Вздовж вулиці Петропавлівської (нині Ігоря Сердюка, колишня Жовтнева) у Кременчуці, з обох боків споруджують кам’яні та дерев’яні лавки, а в кварталі, що примикає до Костянтинівської-Зеленої вулиці (нині Небесної Сотні, колишня Пролетарська) розташувалася Кременчуцька визначна пам’ятка – рибний ринок. І якої риби не було тут! Сушена і в’ялена, що привозиться чумаками з Дону та Криму. Вона продавалася з возів, найчастіше мішками. Під дерев’яними навісами будь-якої пори року – свіжа дніпровська риба на будь-який смак та гаманець:
- річкові стерляді,
- метрові судаки,
- неймовірної величини соми,
- в плетених кошиках підстрибували живі карасі, лінії, копошились в’юни,
а взимку – яскраві фарби окунів сяяли поруч із тьмяним блиском минь. Особливе пожвавлення панувало на рибному базарі в дні постів, коли буквально розмітали просол, жваво торгували минями, без яких не мислився справжній кременчуцький капустняк, не залежали йоржі та окуні – основа будь-якої юшки. Серед єврейського населення Кременчука було багато шанувальників фаршированої щуки. Риби смачної та недорогої доставлялося вдосталь.
У теплу пору року дерев’яні підмостки, де вранці торгували рибою, після обіду перетворювалися на своєрідну біржу праці. Люди, які приходили до Кременчука у пошуках роботи, не завжди вдавалося знайти її відразу.
«Побродив по городу половину летнего жаркого дня и не найдя работы, человек, мучимый голодом и жаждой, в бессилии ложился на грязные подмостки под навесом, где утром производилась торговля свежей днепровской рыбой, и засыпал тревожным сном. Но перед сном он начертал мелом на подошве своей дырявой обуви, кто он по профессии и те, кому требовались рабочие такой профессии, их здесь и находили по «рекламе на подошве»,
згадував сучасник тих подій.
За матеріалами книги «Вулицями старого Кременчука». Автори: А.Н.Лушакова та Л.І.Євселевський