Біржовий сквер був закладений у 1887 році на Біржовій площі між вулицями Херсонської (нині Лейтенанта Покладова, колишня Карла Маркса), Біржовий (зараз територія дитячого садка № 18, що знаходиться за адресою вулиця Лейтенанта Покладова, 12), провулок Біржової », вулиця Соборна, № 18/14), Костянтинівській Зеленій (нині Небесній Сотні).
Поруч із сквером знаходилися розважальні заклади. Навпроти скверу по вулиці Херсонській (точніше, на розі Херсонської та Біржової) в будинку Ямпольского в 1912 році розміщувався Театр мініатюр, а пізніше – кінематограф «Новий театр В. і Х. Кейсерманов». Саме в цьому Театрі мініатюр влітку 1912 року розпочинав свою сценічну діяльність одеський актор Лазар Вайсбейн, який пізніше змінив своє ім’я та прізвище на Леонід Утьосов. Будинок зберігся до наших днів і знаходиться за адресою: вулиця Лейтенанта Покладова, №7
На вулиці Біржовій, паралельно скверу, на першому поверсі будинку Шапіро розміщувався біоскоп «Зірка», власником якого був вищезгаданий пан. Пізніше там був його театр «Фарс». Цікавим є той факт, що біоскоп “Зірка” випустив документальну кінострічку 16 січня 1914 року. Зйомки обряду урочистого похорону 22 сувоїв Тори, які згоріли в Кременчуцькій синагозі, проведені 13 січня 1914 року, показували під хоровий спів та музику органу К. Оксигендлера – хаззана (керівник хору) Хоральної синагоги м. Кременчука, випускника педагога. На жаль, фільм, продюсером якого був Дмитро Іванович Харитонов — харківський купець, кіно промисловець, засновник і власник «Торгового будинку Харитонова», – не зберігся. Про кінострічку писала як місцева газета “Придніпровський голос”, так і центральні “Наш Тиждень” № 43, “Кіне-журнал” № № 3, 5 (Москва). Окрім похорону, на цій кінострічці були вперше відбиті краєвиди Кременчука.
У будинку Мілітинського на розі вулиць Біржової та Столипенської (нині Небесної Сотні, № 17), частина якого збереглася і до нашого часу, знаходилася друкарня Дохмана Ісаака Абрамовича, заснована у 1875 році, у цьому ж будинку розміщувалися нотаріальні контори, а в крилі, яке тяглося вулицею Столипінською — готель Бляхера «Подвір’я Рига».
100 років тому у утриманні зелених насаджень міста існували ті ж проблеми, що й зараз. Допомагали їх вирішувати небайдужі заможні кременчужани. Так, стараннями пана Шапіро, запущений на той час Біржовий сквер, привели у старанний вигляд. Облаштували та тримали в чистоті алеї, встановили садові лавки, посеред скверу — дуговий електричний ліхтар, посадили квіти. Кременчуцька публіка мала можливість перед кіносеансами та виставами або після них відпочити у затишному куточку. Вечорами сквер відвідувало багато людей.
Після встановлення радянської влади у Кременчуці управління міста знаходилося у будівлі Міської Думи біля скверу, тому у довоєнні роки він вважався центральним. Саме тут було встановлено першу постійну пам’ятку Леніну в Кременчуці, яку було урочисто відкрито 7 листопада 1926 року (автори — архітектор Л. Шпаковський, скульптор В. Козлов). Пам’ятник був збудований на пожертвування кременчужан, знаходився ближче до сучасної вулиці Лейтенанта Покладова. Бронзова статуя вождя з піднятою правою рукою стояла на високому постаменті з місцевого сірого граніту і була орієнтована на вулицю. У довоєнні роки сквер активно відвідували не лише дорослі. За спогадами кременчужанки Г. І. Рябих, туди приводили на прогулянки дітей із дитячих садків та дітлахів навіть водила хороводи навколо пам’ятника вождеві світового пролетаріату.
Під час окупації Кременчука пам’ятник зруйнували, дерева у сквері частково вирубували. У повоєнні роки сквер відбудовують. 7 листопада 1948 року урочисто відкрито реконструйований пам’ятник Леніну. Фігуру вождя заввишки 2,85 метра, відлиту з мармурової крихти, встановили на гранітному постаменті, що вцілів.
Навколо скверу було встановлено невисоку огорожу. Сам сквер поділявся на дві частини: меморіальну, яка сформувалася навколо пам’ятника, та відпочинку, що тяглася до сучасної вулиці Небесної Сотні. До пам’ятника від сучасної вулиці Лейтенанта Покладова вели три паралельні алеї, які прикрашали влітку квіткові клумби з петуніями, алісумами, космеями. Навколо постаменту на клумбі традиційно висаджували величезні червоні канни. За пам’ятником була невисока біла огорожа з квітковими вазонами, яка розділяла меморіальну частину скверу від зони відпочинку з дерев’яними садовими диванами в тінистих алеях.
1965 року, у день визволення Кременчука від німецьких нацистів — 29 вересня, пам’ятник вождю переносять у парк МЮД (Міжнародний Юнацький День). Територію Біржового скверу згодом забудовують.
Інформація з книги вчених Кременчуцького краєзнавчого музею Музиченко Н.В., Соколова І.М. «Смарагдовий одяг Кременчука: історія міста в парках та скверах.» / Під наук. ред. О.М.Байрак – Кременчук ТОВ «Кременчуцька міська друкарня», 2016. – 192 с., 220 іл.