У 1894 році в колишній Російській імперії був прийнятий Закон «Про підвідомчість щойно відкритих комерційних училищ Міністерству фінансів», а в 1896 році розроблено «Положення про Комерційні навчальні заклади». Згідно з цим «Положенням» структура комерційної освіти передбачала чотири основні типи навчальних закладів: торгівельні класи; торгівельні школи; комерційні училища; курси комерційних знань. Комерційна освіта ставила задачі виховання ділових, практичних людей з фаховими знаннями. На Полтавщині до 1917 року були відкриті комерційні училища у Полтаві – 1900 р., Кременчуці – 1905 р., Кобеляках – 1906 р., Переяславі – 1908 р., Ромнах – 1915 р.
Організаційна робота по відкриттю комерційного училища в Кременчуці почалася у 1903 році. В цьому ж році 18 грудня керуючим Міністерством фінансів був затверджений Статут училища. З наступного року першим завданням було знайти відповідне приміщення. Це питання було вирішено одразу після того, як у 1904 р. завершилося зведення нового будинку для Кременчуцького технічного училища по вулиці Ново-Олександрівській (сучасна Юрія Руфа), куди воно й переїхало, залишивши своє попереднє приміщення новоствореному комерційному училищу.
Насамперед була організована Піклувальна рада, яка, згідно із Статутом, повинна була займатися розподілом доходів від благодійників, благодійних акцій, місцевих підприємств, різних комітетів, товариств і громад, а також, що цікаво, звільненням від оплати за навчання успішних учнів з незаможних родин та забезпеченням робочими місцями своїх випускників.
Але основними джерелами надходжень у бюджет закладу залишалася плата за навчання – від 80 до 110 рублів за навчальний рік з кожного учня, асигнування Кременчуцької Міської Думи – 2000 рублів щороку, а також збір з промислових підприємств і купецьких станових гільдій. До речі, плата за навчання, пожертви, благодійні внески, проценти з капіталу, що належав училищу, були власністю училища і використовувалися на його утримання та потреби учнів.
28 квітня 1905 року на посаду директора Кременчуцького комерційного училища був призначений відомий на той час своїми науковими публікаціями та досвідом роботи на Одещині філолог Віктор Макарович Гуссов, у майбутньому видатний вчений і викладач, мовознавець і педолог, перший професор у галузі освітянської науки Кременчука, наукову спадщину якого згадують чимало сучасних вчених, підтверджуючи значну роль ученого на науковій царині.
1 серпня 1905 року почався навчальний процес у першому і єдиному в місті закладі комерційної освіти. Перший повний випуск учнів, який відбувся у 1913 році, став яскравим підсумком сумлінної праці вчительського колективу та його талановитого керівника Віктора Макаровича Гуссова. Серед 25 випускників – три кандидати комерції, двоє золотих медалістів, двоє із срібною медаллю. Треба зазначити, що за Статутом училища всі учні, які успішно закінчували повний курс училища, отримували звання особистого почесного громадянина
У комерційному училищі Кременчука, починаючи з підготовчих класів, вивчалися такі загальноосвітні предмети: математика (арифметика, алгебра, тригонометрія), хімія, біологія, російська, французька, німецька мови, граматика, історія, географія, землезнавство, природознавство, малювання і краснопис, а також Закон Божий та Закон іудейської віри (оскільки серед учнів училища великий відсоток складали діти єврейської національності). Додатково був введений у програму викладання підручник «Очерки из истории поэзии» нашого земляка Павла Гнатовича Житецького – одного з основоположників українського мовознавства; йому також належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору. Після четвертого класу починали вивчати спеціальні предмети: 5-й, 6-й класи – комерційна арифметика; з 7-го класу – бухгалтерія, комерційна кореспонденція, політична економія, товарознавство. Із 1913-1914 начального року в училищі був введений додатковий 8-й клас із вивченням таких предметів, як законознавство, товарознавство з технологією, економічна географія, а також обов’язковим вивченням латині, що надавало можливість тим учням, які закінчували цей курс, вступати до університету. В окремих приміщеннях були розташовані хімічна лабораторія, фізичний кабінет, кабінети природознавства і географії, образотворчого мистецтва, товарознавства, наочних приладів, а також бібліотека.
8 січня 1899 року була затверджена форма одягу вихованців навчальних закладів у відомстві Міністерства Фінансів, яка складалася із сукняних чорного кольору класної тужурки, мундиру, пальта, штанів і кашкета із темно-зеленою окантовкою на манжетах, рукавах, комірі й тулії кашкету. Кашкет і петлиці на комірах мундиру і пальта прикрашала золотиста металева емблема у вигляді кадуцея з шапкою Гермеса. Кадуцей (лат. caduceus) або керикіон (др.-греч. κηρύκειον) — жезл, обвитий двома гадюками, які повернуті головами одна до одної, часто з крилами на наверші жезла. Зображення кадуцея, як атрибута бога торгівлі, традиційно використовується і сьогодні в символіці Торгово-промислових палат цілого ряду країн світу, у т.ч. і в Україні. Як відомо з місцевої преси, хоча б декілька разів на рік в училищі проводилися лекції на різні теми, зустрічі з артистами, учнів вивозили на екскурсії до Києва.
Революційні лютневі події 1917 року викликали зміни у всіх сферах господарства країни, в тому числі й в галузі освіти. У квітні 1917 року в Києві відбувся перший Всеукраїнський з’їзд вчителів, який прийняв резолюцію про повну українізацію освіти, обов’язкове запровадження української мови і літератури в середній школі та заснування українських кафедр у вищій школі. Віктор Макарович Гуссов, одним з перших серед освітян міста, на 1917-1918 навчальний рік, згідно з постановою педагогічної ради від 31 серпня 1917 року, запровадив у свій навчальний процес українську мову та українознавство. З 1918 року, як стає відомо з документального листування, училище, а на той момент Кременчуцька восьмикласна комерційна школа, підпорядковується Департаменту Середньої освіти при Міністерстві Народної Освіти Української республіки.
Новий 1918-1919 навчальний рік проходив у складних політичних і економічних умовах, які диктували підвищення оплати за навчання. Але авторитет школи був настільки високий, що, незважаючи на все, комерційна школа Кременчука успішно продовжувала працювати і приймала бажаючих вчитися саме в цьому навчальному закладі, про що розповідає клопотання до Департаменту Середньої освіти від голови піклувальної ради щодо прийняття понад комплект десяти учнів у молодший підготовчий клас на 1918-1919 навчальний рік.
Наступний навчальний рік став трагічним не лише для комерційної школи, але й для всього міста. Наприкінці літа 1919 року Кременчук був окупований військами Денікіна. Почалися репресії. Першими під цей молох потрапили українська мова і громадські українські організації. Комерційну школу одразу було віддано під шпиталь для поранених білогвардійців, учні залишилися за дверима улюбленого закладу. Репресії загрожували і частині викладачів комерційної школи, і самому директору, який до цього часу головував у кременчуцькій «Просвіті», тому перед багатьма з них постало питання про виїзд із міста. У листопаді 1919 р. директор В.М. Гуссов із родиною виїжджає до рідних у Крим, залишивши Кременчук і своє дітище – комерційне училище, з яким були пов’язані найкращі його напрацювання.
У кінці листопада 1919 року після відступу денікінців Кременчук залишився у жахливому стані – без грошей, з масовими захворюваннями, без палива на зиму, яка вже була на порозі, без світла (білогвардійці зруйнували електростанцію), зі страшенним дефіцитом продуктів та товарів першої необхідності на ринках міста, з галопуючою інфляцією. Вступивши в місто, Червона армія зайняла багато будівель навчальних закладів. Казарми червоноармійців розташувалися в приміщеннях реального училища, жіночої гімназії і комерційного училища. Освітній процес був призупинений майже на пів року. Але нова влада в своїх стратегічних планах взагалі не бачила перспективи для комерційної освіти в освіті середньої ланки. Навчальний заклад закрили.
Без сумніву, комерційна освіта відіграла свою значну роль у розвитку професійного рівня торгівельних станів, підготувала фахівців з економічних та фінансових питань, а також спеціалістів у сфері управління. У своїй доповіді на з’їзді представників професійної освіти у 1918 році В.М. Гуссов далекоглядно зазначав: «Комерційні, особливо восьмикласні школи у своїх програмах серед середніх шкіл іншого типу найбільш відповідають вимогам загальної освіти ХХ століття з його надзвичайно ускладненими умовами громадсько-державного та міжнародного життя і необтяженими завданнями економічного і технічного характеру…».
Чи зрозуміли це, хоча б із запізненням, ті, хто скасував цілий напрямок в освітянській науці?
Заст. директора з наукової роботи Ірина Соколова.
Фото з фондів і наукового архіву Кременчуцького краєзнавчого музею.
TRX / USDT (TRC20)
