Фотографію надав Андрій Дайлід з домашнього архіву
Колишня Гагаріна, Старообрядницька, Покровська, Театральна, Шолом-Алейхема
Розташована між вулицями Халаменюка та Шевченка, перпендикулярна до вулиці Соборної (колишня Леніна), простягається від вулиці Соборної до вулиці Велика Набережна (колишня 50-річчя СРСР).
Довжина — 850 метрів.
Напевно, багато учнів середньої школи № 11 сьогодні не повірять, що їхня школа, так само як і сусідні житлові будинки, стоять на дні озера. А ще якихось 250 років тому у кварталі між вулицями Халаменюка, Гагаріна, Першотравневою та Майора Борищака (колишня Цюрупи) хлюпотіли хвилі Безіменного озера.
Знаходилося воно тоді далеко за межами Кременчука, які проходили сучасною вулицею Перемоги. І, можливо, жителі фортеці приходили сюди на заміську риболовлю, приваблені смарагдовою зеленню берегів, чистою прохолодною водою та багатим виловом.
У другій половині XVIII століття місто бурхливо зростає, і до 80-х років його межі саме досягають сучасної вулиці Гагаріна. Плани середини 80-х років передбачають формування околичної вулиці на трьох кварталах по обидва боки від сучасної Першотравневої вулиці. На цій та сусідніх вулицях оселялися переважно російські старообрядці, які поверталися до Новоросії із Західної України та Білорусії за часів Катерини II. Тому серед перших споруд на цій вулиці з’явилася розкольницька капличка, розташована на мальовничому березі озера, а сама вулиця отримала назву Старообрядницька.
Після приєднання розкольників до православної церкви в 1845 році на місці старої каплички будується триверха дерев’яна Покровська церква, яка була освячена 5 жовтня 1845 року. Завдяки церкві вулиця отримує свою нову назву — Покровська.
Зростало місто, забудовувалися Катерининська (нині Соборна), Олександрівська (нині Першотравнева) вулиці. Мешканці найближчих садиб звозять сміття на берег озера, перетворюючи його на смердюче болото, що слугувало розсадником комарів. Воно відокремлювало вулицю від центру, і ані дворяни, ані купці, ані навіть заможніші міщани тут не селилися. Дрібні ремісники, залізничники, базарні торговки жили на Покровській вулиці.
Після встановлення радянської влади розгорнувся справжній наступ на кременчуцькі болота. У 1925–1927 роках осушується і засипається болото біля Покровської вулиці, а на його місці облаштовується стадіон імені Першого Травня. Осушення дозволило продовжити Покровську вулицю до її перетину з вулицею Леніна (нині Соборна), з’єднавши таким чином цей район із центром.
На розі нового відрізка Покровської опинився міський драматичний театр, тому незабаром вулиця перейменовується на Театральну.
На протилежному боці вулиці від театру в 1930 році розпочинається будівництво 125-квартирного житлового будинку на об’єднані кошти всіх житлових кооперативів міста. Кременчужани мріяли збудувати «будинок соціалістичного типу», де були б облаштовані:
- громадська їдальня,
- червоний куточок,
- дитячі ясла,
- перукарня,
- та інші приміщення громадського призначення.
Кухні у квартирах не планувалися, оскільки передбачалося, що мешканці харчуватимуться в їдальні, аби не витрачати час на приготування обіду.
Однак у країні вже був сумний досвід подібного житлового будівництва без кухонь, і в Харкові реалізацію цього «проєкту майбутнього» заборонили, тому продовжили будівництво звичайного 4-поверхового будинку з типовим внутрішньоквартирним плануванням, як жартували робітники того часу — «капіталістичного типу».
У середині 30-х років стару Покровську церкву розбирають, і на її місці в січні 1939 року відкривається нова 3-поверхова школа на 440 учнів.
У 1933–1934 роках на Театральній вулиці спорудили величезну дерев’яну будівлю цирку на 2000 глядачів.
У роки Другої світової війни Театральна вулиця була майже повністю зруйнована. Згоріли цирк, театр, дуже постраждали школа, 125-квартирний будинок, Різдвяно-Богородична церква на розі Першотравневої вулиці, повністю квартали між Першотравневою та Воровського (нині Театральна). Серед перших у 1947–1948 роках відновлюється колишня середня школа № 8 (згодом школа № 14, нині закрита). Прагнення вірян відновити Різдвяно-Богородичну церкву не знайшло підтримки в міської влади. Їхнє прохання відхилили через надто близьке розташування церкви до школи.
Найбільший довоєнний 125-квартирний житловий будинок, який був до того ж найкращим зразком конструктивізму в Кременчуці, відновлювався протягом 1949–1956 рр. у стилі 50-х років. Проєкт відновлення був розроблений московським архітектором Я. Топпером. Нова будівля повторює дуже складний план довоєнної споруди; для оздоблення фасадів широко використано барокові ліпні деталі, щипці, сандрики, а наріжну частину акцентовано двоярусною вежею. Усе це робить будинок одним із найошатніших у місті.
Театр відновити не вдалося, тому вулицю перейменовують. Спочатку їй присвоюють ім’я відомого єврейського письменника Шолом-Алейхема, а після першого польоту людини в космос у 1961 році на прохання мешканців — Ю. Гагаріна.
Рядова забудова вулиці здійснювалася в 1960-ті будинками однієї і тієї ж серії. З їхньої невиразної одноманітності вирізняється будівля міського автовокзалу, зведена в 1965–1967 роках за типовим проєктом. Індивідуальності вокзалу надає мозаїчне панно в інтер’єрі (художник М. Хахін), яке завдяки суцільному склінню переднього фасаду добре проглядається з вулиці.
Коментарі із соціальних мереж
Lena Ostrovskaya
А я народилася в будинку Артема 25/15 — це ріг Артема та Театральної (тепер вул. Гагаріна), зараз цього будинку немає, але тепер через дорогу Автовокзал стоїть. Після війни наш будинок єдиний уцілів, навколо нічого не залишилося, одні руїни. Нам повернули нашу дитячу кімнатку, решта квартири була поділена. У дитячій було 14 кв. метрів, нас було 5 людей. Так тоді багато хто жив.




