Автор: Вишня Остап (Вишневі усмішки кримські)
Пливемо…
Хлюпощеться старий Дніпро… І крізь хлюпання те чується:
— Люди добрі, запряжіть мене!.. Ох і робитиму ж я на вас. Тілько перед тим, як запрягти, візьміть мої береги в “шори”, не давайте мені замулюватися, чистіть мене, поглиблюйте… Бо вже он у мене перекати трапляються. Бо вже місцями піски на груди на мої налягли, давлять мене, розпростертись мені не дають.
Ну, годі!
Ось уже Кременчук. Вилазити треба.
КРЕМЕНЧУК (Така собі усмішка: пересадочна)
Коли ви пливете Дніпром уплинь од Києва, тобто згори, і коли ви вже пропливете Бужин (є така на Дніпрі пристань, вона нижче від Богуна, а Богун нижче од Черкас), так командир пароплава каже вам:
— А ось уже незабаром і Кременчук.
— Ну? — говорите ви.
— Ну да, — каже він, — шістдесят верстов — Кременчук.
І таки правду каже командир. Незабаром: і Кременчук, Так години 3–4 пливете, він (командир) вам і каже:.
— А от уже і Кременчук.
— Ото?
— Ну да.
І вірно. На лівому березі дніпровім міст видно. Церкви видно, димарі ввдно, будівлі видно. Підпливаємо до пристану написано: “Кремінчук” (положим, написано “Кременчук”).
Так оце й є округове місто Полтавської губернії — Кременчук.
Воно, місто те, почалося на лівім невисокім березі Дніпра і побігло прямесенькими вуличками од Дніпра просто в степ. Побігло, побігло верстов, може, з чотири, розійшлось на піску кам’яницями і лежить. І лежить, живе, торгує, урядує, дітей плодить, богу молиться, окрвиконкомствує, окрпарткомс тву є, окрпрофбюрує, політосвічує, лар&ує, церобкоопствує, українбанкує, держстрахує, фабрикує, заводу є, держбанкує, промбанкує, райспілкує, с. господарює. Взагалі робить усе те, що належить робити пристойному округовому містові.
Кременчук — місто давнє…
Тяжко точно сказати, коли воно заснувалося, бо ніхто з живих кременчужан про те не пам’ятає, а історики” як і завжди, плутають.
Доведеться, значить, і нам плутати.
Є (а певніше, були) перекази, що на тім місці, де тепер Кременчук, жив колись, давнимдавно, рибалка, на проз вище Кремінь. Збудував той Кремінь тут ніби невеличкий хутірець та й прозвав його Кременчуком…
Це — перекази.
А історики кажуть, що зовсім не од рибалки Кременя пішла назва Кременчук, а від татарського слова “кременчик”, що значить бугрувата, захищена місцевість, І знову ті ж таки історики кажуть, що перша ймовірна звістка про місто Кременчук є у Боплана (нічого спільного, між іншим, з Держпланом не має) і звістка та відноситься до тридцятих років XVII століття… ~
Ті ж таки історики зв’язують заснування Кременчука з князівством литовськоруського князя. Вітовта.
У деяких, істориків був погляд (потім, слава богу, спростований), що Кременчук заснував польський круль Сигізмунд Ц Август.
Отак, як бачите…
Кому його вірить, хто й зна. Справа дуже заплутана, і я гадаю, що ніхто нічого не потеряє, як і ви все оце спростуєте.
Одно тільки здається вірно: мабуть, таки Кременчук заснувався в XVII віці і що на тім місці, де він тепер, був перевіз через Дніпро.
Але й це не так важно. Факт той, що Кременчук тепер є, що в йому є Радянська влада і що ніякі історики цього не спростують…
Це — факт…
* * *
Ну що ж таке Кременчук? Кременчук — місто… Що це значить?
Це значить, що на певній території набудовано будинків, а поміж тими будинками вулиці… Вулиці йдуть у Кременчуці отак і отак… Отак — це значить уподовж, а отак — упоперек… Вулиці ті збігаються і розбігаються, перехрещуються і розхрещуються, вибігають за місто й перед степом пасують — ніби їх хто поодрубував… Іноді біжить, біжить містом вулиця — і раптом роздалась управоруч, і вліворуч, і наперед, і назад — то площа. Іноді на тій площі базар, а іноді церква… Місто замайданилось.
Так і в Кременчуці.
Тільки й того, що не з усіх боків кременчуцькі вулиці у степ вискакують. На півдні у Дніпрі топляться, бо Дніпро південну частину в Кременчуці обхлюпує.
Дніпро тут широкий, глибокий і бистрий. Бистрий він од того, що вже тут він порожитися починає, камінцями вищирюється і далі вже до Катеринослава дедалі більше. З Дніпра камінь витикається, аж доки вже він Кічкасом перепиняється та всілякими іншими Ненаситецькими… А глибокий і широкий Дніпро біля Кременчука через те, що так йому хочеться…
На рукави біля Кременчука Дніпро поділяється, затоками затікає, а між рукавами тими острови, і звуться ті острови — один Зелений, а один Фантазія… На ті острови кременчужани лодками переїздять, роздягаються там, на сонці випікаються, п’ють “русскую горькую” й співають “Реве та стогне Дніпр широкий” і “Вип’єм ми за Сашу, Сашу дорогого”…
А отут і пристань… Пристань як пристань, дерев’яна й на воді. Туди пароплави припливають, “кінці” свої кидають, гудуть, свистять, вантаж і людей перевозять угору й униз.
А в географії через те пишуть: “Кременчук — торговельне на Дніпрі місто… Пристань… Вокзал…”
Од пристані через усе місто Ленінів проспект простягся… То головна кременчуцька вулиця… Вона аж до вокзалу… На ній усе: і установи, і ларки, і церобкоопи… Все, одно слово… Вона і чиста, і ввечері світла, і кінорекламами уквітчана. Вдень там працюють, а ввечері променад кременчужани роблять… Вона людяна, веселенька і з претензією. Вона, одне слово, непогана. Та й узагалі кременчуцькі вулиці непогані — бруковані всі, не забруднені… Видко, що грошенята в місті водилися і за “благоустройство” дбалося… Був тут і трамвай, та залишились тільки рейки, а по тих рейках тепер паровики залізничні з товаровими вагонами бігають, посвистують, повонюють, крам різний по місту розвозять…
Населення густенько… Фабрикбо та заводів чимало… Тютюнові фабрики, махорочні фабрики, шкіряні, броварні, млини… Все тут є… Робітники, значить, є… А робітники є — життя, значить, є… Кіно є… Аж два… Театр є… Садки є… Дерева є… Сквери є… Зелений Кременчук… Бо травень тепер…
* * *
Од пристані трохи вниз через Дніпро міст… А за мостом, по той бік Дніпра, на його, значить, правім березі — Крюків… “Посад” Крюків.
Там залізничні майстерні… Там робочі живуть… Там курорт для паровиків та для вагонів… Там 1200 і чимсь робітників транспорт нам налагоджують. Там молоти стукають, іскри летять, стружки скручуються, залізо розпечене шкварчить, дим з димарів чорними пасмами стелеться… Там за останнє півріччя полагодили 25 товарових і щось біля 90 пасажирських вагонів. Там партійних робітників 261 чоловіка, там комсомольців 300 чоловіка… Он що там…
Так хто Крюків?..
Раніше Кременчук казав:
— А в нас Крюків є… А тепер Крюків каже:
— Та в нас там ще й Кременчук є… Ми не самі… Всетаки деяка підмога є…
Такі-то діла…
А дітей у Кременчуці… Гуртове виробництво.
Оце 15 травня як горох червоний висипало на вулицю.
Святкували своє місцеве свято піонери. Так як посунули вулицями — так і захряс Кременчук червоними голівками…
І такі, і отакі, і отакісінькі, і отакесенькі, і отакусінькі, і отакезні, і отакенні. Густо піонер пішов.
І з барабанами, і з сюрчками, і з пищиками. Один командує:
— Ать! Два! Три!
Другий:
— Раз! Два! Три!
Третій:
— Айн! Цвай! Драй!
І прапори, прапори, прапори.
Та все в ногу, та все з піснями…
І розлягається кременчуцькими вулицями:
Ми молоді весняні квіти…
І лунає, од парканів одскакуючи:
Ех! Уххахаха! Піонерська братва.
І так що обличенька в їх веселенькі… Дуже багато дітей.
А ще й будуть… Так ідеш Кременчуком, дивишся по боках — видно, що ще діти будуть… І не мало… Чимало ознак за це говорить…
Та воно нічого: аби дощ…
* * *
От вам і Кременчук…
Хороше місто. Культурне місто.
Театр тільки підгуляв: можна, як для Кременчука, то й кращий мати…
А то читаєш на афіші, так там і “директор гостеатрів”, і “главний адміністратор”, і просто “адміністратор”, а над чим там директувати та адмініструвати — хто й зна. Воно, положим, роботу найти можна — узять та й поштукатурить театр, щоб веселіше він виглядав, ну, то вже справа не наша…
У чужий, як кажуть, монастир з своїм уставом не лізь… А так нічого…
Люди хороші… Є й старі, й молоді, й середні…
* * *
Торгують в крамницях, торгують на базарі. Базар як базар.
“Барахлішко” і така інша всіляка “продухта”. І багато курей.
Я й досі не знав, що у курки вся сила під хвостом…
Приходить хазяйка, бере курку, перевертає її без церемонії й дме під хвіст… І в залежності вже від наслідків того дмухання або торгується до нестями, або з презирством кидає її власниці чи власникові.
— Ето ж курка. Купіть.
— Та мені не треба.
— Ні, ви візьміть у руки.
— Ну взяв. Ну й що?
— Ні, ви подуйте. Перевернув, дмухнув.
— Ну?
— Що “ну”? Ну, пір’я.
— Пір’я… Розумієте ви… Пір’я… В голові у вас пір’я. Ето не куриця, а ананас. Ви ще раз подуйте.
— Ні, дуйте ви вже самі, а я піду.
Що вже в тих курей зпід хвоста видувають, які ананаси, хто їх знає…
От тільки в суботу в Кременчуці тихо… Крамниці здебільше позачиняні… Тихо… Тихо…
Та то вже нічого не зробиш: “релігія — опіум для народу”… А опій, як ми знаємо, присипляє… Опій — наркотик…
От вам і Кременчук. На Дніпрі… А Дніпро — не Лопань.
15. V. 1925