Урочище, на якому побудувався Крюков, не безвідомо в історії краю. Це те саме місце, де був укладений Куруківський договір між представниками польського уряду та козаками.
Внаслідок сильних загострень Речі Посполитої до Туреччини, викликане набігами козаків на турецькі володіння, польський уряд у 1625 році наказав особливо обраним комісарам зобов’язати Козаків умовами, в яких вони були б позбавлені можливості продовжувати свої набіги і були б змушені повністю підкоритися польським. Для того, щоб надати велику значність вимогам урядових Комісарів, наказано було гетьманові Конецпольському рушити разом з ними військо і в разі незгоди Козаків, зброєю змусити їх змиритися. За виданим нещодавно щоденником одного з учасників цієї експедиції (опис із щоденника наводиться нижче).
15 жовтня 1625 року польське військо з комісарами підійшло до Черкаси. колишні так козаки, як і раніше канівські, просили Конецпольського не турбувати їх доти, доки не повернутися з Запоріжжя гетьман їхній Жмайло, і самі вирушили до нього на зустріч. Поляки продовжували йти за ними протягом Дніпра і до 21 жовтня дійшли до Крилова. Козаки знову просили гетьмана та Комісарів чекати на Жмайла, який і прибув до Крилова з артилерією 25 жовтня. Конецпольський відправив до нього Комісарів з умовами, козаки на раді визнали умови важкими і відмовилися їх прийняти. Тоді Конецпольський наказав готуватися до бою. Козаки тим часом зміцнилися за нар. Цибульник у Дніпра, на вузькому кінці плоскогір’я, але тут були розбиті поляками. Бій відбувався 29 жовтня і за подробицями, описаними в щоденнику, не залишає сумнівів у тому, що табір козацький був розташований на місці теперішнього с. Табурища, яке очевидно звідси й отримало свою назву. Розбиті козаки намагалися врятуватися за Дніпро, але буря, що розігралася, у цей час потопила багато їхніх човнів. Козаки з Жмайлом у ніч із 30 на 31 рушили далі вниз по Дніпру. Перейшли дві болотні або озерні переправи і зміцнилися знову «біля старого танцю або городища, о пів на чверть милі від озера званого Куруково». Тут вони знову зазнали жорстокого поразки і змушені були погодитися на тяжкі для них умови. Урочище на якому укладено договір, називається ще, як у згаданому щоденнику так і в актах на той час, Ведмежими Лозами. Згодом ця згадка як комісія Коруковська (Куроковська, Круковська).
Де ж шукати Ведмежі Лозі та озеро Курукова? Нам здається що саме у Крюкові. Далі випливають докази на користь цього місця.
- Відстань від першого до другого козацького табору дорівнює близько 15 верст (якщо вірити авторові щоденника). це приблизно збігається між Крюковом та селом табурищем.
- Місцевість якою рухалися козаки, поки дійшли до другого табору, була низовина і містила у собі болотисті озера й у час між с. Табурищем і Крюковом є чимало води з яких група озер у с. Білецьківка якраз збігається з цими озерами, які проходили козаки, судячи з щоденника.
- Саме поселення Крюків чи правильніше Круків (як писали минулого століття і як каже простий народ тепер) не випадково, а походить від слова Куруково. Круков на Крюков змінили у вимові старообрядці – великороси, що оселилися тут із часів Потьомкіна.
Сама назва Крюков або правильніша Круков (як писали в минулому столітті і як каже простий народ тепер) не випадково, а походить від слова Куруково. В даний час немає в Крюкові ні озера ні старого городища, але ці ознаки не надійні: городище могло бути закопане згодом, а води в цій місцевості, що майже щорічно заливаються Дніпром, дуже непостійні. Втім, Пішкевич, автор нещодавно виданих записок, бачив ще в минулому столітті в Крюкові річку, яка називалася теж Крюковом. Немає в даний час біля Крюкова і лози, яка б називалася Ведмежими, але ця назва могла бути випадковою або не поширеною в 1625 році і тому скоро зникла. Нарешті, якщо немає жодної з останніх ознак у нинішньому Крюкові, то немає їх і ніде в іншому місці, зрозуміло поблизу Крюкова.
Про виникнення поселення тут ми знаємо нічого певного. У перші десятиліття 17 століття, його безперечно не було ще й тому, що Боплан не помістив його на своїй карті, не можна припустити, що він міг проігнорувати поселення через близькість його до Кременчука, де Боплан почав будівництво фортеці в тридцятих роках. Тоді як під захистом замку утворилося поселення на лівому березі Дніпра, природно могло з’явитися поселення і на протилежному березі. До якого часу ставитися їх поява ми знаємо.
Перші відомі нам згадки про Крюкова – очевидно як про населене місце – належить до 70 років 17 століття. 26 травня 1676 року Полтавський полковник Павло Семенов писав Самойлову про звістки які вони здобули щодо Запоріжжя. Люди його чули від одного лохвичанина, що Сірко йому словесно передавав: «не пишу Ханеку, а скажи йому словесно, щоб неодмінно готувався і приїжджав на раду в Крюков під Криловим, де і буду з військом запорізьким».
З судної справи над ніжинським протопопом Семеном Адамовичем і над Стародубським полковником Петром Рославцем, видно, що Дорошенко говорив про Крюкова як місце, прийшовши до якого, він може діяти як на запорожців, так і на найближчі полки, мабуть лівобережні.
У 30 роках 18 століття ім’я Крюкова зустрічається у Варшавських газетах, з нагоди нападу на польську Україну гайдамаків, які зазвичай у Крюкова переправлялися через Дніпро.
До 40 років того століття стосуватися існуючі до нашого часу написи на різних священних речах, що у Крюківської покровської церкви. як мова написів так і прізвища жертводавців показують, що початковими жителями посада Крюків були малороси. Написи ці свідчать, що у Крюкові була Покровська церква вже у сорокових роках 18 століття.
Ось ці цікаві написи у хронологічному порядку:
На євангілі: «1743 місяці серпня скасували цю книгу Євангілі раба божого Мартина Курка з дружиною Марією до храму Покрови Богоматері в село Крюків за ціну сім карбованців, а відправлено на церковні гроші під срібло».
На срібних дискосі та зірці «1744 року Генваря 30 цей дискус і зірку скасували Роман Назаренко з дружиною Євдокією за відпущення гріхів до храму святої Покрови Круківської».
На підніжжі срібного напрестольного хреста «Року 1747 9 травня рабом божим Василем Мальком цей Хрест скасував за відпущення своїх гріхів».
На євангілі: «1751 року 25 травня цю євангілі скасував раб божий Степан Пащенко зі своєю дружиною Параською Константиневою до храму богоматері в село Крюків за ціну вісім карбованців.»
Архієпископ Гаврило у своєму «Хронологічно-історичному описі церков Херсонської губернії» побудова дерев’яної двопрестольної Покровської церкви в Крюкові відносить до 1781 року. Що церква існувала і раніше, на це вказують приведені написи. Але й преосвященство Гаврило від частини прав. Справа в тому, що в Крюкові в другій половині 18 століття справді деякий час не було церкви. Академік Зуєв, який відвідав містечко у 1781 році, каже:
«Церква була колись закладена, але не збудована, і тому мешканці ходять до церкви у Кременчуці».
Не можна думати, що до цього часу не було церкви в Крюкові, церква була, і в закінченому вигляді, до неї те й належать написи вище, але будучи зруйнована від тієї чи іншої причини, не могла бути незабаром замінена іншою. Крюківці і стали будувати було нове, але коштів не вистачало і справа зупинилася на закладці. У цей час і відвідав Крюков автор записок. Пресвятий Гаврило помиляється, відносячи освячення нової церкви до 1781 року, воно мало відбутися пізніше.
За свідченням Міллера, Крюків у першій половині 18 століття належав Кременчуцькій сотні Миргородського полку.
При утворенні Нової Сербії, Крюков у п’ятдесятих роках був частиною Пандурського полку, а коли з 1764 року була утворена Новоросійська губернія, він увійшов до неї як перша рота та штаб-квартира Жовтого гусарського полку Єлизаветської провінції. При відділенні від Новоросійської Азовської губернії, обидві губернії були поділені на повіти, серед яких був і Крюковський в Новоросійській губернії.
Коли з двох губерній в 1784 утворено було одне Катеринославське намісництво, що складалося з 15 повітів, серед них немає Крюковського. Він був звернений до містечка.
28 серпня 1796 року відбувся іменний указ Катеринославського, вознесенського та Таврійського ген.губернатору кн. Зубову наступного змісту:
«Князь Платон Олександрович! На нашу думку, велимо містечко Крюків приєднати до міста Кременчука і підпорядкувати тамтешньому магістрату, а Крюківську ратушу скасувати».
Але це з’єднання навряд чи було виконано, оскільки за найвищим указом від 30 листопада того ж року Кременчук вимикався зі складу Новоросійської губернії (так названа була Павлом I Катеринославська) і входила до Малоросійської губернії.
Вже на початку 19 століття Крюків поступово поєднався з Кременчуком. За указом 1803 року він був підпорядкований відомству Кременчуцької поліції, з залишенням залежності щодо суду та розправи щодо повіту Катеринославської губернії, до якого він належав. Херсонські військові губернатори дюк де-Рішельє та гр. Ланжерон кілька разів потім представляли уряду, що з 1803 року, коли Крюков по поліції приєднаний до Кременчука, відбуваються великі труднощі від поділу відомств, тому просили, щоб і по поліції Крюков був з’єднаний з Катеринославською губернією. Тоді комітет міністрів, беручи до уваги близькість і безперервні відносини Крюкова і Кременчука, вирішив у 1817 році приєднати Крюков до Кременчука зовсім. За указом від 17 травня посад Крюков не тільки по поліції, але й по всіх частинах управління зарахувався до Полтавської губернії, міста Кременчука. Крюківська посадська ратуша знищилася, мешканці мали брати участь у виборах Кременчуцького міського голови.
По духовному управлінню Крюков входив до херсонської єпархії і залишався у ній до 1837 року, коли перерахувався до Полтавської.
Про внутрішній стан Крюкова минулого століття ми можемо сказати дуже мало. Дуже цікаві відомості повідомляє академік Зуєв у своїх записках.
Невелике це містечко, каже Зуєв, незважаючи на сусідство губернського міста, має своє повітове правління. Побудований так само як і Кременчук, великими прямими вулицями, і навіть є невелика фортеця. У ньому під час морової виразки містився карантин. Будівлі всі дерев’яні розсипані по рівному полю, трохи більше 200 будинків, у яких живуть крім чиновних громадян державні поселяни, володарські і малоросійські піддані, мало купців, міщан і цехових.
Особливу увагу автора записок привернув казенний сад, у якому розлучалися для імператорського двору переважно кавуни та дині. Садівником було визначено німця Білава з Бранденбурга. Він, очевидно, був знавцем своєї справи. Ніде, каже Зуєв, не знайдеш стільки сортів динь та кавунів, як у Крюківському та Єлизаветградському садах; вони і за величиною і за зовнішнім виглядом і за насінням дуже різні. Але найкращими з кавунів вважаються ті, у яких мармурове насіння. Вони народяться як червоні, так і жовті, насіння цих кавунів імператор роздає лише «кому за благо розсудить». Траплялося, що з даного сорту кавуни подавалися до столу губернатора екземпляри, які мали вагу 13 фунтів. «З динь із зеленим м’ясом вважають тут найкращими». Частина овочів подавалася до столу губернатора, найкраща частина надсилалася до імператорського двору. Крім різних сортів динь та кавунів у саду розводили й інші овочі, з яких мандрівники відзначали, як рідкість, глечик, пояснюючи вживання його у місцевих жителів, та інший сорт гарбуза, схожу на «Перську турбань»; насіння останньої садівники особливо оберігали від поширення. Розводилися також інші столові та кухонні овочі та плодові дерева. На утримання саду був відпускання з скарбниці якоїсь спеціальної суми, крім платні садівнику. Сад повинен був існувати на гроші виручені від продажу плодів, квітів і овочів, що розводяться в ньому. У чотирьох верст від міста був інший сад, що складався тільки з плодових дерев, але про нього автор записок нічого конкретного не пише.
В одному з листів губернатора Коховського від 1789 року згадується Крюковський казенний магазин для складу провіанту.
Комісаріатська комісія, що існувала в Крюкові, в 1809 році за указом з військової колегії перейменована в Кременчуцьку, хоча і залишилася в Крюкові.
Під час приєднання Крюкова до Кременчука полтавське губернське правління зажадало від Крюківської ратуші відомості про кількість жителів посади, про його торгівлю, добробут та інше. Ратуша нічого не відповіла на це питання, але у відповідь на решту повідомила кілька цікавих відомостей, які ми наводимо тут як останні дані, що стосуються самостійного стану Крюкова.
«Посад Крюків, писала ратуша, перебувати місцем розташування при річці Дніпро і від нього по сторонах заток, за коштами яких дуже зручно приставати суднам, які з різних місць білоруських губерній приходять, як до того ж від кримських соляних озер інших міст і посада Крюків, купецтвом рівномірно вивозитися сухопутно туди ж сіль, яку перші в останніх купували, вантажили на судна і при цій торгівлі, що проходить тільки влітку, з тих промисловців стягується в міський дохід, за змістом річного положення статтею 26 і 146 . Сума з тих статей хоч і надходить щороку приходом, однак не одно, один рік більше, інший рік менше, так походить від зменшення або посилення комерції. Цього ж 1817 року по серпень місяць надійшло в парафію дві тисячі двісті дванадцять рублів вісімдесят п’ять копійок».
Гроші ці йшли на утримання ратуші, поліції, пожежних інструментів та на ремонт мостів і гатей у Крюкові.
З 1817 Крюков становить одну з частин Кременчука і живе з нею одним життям.
Уривок із книги “Місто Кременчук”. Історичний нарис Ф.Д. Ніколайчика 1891 рік