Победим стихию (журнал Вселенная 1927 год)

Щороку околиці Кременчука звичайно затоплює весняний розлив Дніпра, а повідь 1917 року, що наробила чимало лиха, ще й досі добре пам’ятають кременчужане.

Дніпро того року дуже розлився і надзвичайно натиснувши прорвав тимчасову гатку й затопив усе місто за винятком центру. Перелякане населення разом з дітьми та скарбом втекло з насиджених місць і голодне (майже припинився довіз продуктів) мусило жити на брудних і душних горищах майже місяць.
Коли вода спала, то виявилося, що багато будинків, особливо старих, зовсім розмито. Городяне, що поверталися додому, не впізнавали хатньої обстановки, покаліченої й роспухлої, не впізнавали своїх будинків з покошеними стінами, попсутими вікнани й дверима.
З того часу минуло 10 років. Поруч інших заходів до впорядкований Кременчука, нині роспочато спорудження могутньої гатки.
Як тільки земля очистилася від снігу і пригріло перше весняне сонце, беріг Дніпра, раніше мертви — оживився й закурів димарями похмурих землесмоків.
Закрутилися турбіни двох великих чорно-сірих землесмоків. Плавучий руропровід бурхливим потоком почав випльовувати воду, на місце побудови майбутньої гатки.
В результаті вже виросла міська частина гатки на протязі двох верстов. Загальна ж довжина гатки з заходом за місто дорівнюватиметься 6 верстам при широчині 6—15 саж. Отже, Кременчук цілком буде огороджено від стихії Дніпра. Крім того проектується прокласти на гатці залізничну колію для обслуговування потреб місцевої промисловості.
Насипну частину гатки з укріпленим скосом заповнюється акуратними, з завантаженням каміння плетеними клітками з червонорудоватої лози, що тут же на березі лежить, складена довгими рядами.
Щодня, як тільки розвидніється, 250 чоловік каменярів і грабарів, чорноробів і хурманів працюють над другою частиною гатки, що складатиметься з камінної підпорної стінки.
В хаотичному, на перший погляд, безладді на березі роскидано силу лопат, мішалок і ліжок з цементом.
Над усім цим підносяться гори гранітного каміння, підвезеного сюди берлинами з найближчого кар’єра в селі Табурищі. Пухкав, потріскує стальне серце яскраво пофарбованого катера, що тягне на буксирі берлини, навантажені гранітом. Коли катер приставить потрібні для спорудження гатки 5 тис. кубів каміння, він зможе заспокоїтися і відпочити, А поки що він вирушив у всій черговий рейс. Он, там на обрії стелиться димок…
Спорудження гатки обійдеться в 800 тис. крб. Половину її головний керовник робіт і автор проекту —інженер Парщик — гадав закінчити в жовтні.
Цим літом з початком будівельних робіт зникла у нас лірика й поетичність Дніпра. Не видно вже більше на березі, як раніше, дядьків у солом’яних брилях, що вміють добре торгувати привезеним вугіллям і, сидячи коло куріня, варити знаменитий куліш. Десь зовсім далеко тепер пристають дуби з чорноокими селянськими дівчатами, що привозять запашну ягоду, зелені гурки і м’ясо, виті баклажани.
Весь беріг річки дихає тепер діловою атмосферою.
… Камінь… цемент… гуркіт молотків…
От знову не туди сиплете, бодай вас… Товаришу технік, іще одна берлина прийшла. … Скрізь гомін, ділові вигуки.
З незвички навіть дивно якось.
І лише ввечорі, коли по небу роскидаеться чорна, зорями засіяна хуска, зникав денний робочий шум і Дніпро знова ставав колишнім Дніпром.
В цей час добре посідити на камені, як раз над синьою стрічкою річки і, дивлячись на місяць, що відсвітлюється в ній, побалакати з білим, як молоко, рибалкою дідусем Якимом про гладкого пана Остроградського і про сріблистих карасів, що водилися у нього в ставку.

Автор: Гр.Сегал
Джерело: Журнал Всесвіт. 1927 рік. Харків