Кременчук давній і Кременчук сьогочасний, безперечно, відрізняються. І це порівняння може стати темою тривалого діалогу, аналітичних розробок, дисертацій. Звернуся лише до одного аспекту — як періодичні видання початку XX століття висвітлювали життя провінційного міста Полтавської губернії. Вони відрізняються не тільки історичними подіями, що відтворювалися на шпальтах тодішніх кременчуцьких видань, а й манерою подачі фактів, впливом на читача і, нарешті, місцем їх розташування на шпальтах.
Кременчук, історія якого починається з давнини, розповіді про нього і містечкові події на сторінках періодики минулого заслуговують на неабияку увагу. Принаймні газети “Телеграф” та “Приднепровский Голос” відводили чимало місця для таких повідомлень. А головне те, що запропонована інформація віддзеркалювала події тогочасного Кременчука, давала уявлення про стан міста, його проблеми та досягнення. Кожна людина, взявши до рук будь-яку з місцевих газет, могла чітко зрозуміти: Кременчук — місто розвиненої промисловості та культури. Нині промислове місто існує без Успенського Собору, трьох театрів, цирку та старого трамваю. Колись центр прикрашав Соборний майдан — тепер Перемоги. Зараз на цьому місці стоїть пам’ятник тому, хто боровся з релігією, наказував кидати священиків за ґрати. Давно зруйновано собор, закладено асфальтом рейки, якими рухався трамвай, немає цирку, а місце театрів зайняли чепурні кафе. Вулиці Катериненська, Біржева, на яких розташовувалися дореволюційні редакції “Телеграфа” та “Приднепровского Голоса”, названі іменами Леніна та Чапаєва.
Хоча відтепер місто реформоване часом, подіями, людськими життями. Єдине, що може нагадувати про початок минулого століття, окрім старовинних будівель, це газета з однойменною назвою “Телеграф”, інформаційне тло якої давно вже не схоже на насиченість видань минулого. І лише реклама, що розміщувалася колись на першій шпальті, сьогодні проривається за кольоровими заставками тієї ж сторінки, нагадуючи про спорідненість із виданням майже сторічної давнини. Але головний чинник, який залишився і об’єднує функції газети, — інформування. Подача фактів під кутом зору, на який очікує читацька аудиторія, намагання не спотворювати, а показувати дійсність актуально й об’єктивно.
Намагаюся не стільки порівняти видання, а передусім привернути увагу до тих проблем, якими жило місто, і які цікавили його мешканців, зокрема: як завдяки “Телеграфу” та “Приднепровскому Голосу” збереглися історичні факти. Вони дали можливість сьогодні місцевим краєзнавцям використовувати ці газети для написання власних досліджень. Хроніка старих газет нині передає неповторний колорит тієї епохи.
Рік 1913. Друкарня “Печатное Дело” 23 березня видала перший номер щотижневика “Телеграф”, три сторінки якого заповнювалися закордонними та місцевими подіями, а перша — оголошеннями. У зверненні до читачів під заголовком “Два слова” зазначено: “Цели, преследуемые газетой, — сообщать не только не запоздалые, но и верные сведения о том, что происходит в России, в особенности, в Кременчуге. Редакция сделает все возможное, чтобы местная общественная жизнь и деятельность были возможно полно и объективно отражены и освещены”. За увесь час свого існування газета та її редактор-видавць М. Тартаковський намагалися не відходити від цих обіцянок ні на крок. Але так само, як і літературно-суспільна та політико-економічна газета “Приднепровский Голос” з редакторами П. Дейчмоном і М. Витлінгом, видання проіснувало до революції. Гостра політична боротьба змела згодом з історичної карти розмаїття кременчуцьких видань. Та незалежно від суспільного устрою Кременчук жив своїми провінційними пристрастями, його мешканці переймалися хоча і дрібними, але не чужими для них проблемами. А тогочасна преса інформувала про термінове, наболіле.
Такими виявилися й весняні номери “Телеграфа” та “Приднепровского Голоса” за березень-квітень 1913-1917 років. Навіть рубрики, під якими виходили повідомлення у двох різних газетах, набиралися одним шрифтом та мали однакову назву “Местная жизнь”. Так, однією із центральних проблем у дореволюційні роки стала повінь: вулиці Катериненська, Херсонська, Пушкінська, Гоголівська виявилися повністю затопленими. Міська дума виділила на подолання лиха сорок тисяч карбованців. Стихію приборкали. Несприятливі умови пошкодили паровий генератор, що забезпечував рух трамваю; тому управління замінило його на більш сучасний, чим поліпшило власні можливості для перевезення пасажирів. Тим часом нововведена карткова система на борошно й хліб призвела до заборони випічки тортів та тістечок. За невиконання рішення думи накладався штраф у розмірі 800 карбованців або трьох місяців ув’язнення. За тиждень відбулося подорожчання цін на нафту, вугілля, дрова. Через це майже всі кременчуцькі крамниці зачинилися для реорганізації. Видавався збірник “Водные пути и шоссейные дороги”, будувався новий об’їзний шлях по дамбі для вантажного руху, відкривалася нова біржа.
Кременчуцька преса повідомляла інші цікаві факти, наприклад, у містечку Омельник помалу прокидалася національна свідомість. Тут мав відбутися вокальний вечір, а збір від нього йшов на будівництво пам’ятника Т. Шевченку в Києві. Заслуговують на увагу і повідомлення, які сьогодні у виданнях подаються під рубрикою “Кримінал”. Подібних на шпальтах “Приднепровского Голоса” і “Телеграфа” нараховано одинадцять і стосувалися вони крадіжок коштовностей і свійської птиці. У хроніці навіть йшлося про анархістську банду, що прибула з Катеринослава і, погрожуючи зброєю, намагалася шантажувати кременчужан. Правда, на четвертий день аферистів викрив городовий за сприяння мешканців міста. Порівняння періодики різних років наводить на роздуми про живучість багатьох місцевих проблем. Навесні 1917 року в Кременчуці гостро стояло питання про відбудову нового мосту. Як тоді, так і в 2002 році проблема була для Кременчука найболючішою. А ось у 1913 році на сторінках “Телеграфа” повідомлялося про пожежу в пекарні Моті Вайзмана на вулиці Риболовській, а в 2002 році на Ярмарковій вулиці було ліквідовано займання будинку. Можна припустити, що деякі факти розвиваються ніби “по спіралі”; інакше — окремі події сьогодення — віддзеркалення тих, які вже колись відбулися.
Варто також проаналізувати й рекламні оголошення, що свідчили про розвиток як фінансової, так і економічної систем: починаючи з повідомлень про відкриття нових бірж і закінчуючи рекламою велосипедів, фірмового взуття, японських парфумів тощо.
“Приднепровский Голос” і “Телеграф”, по суті, відображали історію міста початку XX столітті, лишаючи її непотьмареною для нащадків. Перегляд сторінок старих газет ніби перетворюється на справжню подорож вулицями старенького Кременчука, де вирішувалися проблеми його мешканців, стосунки простих людей і місцевої влади, “плюси” й “мінуси” тогочасної дійсності та її відображення у дзеркалі преси.
Водночас видання не стільки аналізували, а насамперед спонукали кременчужан мислити, робити власні висновки. Беручи до рук пожовкле видання, з цікавістю обмірковуєш його оформлення, розглядаєш методи подачі фактів.
Невипадково періодика часто служить джерелом для нащадків: тут і факти минулого, й об’єктивне око фотокореспондента, і несподіваний ракурс подій, оригінальне тло місцевого життя.
Автор: Н. І. Просяник
Джерело: http://journlib.univ.kiev.ua/