»

Старообрядці в історії Кременчука

Старообрядці в історії Кременчука

Автор: Музиченко Н.В.

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІІ СТ. - ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТ.)

Історія старообрядництва в Кременчуці почалася з другої половини 18 століття, коли місто стає центром новоствореної Новоросійської губернії і уряд шляхом пільг  залучає для освоєння нових земель різні етнокультурні і соціальні групи населення, в тому числі і старовірів. З 60-х  років XVIII  ст. до  Новоросії почали  переселятися  мешканці  стародубських  слобід з Чернігівської губернії (нині територія РФ). Так,  у 1767  році  зі слободи Климової було відпущено 25 чол., а  зі слободи Клинців – 22. Згодом частина цих переселенців опинилася і в Кременчуці – головному місті величезного Новоросійського краю [1].


Перші із знайдених документів про поселення в Кременчуці старообрядців датуються 1770 роком,  згідно з якими до кременчуцького купецтва були зараховані колишні мешканці одного із відомих центрів старообрядництва – стародубської слободи Добрянки Степан і Яким Бондарєви та Олексій, Іван і Григорій Романови. Виявили бажання переселитися до Кременчука  також жителі  слободи Злинка Кузьма Жуков, Юрій Федоров, Федот Бондарєв та Данило Воронцов, Тимофій Цаплін із Добрянки [1]. До Кременчука в цехи приписувались старообрядці із слободи Зибкої в 1773 – 1776 роках [2]. Цікаво, що в 1773 році купців і цехових «российской нации» чоловічої і жіночої статі налічувалось  «правоверных» 107 душ, а розкольників 364 душі. Наказом Новоросійської губернської канцелярії  з 1782 року до кременчуцького міщанства були зараховані 137 чоловік, серед яких Мінщиков Іван Микитович, Бичков Андрій Андрійович, Карбунови Петро й Іван, Дурови Фром і Данило, Лебєдєв Дмитро Фаддеєвич, Привалов Андрій Іванович, Соколов Тимофій з двома синами, Якимов Прохор, Смирнов Дмитро, Колосов Іван, Чернишов Петро Іванович, Калугін Федот, Соболєв Олексій Григорович, Остроухов Касьян, Козлов Афанасій Ілліч та ін. [3]. В останні 15 років 18 століття до Кременчука приписувались найчастіше «польские выходцы русской породы», тобто великороси - старообрядці, які після никонівських реформ втікали від переслідувань в Польську Україну і Білорусію (т. зв. «Ветковское согласие») [4].

 Із матеріалів опису кременчуцького купецького правління відомо, що в 1774 році межовою експедицією  було визначено місце розкольникам під кладовище [2]. 

Академік В. Зуєв, який подорожував через Кременчук 20  вересня 1781 року, зазначав, що в місті «…церквей…две деревянные, обе в крепости, и одна раскольническая часовня…жители более малороссияне…, числом более 1300 душ, в том числе купцов, меж коими есть довольное число раскольников, 335 душ, мещане 455 и проч...» [5]. 

Старообрядці Кременчука належали до двох розрядів: попівців і безпопівців. Представниками останнього були  «капличні» (російською «часовенные») і «поморці» (поморська безпопівська секта). Каплиця «часовенных», де вони відправляли свої релігійні потреби, була збудована за межами міста на леваді, неподалік від місця, виділеного для їхньої громади під кладовище. На плані Кременчука 1784 року  на леваді біля заболоченої ділянки озера Безіменного (сучасна територія ЗОШ №14, вул. Гагаріна, 24) позначена ця розкольницька каплиця [6]. Саме її було наказано знищити до приїзду імператриці Катерини ІІ у 1787 році. Але наказ не був виконаний, бо у спогадах Мьоллерса, який супроводжував імператрицю Катерину ІІ  під час її подорожі 1787 року в «полуденные земли», згадується, окрім двох православних церков, лютеранського молитовного будинку і їх кладовища, старообрядницька каплиця в Кременчуці [7]. 

Старообрядці, які визнавали священство (попівці), збудували дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці на території фортеці ще  в 1794 році й приєднались до єдиновірства (понад 50 дворів купців і міщан) [4]. Церква Різдва Пресвятої Богородиці була освячена архімандритом Іоасафом на новому антимінсі за благословення Преосвященного митрополита Гавриїла [8]. Православний священик із великоросів, обраний парафіянами, відправляв службу по стародруках згідно із старими обрядами [4]. Згодом, у зв’язку з новим планом розвитку міста, церкву перенесли на вул. Харчову (нині вул. Шевченка), а точніше, на ріг вул. Харчової і вул. Олександрівської (нині вул. Першотравневої). В експлікаціях на планах міста 1803р. церква значиться як старообрядницька, 1843р. (копія з плану 1840р.) - парафіяльна, 1851р.- єдиновірська [9,10,11]. До речі, Бучневич В.Є. у своєму нарисі «Кременчуг и посад Крюков», 1891,  невірно називає адресу цього храму – ріг вулиць Олександрівської і Херсонської [12]. Відповідно, ця помилка закралася і в інші публікації, що посилаються на згадане джерело.

Будівля церкви Різдва Пресвятої Богородиці була дерев’яна, однокупольна, з чотириярусним іконостасом і дзвіницею. В 1866 році у дворі церкви була влаштована богадільня, до якої прибудували теплу кам’яну церкву Св. Георгія Побідоносця. Південна сторона цього храму виходила на вул. Маріїнську (нині вул. Воровського). Вхід з двору межував із цвинтарем Богородицької церкви. Храм освячений єпископом полтавським і переяславським Іоанном 3 листопада 1867 року. Священною пам’яткою древності цієї церкви був антимінс 12 століття із патріаршої ризниці, освячений самим архієпископом новгородським Нифонтом, мощі якого почивають в Києво – Печерській лаврі. [12].

«Капличні» не поспішали навертатися до єдиновірства. Біля каплиці поступово виростають невеликі будинки, в яких оселяються розкольники, переважно жіночої статі,  й утворюється скит із 64 келій, в яких проживало 264 особи (жіночої статі - 235, чоловічої – 29). Нова хвиля навернення до православ’я у Кременчуці розпочалася саме з парафіян каплиці у 30–х роках 19ст. Старообрядці із партії купця Баберіна (до 20 душ) першими звернулись у травні 1845 року до Священного Синоду з проханням перетворити каплицю в єдиновірську церкву. Восени  1845 року кременчуцька каплиця була перейменована в церкву Покрови Пресвятої Богородиці і 3 жовтня священиком  Олексієм Соколовим була вперше відслужена літургія, де було присутніх 500 душ, а 7 числа – 2000 душ [13]. Будівля Покровської церкви і дзвіниця були дерев’яні. Згідно з Бучневичем, храм мав три куполи і прибудовану дзвіницю. У фондах Кременчуцького краєзнавчого музею зберігається фото 1934 року (ІРП.Ф. Інв.№ 1380), на якому видні однокупольна будівля  церкви і триярусна дзвіниця, що стоїть окремо.

При Покровській церкві була побудована і освячена 3 вересня 1889 року тепла двоглава церква Різдва Пресвятої Богородиці за благословення єпископа Полтавського і Переяславського Іларіона Юшенова [12]. 

Згідно із статистичними даними, на 1891 рік в Кременчуці налічувалось «розкольників чоловічої статі - 406, жіночої ст. - 321; єдиновірців чол. статі - 502, жін. ст. – 482» [14]. 

В Крюкові розкольницька каплиця буда споруджена у 1802 році з дозволу Новоросійського губернського правління. В 1817 році вона була освячена в храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці по антимінсу 1649 року, отриманому від колишнього архієпископа Ростовського і Ярославського Феодосія. Знаходилась церква на земельній ділянці купчихи Марфи Лапіної  в кварталі між вулицями Херсонською (нині Приходька), Катеринославською (нині Макаренка), провулками Салганним (нині Кучерова) і Банним (нині Ракітіна). Поряд з нею була богадільня [13,15].  В 1845 році дійсним статським радником Аляб’євим було зроблено розпорядження про ліквідацію крюківської старообрядницької церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка була у аварійному стані після повені і загрожувала падінням через попсовані стіни і підлогу дзвіниці. 

В питанні приєднання розкольників до православ’я однією із серйозних проблем було підпорядкування Крюкова у церковному відношенні Катеринославському єпископу. Тому в 1837 році  посад підпорядкували Полтавській єпархії [13]. Деякі крюківські старообрядці ще в 20-і роки 19 століття перейшли в єдиновірство. Так, брати купці  Кушнирьови у 1825 році за власні кошти перебудували свій будинок під єдиновірську Хрестовоздвиженську  церкву [16,17], яка розташовувалась на розі вулиці Херсонської (нині Приходька) і провулка Щемилівського (нині не існує) [18].

 З 4 травня 1868 року по 1871 рік в цьому храмі служив священик Феодор Архангельський, переведений на прохання парафіян означеного храму із м. Решетилівка. З 3 квітня 1881  по 18 вересня 1884 рр. він був благочинним єдиновірських церков міста Кременчука і посада Крюкова. 

За заслуги був удостоєний звання Потомственного почесного громадянина в 1892 році. Мав дружину Ольгу Георгіївну 1846 р. н. і дев’ятеро дітей. На 1892 рік: син Михайло віком 26 років працював помічником начальника станції Харківсько – Миколаївської залізниці; Петро, 23 роки – учителем в Земському народному училищі с. Недогарок; Микола, 21 рік – вчителем в Крюківському міському училищі; Феодор, 17 років, навчався в 5 класі Полтавської Духовної семінарії; Пантелеймон, 14 років, в другому класі Кременчуцького реального училища; Єлизавета, 12 років, в третьому класі Єпархіального училища; Олександр, 10 років і Андрій 6 років - в домі батьків [19].  Згідно із законом про стани (п.3 502 ст. т.9 «Свод законов о состояниях 1876г.») старший син Михайло, 1866 р.н., отримав Свідоцтво на потомственне почесне громадянство 18 лютого 1892 року [20]. Похований протоієрей Феодор Архангельський на Крюківському цвинтарі. Могила знаходиться у другому ряду навпроти  олтарної частини Свято - Успенського храму, в металевій просторій огорожі (фарбованій зеленим). На могилі Феодора Дмитровича збереглась лише плита – фундамент під надгробок. Точна дата смерті невідома (близько 1912 р). В огорожі поряд з батьком покоїться старший син Михайло. Його надгробок також не зберігся.

 В 1881 році у Крюкові відомим крюківським купцем першої гільдії - старообрядцем, меценатом Григорієм Єремійовичем Чуркіним - була збудована старообрядницька церква Різдва Пресвятої Богородиці [21]. Де саме знаходилась будівля, достеменно невідомо. Певніше всього, на його  садибі по вул. Херсонській, оскільки до прийняття Закону про віротерпимість 1905 року на іншій земельній ділянці це будівництво було неможливим  [22]. До речі, садиба Чуркіна знаходилася в кварталі між пров. Салганним і пров. Банним, вул. Херсонською і залізничним полотном, тобто навпроти  ділянки (через залізницю), де колись розміщувались богадільня і знищена старообрядницька церква Різдва Пресвятої Богородиці. 

Григорій Єремійович, 1831 року народження, був крупним скотопромисловцем і землевласником [23]. Зі скотопромисловістю тісно пов’язаний салганний промисел, свічні заводи, миловарні. Цікаво, що провулок Салганний отримав назву від слова «салган», що означає салотопня [24]. На плані Крюкова 1827 року навпроти пров. Салганного (в сторону  Білецьківських плавень) позначені скотобійні [18]. З 1834 року скотобійні, салотопні  заводи в Крюкові належали Чуркіним [25]. 

У 1855 році Григорій Єремійович одружився з Іриною Федорівною Ніколаєвою, 1834 року народження. В бездітному шлюбі вони прожили 28 років. Після її смерті, яка сталася 23 лютого 1883 року,  він через певний час одружився вдруге, з донькою не менш відомого в Кременчуці купця другої гільдії  і також старообрядця, Поддєрєгіна Петра Миколайовича, - Оленою Петрівною [26].  Олена Петрівна Чуркіна мала будинок по вул. Олександрівській, який здавала в оренду під готель «Варшава» в 1891-1893 роках  купцю Петру Степановичу Стойко, в 1894 році - міщанину Барону [27,28,29]. На 1909 рік в її будинку знаходився філіал оптової і роздрібної торгівлі м’ясних продуктів парової ковбасної фабрики Г. Домбровського [30]. 

У другому шлюбі нащадків також не було. Але в родині Григорія Єремійовича виховувалась його рідна племінниця Мотрона Трифонівна Чуркіна – дочка молодшого брата Трифона, який проживав за кордоном через обставини, що не розголошувались [31]. 

Григорій Єремійович Чуркін був гласним Міської думи два роки поспіль перед своєю кончиною [32,33]. Помер він на 69 році життя 20 липня 1900 року, залишивши щедрі пожертви на розвиток інфраструктури Кременчука: на будівництво благодійних закладів його імені - 50977 руб.73 коп. та на їх утримання - 54220 руб. В Кременчуці на будівництво приміщення притулку для сиріт і ремісничої школи було витрачено 50 тис. руб., в Крюкові на зведення захисної дамби - 52993 руб. 20 коп., притулку для бідних – 9 тис. руб. Постановою Міської думи від 17 серпня 1900 року асигнувались 260 руб. на утримання одного хлопчика і однієї дівчинки у  притулку для бідних і дві стипендії ім. Г.Є. Чуркіна в розмірі плати за право навчання в Кременчуцькому залізничному училищі [23].  Притулком для бідних ім. Чуркіна в п. Крюкові по вул. Херсонській завідував купець Іван Павлович Герасимов – особистий почесний громадянин Кременчука. Притулок ім. Чуркіна для сиріт в Кременчуці спочатку знаходився у власному будинку по вул. Катерининській, пізніше по вул. Павловській в будинку Поддєрєгіна. Завідував ним на 1913 рік Феоктист Петрович Поддєрєгін, пізніше - Наталія Семенівна Матвєєва. Під час першої світової війни в будинку по вул. Катерининській розміщувався лазарет Чуркіна [17,34,35].

Стараннями дружини Олени Петрівни Чуркіної було споруджено і встановлено на  могилі чоловіка добротний надгробок із темного лабрадориту з написами, які є інформаційно дуже цінними, з урахуванням відсутності документальних джерел. Поряд з Григорієм Єремійовичем в чавунній кованій огорожі спочивають інші члени родини Чуркіних. Збереглись  нижня частина білого мармурового надгробку його першої дружини і схожий на нього  зовні надгробок рідного брата - Василя Єремійовича, крюківського купця другої гільдії, який помер на 58 році життя в 1898 році. Пам’ятник споруджений стараннями його дружини Ганни Василівни Гусєвої. На жаль,  в радянські часи в родинній усипальниці з’явились поховання зовсім чужих людей. Причому в наявності акт вандалізму: при укріпленні надгробка Г.Чуркіна використали надмогильні плити з єврейських могил!

Після смерті Г.Чуркіна на його вдову Олену Петрівну лягли клопоти по закінченню розпочатого будівництва нового житлового будинку по вул. Херсонській в Крюкові, яке було завершене в 1902 році. Олена Петрівна Чуркіна згодом вийшла заміж вдруге за колезького секретаря Павла Григоровича Гусєва – також відому людину в Кременчуці. Він певний час перебував на посаді міського голови, був гласним міської думи, піклувальником ради Кременчуцької жіночої гімназії, членом Кременчуцького «по квартирному податку присутствія» [36,35]. Мав власний будинок в Крюкові по вул. Херсонській. На 1914 рік Олена Петрівна Гусєва очолювала Товариство сприяння заснуванню в п. Крюкові середнього навчального закладу, а Павло Григорович  був членом його правління. Товариство знаходилось по вул. Херсонській в будинку Рахмілевича [36]. 

В Кременчуці існувала також старообрядницька поморська безпопівська секта, яка спочатку налічувала до 100 душ, а на 1845 рік – до 20 [13]. На планах  Кременчука 1803, 1817 років позначені їхні молитовні [9,37]. Цікаво, що  вони розташовувались неподалік від вул. Бірюкової (пізніше Бірюкової – Тупої, сучасної вул. Радянської), що вочевидь отримала назву від прізвища  заможного розкольника Бірюкова, який там свого часу оселився і проживав. В матеріалах рапорту Кременчуцького міського магістрату  за 1800 рік серед купців з великороськими прізвищами - Самійла Володіна, Федора Старикова, Афанасія Калініна, Слєпцова та ін. - значиться Наум Бірюков [38]. Він володів пивоварнею і цегельним заводом з 1798 року [39]. В Топографічному описі Малоросійської губернії 1798-1800 років серед суцільного переліку дерев’яних будівель Кременчука означений єдиний кам’яний будинок - купецький. В топографічному описі Кременчука за 1806 рік вказується кам’яна розкольницька молитовня в купецькому домі [8]. Цілком вірогідно, він міг належати багатому маркітанту Бірюкову. Саме з його ім’ям полтавський краєзнавець кінця 19 - поч. 20ст. І.Ф. Павловський пов’язує появу розкольників і їх скиту в Кременчуці. Але насправді старовіри і скит з’являються в нашому місті набагато раніше Бірюкова. Логічно  поєднувати з ім’ям Бірюкова відкриття молитовень біля вул. Бірюкової, котрі, згідно з картографічними і статистичними матеріалами по м. Кременчуку, ймовірно, належали поморській безпопівській секті. Після повені 1845 року дійсним статським радником Аляб’євим було наказано розібрати їх кам’яну   молитовню буцімто через ветхість [4,11].

На планах Кременчука 1803, 1817, 1860 років в районі перетину вулиць Старообрядницької і Миколаївської позначене кладовище, що сполучалось провулком Старообрядницьким із каплицею, розташованою по вул. Старообрядницькій  [9,15,40]. Це саме те кладовище, що було виділене старообрядцям, як згадувалось вище,  ще в 1774 році. На планах 1869 і 1870 рр. на кладовищі позначена культова споруда [41,42]. На плані Кременчука 1874 року кладовище означене як таке, що підлягало знесенню [43]. За даними 1876 року в Кременчуці згадується старообрядницька каплиця австрійського толку, тобто Білокриницької ієрархії. Остання бере початок з 1846 року в с. Білій Криниці (1774-1918 рр. територія Австро-Угорщини, тепер Чернівецька область), коли Босносараєвський митрополит Амвросій, перейшовши до старообрядців, поставив понад десять єпископів. Відповідно стільки ж єпархій вже нараховували «попівці» на 1859 рік [44,45].  Утворення Білокриницької ієрархії якраз співпало з активним наверненням до єдиновірства парафіян розкольницької каплиці (з 1845 р. -  єдиновірська Покровська церква). Очевидно, стійка частина старообрядців, які не змирилися з «унією»,   пішли під  окормлення саме Білокриницької ієрархії. На старообрядницькому кладовищі була зведена каплиця, яка пізніше стала старообрядницькою церквою Покрови Пресвятої Богородиці.  Її парафіянами була родина Поддєрєгіних. Петро Миколайович Поддєрєгін - відомий купець, власник кондитерської і пряничної фабрики, заснованої в 1852 р. (вул. Олександрівська,43) і шкіряного заводу, одного із трьох наявних в Кременчуці згідно з даними на 1861 рік [26,46]. 

Петро Миколайович мешкав у власному будинку на вул. Олександрівській, а точніше, на садибі, що займала квартал між вул. Харчовою (сучасна вул. Шевченка), вул. Олександрівською (сучасна Першотравнева), вул.  Павловською (сучасна Свердлова) і пров. Павловським (нині не існує, забудований). Мав декілька будинків, в тому числі по вул. Покровській і Вокзальній [27,32,47]. Його син Михайло Петрович мешкав у власному будинку по вул. Катерининській [16,17]. На 1909 рік вони обидва були гласними Кременчуцької міської думи [16]. Саме у вищезгаданій Покровській  церкві, де старостою був ще один син Петра Миколайовича Поддєрєгіна - Феоктист, 8 вересня 1897 року священиком Олександром Романовим був охрещений наймолодший син Петра Миколайовича - Ігнатій Поддєрєгін [48]. Феоктист Поддєрєгін в 1909 р. проживав у власному будинку на вул. Катерининській, а з 1916р. – у власному будинку по вул. Павловській (мабуть, один з будинків садиби дістався у спадок від батька). З 1908 по 1915 рік значився товаришем (замісником) директора Кременчуцького міського громадського банку [16,35]. Поддєрєгіни також відзначалися благодійністю. Було встановлено дві стипендії імені Поддєрєгіних у розмірі плати за право навчання у середніх навчальних закладах міста [49]. На урочистому  відкритті новозбудованої школи ім. Столипіна  восени 1913 року учням були роздані цукерки, безкоштовно  надані паном Поддєрєгіним [50].

У 1901 році в зв’язку з  прокладенням нових залізничних колій і проведенням робіт по  будівництву нового паровозного депо  ділянка, де розміщувались вище згадані кладовище і церква, підлягала відчуженню [51]. Старообрядцям виділили для поховань сектор на міському кладовищі, що підтверджується планом міста на 1901 рік [52]. Могили були перенесені на нове місце, про що свідчать знахідки на території колишніх артскладів (де була розташована частина старого кладовища) надгробків членів відомих купецьких родин - старообрядців Поддєрєгіних і Поснікових,  на 1861 р.  власників шкіряних заводів в Кременчуці [46]. Фрагмент надгробного каменю із червоного граніту з вибитим написом: «Поддерегиной Марии Павловны представилась 2 октября 1889 года на 41 году жизни» був виявлений і зафотофіксований зав. відділом ІДП Кременчуцького краєзнавчого музею Коваленко О. В. у 2008 році. Схоже, що це була мати Петра  Миколайовича Поддєрєгіна. Надгробок Поснікової Феодори Савеліївни був виявлений і вперше зафотофіксований співробітниками Кременчуцького краєзнавчого музею ще в 2000 році, коли територія належала артскладам і була закритою. Остання фотофіксація проводилась при обстеженні Ревівського кладовища восени 2012 року. Повалений сплюндрований  білий мармуровий надгробок з вибитим написом: «Под сим камнем покоится прах рабы Божией Феодосии Савельевны Посниковой урожденной Павловой сконч. 19 сентября 1890г. в 10 час. вечера. Жития было 57л. и 4 мес. В супружестве жила 33г. и 5 мес. День ангела ея 29 мая.» знаходиться неподалік від залишків кладовищенської церкви.

На нове місце - вул. Миколаївську (сучасну вул. Артема) - була перенесена і старообрядницька церква. В адрес–календарях за 1913, 1915, 1916 роки значиться  старообрядницький храм Покрови Пресвятої Богородиці по вулиці Миколаївській  [21,36,35]. Будівля цієї церкви позначена на топографічній карті 1941 року, яка була складена на основі зйомки 1932-33 років [53]. Зараз на цьому місці височіє дев’ятиповерхівка за адресою вул. Артема, б. 2. Функціонувала старообрядницька церква, за спогадами кременчужанки Рябих Г.І., і після Великої Вітчизняної війни. Знаходилась неподалік від мосту, куди ходила молитись її квартирна господиня Пустовіт Васса Федорівна, що проживала за адресою пров. Максимівський,7 (зараз не існує, р-н електростанції). Краєзнавець Бергер Євген Дмитрович також підтверджує, що після війни по правій стороні вул. Артема, на відстані метрів із 70 від мосту, стояв одноповерховий будинок, на металевому даху якого височів жовтий восьмиконечний старообрядницький хрест. Зовні будинок був схожий на будівлю дитячої художньої школи, що по вул. Гоголя, але наполовину менший за розмірами. На будинку  була прикріплена табличка з написом «Старообрядческая церковь», яка підсвічувалась ліхтарем в темну пору доби. Будучи хлопчаком, разом з друзями повертаючись з річки, він  часто підходив до церкви послухати гарний церковний спів. В дворі знаходились вулики і привертала увагу жінка, одягнена в чорне, яка займалась при церкві господарськими справами. Очевидно, будівля  церкви була знищена,  як і всі інші в Кременчуці, під час «безбожної п’ятирічки» ще напередодні війни, а вже в повоєнні роки служби відправляли в пристосованому приміщенні – церковному будинку, який вцілів і, до речі, згадується в адрес–календарях після 1910 р.

Із старообрядців походила родина Шапошникових – теж відомих купців у Кременчуці. Олександр Шапошников з молодшими братами Василем, Андрієм і сестрою Ганною переселились до Кременчука у 20-х роках 19 століття з посаду Клинців Чернігівської губернії. На новому місці Олександр займався соляною торгівлею, брати писали ікони і продавали їх старообрядцям. Андрій прийняв чернечий постриг з ім’ям Аркадій в Лаврентієвому монастирі, який знаходився неподалік від Вєтки – центру старообрядництва у 1824 році. Маючи чудову пам'ять, кмітливість, обдарованість в іконописі, мудрість, які відрізняли його від братії, Аркадій отримав сан ігумена зазначеного монастиря через рік. Під його впливом у 1854 році стала насельницею старообрядницького жіночого монастиря в Черкасах сестра Ганна Бєлікова у віці 50 років [54]. 

В Пам’ятних книжках Полтавської губернії за різні роки фігурує Михайло Олександрович Шапошников - гласний міської думи, почесний громадянин, член піклувальної ради Кременчуцької жіночої гімназії. Мешкав по вул. Катерининській у власному будинку [35]. Ці дані спростовують усталене серед краєзнавців твердження, що будинок Шапошникова знаходився на розі вулиць Київської і Міщанської і зберігся за сучасною адресою вул. Чапаєва,1. Згідно з даними адресних книг, цей будинок належав  генералу Гутовському [32].

Схоже, що Михайло Шапошников - син старообрядця Олександра Шапошникова. Але Михайло вже належав до канонічної православної церкви,  був старостою домової церкви на честь Олександра Невського  реального училища [35]. В 1898 році Михайло Олександрович значиться почесним членом «Общества вспомоществования ученикам и ученицам всех Кременчугских и Крюковских начальных училищ и двух городских: приходского и 3-х – классного». Він також займав посаду «товарища председателя» Кременчуцького відділення товариства сільських хазяїв [36]. В 1910 році М.Шапошников – крупний землевласник - очолив Акціонерне товариство по заснуванню «свеклосахарного» заводу в м. Глобине [55]. Він був почесним «блюстителем» Глобинського двокласного земського училища і надавав благодійну допомогу в його ремонті [56]. Під час першої світової війни в будинку М. Шапошникова по вул. Катерининській був відкритий і обладнаний на 55 ліжок 2-й лазарет комітету «Червоного хреста» [57]. У 30-і роки 20 ст. М.Шапошников, як крупний поміщик і цукрозаводчик, значився у списках скомпрометованих осіб під другим порядковим номером по справі №105962 [58].  Його подальша доля невідома.

З Кременчуком пов’язана і відома свого часу в Російській імперії родина купців – старообрядців Мальцевих. Василь Іванович Мальцев служив інспектором кременчуцької митниці. Проживав в Кременчуці вже в 1758 році [59]. Він першим із роду Мальцевих (Мальцових) отримав дворянство в 1761 році. Його брат Сава Іванович, отримавши чин колезького реєстратора в 1766 році, також увійшов  до дворянського стану. Брати були рідними племінниками відомого купця Якима  Мальцева (синами Івана Мальцева - рідного брата Якима), з 1775 року дворянина, власника відомого гутного заводу в Гусь – Хрустальному (Владимирська губернія), на базі якого виникло не менш відоме Акціонерне товариство Мальцовських заводів [60]. Контора останнього знаходилась і в Кременчуці з кінця 19 століття на вул. Набережній, перейменованій на Мальцевську на початку 20 ст. [27,47]. До Кременчука із Людиновського заводу, який належав Акціонерному товариству Мальцовських заводів поставляли локомобілі, ванни, приладдя центрального опалення, чавуні батарейні котли для центрального опалення, печі безперервного горіння «Метеор» та ін. [61] Трест «Мальцовские стеклянные заводы» в нашому місті мав будівлі, які після революції, в 1926 році, були вилучені з їх уставного капіталу і передані у відання Кременчуцького Окрвиконкому [62]. П’ять мальцовських  пароплавів ходили по Дніпру і Десні до Кременчука [63]. В 1844 році на Сукремльському заводі був побудований пароплав «Людиново», який пройшов по Болві, Десні і Дніпру до Кременчука і зі своїм власником Сергієм Івановичем Мальцевим повернувся до Брянська [64].

В релігійному житті Кременчука старообрядництво свого часу було важливою складовою, і старообрядці відіграли велику роль  в розбудові не лише економіки міста, а і його інфраструктури. Імена деяких ще пам’ятають. Так,  Григорія Чуркіна - щедрого, доброхітного  жертводавця, мецената, і сьогодні згадують з теплом, особливо крюків’яни. Справжньою архітектурною окрасою міста є вцілілі будинки, зведені Чуркіними: Притулок для сиріт (сучасне СПТУ №26 по вул. Чкалова, 4) і особняк Чуркіна  по сучасній вул. Приходька, 43. «По плодам их узнаете их.» (Євангеліє від Мф.7:16) - ці біблейські слова дійсно вічні й актуальні завжди. Добрими справами залишити на землі по собі добру і вічну пам’ять -  що може бути кращим? Гарний приклад сучасникам для наслідування! 

Зважаючи на величезні заслуги Григорія Єремійовича Чуркіна перед містом, ми просто зобов’язані віддячити хоча би меморіальною дошкою на його честь, щоб нащадки пам’ятали це ім’я!

Автор: Музиченко Н.В. 

ЛІТЕРАТУРА

1.Соціально–економічне та політичне становище дрєвлєправославних християн міста Кременчука (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ століття). [Електронний ресурс] / Волошин Ю.В.– Режим доступу: web.znu.edu.ua/pu/articles/191.pdf -

2.ЦДІАУ, ф.2069, оп.1, реєстр 4968

3.ЦДІАУ, ф.2069, оп.1, спр.583

4.Николайчик Ф.Д. Город Кременчук / Федор Данилович Николайчик. - СПб, 1891.- С.39,132-133

5.Зуев В. Путешественные записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. / Василий Зуев. – С. Петербург: Императорская Академия Наук. -1787, - СС215, 218

6.Архів Кременчуцького краєзнавчого музею (КрКм.), спр.165  «План  Екатеринославского наместничества города Кременчука, прожектированного для нашей оного постройки 1784г»  (копія)

7.Синицкий Обозрение двух путешествий // Киевская старина. - 1893.- март. - С.425

8.Единоверчество и единоверческий Корсунский монастир :возникновение, история и лица [Електронний ресурс] / А. В. Бельский. - С.80.- Режим доступу:  http:www.nbuv.gov.ua

9. Архів КрКМ, спр. 184 «План города Кременчуга 1803г.» (копія)

10.Архів КрКМ, спр. 185 «План части г. Кременчуга 1843г» (копія)

11.Архів КрКМ, спр. 185 «План  города Кременчуга Полтавской губернии.1851г» (копія)

12.Бучневич В.Е. Кременчуг и посад Крюков. / Василий Евстафиевич Бучневич. – Полтава, 1891. – С. 28,8,12,13,19,7,11,18, 15,29,14

13.Павловский И.Ф. Кременчугские старообрядцы и обращение их в единоверие // К истории Полтавской епархии. История и бытовые очерки…/ Иван Францевич Павловский. - Полтава:Т-во Печатное дело, 1916. - С.32,8,25,28,2,8,20

14.Памятная книжка и адрес – календарь Полтавской губернии на 1891 год. – Полтава, 1891. – С.9, 10

15.Архів КрКм, спр.166 «План города Кременчуга с показанием посада Крюкова 1817 года». (копія)

16.Полтавский  календарь на 1909 год. – Полтава: Типо – литогр. Губернск. правления, 1909. – С.223,222,213,227,201,216

17.Адрес – календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год. Сост. Д.А.Иваненко – Полтава: Типо – Литография Губернского Правления, 1900. – С.44,6,27

18.Архів КрКм, спр. 166   « План части посада Крюкова 1827г» (копія)

19.Фонди КрКм, ІДП.Р.- інв.№ 200н/д 

20.Фонди КрКм, ІДП.Р.- інв.№ 199н/д  

21.Памятная книжка Полтавской губернии на  1913 год. – Полтава: Электрическая Типо - Литография Губернского правления, 1913. – С.223

22.Именной Высочайший Указ «Об укреплении начал веротерпимости» 17 апреля 1905 год. [Електронний ресурс] - Режим доступу: kuraev.ru

23.Павловский И.Ф Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины ХVІІІ в. с 182 портретами. [Електронний ресурс] / Иван Францевич Павловский. – Харьков: Издательство «Сага», 2009. – С.228, 280. -  Режим доступу:  http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3891

24.Материалы для географии и статистики России собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. / [Составил генерального штаба подполковник А. Шмидт].– Спб.: Типография Калиновского, 1863. – Часть вторая. - С.405

25.Перечень фабрик и заводов. – СПб, 1897. – С.542,846

26.ЦДІАУ, ф.575, оп.1, спр.29а, арк.9,10

27.Памятная книжка и адрес – календарь Полтавской губернии на1892г. - Полтава: Типография Л.Фришберга,1892. – С.90 

28.Адрес – календарь и справочная  книжка Полтавской губернии на 1894год. / [сост. Иваненко Д.А.] – Полтава: Типо – Литография Л.Фришберга,1894. - С.109

29.Адрес – календарь и справочная  книжка Полтавской губернии на 1895год. / [сост. Иваненко Д.А.] – Полтава: Типог. Л.Фришберга,1895. - С.102

30.Каминский А.Л. Справочная книга и календарь на 1909г. / А.Л. Каминский. - Кременчук. – Киев,1909.- С.201,216

31.Архів КрКм, спр.215, арк.39

32.Адрес – календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1898год. / [сост. Иваненко Д.А.] – Полтава: Типо – Литография Губернского Правления, 1898. - С.160,137

33.Кременчуг // Адрес – календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1899 год. / [сост. Иваненко Д.А.] – Полтава: Типо – Литография губернского правления, 1899г. – С.4

34.Приднепровский голос. -1913.-  №488. – 20 декабря. – С.3

35.Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год. – Полтава: Типо – Литография Губернского Правления, 1916р. – С.223,204,231,201

36.Памятная книжка Полтавской губернии на 1915 год. – Полтава: Типо – Литография Губернского Правления, 1915. – С.270,285,287

37.Архів КрКм, спр.166 «План города Кременчуга с показанием посада Крюкова 1817 года» (копія)

38.ЦДІАУ, ф.955, оп.2, од.зб.11333, арк.1-9

39.Статистические сведения о Полтавской губернии сто лет назад. Труды Полтавской ученой архивной комиссии. / [Тимковский И.Ф., ред. Падалки Л.В., Павловского И.Ф.]. -  Полтава, 1906. – Вып.2. - С.76-77

40.Архів КрКм, спр.246 «План города Кременчуга и Крюкова.1860г»(копія)

41.Архів КрКм,  спр. 178 « План путей ст. Кременчуг.1869г.» (копія)

42.Архів  КрКм, спр. 179 « План. Станция Кременчуг.1870г.» (копія)

43.Архів КрКм, спр.157 «Описание смежных земель Полтавской губернии Кременчугского уезда.1874г.» (копія)

44.Записки Odessa univ. 1876г. – C.2 // RZapiski. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.gogle.ru.search

45.ЛуковенкоИ.Г. Русская православная старообрядческая церковь.[Електронний ресурс]: Религиозная палитра Донецкой области. Справочное пособие; ред.А.Шевченко, Козловский И.- Донецк: ДОнПИИ, 2005. – 242с. - Режим доступу: www.docstoc.com/docs/123246142/-70-

46.Экономическое состояние городских поселений европейской России в  1861 – 1863г. – С. – Петербург: типогр. К. Вульфа, 1863. – часть вторая. - С. 23

47.Архів КрКм, спр.185 «План г.Кременчуга с указанием оценочных районов жилых помещений 1908г».Основа 1901г.(копія) «План посада Крюкова с указанием оценочных районов жилых помещений 1908г».Основа 1901г.(копія)

48.Архів КрКМ, спр. 417, арк.34  

49.Приднепровский голос. – 1913. - №473. – 3 декабря. – С.3

50.Приднепровский голос. – 1913. - №395. – 31августа. – С.3 

51.Архів КрКм, спр.178 «План расположения путей и зданий станции 1 класса Кременчуг с показанием 2-х вариантов нового паровозного здания и переустройства путей1901г.» (копія)

52.Архів КрКм, спр.185 «План уездного города Кременчуга Полтавской губернии 1901г» (копія)

53.Архів КрКм, спр. 242, арк.24  

54.Исторические очерки поповщины. Лаврентьєв монастир.//Русский вестник. Журнал литературный и политический, издаваемый Катковим М.. – Москва: Университетская типография, 1867. – Т.67. - С.642-647

55.Кременчугская жизнь. – 1910. - №47. – С.3

56.Архів КрКм, спр.377, арк.28, 49, 33

57.Приднепровский голос. – 1914. - 10 сентября

58.Архів КрКм,  спр.418, арк.1 

59.[Електронний ресурс] – Режим доступу: myslenedrevo.com.ua

60.[Електронний ресурс] – Режим доступу: iludinovo.com.

61.Приднепровский голос. – 1913. -  №434. – 17 октября. – С.1

62.Мальцовские стеклянные – ГАРФ online[Електронний ресурс] - Режим доступу: opisi.garf.su/default.asp?base=garf@menu=2…

63.Пути сообщения // Малоросия. [Електронний ресурс] – Режим доступу: dalizovut.narod.ru./ Semenov

64.Людиново. Пароходы. [Електронний ресурс] – Режим доступу: // www.ukrajnci.ru.

обсуждение статьи на форуме