»

Страницы истории первого садового заведения в Кременчуге

Печатка і особистий підпис К.І. Бера
Автор: Музиченко Наталія Валентинівна

Кременчуцька земля славилася у минулі часи садівництвом. У 2014 році виповнюється 155 років від заснування першого садового закладу в м. Кременчуці,  відомого широкому загалу, як «Садовое заведеніе К.И. Беръ въ Кременчуге». За давністю подій, через відсутність матеріалів у місцевих архівах дуже важко простежити історію створення і розвитку садового господарства. Але, працюючи над цією темою, збираючи інформацію буквально по крихтах, вдалось  прояснити наступне.




У 1859 році німець – колоніст Карл Рейнгольд Еберхард Рамм (німецькою Carl Reinhold Eberhard Ramm) заснував у Кременчуці  перший садовий заклад.  Уродженець Ліфляндії, громадянин Любека, за фахом художній садівник (сучасне звучання -  ландшафтний дизайнер), як  і його батько – Георг Рамм, Карл був не одиноким у цій справі. Сімейною справою – декоративним садівництвом - займалися й рідні брати Карла, Фрідріх і Вольдемар Рамм, які деякий час перебували в Кременчуці й, напевне, допомагали йому в період становлення. Із сім’ї Рамм відома ще одна особа, яка перебувала в нашому місті - Юліус Рамм із Вендена  [1].

Розсадник садового закладу Карла Рамма знаходився в Крюкові  на хуторі «Любимівка», де вирощували саджанці фруктових і декоративних дерев та кущів, а також насіння різноманітних овочевих  і декоративних культур [2]. Карл Єгорович, так звучало ім’я садівника російською, був не просто садовим комерсантом, а людиною спостережливою, творчою, здібною. У 1864 році він видав посібник, де виклав прийоми вирощування різних культур з урахуванням місцевих клімату і ґрунтів на основі своїх спостережень і досвіду. Брошура була надрукована в типографії п. Гіппенмейєра, одній із перших у Кременчуці [3]. Карл Рамм видавав  також каталоги своєї незвичної продукції, які розсилав клієнтам. Враховуючи те, що каталоги садового закладу були номерні і їх випускалось по три щороку, як це було і пізніше при іншому господареві [4], то, ймовірно, перший номер був надрукований у 1868 році в зазначеній вище типографії. На 1872 рік садівництво К. Рамма було вже добре відоме. Так, в німецькому фаховому садівничому  виданні (автор -  відомий вчений садівник Ф. Юльке) в розділі про парки аналізується стан посадкового матеріалу для парків і садів Росії, і серед небагатьох садових комерсантів  особливо відзначається пан Карл Рамм, який пропонує садоводам - любителям вже досить  багату колекцію декоративних дерев і кущів [5]. 

Садова фірма К.Є. Рамма рекламувалась у довідковому виданні по м. Кременчуку в 1874 році [2]. На початок 1883 року (період з 21 лютого по 27 березня) К. Рамм значиться в списках нових прийнятих членів Німецького садівничого товариства в Ерфурті, хоча на той час вже пройшло понад дев’ять років після його смерті [6]. На 1886 рік в Німецькому товаристві троянд значиться також його ім’я [7]. Вірогідно, заявку на членство подавала дружина Матильда, яка після смерті  чоловіка стала власницею садової фірми «К. Є. Рамм в Кременчуці» і садиби, що займала квартал між по вул. Херсонською, вул. Городовою, вул. Кривогрязною (з 1901р. Троїцькою) і вул. Веселою. 

 Як же склалося особисте життя Карла Рамма? Заснувавши в Кременчуці садову фірму, пройшовши нелегкий шлях становлення  протягом п’яти років, вже досить твердо стоячи на ногах, він познайомився з кременчужанкою Матильдою Амалією Шорпп. Вона була донькою покійного на той час столяра  Йозефа Шорппа і його дружини Розалі (уродженої Франтч). Карл Рамм сповідував євангелічно – лютеранську віру, Матильда – католицьку. 15 листопада 1864 року відбулося їх вінчання  у Кременчуцькій кірсі, яке звершив пастор фон Фліднер.  Нареченій було 18 років, нареченому – 37 [1]. В шлюбі у них народилося п’ятеро дітей, троє з яких померли у ранньому віці. Проживаючи в Кременчуці, Карл Рамм був хрещеним батьком для багатьох дітей з німецьких родин. У шлюбі з Матильдою він прожив 10 років. В 47-річному віці, 6 серпня 1874 року, Карл Рамм помирає від   хвороби головного  мозку [1]. 

На цей час, за 15 років свого існування, «Садовий заклад К.Є. Рамм» -  вже  добре відомий бренд. Залишається єдина пряма спадкоємиця  - дружина Матильда. Молода вдова майже два роки, до травня 1876 року, вимушена була займатися підприємством, певно, не без допомоги рідних братів покійного чоловіка – Фрідріха і Вольдемара - фахівців садової справи [1].

В 1872 році Фрідріх Рамм засновує в Ростові-на-Дону на березі мілководної річки Кам’янки перше на Дону насіннєве господарство [8]. Стараннями здібного господаря до 1903 року воно  виросло у відомий «Торговий Дім Ф. і Б. Рамм» - постачальника імператорського двору, комісіонера Міністерства землеробства і Державного майна, учасника різних виставок і володаря 14 нагород. Торговий Дім об’єднував у собі cадівництво, насіннєве господарство і розсадники дерев. Федору Єгоровичу Рамму, як він став іменуватися на російський манер, тривалий час допомагав рідний племінник Борис Володимирович (Бернгард Вольдемарович) Рамм, оскільки синів – продовжувачів сімейної справи у Федора Єгоровича не було [9]. Він мав дружину Ольгу Рамм (в дівоцтві Розенберг) і доньку Луїсу, яка народилася в Кременчуці [1].    

20 вересня 1903 року Ф. Рамм, власник фірми «Ф.Є.Рамм», офіційно сповіщав клієнтів про те, що Б.В. Рамм – його багаторічний співробітник і племінник, виступає повноправним учасником підприємства, внаслідок чого затверджується нова назва «Торговий Дім Ф. і  Б. Рамм» [9]. 

Фірма щорічно випускала докладні каталоги, що пропонували насіння квіткових культур, декоративних і плодових дерев, кущів, а також саджанців.  Тільки одних чайно – гібридних троянд пропонувалось 400 сортів. На дослідній ділянці проводились роботи по гібридизації. Вихідний матеріал постачався з відомих розсадників Німеччини і Франції. Так, відомий свого часу сорт троянди «Ольга Рамм» був виведений саме в Ростові і названий іменем дружини Федора. Цікаво, що її дівоче прізвище Розенберг, в перекладі з німецької - «Гора троянд». В північно - західній частині міста Ростова-на-Дону, в заплаві глибокої і чистої річки Темерник, розташовувались ділянки по вирощуванню  однорічників, вище знаходився комплекс оранжерей зимової вигонки квітів для святкових букетів до Різдва і Великодня [10].  Борис Рамм  успадкував після смерті дядька Торговий Дім [11]. Б.В. Рамм активно сприяв створенню зелених насаджень м. Ростова-на-Дону. Так, в день свята Деревонасаджень, яке проходило у місті навесні 1910 року, він, окрім того, що входив до організаційної ради, зробив пожертву на придбання 15000 саджанців [12].  Саме на місці розташування успішного квіткового господарства Рамма у 1927 році створили Ботанічний сад [10]. 

У Києві на 1901 рік існувала фірма «Семенная торговля В. Рамм» [13]. Можливо, її власником був третій брат  із родини Рамм - Вольдемар. Садівник з таким же ім’ям (В. Рамм) керував роботами по закладці парку на півдні Російської імперії в Лікані за проектом Л. М. Бенуа. Будівництво велось до 1905 року і було завершено його сином К. Раммом [14].

Але повернімось до Кременчука другої половини 19 століття. Саме тоді, коли після смерті власника садовій фірмі «К.Є.Рамм» була потрібна міцна чоловіча рука, із вдовою Матильдою Рамм знайомиться молодий художній садівник із Риги Карл Бер, який на 1870 рік мав там власну невелику садову фірму [15].

Бер Карл Иванович

Можливо, знайомство відбулося за сприяння пастора фон Фліднера - сина покійного секретаря Ліфляндської консисторії,  який свого часу прибув до Кременчука, як і Бер,  із Риги [1]. І недарма в подальшому родини Бер і фон Фліднер мали тісні стосунки: сім’я  фон Фліднер тривалий час  проживала в будинку Карла Івановича [16].

Карл Юліус Вільгельм Бер (нім. Carl Julius Wilhelm Baer) походив зі старовинної бюргерської родини, сімейним фахом якої і по батьківській, і по материнській лінії було декоративне садівництво. Батько - Йоганн Август Юліус Бер, художній садівник і садовий комерсант, займався  у Ризі вирощуванням і торгівлею насіння, оранжерейних рослин, а також дерево – кущових порід [15]. Він був членом Товариства дослідників природи в Ризі з 1857 року [17]. Мати - Анна Вільгельміна - донька Хрістіана Вільгельма Шоха і Агнеси Сусанни, уродженої Кооп [18]. Х.В. Шох мав відоме садівництво «Садоводство Х.В.Шох в Риге», засноване в 1836 році [13]. Насіннєва лавка знаходились в Ризі, розсадники -  на околиці міста Ганібу Дамбіс. Останні на  1898 рік так розрослися, що через нестачу площі  їх перенесли до Саласпілсу. Фірма Шоха ввозила саджанці з Європи, в тому числі й від відомої фірми Л. Шпета. Напередодні першої світової війни із Саласпілських розсадників щорічно продавлось по 50 – 60 тис. саджанців плодових і декоративних дерев як в Латвії, так і в Європейській частині Російської імперії  [19]. Відомий російський ботанік і систематик, один із директорів Імператорського Санкт-Петербурзького Ботанічного саду Едуард Регель у періодичному виданні Російського товариства садівництва за 1870 дає характеристику садових закладів Ю. Бера і Х. Шоха, як одних із кращих в Ризі.  Він також відзначає, що серед квіткових рослин, які  там вирощуються, перший особливу увагу приділяє культурі гладіолуса, другий – орхідеї [15].

Прадід Карла Бера по матері – Вільгельм Шох, теж садівник за фахом, з 1836 року оформлював відомий Верманський сад в Ризі [20]. Вірогідно, саме на його честь мати Карла отримала ім’я Вільгельміна. Йоганн Август Юліус Бер і  Анна Вільгельміна (уроджена Шох, 1826 р. н.) були вінчані 6 серпня 1846 року в  Ризі в кірсі реформатської парафії [18].

Карл Вільгельм Юліус Бер народився у Ризі 7 вересня 1848 року. В родині Берів, окрім Карла, було ще восьмеро дітей – три доньки, п’ятеро синів. Два сини – Карл Вільгельм Юліус і Георг Вільгельм пішли батьківським шляхом: стали фахівцями садової справи [21].  Останній успадкував після смерті діда садівництво Х.В.Шоха в Ризі [22]. В 30 – і роки 20 ст. садівництвом володів П. Балодіс. За радянської влади на базі садівництва Х.В. Шоха був створений Ризький національний ботанічний сад – зараз агентство Національний ботанічний сад [19]. 

13 червня 1876 року в кірсі євангелічно – лютеранської парафії м. Кременчука відбулося вінчання саксонського підданого Карла Бера і Матильди Рамм, яке звершив  пастор фон Фліднер. 23 травня 1877 року в родині Бер народилася донька Ольга Вільгельміна. Через три роки, 20 травня 1880 року, народилася друга донька Елізабет Августа. Недовго тривало родинне щастя подружжя Бер. Від хвороби серця помирає 15 липня 1882 року дружина Матильда [1]. Раннє заміжжя, часті пологи, хвороба і смерть першого чоловіка та дітей від нього вкрай  підірвали її здоров’я. Карл Бер з двома малолітніми доньками і гарним спадком дружини – вже добре відомим садовим закладом і садибою - залишається вдівцем. 

Він одружується вдруге. Другу дружину К. Бера звали Емілія Едуардівна [16]. В новому шлюбі народжується син Павло. Саме на його честь  Карл Іванович назвав хутором Павлівка придбану у 90 – і роки 19 століття під розсадник земельну ділянку неподалік від Кременчука [23]. Яка доля розсадника на хуторі Любимівка в Крюкові - достеменно не відомо, як і його місцезнаходження. На картах він не значиться і в пам'яті крюків’ян, за давністю подій, не збереглася ця назва чи, бодай, якась інформація про розсадник. Єдиний розсадник у Крюкові, який належав районному комунгоспу до 1953 року, знаходився на території сучасної ЗОШ №23 по вул. Олександрійській,18 [24]. Можливо, саме тут Карл Рамм  мав колись садівниче господарство.

Станом на 1893 рік К. Бер проживав по вул. Кривогрязній у власному будинку, точніше дружини Матильди.  Там же знаходилась і контора садового закладу, про що свідчать дані «Адрес - календаря и справочной книжки Полтавской губернии на 1894 год». На своїй садибі, але по вул. Херсонській (нині К.Маркса) Карл Іванович споруджує дві нові будівлі: головну контору садового закладу і житловий будинок, які були розташовані фасадними частинами на так званій червоній лінії. Між ними знаходився вхід до садиби через гарні ажурні ковані  хвіртки та  ворота. На воротах вгорі посередині красувалась вивіска  «К.И.Бер». Біля будинку тротуар був вимощений гранітними плитами, ліхтар освітлював вулицю, на якій росли дерева, здіймаючи свої крони вище дахів [25]. Садиба К.І.Бера мала абонентський номер користувача телефоном -  № 24. На будинку Бера був установлений поштовий ящик, до речі, один з двох наявних на вулиці. Оранжереї, склади в Кременчуці розміщувались також на території приватної садиби по вул. Херсонській.   Будинок по вул. Троїцькій (колишній вул. Кривогрязній) використовувався як дохідний. [26, 27].

Родина Бера була заможною. Саме останнє ставилось їй «у провину»  в радянських публікаціях. Поміщик Бер згадується як єдиний власник автомобіля у с. Піщане, а його син – велосипеда.[28]

За спогадами кременчужанки Олександри Кузьмівни Березової (Дзюби), яка  знала родину Бера перед першою світовою війною, господарі проживали у будинку, який знаходився ближче до  вул. Веселої. Карл Іванович зовні був середнього зросту, міцної статури, носив  роздвоєну борідку. Одягався у англійський  костюм – трійку чорного кольору. Тримався гордо. Його дружина Емілія Едуардівна була невеликого зросту сива бабусечка. Доньки були вже заміжні й проживали окремо. 

В оселі по вул. Херсонській панував ідеальний порядок. Сад прикрашали 12 статуй лицарів (один з них зараз знаходиться в експозиції краєзнавчого музею), фонтан. До речі, останній ще позначений на планах колишньої садиби К. Бера за 1961 р., де знаходилась  тоді контора благоустрою Кременчука за адресою вул. К. Маркса, №81 [29]. Були облаштовані оранжереї. На центральній алеї росли туї, троянди. Запам’яталась хвойна рослина араукарія, привезена із Франції. Ворота садиби прикрашали цинерарії у горщиках. У другому будинку, що ближче до вул. Троїцької, знаходилась контора і  жила обслуга. Всі працівники мали гарну зарплатню, а ті, хто займався доставкою замовлень з живих квітів (кошики для урочистостей, весільні  бутоньєрки, букети, вінки) отримували ще й  чайові. У Карла Івановича працювали  і спеціалісти, привезені із Австрії - найулюбленіший садівник Стратонович Андрій Іванович, садівник Желєзнов Антон і квітникар Меєр. На господарчій частині двору розміщувались сторожка, сараї з насіннєвим матеріалом, на дахах яких зберігали сіно для коней. Пан Бер мав великий виїзд. Коней одягали в особливі попони з китицями. В залежності від нагоди попони були блакитні, зелені, білі. Останні використовували для весільних виїздів. Кучером служив Іван Дзюба, який у теплу пору року одягався в оранжеву сорочку [16].

Садиба Бера розташовувалась неподалік від кірхи. Карл Іванович тривалий час, до своєї кончини завідував касою при лютеранській общині [26,30,31,32,33]. При кірсі, Будинку лютеранського товариства, які знаходились за рогом по вул. Веселій,23, існував сад «Царство цветов». Як згадувала Олександра Кузьмівна Березова, ворота до саду з казковими квітниками прикрашала гарна вивіска, де на коричневому оксамиті золотистими буквами красувалась назва. Згідно даних «Адрес - календаря и справочной книжки Полтавской губернии на 1894 год» по вул. Веселій,23 існував садовий заклад Антона Мусійовича Акімця, заснований у 1888 році. На цій же вулиці, на садибі Геріке був ще один садовий заклад Івана Олександровича Косова, заснований у 1880 році.  Але ці садові заклади в подальшому не прослідковуються ні в адрес – календарях, ні в матеріалах сільськогосподарських виставок. Вочевидь вони не витримали конкуренції з фірмою К.Бера.

1 грудня 1914 року місцева газета «Придніпровський голос» сповіщала про відкриття квітковим магазином «Царство цветов» квіткового магазину « Царица цветов» на розі вулиць Єкатерининської та Пушкінської у будинку Краснова. Серед послуг - замовлення на виготовлення із живих квітів букетів, бутоньєрок, жарфіньєрок та ін. У 1913 -1914 роках у Кременчуці існував ще один квітковий магазин «Флора», який пропонував живі квіти, а також бутоньєрки і букети. З середини листопада до 1 грудня діяли 30 % знижки. Троянди  можна було придбати за 20 -35 копійок за штуку, гвоздики американські – 15 коп.,  нарциси і ромашки – по 3 коп. Ціна бутоньєрки – 20 коп., бутоньєрки з трояндою – від 35 коп., букета – від 1 рубля. Враховуючи, що К.І.Бер був монополістом в цій царині, можна припустити кому належали ці магазини.

Доньки К.І.Бера були  одружені з синами власника шкіряного заводу, теж німця, Оренштейна Бернарда Михайловича - Германом і Леопольдом, які успадкували від батька підприємство у 1908 році [34]. Син - Павло Карлович Бер - став власником фірми після смерті Карла Івановича, співчуття з приводу якої висловлювали місцева влада, різні організації через місцеву газету  5 березня 1916 року [35].

Розсадники садового господарства К.І.Бера знаходились, як уже згадувалось, за містом, на дев’ятій версті Великої Золотоніської дороги у відкритій степовій місцевості на хуторі Павлівка [23] (нині фірма «Декор Агро», с. Піщане). Там грошовитий господар споруджує теплиці, ґрунтові та пакувальні сараї, різні господарчі будівлі, водонапірну башту, двоповерховий житловий  будинок – контору. Робочий інструмент завозився з Німеччини. До цього часу вціліли теплиця і дворівневий глибокий підвал, в якому зберігали посадковий матеріал: саджанці, цибулинні, бульбові та ін., спускаючи їх  через особливу шахту лебідкою. За теплицями знаходився невеликий ставок, воду якого використовували для поливу (у 70-і роки 20 ст. його значно розширили). Двоповерховий будинок Бера після Великої Вітчизняної війни перебудували на одноповерховий. Він ще зберігався до літа 2009 року, але коли вирішили перекрити дах, впала стеля, і його зовсім розібрали. Вцілілу водонапірну башту перебудували під каплицю. Від старих насаджень зростають пара лип, кипарисовик нутканський, золотий дощ. На жаль, викорчували розкішний кущ ялівця козацького, який мав висоту  2 метри і  діаметр до 5 метрів. В розсадниках працювало багато робітників із  с. Піщаного. Серед них Пропийсвіт Юхим Андрійович, Григоренко Григорій, Книш Григорій Якович, Янов Пилип Трохимович. Останнього К.Бер запросив на посаду садівника із м. Золотоноші. Як сімейна реліквія зберігається у сім’ї Янових книжка «Альманах русского садовода», що належала дідові. До речі, книга  у шкіряній палітурці,  іменна, на корінці витиснені ініціали й прізвище «Ф. Т. Янов».  Такі іменні книги К.Бер замовив у друкарні  для всіх своїх садівників. До цього часу з теплом згадують ім’я К. Бера як чуйної, благородної людини нащадки тих, хто працював у його садовому господарстві. Книш Григорій розповідав випадок, коли одного разу Карл Іванович послав свого працівника, давши  певну суму грошей, за квитками на залізничний вокзал. Його пограбували. Господар, не дорікаючи, навіть відшкодував працівникові викрадені його власні три рублі. Як розповідав своїм дітям Григорій Григоренко, у робітника на прізвище Крупа була багатодітна,  бідна родина. Валилася хата.  К.Бер допоміг йому  лісоматеріалами  і  дав гроші на будівництво нової. Дійсно добрі вчинки віддячуються ще на землі, тому садове господарство К.І.Бера процвітало [36].

Розсадники на х. Павлівка, 1906р.

 На  1896 рік  площа розсадників була 30 десятин, на 1901 - близько 40 десятин, на 1913 - понад 50 десятин, на 1916 - зросла до 60 десятин [13,22,23]. За 20 років площа розсадників збільшилась вдвічі. На кінець 19 ст. «Садовий заклад К. Бер в Кременчуці» досяг  розквіту, беручи участь в різних сільськогосподарських виставках, отримуючи нагороди, був добре відомий по всій Російській імперії [23]. На 21.01.1896 року Карл Бер значиться в списках нових членів Німецького товариства троянд [37]. Саме завдяки фірмі К. Бера Кременчук значився в Російській імперії серед відомих садівничих центрів нарівні з такими містами, як Москва, Рига, Варшава, Київ, Ростов – на – Дону та ін. як такий, «где имеются полные комплекты декоративних растений» [38]. Карл Іванович мудро зберігав вже добре  відомий бренд «К.Є. Рамм» на фірмових бланках закладу [39]. А оскільки проживав він на колишній садибі К.Рамма, то й адреса у довідкових виданнях подавалась на обидва прізвища.

Карл Іванович Бер – відома і шанована людина у Кременчуці, обирався понад 15 років гласним міської думи. За відгуками сучасників відзначався виваженістю, коректністю, чесністю у ставленні до муніципальних справ, де старався принести якомога більшу користь [26,30,31,32,33,40].

Він був членом Полтавського товариства сільського господарства, заснованого в 1865 році, яке мало декілька повітових Відділів, в тому числі Кременчуцький (травень, 1895). Полтавське товариство сільського господарства досить часто організовувало виставки. Карл Іванович неодноразово перебував у  ролі експерта в складі комісій на різних сільськогосподарських виставках [23,41]. 

З 1 по 20 вересня  1896 року у Кременчуці проходила губернська сільськогосподарська виставка, яку ініціював Кременчуцький Відділ Полтавського  товариства сільського господарства, котрий очолював П. М. Малама. Питання проведення у Кременчуці губернської сільськогосподарської виставки постало серед сільських господарів одночасно із затвердженням Кременчуцького Відділу сільськогосподарського товариства, а остаточно рішення було затверджене на засіданні Відділу 19 листопада 1895 року. Був обраний розпорядницький виставковий комітет на чолі з головою – предводителем дворянства Кременчуцького повіту Василем Олександровичем Остроградським.  До виставкового комітету ввійшли, окрім голови і ради Відділу, ще такі особи: голова Кременчуцької повітової земської управи М.Н.Колачевський і члени управи, Кременчуцький міський голова А.Я. Ізюмов, член управи І.П.Герасимов, член Полтавського товариства сільського господарства К.І. Бер, секретар Кременчуцького Відділу Л.І.Чорноусов. Кременчуцький Відділ, отримавши дозвіл на проведення виставки від Міністерства землеробства  і  заручившись підтримкою Полтавського товариства сільського господарства, Полтавського губернського, Кременчуцького повітового земств, розпочав активну підготовку. Об’яви, правила, програми про виставку почали друкуватись з січня місяця.

Місцем проведення виставки було обрано територію Міського саду, який привели в належний стан на кошти міської управи: вирубали старі дерева, проклали нові доріжки, вирівняли майданчики, побудували павільйони та ін. При влаштуванні виставки Комітет всіляко користувався порадами і вказівками Полтавського товариства сільського господарства, яке відрядило до Кременчука директора дослідного поля В.М.Дьякова, секретаря товариства П.Ф.Тушкана, губернських спеціалістів – садовода Д.П.Шалабанова, завідуючого пересувною олійниця Міністерства землеробства В.С.Рибакова. Були надані компетентні консультації агрономом Полтавської губернії П.М.Дубровським. Прийом експонатів на виставку відбувався з 15 серпня по 3 вересня. Після урочистого відкриття виставки 1 вересня президентом Полтавського Товариства сільського господарства Д.Квіткою - з молебнем, музикою, квітами – численні відвідувачі мали змогу ознайомитись з експозицією  п’ятьох відділів: сільськогосподарського, переробної промисловості, наукового і земського, кустарного, сільськогосподарських машин та знарядь. До першого відділу увійшли: рільництво, лісівництво, садівництво та городництво, тваринництво, молочне господарство та птахівництво, бджільництво, шовківництво, рибальство. Другий відділ представляв переробну промисловість: мука, крупа, крохмаль, спирто – горілчані вироби, штучні мінеральні та шипучі води, рослинна олія, цукор, кава, тютюн, цигарковий папір, різновиди мила, свічки, шкіряні вироби, міндобрива, екіпажі та ін. Третій, науковий відділ складався із двох павільйонів, до яких увійшли експонати Полтавського і Кременчуцького земств. Четвертий - кустарний відділ - був представлений виробами гончарними, роговими, полотняними, вовняними, хутряними та ін. П’ятий відділ знайомив відвідувачів з новинками сільськогосподарської техніки та знарядь праці. Для експонентів та відвідувачів були передбачені охорона, пожежна безпека, інформаційні служби, недорога їдальня. Розпорядницький комітет надав право безкоштовного відвідування виставки учнівській молоді, а також земським службовцям. На виставці протягом 20 днів побувало понад 15420 відвідувачів. Після підведення підсумків найкращі експоненти отримали нагороди від різних відомих товариств і установ, серед яких Імператорське товариство сільського господарства Південної Росії, Імператорське Російське товариство садівництва, Московське товариство сільського господарства, Міністерство землеробства і держмайна та ін. Про виставку писали в «Полтавских губернских ведомостях», «Хуторянине», «Южном крае», «Киевлянине» та ін. Звичайно, що господарство К.І.Бера не могло не взяти участь у цій виставці. Група лісівництво, садівництво і городництво сільськогосподарського відділу була представлена понад 800 зразками 42 експонентів, серед яких і заклад К.Бера. Він репрезентував оранжерейні та декоративні рослини, а також різноманітні зразки  розсадника з хутора Павлівка. Пан Бер  влаштував розкішний павільйон з небаченими різноманітними тропічними рослинами кімнатної культури. Експертна комісія у складі голови П.Г.Васькова, членів – губернського садівника Д.П. Шалабанова, лісничого Д.І. Крутова, А.Д. Байдака, садівника Г.А. Клуг 7 вересня оглянула  експонати. За представлені оранжерейні та декоративні рослини, а також за зразки розсадника К.І.Бер був удостоєний золотої медалі від Полтавського Товариства сільського господарства. У звіті про виставку писали: «Садовое заведение, бывшее  К.Е. Рамм, существует с 1859 года и в настоящее время доведено до высокой степени своего развития. Заведение может отпускать целыми тысячами всевозможные деревья и кустарниковые растения: оно имеет в своем распоряжении, кроме того, сельскохозяйственные семена: разные экономические, кормовых трав и лекарственных растений» [23]. 

Продукція господарства Бера користувалась попитом не тільки на місцевому рівні, а й відправлялась на замовлення в інші губернії – Харківську, Київську, Курську, Бессарабську, Воронезьку, Акмолінську, Приморську та ін. З часу свого заснування заклад мав схвальні відгуки про якісність посадкового матеріалу, акуратність і добросовісність виконання замовлень. Все насіння підлягало випробуванню на схожість в оранжереях закладу до того, як надходило в продаж. Добра слава підтверджувалась щорічним зростанням кількості замовлень і численними листами з подяками за якісну продукцію. 

Так, із відгуку за 19.01.1910 р. читаємо: «…много лет выписываю из Вашего заведения огородные семена – за все годы приношу Вам искреннюю благодарность…», за 2 березня 1916 р.: «Из книги Вашей конторы видно, что я состою Вашим заказчиком давно и настоящий заказ, хотя не большой, но служит подтверждением того, что я очень доволен деревьями и страшно благодарен г. К.И. Беру и всем его сотрудникам» [25,42]. 

Для клієнтів щорічно випускались декілька видів каталогів, які надсилались бажаючим  безкоштовно, причому постійним замовникам - негайно після випуску. На 1901,1911 рік їх видавалось три види.  «Ілюстрований каталог фруктових і декоративних дерев і кущів, суниць і полуниць, багаторічних, оранжерейних, тепличних і кімнатних рослин, троянд та ін.»  виходив у кінці липня.  В такий же термін випускався «Ілюстрований  прейскурант голландських квіткових цибулинних, які висаджуються восени: гіацинти, тюльпани, тацети, нарциси, жонкільї, крокуси, царські корони,  анемони, ранункули, лілеї та ін.» В кінці грудня видавався «Ілюстрований головний каталог різного насіння, жоржин, шпажників та інших цибулин і коренів, які висаджуються навесні, спаржі, садових інструментів і книг та ін.» [13,25]. У Головному каталозі №132 за 1911 рік окрім чорно – білих   малюнків також використані на обкладинці та  у розділі « Новости и нововведения» фотографії. До речі, в усіх каталогах  вказана дата заснування закладу - 1859 рік. Каталоги друкувались у місцевій типографії І.Дохмана. 

Вражає багатство асортименту вирощуваної продукції. Наприклад, із фруктових саджанців лише однієї яблуні - 100сортів, груші - 53, сливи - 47, вишні - 25. Серед квіткових цибулинних, наприклад, гіацинтів 60 сортів простих і махрових форм, 8 кольорів. Декоративних дерев і кущів пропонувалось близько 60 порід, серед яких клен представлений 22 видами і формами (форми куляста, плакуча, зі сріблясто – пістрявим листям, золотистим, кучерявим, жовтоокаймленим). Серед овочевих культур пропонувалось насіння цибулі ріпчастої - 18 сортів, моркви - 11, ріпи - 8, салату - 28, капусти білокачанної - 27, капусти листкової - 6, капусти червонокачанної - 5, капусти савойської - 5, капусти брюссельської - 5, капусти цвітної - 11, томатів - 20 сортів, дині - 55 сортів, гарбуза - 14, квасолі - 21 сорт, шпинату - 6. Серед пропонованого асортименту насіння лікарських рослин - 44 види  [25,42, 43].

Садовий заклад Бера брав участь у сільськогосподарських виставках і мав нагороди від солідних найстаріших у Росії  товариств - Московського сільськогосподарського, Санкт – Петербурзького садівничого. Так, на 1911 рік значились такі нагороди: медаль від Імператорського московського товариства основ господарства,  медаль «За труди по садівництву» від Імператорського російського товариства садівництва  (С.-Петербург),  медаль від Міністерства державного майна [25].

Садовий заклад Бера рекламувався у столичних і губернських  виданнях. Так, у відомій  книзі головного садівника і викладача садівництва Московського сільськогосподарського інституту Р.І. Шредера «Русский огород, питомник и плодовый сад» ціла сторінка присвячена саме йому. Цікаво, що заклад Бера стоїть на другому місці після фірми «Э.Иммер и сын в Москве» - постачальників насіння городніх, квіткових, деревних і польових культур до двору Його Імператорської Величності, які були нагороджені двома державними гербами і понад ста золотими і срібними медалями за участь у різних виставках та конкурсах. Серед власників садових закладів значаться прізвища «Ф.Е.Рамм»у Ростові - на Дону, «В.К.Рамм» у Києві –  братів  К.Є.Рамма – засновника першого розсадника поблизу Кременчука [13].

Будинок – контора К. Бера на х. Павлівка, 1906р.

Також у виданні В.Мюллера, М.Гесдерфера «Садовые многолетники»  на першій сторінці розділу об’яв надана детальна інформація про садове господарство Бера в Кременчуці. На третій сторінці розміщена реклама садового закладу Христіана Васильовича Шоха у Ризі і, що примітно, власником значиться В.Ю.Бер – рідний брат Карла Івановича. Пропонований асортимент просто аналогічний кременчуцькому садовому закладу.  І знову знайоме прізвище на сторінці 12: «Торговый дом Ф.и Б. Рамм в Ростове-на-Дону – поставщики двора Его Императорского Величества» [44,21].

У друкованому органі Полтавського товариства сільського господарства журналі «Хуторянин», №8 за 1908 рік, надавалась  детальна інформація по садівництву К.І.Бера в Кременчуці з переліком найкращих сортів яблунь штамбових трирічних екземплярів. У виданнях «Бібліотеки журналу «Хуторянин»» також подавалась реклама садового закладу Бера у Кременчуці. В осінньому Каталозі цибулинних рослин «Садового закладу К. Бер в Кременчуці» за 1916 рік власником закладу значиться вже Павло Карлович Бер. Ще у 1918 році він з родиною – дружиною Вільгельміною Григорівною та донькою Алісою - залишався у Кременчуці. Цього року був  виданий Головний каталог насіння та ін. (зазвичай його випуск припадав на грудень) але, здається, це був останній  каталог приватного садового господарства Павла Бера [16,4].

 Після 1918 року садовий заклад К.І. Бера в Кременчуці був націоналізований. Доля власників невідома. Скоріш за все, вони виїхали за кордон.

 Деякі працівники залишились трудитись в садовому господарстві під радянським  керівництвом. Так, Євтушенко Дмитро Володимирович   працював в 1929 – 1939 роках завідувачем плодоовочевого магазину, складу. Він мав досвід роботи в розсадниках Бера, де розпочав трудову діяльність 16- річним хлопцем з 1 березня 1896 року. Зарекомендував себе старанним, сумлінним працівником, отримав схвальний атестат від господаря і в 1898-1900 роках побував у відрядженні в царських оранжереях Лазєнки (Варшава), про що на спогад залишилось фото (на фото Євтушенко Д.В. третій справа у третьому ряду) [36].

Нові хазяї, змінивши назву закладу на «Насінньове депо Окрземуправління в Кременчуці, з об’єднаними при ньому плодово – декоративними питомниками, насінньовими культурами та теплицями», скориставшись досвідом попередніх власників, продовжували видавати їх  каталоги, але під новим заголовком і  двома мовами: українською та російською [45,46].

 По вул. Херсонській на території садиби Бера залишались напівземляні теплиці площею 1000 кв.м, в яких вирощували пальми, фікуси, алое, олеандри. Зелене господарство, в якому працювало 12 чоловік, підпорядковувалось Губернському земвідділу.

З 1929 року господарство, згідно з постановою РНК, було у відомстві  «Плодоцентрсоюзу» і займалося, окрім вирощування  декоративних горщикових культур,  заготівлею лози для кошиків, сортуванням і відправкою свіжих овочів. В наступні 10 років підприємство декілька разів змінювало назву: Насіннєвий елеватор(з 2.10.1930р.), Союзнасіннєвод (з 9.18.1931р.), Держсортфонд (з 15.06.1934 р.), Сортнасіннєовоч (з 1.04.1938 р.) з підпорядкуванням Наркомзему УРСР. З 1938 року зелене господарство почало займатися озелененням Кременчука. У районі Міського саду було створено свій розсадник декоративних культур на площі 7га. Кількість працівників на цей час зросла до 46 чоловік.

Після війни, у 1946 році, господарство названо Трестом зелених насаджень, а з 1955 року Конторою благоустрою. На неї були покладені обов’язки по утриманню парків і скверів, оформленню міста до свят, ремонту садово – паркового інвентарю [36].

 Ще в 1950 році в центральній оранжереї залишались від дореволюційних господарів фінікова пальма величезних розмірів, для якої спеціально добудували ліхтар, бо її габарити не вписувались у висоту стелі, старі агава з міцним корінням і листям і покривлене дерево – маточник евонімуса (бересклета японського з пістряво – жовтим листям) [47]. 

 В 1965 році у зв’язку з об’єднанням усіх комунальних служб Кременчука Контора благоустрою перейменована в Комбінат. Із зростанням об’єму робіт по озелененню міста, випуску квіткової продукції зелене господарство у 1968 році  виділене в самостійну організацію – виробничу контору зеленого господарства з підпорядкуванням її Обласній Полтавській конторі зеленого господарства. З 1970 року  вона перетворена в Ремонтно – будівельну дільницю зеленого будівництва з підпорядкуванням обласній РБД зеленбуду, оскільки  великими темпами йшло зелене будівництво і споруджувався оранжерейний спеціалізований квітковий  комплекс у місті. З ліквідацією у 1976 році обласної РБД зеленбуду Кременчуцька РБД по зеленому будівництву передана у відання Міськомунгоспу, де і залишалась до розпаду СРСР.

 На базі садового закладу Бера, окрім РБД зеленого будівництва, виникло ще одне підприємство, яке займалось озелененням  Кременчука - радгосп  «Декоративні культури». В 1917-1920р.р. першим радянським директором розсадника в 10км від Кременчука був Бабич. Його замінив агроном Трубач К.Н. Розсадник на той час підпорядковувався Кременчуцькому Окрземвідділу. 

В 1934-1936р.р. підприємство очолював Лашко І.С., а в період 1936-1938 рр. розсадником  і школою молодих колгоспників при ньому керував Шишацький І.Ф. Розсадник став вирощувати в основному плодові саджанці, які  були необхідні у великій кількості для  закладки  нових колгоспних і радгоспних садів. Дотримуючись традицій, господарство вирощувало також невелику кількість декоративних порід, насіння квіткових, газонних трав, квітів на зріз. Площі господарства зросли до 163га.

В роки Великої Вітчизняної війни фашисти знищили господарство, а найкращі саджанці плодових, блакитних ялин, колоновидного ялівця, сортових троянд  викопали й вивезли до Німеччини. Вивозили навіть родючий грунт. Після окупації першим директором розсадника став квітникар Григоренко Г.Т. З 1946 по 1959 роки господарство очолював Устенко В.М. Відновлювалось господарство від розрухи, поступово налагоджувалась робота. Кременчуцький плодорозсадницький радгосп підпорядковувався на той час  республіканському тресту  «Укрплодрозсадник». На кінець 1966 року розсадник вирощував 200 тис. саджанців на рік. 

Восени 1968 року радгосп був переданий Полтавському обласному РБУ зеленого будівництва у якості бази для озеленення Кременчука і Комсомольська, які активно  розбудовувались, і перейменований на Кременчуцький радгосп « Декоративні культури». З цього року до 1977 радгоспом керував Лисак Ф.Ф. За цей період господарство збільшило прибутковість у 5 разів, що дало змогу зміцнити матеріальну базу: побудувати побутові приміщення, контору, їдальню, ставки, зрошувальну систему, механічну майстерню, житлові будинки. З 1977 року до розпаду СРСР  радгосп очолював Шабельник М.П. В радгоспі працювало 120 чоловік. На 1984 рік зросла технічна оснащеність розсадників. Були механізовані виробничі процеси: міжрядна обробка, закладка шкілок, очищення квіткового насіння, внесення мінеральних та органічних добрив. Господарство було газифіковане, обладнані склад для зберігання підвоїв, холодильник для зберігання живців троянд. Поряд з господарством виросло нове робітниче селище. Провідною культурою була троянда, випуск якої на 1984 рік складав  понад 100 тис. шт. Було опановано вирощування прищеплених форм деревних – кулястих кленів, робінії, тополі Болле,  плакучої шовковиці. Серед  асортименту гарно квітучих кущів вирощували спіреї Вангутта і Бумальда, дейцію, форзицію, чубушник, сортовий бузок, а також вічнозелені: самшит, тую, ялівець, ялини [36].

Щорічно господарство реалізовувало для озеленення  50 – 60 тис. саджанців, в тому числі крупномірних: тополі пірамідальної, берези бородавчастої, каштана кінського, верб плакучої та звивистої, клена сріблястого, липи крупнолистої, горобини дуболистої, туї західної.  У радгоспі був організований опорний пункт Республіканського дослідно – показового господарства МЖКГ УРСР по  квітковому насінництву. Серед однорічних культивувалась айстра 15 сортів, сальвія «Ракета», петунія гібридна, дельфініум «Роза Піраміде», цинія «Кримсон Монарх», антиринум, левкой, гвоздика Шабо; із дворічників – віола «Юпітер». Щорічно реалізовувалось  1.5 – 2 т насіння  [48].

З розпадом СРСР в 90-і роки 20 ст. господарство, як і більшість підприємств країни, переживаючи не кращі кризові часи, було в занепаді. Сьогодні  працівники фірми «Декор  Агро» (с. Піщане) вирощують і пропонують для продажу вічнозелені рослини: самшит, біоту, ялівець. 

До недавнього часу в Кременчуці по вул. К.Маркса, № 29/42, зберігалася від садиби К.І.Бера одноповерхова цегляна будівля другої половини 19 ст., що пережила революцію, руйнівні війни і дивом  вціліла, яка  належала КП « Благоустрій Кременчука». Це саме той будинок, де розміщувалась головна контора садового закладу К.І.Бера. Частину цього будинку орендувало міське рекламне бюро, ганок якого було зроблено у фасадній частині. Територію садиби займав транспортний цех КП «Благоустрій Кременчука» і новозбудовані ангари автомийки, які примикали до трьох вцілілих напівземляних теплиць Бера. На превеликий жаль, будинок  і теплиці Бера  знищили у вересні 2010 року. На цьому місці ведеться нова забудова.  Таки виросте на історичному місці,  яке вціліло попри всі революції і війни і було тією безцінною тонкою ниточкою, що пов’язувало нас, сучасників,  з Кременчуком давнім, типова безлика висотка.

 Ось так сумно закінчилась історія садового закладу К. Бера в Кременчуці. Це садове господарство було єдиним закладом  подібного напрямку, яке мало високі професійні  традиції, досвід, заслужений авторитет, піднімаючи рейтинг Кременчука в садівничій галузі, внесло великий вклад в розвиток економіки міста, репрезентуючи його не тільки по всій величезній Російській імперії, але і за кордоном.                                                                           

ЛІТЕРАТУРА

1. Архів Кременчуцького краєзнавчого музею  - Спр.354. – Арк. 8, 9,13, 14, 23,

25,26, 28 - 31, 33,35, 39, 45, 47 -  49, 51,59 – 70 

2. Сторчаков К. Розенталь Г. Справочная и адресная  книжка г. Кременчуга на 1875

год. – Кременчуг: Типография и Литография Германа Розенталя, 1874. – 72с.

3. Книжный вестник. [Електронний ресурс]  - С.- Петербург, 1864. - №20.- С.401.

Режим доступу: http://books.google.ru/books

4. Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. - П.Р. Інв.№6851.

5. Di Koniglische Landesbaumschule und Gartnnerlehranstalt zu Potsdam. [Електронний

ресурс] / F.Juhlke - Berlin, 1872. – S.155. -  Режим доступу: http://books.google.ru/books

6. Deutsche Gartner – Zeitung. [Електронний ресурс] – Erfurt, 1883. – S.164. – Режим

доступу: http://books.google.ru/books

7.   Rosen – Zeitung. [Електронний ресурс] – Frankfurt a.M, 1886. - Режим доступу: 

 http://books.google.ru/books

8.  Путешествие за сортом [Електронний ресурс] / Рылов Г.П., Стеркин И.В.  – Москва: 

Агропромиздат,1987.- С.1-Режим доступу: http://hhobbi.narod.ru/ruk_priv/sort

9. Краткий каталог семян на 1904 гол Торгового Дома Ф. и Б. Рамм в Ростве н/Д.

[Електронний ресурс] – Ростов н/Д: Акционерная печатня, 1904.- 48с. Режим доступу: http://www.ozon.ru/context/detail/id/5684131/

10.  Ботсад ЮФУ. [Електронний ресурс] -  Режим доступу: http://sfedu.ru/garden/history.htm

11.  Иллюстрированный каталог семян, луковиц, растений, садоводческих орудий

Торгового Дома Рамм Б.В. в Ростов – н /Д [Електронний ресурс] - Ростов– н/Д: Типография Сивожелезова С.С., 1916. - 78с. - Режим доступу: http://www.alib.ru/tagro.phtml?word2=tdo15

12. Праздник древонасаждения в Ростове-на-Дону. [Електронний ресурс] -   Режим доступу: http://nativregion.narod.ru

13. Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. – П.Р.Інв.№6756.

14. Градостроительство России середины 19 – нач. 20 века. [Електронний ресурс] / 

М.В. Нащокина - Москва: Прогресс, Традиция, 2003. - Т.2 - С.54 – 104. – Режим доступу: http://www.gardenhistory.ru/page.php?pageid=383

15. Gartenflora. [Електронний ресурс] / E.Regel – S. Peterburg, 1870.- S. 365,366.  Режим доступу: http://books.google.ru/books

16. Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. – Спр.358 

17.Correspondenzblatt der Naturforschenden Vereins zu Riga. [Електронний ресурс] -  Riga, 1857. – S.168. - Режим доступу:http://books.google.ru/books

18.Державний історичний архів Латвії. [Електронний ресурс] - Ф.3030. - Оп.1. - Спр.5.- Арк. 5,160,132,201. - Режим доступу:http://www.lvva – raduraksti.lv/ru.html

19.Национальный ботанический сад. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rbd.gov.lv/par – mums/vesture/?/lang = ru

20.Верманский сад. [Електронний ресурс]  - Режим доступу: http://www.las -  flores.ru / latvia /riga / latvi… ght - garden. Html

21.Державний історичний архів Латвії. [Електронний ресурс]   - Ф.3030. - Оп.3. - Спр.44. - Арк. 12,19,30, 39,49, 60,349. - Режим доступу: http://www.lvva – raduraksti.lv/ru.html

22.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. – П.Р.Інв.№2953.

23.Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. – Спр. № 367    

24.Лушакова А.Н., Шевченко Ю.Г. Архитектура и строительство Крюкова в послевоенный период (1944- 1959г.г.) // Вісник КДПУ ім. Михайла Остроградського, 2009. - Вип.5. - Ч.1. – С. 144

25.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. -  П.Р. - Інв.№.5559

26.Г.Кременчуг // Адрес – календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1901 год. Сост. Д.А.Иваненко. - Полтава, 1901.- С.10,14,65.

27.Памятная книжка Полтавской губернии на 1913 год. – Полтава: Издание Полтавского Губернского Статистического Комитета, 1913. – С. 298

28.Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. За ред. Буланого І.Т. - Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. - С.506

29.Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. – Спр.350(А). -   Арк.111

30.Г.Кременчуг // Адрес - календарь и Справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год. Сост.  Д.А.Иваненко.- Полтава, 1900.- С.11,45,4.

31.Г. Кременчуг // Адрес- календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1903 год.- Полтава,1903.- С.31,3,7.

32.Г. Кременчуг // Справочная книжка по Полтавской губернии на 1906 год.- Полтава, 1906. - С.3,4,5,7,19,23,27,29

33.Памятная книжка Полтавской губернии на 1910 год.- Полтава,1910.- С.239,218.

34.Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. - Спр.1

35.Рубрика «Местная жизнь» // Приднепровский голос. – Кременчуг, 1916г. - 5 марта

36.Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. - Спр.№350. - Арк.84-89

37.Rosen – Zeitung. [Електронний ресурс] – Frankfurt a.M., 1896. -  Режим доступу: http://books.google.ru/books

38.Изящное садоводство и художественные сады. [Електронний ресурс] / А.Регель - С.- Петербург: издание Г. Б. Винклер, 1896 - С. 370 - Режим доступу: http://www.torrentino.com/torrents/179591

39.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. – П. Р. н/д – інв. №.649

40.Рубрика «Местная жизнь» // Приднепровский голос. – Кременчуг, 1913. -  №456.- С.2

41.Первая Кременчугская ярмарочная выставка животноводства, сельскохозяйственных машин, семян, плодов и овощей, кустарных производств, молочного хозяйства и домоводства // Хуторянин.- Полтава,1905.- №1.- С.9

42.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. – П.Р. - Інв. №2954  

43.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. – П.Р. - Інв. №6423 

44.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. - П.- інв. №2953

45.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. - П.- інв.№5200

46. Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. - П.- інв.№2955

47.Робітник Кременчуччини. - 2.04.1950. - №43. - С.2.

48.Фонди Кременчуцького краєзнавчого музею. - П.- інв. № 6705  

Автор: Н. В. Музыченко 

Кременчугский краеведческий музей