Люди з певним життєвим досвідом часом схильні не просто стверджувати, а й щиро вірити у те, що раніше все було кращим: як мовиться, і трава зеленіша, і вишні червоніші, і Дніпро довший, і люди розумніші та більш порядні.
Не буду ні погоджуватися, ні заперечувати, а просто перегорну декілька сторінок із знаної книги Ф.Ніколайчика «Кременчук» 1891 року видання.
«Загальновідомою є істина, що якими б досконалими не були нові настанови, але коли виконавці отих настанов сповнені духом минулого, то жодного оновлення у повсякденні не станеться і старі звичаї ще довго процвітатимуть»,
– пише автор.
Ось декілька з багатьох прикладів.
Серед реформ Катерини Другої було і знамените Міське положення («Городовое уложение») та запровадження Шестигласної думи. Скільки надій на це покладалося! Скільки похвал щодо переваг колегіального порядку було виголошено і написано!
У книзі А.М.Лушакової та Л.І.Євселевського «Улицами старого Кременчуга» можна прочитати, що міське населення розбивалося на шість розрядів:
- повноправні міські мешканці (тобто домовласники),
- купці усіх трьох гільдій,
- члени ремісничих цехів,
- іногородні мешканці та іноземні гості,
- імениті громадяни, тобто вчені, художники, банкіри (мене особливо розчулило, що банкірів прирівняли до художників! – А.Г.),
- посадські, тобто старожили міста, котрі не увійшли до жодної з вищеназваних груп.
Кожен розряд обирав по одному представнику в Міську думу. Звідси її назва – шестигласна.
Створена була шестигласна дума і в Кременчуці. Але був там, як і скрізь на той час, звичай вітати начальство, і не з порожніми руками. Ну, а начальством був городничий. І от прийшло свято Різдва Христового 1790 року. Зібралися гласні, порадилися – і привітали начальство.
Наслідком цього став рапорт старости Захара Ложешникова (тут я переходжу на мову оригіналу, бо інакше неможливо відчути справжній смак вигадливого «канцеляриту» 18 століття. – А.Г.):
«По словесному оной думы приказу употреблено на покупку для поздравления здешнего градоначальника, господина секунд-майора Федора Федоровича Адлерштраля, с праздником, 20 фунтов сахару, 10 фунтов кофею, три ведра вина – всего на двадцать пять рублей пять копеек.
Прошу о записании оных в расход дать мне повеление».
Шестигласна дума не відмовилася від свого словесного розпорядження і визнала вчинені витрати правильними.
Уточню: 1 фунт = 400 г, 1 відро = 12 л. Але не будемо думати, що вино принесли у відрах на коромислі! Оскільки відро дорівнювало 20 пляшкам, а в торгівлі рахували саме відрами (до речі, традиційний ящик і досі вміщує 20 пляшок), то це означає, що на привітання городничого придбали, окрім 8 кг цукру та 4 кг кави, ще й 60 пляшок вина. Нічогенький погрібець!
Через якийсь час у Кременчуці відбулися вибори суддів. Ну, зрештою, вибори – теж свято. Той самий староста тій же самій думі подав «Регістр, скільки при балотуванні суддів та на що саме витрачено коштів:
- 3 кварти запіканої горілки по 60 коп.
- Квасу на 60 коп.
- Горілки солодкої штоф – 1 р.60 коп.
- Горілки міцної – 80 коп.
- Горілки запіканої 4 кварти по 60 коп.
- Вина полинового (вермут. – А.Г.) 2 кварти по 40 коп.
- Вина білого 4 кварти по 40 коп.
- Булок на 56 коп.
- Ікри 6 фунтів по 15 коп.
- Ікри малосольної 3 фунти по 25 коп.
- Сторожам на горілку та булки – 95 коп.
- Голландських оселедців бочонок – 1 р.20 коп.
- Олії барванської 1 пляшка – 50 коп.
- Соку лимонного чвертка – 25 коп.
Розбили:
- 2 чарки – 30 коп.
- 1 склянку – 10 коп.
- 2 тарілки – 50 коп.
Попам за молебень – 8 р.»
Я так і не змогла ніде знайти, що то була за «барванська олія». Але явно не оливкова і не лляна; мабуть, щось екзотичне, оскільки коштувала дорожче «запіканої» горілки та вермуту. Незрозуміло також, чому «горілку запікану» записали не одним рядком – забули, чи що.
Кварта – приблизно 1 л, штоф – 1,23 л, пляшка – 0,6 л; в цілому веселенько так відбули вибори! Цікаво, судді, які балотувалися, теж брали участь – чи лише виборча комісія? І невже ж хоча б за розбиту чарку винуватець не міг заплатити із власної кишені, а обов’язково треба було все «вантажити» на кошти міської громади?
А потім у тому ж 1790 році знову треба було когось вітати – може, з днем Ангела, і прикажчик купця Федора Привалова подав таке «прошеніє» до шестигласної думи:
«На щот (так написано. – А.Г.) общественный куплено в меня из хозяйской лавки шубу ведмежью, ценою за 85 рублей, портрет за 6 рублей, денег же еще не уплачено. Для того оную думу покорно прошу за вышеписанную покупку принадлежащие деньги, кому следует, повелеть выдать».
Сума, як бачимо, не дитяча. І ці витрати, так само, як і попередні, шестигласною думою були визнані.
Слід зауважити, що купець Федір Привалов був на той час членом шестигласної думи і теж голосував за те, щоб удовольнили «прошеніє» його прикажчика за придбані в його лавці товари. Через декілька років Привалов став градоначальником. От цікаво, подарунки для нього придбавали у його ж лавці?
Всі факти автор Ф.Ніколайчик відшукав у справі № 70 архіву Кременчуцької міської думи. Коментарі його дуже саркастичні та осудливі. Так що це не анекдотики і не легенди, а чиста правда.
До чого я це? У всі часи риба шукала, де глибше, а людина – вигоду або щось надурняк. Хіба ні? Так що давайте не будемо обурюватися вчинками кременчужан, які жили тут понад дві сотні років, бо люди відтоді не надто змінилися.
Просто з розумінням посміхнемося і, допоки самі не очистили добіла свої душі, помисли та дії, подумаємо, як будемо шляхетно і пристойно відзначати цілу низку зимових свят і їх вінець – 7 січня, Різдво Христове, з якого все почалося, у тому числі й цей матеріал.
Щастя і здоров’я усім!
Ілюстрації з фондів музею; портрет Ф.І. Шаляпіна у ведмежій шубі пензля Б.Кустодієва – з Вікіпедії.
Автор: А.Гайшинська, Кременчуцький краєзнавчий музей
Якщо Ви хочете бачити Ваші фотографії на сайті, звяжіться з адміністрацією
Якщо Ви є власником фотографій опублікованих на сайті і не бажаєте, щоб вони тут публікувалися - звяжіться з адміністрацією.
