на вулицю Небесної Сотні.
TRX / USDT (TRC20)
