100 рокiв Кременчуцькiй капелi iменi М.Лисенка

Кременчуцької хорової капели імені М.В.Лисенка

6 травня 2018 року виповнилося сто рокiв з часу створення Кременчуцької хорової капели імені М.В.Лисенка. Біля її витоків стояв наш талановитий земляк – Прокіп Минович Сапсай (1886-1929). Людина унікальної обдарованості, він був музикантом і співаком, актором і режисером, композитором і диригентом.
На жаль, відомостей про творчу діяльність П.Сапсая дуже мало. Викликає сум і подив те, що ім’я його не згадується ні в тритомнику «Советские композиторы и музыковеды», ні в шеститомній Музичній енциклопедії, ні в іншій довідковій літературі радянських часів. Поза увагою залишилося ім’я митця і в українському довіднику 2004 року видання «Композитори України та діаспори» (автор – А.Муха). А він же був неординарною особистістю!
П.М.Сапсай народився 10 березня 1886 року в с. Кобелячок Кременчуцького повіту в родині селянина. Дитинство хлопчика було нелегким. З малих літ довелося йому ходити на заробітки, пасти худобу.
Освіту здобув у сільській школі. Потім завдяки своїй наполегливості вступив до Полтавської учительської школи, яку успішно закінчив. Там він навчився грати на скрипці і фортепіано, познайомився з азами диригентського мистецтва, яке в подальшому стало його найулюбленішим заняттям.
19-річним юнаком Прокіп почав працювати вчителем музики і співів в селі Харківці на Полтавщині. За участь у революційних подіях 1905 року його звільнили з посади вчителя. Щоб уникнути переслідувань, довелося виїхати на Кубань, де він прожив 4 роки. В Армавірі Прокіп Минович вчителює, створює хор, працює у театрі. Там же зустрів свою майбутню дружину.
Завдяки гарним вокальним даним і музичному таланту, в 1909 році П.Сапсай вступає до Московської консерваторії. Під час навчання в консерваторії був членом українського музично-драматичного гуртка «Кобзар». Тоді ж потоваришував з молодими Ф.Шаляпіним і Л.Собіновим – у майбутньому всесвітньовідомими співаками. Консерваторію закінчив у 1914 році з дипломом «вільного художника».
Після закінчення консерваторії Сапсай повертається на Кубань до сім’ї. Але через деякий час родину спіткало страшне лихо – від сухот померла кохана дружина, залишивши йому двох маленьких дітей – близнюків Володю і Олю, яким тоді йшов третій рік. Він був люблячим батьком, але обставини змусили його відправити дітей до своєї матері в село Кобелячок.
Перша світова війна закинула його ополченцем на Кавказ. Спочатку Карс, потім Тифліс, там він керував військовими хорами. Тим часом помирає мати Прокопа Миновича, і сиріт забирає до себе його рідна сестра Олександра Минівна, яка жила в Кременчуці. В родині тітки діти підростали, ходили до школи, навчалися співу.
Після революції 1917 року Сапсай переїздить до Кременчука і продовжує віддано служити мистецтву. Працює інструктором хорових справ при відділі народної освіти, потім завідує губернським музичним комітетом.
У 1918 році Прокіп Минович разом з П.Коротею засновує Кременчуцьку окружну хорову капелу ім. М.В. Лисенка. Він був її першим диригентом і працював на громадських засадах. Репертуар капели був складним, різноманітним, до нього входили українські народні пісні, хорові твори українських композиторів, а також класичні твори російських і зарубіжних авторів.
У 1920 році при капелі була започаткована художня рада. Найбільш обдарованих учасників капели направляють на навчання до Київської Державної консерваторії.

Відділення хорового співу і вокалу при консерваторії закінчили

  • Нестеренко М.,
  • Іванов К.,
  • Шостак,
  • Бабенко О.;

диригентське відділення

  • Макоїд Є.Ф.,
  • Писаренко С.І.,
  • Чепурний,
  • Нестеренко Є.Ф.,
  • Бажан Н.В.,
  • Скирда І.Єф.,
  • Дубовик Ф.А.

Коли П.М.Сапсай захворів і в 1922 р. був змушений виїхати до лікування до Ялти, його зв’язок з капелою не перервався. Він продовжував надсилати хористам власні пісні і нові обробки українських народних, декілька разів приїздив до Кременчука з концертами. Після нього капелою спочатку керували вчителі співів: Квітковська Ф.Ф., Чернишов І.І., Роменський І.А., потім якийсь час полтавські диригенти Римський О.Ф. і Коропов Г.П., а потім місцеві диригенти – Шкарбатов і Раїк Ісаак Соломонович.
Останнім диригентом капели стала рідна сестра Сапсая – Олександра Минівна, яка була в колективі з першого дня. Маючи природні здібності, грала по слуху на різних музичних інструментах. Помітивши обдарованість молодої жінки, Олександру направили вчитися на диригентські курси, після закінчення яких вона однією із перших в колективі отримала звання диригента хорового співу. Головний диригент капели Раїк І.С. взяв її своїм помічником. Після відкриття в Кременчуці музичної школи хорова капела якийсь час працювала при цій школі, потім при Будинку вчителів.
В 1927 році в Крюкові відкривається клуб ім. І.Ф.Котлова і хорова капела переходить у просторе приміщення нового клубу. Колектив хору успішно і на високому рівні виступав з концертами. Про його діяльність добре знали за межами міста. Певний час Кременчуцька хорова капела навіть мала статус «державна». На гастролі до Кременчука в 1930-і рр. приїздили такі відомі колективи, як хорова капела «Думка», Харківська державна капела та ін. Кременчуцька хорова капела брала участь у художніх оглядах, які проходили у Харкові, Києві, де незмінно посідала призові місця. Олександра Минівна всю душу вкладала в роботу, щоб зберегти створене братом.
Життя не ніжило пані Олександру. В роки війни О.М. Сапсай жила в Крюкові. Після визволення міста була заарештована і засуджена Військовим трибуналом за ст. 54-1 КК УРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах на 5 років та конфіскацією майна (за звинуваченням у націоналізмі). Відбувала строк у Воркуті. Реабілітована 24 серпня 1956 р. Повернулася до Кременчука, працювала в клубі ім. І.Ф.Котлова. В 1960 р. створила хор ветеранів праці, основою котрого стали учасниці жіночого хору, яким вона керувала ще у довоєнні роки. Померла в 1977 році у віці 80 літ.

Хорова капела ім. Лисенка, створена П.Сапсаєм у Кременчуці, існувала до початку Великої Вітчизняної війни.
Давно пішов із життя талановитий митець, а залишена ним культурна спадщина живе серед нас. Кременчуцькі хорові колективи продовжують радувати захоплених шанувальників. У фондах краєзнавчого музею дбайливо зберігаються фотографії та особисті речі музиканта:

  • фортепіано,
  • дитячий рояль
  • ювілейні значки до 5-ї і 10-ї річниць хорової капели ім. М.В.Лисенка, які нагадують про яскраву особистість Прокопа Миновича.

До речі, значки на честь 10-літнього ювілею капели виготовлені із срібла, і кожен з них – іменний: на звороті викарбувані прізвище та ініціали хориста.
Усіх, кому небайдуже старовинне високе мистецтво хорового співу, вітаємо з поважною датою в історії міста – сторіччям Кременчуцької хорової капели.

Підготовлено на основі статті ст. наукового співробітника музею Близнюк Ганни Олександрівни «Вірний лицар музики».

Ілюстрації з фондів музею.

Автор: А.Гайшинська

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Загрузка...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.