Український національних рух на Полтавщині під час Першої світової війни

Автор: В.І.Саранча
(За документами Фондів Державного архіву Полтавської області)

Розглядається інформаційний потенціал фондів Державного архіву Полтавської області як джерельної бази з вивчення українського національного руху під час Першої світової війни. Висвітлюється діяльність українських політичних партій і організацій Полтавської губернії у 1914-1916 рр. Уперше публікуються документи, які свідчать про поширення національних ідей серед української молоді.

Ключові слова: Перша світова війна, українській національний рух, Полтавська губернія.

Розбудова демократії неможлива без конструктивного діалогу між органами державної влади, політичними партіями і громадянським суспільством. Новий етап трансформаційних процесів у політичній системі України, який розпочався у 2014 р., зумовлює актуальність дослідження і аналізу історичного досвіду українських партій і громадських рухів початку ХХ ст. З цієї точки особливу наукову і практичну цінність мають студії суспільно-політичного життя на українських землях під час Першої світової війни, яка стала каталізатором фундаментальних зрушень в соціально-економічній, культурній і ментально-психологічній сферах.
Історія українського національного руху в Наддніпрянській Україні під час Першої світової війни має велику кількість лакун. Прийнято вважати, що більшість осередків українських національних партій, які виникли під час революційних подій 1905-1907 рр. були розгромлені у роки столипинської реакції і відродилися лише після Лютневої революції 1917 р. У той же час активізація українського руху у 1914-1916 рр. пов’язується з діяльністю філій Союзу Визволення України (далі – СВУ) та інтернованої галицької інтелігенції.
У фондах Державного архіву Полтавської області зберігається низка документів, які дають можливість відтворити картину розвитку українського національного руху в регіні напередодні і під час Великої війни 1914-1918 рр.
Так, архівний фонд канцелярії Полтавського цивільного губернатора (ф. 83) містить документи, які дають можливість відтворити широку картину суспільно-політичного життя регіону. Циркулярні розпорядження губернатора на адресу підлеглого йому поліцейського апарату відбивають як внутрішню політику уряду, так і обстановку в губернії. Важливим джерелом є рапорти повітових справників і поліцмейстерів про виконання губернаторських постанов, які детально відтворюють ситуацію на місцях.
У документах фонду періоду Першої світової війни містяться відомості про революційний і національний рухи у губернії у 1914-1916 рр., про боротьбу зі шпигунством. Цінним свідченням про суспільно-політичні настрої у регіоні є щомісячні звіти повітових справників, які надавалися губернатору за спеціальною формою.
У архівному фонді прокурора Полтавського окружного суду (ф. 138) особливої уваги заслуговує справа 546 «Листування з Полтавським губернським жандармським управлінням (далі – ГЖУ), кременчуцьким поліцмейстером та іншими особами» з інформацією щодо осіб, які підозрюються в антиурядовій агітації, «мазепинстві» й поширенні української націоналістичної літератури.
Наступ столипінської реакції призводить до фактичного припинення напередодні Великої війни діяльності осередків УСДРП і маргінально представлених у Полтавській губернії УДРП і УПСР. У той же час потужну репрезентацію українського політичного спектру здійснювала Полтавська громада, яка за ідеологічними засадами входила до ТУП.
Авторитет Полтавської громади підкріплювався членством у ній видатних літераторів, провідних діячів місцевого самоврядування і кооперативного руху. З 1908 р. організацію очолював першодумець П. Чижевський, у різний час до неї входили Л. Падалка, Панас Мирний, Г. Коваленко, О. Русов та інші. Вагомий внесок у розвиток організації зробив Голова статистичного бюро Г. Ротмістров, який мав вплив на Голову губернської земської управи Ф. Лизогуба. Протягом перших десятиліть ХХ ст. до громадівського руху мобілізовано значну кількість регіональних земських діячів. Фінансовою базою і засобом поширення ідеологічного впливу для Полтавської громади слугувала розгалужена мережа кооперативів, які були її своєрідними осередками.
Функціонування місцевої громади у Лубнах пов’язано з іменами братів Миколи і Володимира Шеметів. Для припинення антиурядової агітації серед лубенських чиновників і службовців на початку війни звільнили низку працівників земства і міської управи. У Лохвицькому повіті політично неблагонадійними елементами вважалися предводитель дворянства О. Русинов, міський голова М. Худолей, низка земських лікарів і вчителів. Усіх останніх Полтавський губернатор О. Багговут вважав «українськими сепаратистами».
Під час активного пошуку діячів українського руху у 1907–1911 рр. поліцейського обшуку зазнав миргородський осередок УСДРП. У той же час під нагляд потрапили активний учасник революційних подій 1905–1906 рр. кооператор Я. Стенька, фельдшер Макаренко, священик М. Ільяшевич і вчитель А. Геращенко. За агентурними даними останні троє на зібраннях розбещували молодь і пропагували серед неї українські сепаратистські ідеї.
Черговий етап боротьби з «мазепинством» розпочався напередодні Шевченківського ювілею 1914 р.. Відповідно до циркуляра губернатора О. Багговута повітові справники відрапортували про відсутність у регіонах сепаратистські налаштованих осіб. Натомість на початку війни у Полтаві з’явилася анонімна антиурядова відозва, авторство якої приписувалося Громаді.
Переважна більшість громадівців брали активну участь у заходах з облаштування лазаретів для поранених, благодійних акціях, заходах з надання допомоги сім’ям мобілізованих, біженцям тощо. Війна трансформувала соціальну поведінку діячів українського руху. Зокрема, Я. Стенька – «мазепинець», який «сіяв смуту» серед населення у 1906 р., на багатолюдному мітингу в серпні 1914 року проголошував високопатріотичні гасла на честь «Царя-батюшки».
Виключно матеріалами Полтавського ГЖУ підтверджується факт створення у губернії відділу СВУ – «Центрального комітету Полтавського району», яку очолив першодумець П. Чижевський. За інформацією поліцейських агентів організація мала осередки у Гадячі, Золотоноші, Миргороді та Прилуках.
Активну участь у роботі «Українського клубу» і Полтавської громади під час війни брали заручники-галичани. Нове інформаційне поле, створене галицькими українцями і військовополоненими, сприяє поширенню германофільських поглядів серед національної інтелігенції та радикально налаштованої учнівської молоді. Виходячи з цього, існування на Полтавщині філії СВУ перестає здаватися виключно сфабрикованими поліцією фактом.
На початку війни поліція провела низку арештів серед української інтелігенції. Під час обшуку у відомого письменника і секретаря Полтавської міської управи Г. Коваленка знайшли мапу українських земель із жовто-блакитним прапорцем і листи від В. Винниченка. Колишній член УСДРП М. Дробиш потрапив до Полтавської в’язниці за лист до сина, у якому він необачно висловився щодо російської окупаційної політики у Галичині. До поля зору поліції потрапив і мировий суддя з Лохвицького повіту Я. Артюхов. Приводом став лист з Галичини від односельця, знайомого з діячем українського руху і фундатором легіону УСС М. Новаківським.
У червні 1915 р. викрито нелегальний гурток у Кобеляках, організований київським студентом Я. Сепітим. До гуртка входили учні місцевих навчальних закладів, серед яких був майбутній український історик С. Наріжний. Гуртківці проводили бесіди з молоддю, поширювали нелегальну літературу і прокламації. При обшуку поліція знайшла відому під час війни листівку «До української молоді», яка зі збереженням мови оригіналу вперше у повному обсязі наводиться у даній статті. За справою кобеляцького гуртка С. Наріжний пробув за ґратами Полтавської в’язниці до 05.03.1917 р..
З ім’ям Дмитра Солов’я пов’язана організація у Полтаві відділу харківської «Юнацької спілки». У гуртках, організованих «спілківцями» у Полтаві, Миргороді і інших містах губернії, роз’яснювалася сутність російської колоніальної політики, просувалися самостійницькі ідеї тощо. Таким чином, на думку молодих агітаторів, ними проводилася боротьба проти денаціоналізації українського населення. У грудні 1915 р. за участі провокаторів був розгромлений гурток у Миргородській художній школі, але відсутність доказів антиурядової діяльності не дала можливості заарештувати його членів.
У передреволюційний час радикальні національні ідеї поширювалися серед учнівської молоді. Зокрема, на початку війни М. Стеценко, учень Роменського духовного училища, планував втекти на фронт, а у 1916 р. склав відозву «До дорогих моїх братчиків, українців, малоросів, мужичків», у якій у наївній формі він виклав свої політичні погляди. Прокламація М. Стеценка зі збереженням орфографії й стилістики вперше публікується у даній роботі.
Отже, під час Першої світової війни український рух на Полтавщині розвивався за двома напрямами – поміркованим і радикальним. Перший був репрезентований ТУП, яке мало свої осередки у Полтаві, Лубнах, Золотоноші і Костянтинограді тощо; другий – пов’язаний з діяльністю «Юнацької спілки».
ТУПівці брали активну участь у благодійницькій діяльності, через мережу земських установ і кооперативних закладів поширювали українські національні ідеї. Під вплив радикально налаштованого студентства підпадає учнівська молодь. Якщо на початку війни гімназисти і реалісти часто мріяли потрапити до діючої армії, то внаслідок агітації членів «Юнацької спілки» серед молоді пробуджувалася національна свідомість.

Саранча В. І. Український національний рух на Полтавщині під час Першої світової війни (за документами Державного архіву Полтавської області) //Архіви України. – 2016. – №1(295). – С. 116-123.