(Кілька слів про телеграф, якого вже не буде)
У березні наступного року (2018) в Україні припиняється приймання, обробка та передача на доставку телеграм усіх видів і категорій через збитковість, непопулярність послуги у населення, зношеність обладнання, а також розвиток електронних комунікацій і поширення цифрового підпису.
Однак зробімо історичний відступ і з’ясуймо, коли почали «мандрувати» перші вітчизняні телеграми.
На західноукраїнських землях телеграфний зв’язок з’явився у 1840 роках у Галичині, на просторах Австро-Угорської імперії (1848 року встановлено телеграфний зв’язок Львова з Віднем), а в 1850 роках – на центральних і східних землях.
Зародження телеграфної техніки в нашій країні пов’язане з іменами таких видатних винахідників, як член-кореспондент Петербурзької академії наук П.Л.Шиллінг, який ще 21 жовтня 1832 року вперше в світі продемонстрував дію створеного ним електромагнітного телеграфного апарата. Для його випробування урядом була призначена комісія під головуванням морського міністра. З цією метою в 1835-1837 рр. у головному Адміралтействі в Петербурзі була споруджена дослідна телеграфна лінія. Результати випробування перевершили всі сподівання комісії. Було прийнято рішення з’єднати Петербург з Кронштадтом телеграфним зв’язком по підводному кабелю.
Продовжувачем робіт П.Л.Шиллінга був Б.С. Якобі – видатний електромеханік ХІХ ст. Він у 1839 році сконструював пишучий телеграф, який успішно діяв по підземному кабелю між Зимовим палацом і Головним штабом у Петербурзі. 1845 року Б.С.Якобі продемонстрував апарат, що давав змогу передавати букви і цифри, не вдаючись до умовної азбуки.
На початку 1855 року в Росії приймається проект «Положення про прийом і передачу телеграфних депеш електромагнітним телеграфом», і цей спосіб спілкування оголошується державною «регалією». Офіційним початком роботи телеграфного зв’язку в Росії можна вважити 15 квітня 1855 року – день відкриття магістралі Петербург-Москва.
Зростання кількості промислових підприємств, будівництво залізниць і освоєння далеких окраїн зумовили широкий розвиток найновішого зв’язку в державі.
Вся громадськість з великою увагою стежила за спорудженням телеграфних ліній, в тому числі і в напрямку Полтави і Кременчука. Як повідомлялося, на кінець 1855 року в експлуатації перебувала телеграфна лінія «Від Петербурга до Москви в один дріт і звідти через Київ, Кременчук і Миколаїв до Одеси в один дріт, 2194 версти».
Таким чином, телеграфній станції Кременчука в 2017 році виповнюється 162 роки.
У 1859 році завершилося спорудження телеграфної лінії «від Орла через Курськ, Харків і Полтаву до Кременчука, в один дріт, протяжністю 612 верст». В одному з періодичних видань повідомлялося: «З доведенням в 1859 році Московсько-Харківської лінії до Кременчука утворилося між Москвою і Кременчуком подвійне телеграфне сполучення: одна лінія через Київ, друга – через Тулу, Орел, Харків і Полтаву, й обидві ці лінії становитимуть замкнуте коло, по якому може поводитись безперервне телеграфне сполучення, хоча б в одній з них і сталося пошкодження».
У Кременчуці поштово-телеграфна контора розміщувалася у гарній будівлі неподалік від Успенського собору; телеграфні службовці були досить шанованими особами – наприклад, в адрес-календарі на 1898 рік перераховані, окрім начальника і його заступника, іще 48 прізвищ. Згодом, щоправда, вказуються лише прізвища начальників та заступників.
Таким чином, телеграфні станції в Кременчуці і Полтаві мали велике значення. Вони стали важливим транзитним пунктом для обміну телеграмами міст Росії з містами Персії, Індії та Австралії після введення в 1870 році в експлуатацію так званого Індоєвропейського телеграфу.
Про важливість телеграфу свідчить і те, що під час революційних заворушень та воєнних дій телеграф намагалися зайняти якомога швидше.
В радянські часи телеграми були одним з найшвидших способів відправляти інформацію. Так, у 1970 році на території УРСР відправили 57 млн. телеграм, серед них чимало на художніх бланках.
Останніми роками електронні канали комунікації стали доступні всім, і кількість відправлених телеграм все зменшувалася. Зокрема, якщо у 2015 році було відправлено близько 350 тис. телеграм, то наступного року – 100 тис., а за перший квартал 2017 – лише 10 тис.
Саме тому представники служби зв’язку України сподіваються на розуміння небагатьох користувачів послуги і впевнені, що в разі необхідності вони оберуть для себе інший, більш сучасний канал комунікації.
Але, зізнаюся, мені трохи шкода. Бо до фондів музею електронне повідомлення не передаси, і наступні покоління кременчужан не зможуть потримати руках документ епохи – телеграму.
Олена Коваленко, вчений секретар музею