Кременчуцький Тартак (журнал Всесвіт 1928 рік)

Вниз Дніпром за 300 верстов од Київа з давніх давен виросло окружне місто Кременчук. Не доїжджаючи десятка верстов до Кременчука вас вітають заводські димарі маячать здалеку і зростають на всю свою величину. Це димарі тютюнових фабрик у Кременчуці.
Затягаючи небо димом, отруюючи повітря духом простого тютюну, розкинулися кременчуцьки фабрики, а поміж них, наче заблукавши, стоїть соромлячись перед сусідами за свою непоказність тартак ВУПЛу.
Довгі роки будування записали гарні сторінки в історію деревообробної промисловості України тартак ВУПЛу у Кременчуці. З маленького підприємства кустарного типу зріс могутній тартак, що має у своїм виробництві більш як 200 чоловік робітників.

Харчі для тартаку, сплавний ліс, що-року прибувають з дніпровського верхів’я. Стоячи на березі біля тартаку, можна залюбки дивитися як прибувають сплави звязаних колод, свіжого нарубленого лісу. Думкою ви лините за кілька сот верстов туди, де робітники, рубаючи могутні дерева лісових ділянок, обрубують їм гілля, в’яжуть їх у сплави і пускають Дніпром. Сотні верстов водяного шляху перепливають ці сплави на буксирі будь якого пароплаву. Нарешті вони дійшли мети. Ось вони допливли до міського причалу і бурлаки линвами підтягують їх до тартаку. Поглядаючи на них, на їхні засмалені обличча, милуючися їхньою велетенською силою, так і згадуєш волзьких бурлак із випнутими здоровими грудьми, де видко мозолі від мотуза, загартовані силою дніпрової течії. Мандрівка дерев’яних колод скінчена,- від причалу відтягують їх кіньми на берег. Тут вони складені у стоси, чекають доки їх перероблять на дошки, та інший пило-матеріял.
Пройшли кілька кроків берегом – і вас вабить шум тартаку, ви за інерцією подаєтеся туди, де риве пила, стогнуть колоди, шумлять машини, утворюючи симфонію властиву тартакові. Як зайдете в тартак – вас обвіє свіжим духом розпилених дощок та тирси. Плавко йде вагонетка з колодами під верстат, правильно ріжуть дерево гостро наточені пили, бряскаючи дерев’яною тирсою на всі боки. Кілька секунд і ви бачите як десяти пудова колода перетворилася на п’ятнадцяти фунтові дошки. Негайно підтягують дальші колоди, що їх чекає така сама доля. Вісім годин невпинної праці у симфонії звуків тартакових верстатів, у куряві дерев’яної тирси робітник-деревообробник вносить свою трудовую пайку у спільну справу соціялістичного будівництва. Бо куди кільки не призначений цей пило-мателіял, себ-то дошки, кріпити копальні, будувати мости, будинки, сплави, заводи – та хіба згадаєш усе, на що іде цей лісматеріял. Спільна справа нашого будівництва вміла оцінити цю одиницю і дала їй змогу щороку зростати. Дехто з робітників од першого дня будування тартаку зв’язав свою долю з його долею. Познайомившись блище з історією тартаку ви почуєте, як пишаючися і хвилюючися розповідає старий робітник за життя ВУПЛового тартака.
“Одержали в спадщину напівзруйнований тартак з одним верстаком. З найменшими коштами довелося починати все з початку: будинок ремонтувати, шукати на ринку пилки і купувати їх, налаготити бесперебойне постачання лісу, підіймати якісь продукції, бо до нас на виробництво приходили люди мало знайомі з роботою. Тут вони вперше розуміли що то таке деревина, тут вони практично навчалися цієї роботи і теперь говорять за тартак, наче за свою дитину. Це все говориться за 1923 рік. Від того часу ми од відбудовування перейшли до поступового росту та поширення тартака”.

З радісним обличчям показує робітник-висуванець нови роспилочні верстати, механічну приставку колод до верстатів, показує як відвозиться від них дошки, зазначає, як поліпшити побут робітників.
Цього всього досягнули ми останніми роками нашою працею.
Так допомагали самі робітники поліпшувати свій тартак. Не жалуючи своїх вільних годин, свого відпочинку, вони приходили сюди, на тартак, на виробничі наради, зазначали хиби, що є на заводі, вносили свої пропозиції й у той же час не забували й за себе. Підносячи свій культурний рівень, провадячи на виробництві пролетарську дісципліну, виживаючи ріжні прогули, вони цим підвищували свій добробут. Чимало робітників протягом цього часу зуміли себе виявити, як цінні робітники і теперь їх висунуто на адміністративно-господарськи посади. Чимало цінного союзного активу дав ВУПЛівський тартак пролетарським організаціям, що тепер керують відсталими шарами робітництва, втягаючи їх у наше повсякденне будівництво.
Залишаючи тартак, вам доводиться переходити коридором, що звязує тартак із червоним кутком і конторою. У цим коридорі працює 50 чоловік робітників збиваючи спеціально нарізані дошки у скриньки на тютюн. За споживача цих скриньок є кременчуцьки ж околішні тютюнові фабрики. Довго переслідує вас картина усього що ви бачили і новий для вас шум тартака, аж доки вулиці маленького міста приємним духом акації не заведуть вас до Дніпра.

Автор: Л.Нодланд