Міжнародний день пам’яток та історичних місць

Це свято в нашій державі було встановлене Указом Президента України «Про День пам’ятників історії та культури» № 1062/99 від 23 серпня 1999 року. На підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам’ятників історії та культури було ухвалено рішення встановити в Україні відповідне свято, відзначати яке слід щорічно 18 квітня — у Міжнародний день пам’яток та історичних місць.
Міжнародний день пам’яток та історичних місць встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони памятників і визначних місць (ICOMOS), створеній при ЮНЕСКО. Свято відзначається в світі з 18 квітня 1984 року. Девізом Міжнародного дня пам’яток та історичних місць стали слова: “Збережемо нашу історичну батьківщину”. Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь. Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), є дорадчим органом ЮНЕСКО, та разом із Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини. На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебувають 7 об’єктів: Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (з 1990 року). Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 року). Геодезична дуга Струве (з 2005 року). Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з 2007, 2011 років). Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (з 2011 року). Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі і України (з 2013 року). Стародавнє місто Херсонес Таврійський (з 2013 року). Також українським урядом підготовлено ще декілька номінаційних досьє на включення до Списку Всесвітньої Спадщини, серед яких: Могила Тараса Шевченка та державний історичний та природний музей-заповідник, Кам’янець-Подільська фортеця, Історичний центр Чернігова, Біосферний заповідник Асканія – Нова, Генуезькі колонії у Північному Причорномор’ї, Дендрологічний парк «Софіївка», Кам’яна Могила та інші. У різних країнах світу до цієї дати прийнято приурочувати різні заходи, присвячені збереженню всесвітньої спадщини. Багато музеїв у цей день можна відвідати безкоштовно, туристи отримують унікальну можливість побувати в історичних будівлях і архітектурних комплексах, які закриті для публіки в інший час. Крім того, день 18 квітня можна вважати професійним святом усіх тих людей, чия діяльність пов’язана зі збереженням культурної спадщини. Пам’ятки являють собою споруди, які призначені для увічнення людей, подій, об’єктів тощо. Історичні місця – це місця, на території яких відбувалися важливі історичні події, або де перебували раніше, або знаходяться стародавні споруди і будівлі. Потрібно відзначити, що в Росії до 18 століття взагалі не існувало такого поняття, як “пам’ятник”. Охоронялися державою і шанувалися народом тільки релігійні святині. На жаль, значна частина творів давньоруського мистецтва була втрачена в результаті численних пожеж і війн. До знищення пам’яток історії приводили також різкі зміни ідеологічного курсу в країні. Кременчук – місто старовинне. Офіційною датою його заснування вважається 1571 рік, хоча, на думку багатьох дослідників, місту значно більше років. Під час революцій і війн було знищено більшість пам’яток історії та мистецтва Кременчука. В роки Другої світової війни Кременчук було зруйновано на 97%. Пам’ятки, якими ми опікуємось сьогодні, відбудовані у післявоєнний час (архітектура) або збудовані за 60-70 останніх років. За часом заснування, сукупністю памяток історії, архітектури та монументального мистецтва місто входить до Списку історичних населених міст України.
На 2017 рік в місті нараховувалося 145 об’єктів культурної спадщини: 7 об’єктів монументального мистецтва; 95 об’єктів історії (пам’ятники, пам’ятні знаки, братські могили, окремі поховання відомих людей); 43 об’єкта архітектури.
Крім того, в Кременчуці нараховується 79 меморіальних, пам’ятних та інформаційних дошок, присвячених видатним особистостям, подіям, що мали великий вплив на історико-культурну спадщину міста Кременчука.
Серед пам’ятників Кременчука є один національного значення – кам’яна вежа, яка залишилася від комплексу «Губернских присутственных мест» і один обласного – меморіал «Вічно живим», інші – місцевого значення.
21 вересня 2010 року в Міжнародний день Миру на території кременчуцького Парку Миру відбулося урочисте відкриття Гонгу Миру – Індонезійського символу миру. Гонг Миру являє собою 150-кілограмову металеву тарілку із сплаву металів на основі міді роботи скульптора Гестіні, де зображені символи: дві квітки – світова рівновага, краса та радість, на зовнішньому колі Гонгу зображені прапори усіх держав світу – це символ єдності та побратимства народів світу, на внутрішньому крузі зображено 10 символів основних релігій світу: Ісламу, Іудаїзму, Християнства, Буддизму, Конфуціанства, релігій Хінду, Тао, Сіх, Шінто та різновиду вчення Хінду, що походить з острова Балі. Посередині усієї споруди знаходиться глобус – символ людства.
Гонг встановлюється лише в одному місті суверенної держави – як правило, у столиці. Кременчук став першим не столичним, і навіть не обласним містом, де є Гонг Миру. Кременчук був вибраний ініціатором установки Гонга за плідну співдружність з багатьма містами світу, з урахуванням героїчної історії міста, численних жертв, які місто зазнало під час війни 1941-1945 років, – відзначив Президент Міжнародного комітету Миру пан Сунтані.
Серед пам’ятників архітектури в місті є всім відомі будівлі, зведені на благодійні кошти кременчуцького купця І-ї гільдії Григорія Єремійовича Чуркіна – це будівля училища №26 по проспекту Свободи і будівля колишнього банку «Аваль», власний будинок купця, який закінчувала будувати його дружина Олена Петрівна Чуркіна, в дівочості Поддєрєгіна, дочка не менш відомого в місті купця другої гільдії, старообрядця Поддєрєгіна Петра Миколайовича.
Григорій Єремійович Чуркін – крюківський купець, меценат народився в 1831 році. Коли точно і звідки з’являється родина старообрядців Чуркіних в Крюкові достеменно невідомо. Згідно «Списка фабрикантам и заводчикам Российской империи 1832 года», його батько – міщанин Чуркін – на цей час вже володів салотопним заводом.
У 1855 році Григорій Єремійович одружився з Іриною Федорівною Ніколаєвою, 1834 року народження. В бездітному шлюбі вони прожили 28 років. Після її смерті, яка сталася 23 лютого 1883 року, він через певний час одружився вдруге з Оленою Петрівною Поддєрєгіною. У другому шлюбі нащадків також не було.
Григорій Єремійович мав рідних братів Василя і Трифона. Чуркін Василь Єремійович, 1840 року народження, також проживав у Крюкові і був купцем другої гільдії. Мав дружину Ганну Василівну Гусєву. Помер на 58-у році життя у 1898 році, не залишивши нащадків. Наймолодший брат Трифон жив за кордоном із – за обставин, які не розголошувались. Його дочка Матрона виховувалась в родині рідного дядька – Григорія Єремійовича і була по суті єдиною прямою спадкоємицею багатого роду Чуркіних.
Григорій Єремійович був крупним скотопромисловцем і землевласником. Зі скотопромисловістю тісно пов’язаний салганний промисел, свічні заводи, миловарні. На плані Крюкова 1827 року напроти пров. Салганного (в сторону Білецьківських плавень) позначені скотобійні під літерою «Е». Цікаво, що провулок Салганний отримав назву від слова «салган», що означає салотопня. З 1834 року скотобійні, салотоплені заводи в Крюкові належали Чуркіним. На 1897 рік кількість робочих днів на рік складала 9 днів, робітників – 22 чоловіки. Вироблено сала топленого, м’яса баранячого і овчин на суму 24 000 рублів. Окрім власності в Крюкові він мав Миронівську економію під Харковом.
За віросповіданням Чуркіни були старообрядцями. В 1881 році Григорієм Єремійовичем у Крюкові була збудована на власні кошти старообрядська церква Різдва Пресвятої Богородиці. Де саме знаходилась будівля достеменно невідомо. Скоріш за все, що на його садибі по вул. Херсонській, оскільки до прийняття Закону про віротерпимість 1905 року на іншій земельній ділянці це будівництво було неможливим. Садиба Чуркіна знаходилась в кварталі між пров. Салганним (суч. пров. Кучерова) і пров. Банним (суч. пров. Ракітіна), вул. Херсонською (суч. вул. Приходька) і залізничним полотном, тобто навпроти ділянки (через залізницю), де колись розміщувалась знищена в 1845 р. старообрядська церква Різдва Пресвятої Богородиці й богадільня.
Григорій Єремійович Чуркін був гласним Міської думи два роки поспіль перед своєю кончиною. Помер він на 69-у році життя, 20 липня 1900 року від завороту кишок, залишивши щедрі пожертви на розвиток інфраструктури Кременчука. На благодійні заклади його імені – 50977 руб.73 коп. та на їх утримання – 54220 руб. В Кременчуці на приміщення для притулку сиріт і ремісничої школи – 50000 руб., на притулок бідних – 9000 руб., на родильний притулок – 10000 руб., на будівництво захисної дамби було витрачено 52993 руб. 20 коп. Постановою Міської думи від 17 серпня 1900 року асигнувались 260 руб. на утримання одного хлопчика і однієї дівчинки при притулку для бідних і дві стипендії ім. Г.Є. Чуркіна в розмірі плати за право навчання в Кременчуцькому залізничному училищі. Притулком для бідних ім. Чуркіна в посаді Крюкові по вул. Херсонській завідував купець Іван Павлович Герасимов – особистий Почесний громадянин Кременчука. Притулок ім. Чуркіна для сиріт в Кременчуці спочатку знаходився у власному будинку по вул. Катериненській, пізніше по вул. Павловській в будинку Поддєрєгіна. Завідував ним на 1913 рік рідний брат Олени Петрівни Чуркіної Феоктист Петрович Поддєрєгін, пізніше – Наталія Семенівна Матвєєва, рідна сестра надвірного радника, директора чотирикласного міського училища Павла Семеновича Матвєєва. Під час Першої світової війни в будинку по вул. Катериненській розміщувався лазарет Чуркіна.
Стараннями дружини Олени Петрівни Чуркіної було споруджено і встановлено на могилі чоловіка добротний надгробок із темного лабрадориту з написами, які є інформаційно цінними за відсутністю документальних джерел. Поряд з Григорієм Єремійовичем в чавунній кованій огорожі почивають інші члени родини Чуркіних. Збереглись тільки нижня частина білого мармурового надгробка його першої дружини і схожий на нього зовні надгробок рідного брата – Чуркіна Василя Єремійовича, споруджений стараннями його дружини Ганни Василівни Гусєвої. На жаль, в огорожі родинної усипальниці з’явились поховання зовсім чужих людей.
І сьогодні ще жива пам’ять про щедрих купців Чуркіних, які відзначилися широкою благодійністю, як для міста Кременчука, так і для конкретних кременчужан. І, до речі, справжньою архітектурною окрасою міста є вцілілі будинки, зведені Чуркіними: Притулок для сиріт (сучасне СПТУ№26 по вул. Чкалова, 4) і особняк Чуркіна по сучасній вул. Приходька, 43. Зважаючи на величезні заслуги Григорія Єремійовича Чуркіна перед містом, ми просто зобов’язані віддячити хоча би меморіальною дошкою на його честь, щоб потомки пам’ятали це ім’я!
На сьогоднішній день культурна спадщина міста потребує продовження системи обліку, охорони, раціонального та безпечного використання обєктів культурної спадщини, контролю за виконанням користувачами, власниками та уповноваженими ними особами зобовязань щодо збереження автентичності памяток та обєктів культурної спадщини і утримання їх у належному стані.
Для вдосконалення організаційних та матеріально-технічних засад у сфері охорони культурної спадщини міста розроблена програма з охорони культурної спадщини і збереження історичного середовища міста Кременчука на 2017 – 2021 роки.
Програма розроблена з урахуванням того, що у сучасному контексті охорона об’єктів культурної спадщини Кременчука, як частини культурного надбання України в цілому, є надзвичайно важливим та одним з пріоритетних завдань для органів місцевого самоврядування.
В її основу покладені вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів.
Програма спрямована на пошук нових дієвих форм у сфері охорони культурної спадщини нашого міста задля перешкоджанню порушення законодавства відносно пам’яток та історичних ареалів. Крім того, надзвичайно важливим на сьогодні є реалізація дієвих методів залучення громадськості до збереження культурного надбання Кременчука.

Селезньова І.Г. – зав. відділом науково-освітньої роботи музею.
Музиченко Н.В. – колишній зав. експозиційним відділом музею.

18 квітня 2019 року