Фото "Робміст" Надав Ярошевський Олександр
1931 рік увійшов в історію України своєю катастрофічною повінню на Дніпрі.
Усі міста на українському Дніпрі, особливо на Лівобережжі, були затоплені весняними непокірними водами. Майже кожної весни населення придніпровських міст із вже звичною тривогою чекало розливу річки. Щороку він був різний. Цьому сприяли сніжні зими, різке потепління та бурхливе танення льоду на річці та її притоках.
Щось подібне прогнозувалося й того року. Але сталося так, що серед усіх відомих повеней, починаючи з кінця XVIII cт., ця була найбільшою в історії не лише за рівнем підняття води (8,23 м над меженним рівнем), а й найбільш значною за площею зони затоплення. Земля була дуже насичена вологою після рясних осінніх дощів, запаси снігу на водозаборі перевищували пересічний сезонний показник на 200%. Сніготанення, яке дружно почалося в перших числах квітня, за декілька днів охопило увесь басейн Дніпра.
Повінь у Кременчуці почалася з району Щемилівки, прорвавши в деяких місцях Власівську дамбу, дуже швидко дісталася центру міста, руйнуючи все на своєму шляху, залишаючи на низинних територіях Кременчука будинки, затоплені до самих дахів. У результаті цієї повені було повністю зруйновано 25% житлового фонду, потребувало капітального ремонту – 40%.
Постраждало багато підприємств (лише на «Занасипу» – 12), зелених зон міста, вулиць, площ, шкіл, установ культури та ін. 14 червня 1931 року на засіданні Кременчуцького виконкому були озвучені збитки – 21 мільйон карбованців!
Додаткові значні виробничі збитки несли підприємства через припинення роботи під час повені. Вода доходила до насипу залізниці, розмиваючи його, що викликало скасування залізничного руху. Був затоплений кар’єр з видобутку граніту (територія колишніх артилерійських складів), який, до речі, після цього так і не поновив роботу – на його місці залишилося глибоке озеро.
На відновлення міського господарства пішло дуже багато сил, часу та коштів. Відновлення територій, постраждалих від повені 1931 року, було складним і тривалим через відсутність необхідних асигнувань.
Ще наприкінці 1940 року (!) виконком обласної Ради депутатів трудящих м. Полтави звертався до Раднаркому УРСР з черговим проханням виділити кошти містам Кременчуку та Крюкову на укріплення дамби Кременчук-Недогарки, на будівництво дамб з боку «Занасипу» та у Крюкові з метою захисту насипів залізниці. Була вказана і сума – 3.850.000 карбованців. Не сталося – почалася війна.
Згадуючи цю сумну сторінку історії міста, треба відзначити майже героїчні зусилля населення Кременчука під час повені. По 12 годин на добу люди боролися зі стихією, віддавали свої сили на врятування людей та майна і кошти на допомогу постраждалим. Кожен вважав це своїм природним обов’язком.
На щастя, більше таких повеней, як у 1931 році, не було.
Але сивий могутній Дніпро по-справжньому скорився лише тоді, коли його поступово зарегулювали протягом другої половини ХХ ст., скувавши ланцюгами гребель.
Автор: Заст. директора Краезнавчого музею з наукової роботи Ірина СОКОЛОВА
TRX / USDT (TRC20)
