Золотий ювілей туристичного готелю “Кремінь”

50 років тому Центральна рада по туризму та екскурсіях Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС) СРСР прийняла рішення «Про створення туристичного готелю «Кремінь» у місті Кременчуці Полтавської обласної ради по туризму та екскурсіях».
У витягу з протоколу № 9 від 12 липня 1974 р. написано так:

1. У зв’язку із закінченням будівництва туристичного об’єкта у місті Кременчуці (Акт державної приймальної комісії від 29 червня 1974 року № 404) створити з 15 липня 1974 року туристичний готель «Кремінь» на 411 місць цілорічного функціонування з підпорядкуванням Полтавській обласній раді по туризму та екскурсіях. Кошторисна вартість туристичного об’єкта складає 1 мільйон 887 тисяч карбованців.
2. За рівнем технічної оснащеності та благоустрою туристичний готель «Кремінь» віднести до 1 розряду.

Готельний бізнес у Кременчуці процвітав здавна. У другій половині 19 ст. тут налічувалося до десятка готелів та заїжджих дворів. Дві готельні будівлі стоять у центрі міста вже понад сто років і є об’єктами архітектури місцевого значення. Це колишні готелі «Вікторія» та «Пальміра». Про «Вікторію» один із гостей написав у листівці до друга: «Гостиница «Виктория» почти так же хороша, как Гранд-отель в Париже». Так що готель «Кремінь» у 1974 році продовжив гарну традицію.

А що ж було на цьому місці раніше? Давайте здійснимо невелику подорож у часі.

Соборна площа. На площі є будівля банку, і деревця трохи піднялися. Тобто це початок 20 ст. Але, крім Успенського собору та банку, тут є ще один дуже цікавий для нас об’єкт, на який мало хто звертає увагу – будинок Гауптвахти. А якраз саме на цьому місці через 70 років розташувався туристичний готель «Кремінь».
Нагадую, це зараз гауптвахта, або на содатському жаргоні «губа» – місце тримання під вартою військових, які грубо порушили устав або закон.
А раніше Гауптвахта означало «головна варта». Тому для гауптвахти зводили гарні будівлі з чималою територією дворів. Біля гауптвахти щодня проходила церемонія «развод караулов». Це було захоплююче видовище: військові марширували, проводили «еволюції» – перешикування, виконували різні команди – у теплу пору року під духовий оркестр, а взимку під барабани.
Молоді неодружені офіцери не лише гарно тримали стрій і виблискували начищеними чоботами, а й устигали «стріляти очима», придивляючись до панночок, які у захваті аплодували і кричали «браво».
Як стверджує місцева легенда, саме тут вперше побачила свого коханого Іларія, привид якої й досі блукає залами краєзнавчого музею.
Під час негоди розвід караулів відбувався у дворі гауптвахти, частина якого була накрита тентом, і туди теж пропускали бажаючих подивитися. Начальник Кременчуцького гарнізону вважав, що у присутності глядачів військові краще марширують і виконують усі вимоги уставу.

До речі, “розвід варти” передбачений Уставом гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України і відбувається щоденно. Тут, у Кременчуці – теж. Я уточнила.
Поглянувши на план центру Кременчука 1901 року, ми упевнимося, що гауптвахта стояла якраз там, де зараз головний вхід до готелю. І зрозуміло, чому гауптвахту побудували саме тут – бо недалеко розміщалася велика казарма.

На фото 1877 року єдина реальна точка кінця 19 ст., яка збереглася донині і до якої можна робити «прив’язки» на місцевості – прекрасна будівля земства. Гауптвахти тут не видно – лише паркан, який огороджував її територію, але ми знаємо, що гауптвахта була побудована саме тут і значно раніше, ніж банк, тобто не пізніше останньої чверті 19 ст.
Тоді тривали переговори про місце розташування банку (як ми пам’ятаємо, так близько від собору будуватися було заборонено законом. Але управляючий банку таки домігся свого…). Це вже затверджений план. Тут позначені всі об’єкти, про які ми згадали: собор із дзвінницею, банк, двір гауптвахти і земство.

Фото початку 1940-х років. Собор уже без хрестів, а будівля колишньої гауптвахти стоїть на місці. У ній у 1920-х роках розташувався важливий об’єкт – міський радіовузол.
Під час Другої світової війни Кременчук був практично знищений, на площі дивом уціліли, хоч і були пошкоджені, тільки банк та будівля земства, а від гауптвахти залишилася купа обгорілої цегли.

А це фото, хоч і не датоване, але, швидше за все, 1973 року. Будівництво готелю йде повним ходом, обриси будівлі цілком можна упізнати.
Повертаємося до другої половини 20 ст.
У травні 1972 року ВЦРПС прийняла постанову про організацію власного Головного управління капітального будівництва та відповідно Полтавського обласного відділу капітального будівництва ВЦРПС.
У свою чергу Полтавський відділ капітального будівництва виступив замовником у будівництві готелю в Кременчуці.
Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях 5 липня 1972 року затвердила проект побудови готелю спільно з Кременчуцьким відділом Полтавської філії інституту «Укрміськбудпроект» (архітектори В. Попов та П. Сергєєв).
15 листопада цього ж 1972 року був затверджений робочий проект на будівництво туристичного готелю в Кременчуці за рахунок коштів Української республіканської ради професійних спілок.
І, як уже згадувалося, 29 червня 1974 року був підписаний акт державного приймання об’єкту.
Як писала у книзі «Улицами старого Кременчуга» кандидат мистецтвознавства, доцент Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського – Алла Миколаївна Лушакова, «композиція будівлі відзначається протиставленням горизонтального об’єму житлової частини, де були розташовані 177 номерів на 411 місць, та вертикального об’єму, в якому знаходяться ресторан і бар. Горизонтальні площини житлової частини розділені на квадратні чарунки лоджій, які позначають кожен номер.
В оформленні фасадів був використаний натуральний камінь, яким облицьований цоколь, і декоративна штукатурка. Над головним входом до будівлі розміщена символічна композиція (автори художники І.Рубцов та Б.Максименко)».
Згідно з проектом, мала бути зведена ще одна частина туристичного комплексу – висотний вертикальний об’єм на тому місці, де зараз автостоянка. Але… спочатку відклали на пізніше, а потім зупинилися на тому, що вже було побудовано.
Готель відразу зайняв гідне місце серед інших профспілкових туристичних об’єктів України. Проживання в ньому було зручним і комфортним. Приваблювало і розташування – поряд з парком і Дніпром, неподалік центральний універмаг, Міський палац культури, краєзнавчий музей, кінотеатр «Більшовик» і сквер із фонтаном.
У готелі «Кремінь» зупинялися дуже відомі люди і, наскільки я знаю, у працівників є Книга почесних гостей.
50 років – не такий великий вік. І я впевнена, що найкращі часи готелю «Кремінь» попереду.

А.Гайшинська