Автори: Гожа Олена Вікторівна, Душенко Альона Олександрівна
За багатовіковий період існування Кременчук входив до складу багатьох країн. Відслідковується певна тенденція щодо візитів високопосадовців до славетного міста на березі Дніпра – Кременчука. Свого часу тут були гетьман Війська Запорозького, голова Козацької держави на Лівобережній Україні (1663-1668) Іван Брюховецький, імператриця Російської імперії Катерина ІІ, російські імператори Олександр І і Микола ІІ, Генеральний секретар ЦК РКП(б) Й. В. Сталін, Перший секретар КПРС М. С. Хрущов.
25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі, яке і почалося з квітня-травня 1954 р.
Головні квартали Кремгесу розмістили вздовж берега Кременчуцького водосховища на високому Табурищанському мисі, укритому лісом. Цей зелений масив, разом з велетенським дзеркалом штучного моря, надав місту мальовничого вигляду. В основу архітектурної структури покладено прямокутну сітку вулиць. Паралельно до берега пройшло три магістралі: Набережна – уздовж парку, Приморська вулиця, забудована тільки з одного боку і звернута фасадом до моря, та головна магістраль – вулиця Леніна, що тягнеться від греблі до вершини Табурищанського мису. Спочатку вулиця звалася проспектом Леніна. Колишні лісові масиви перетворили на центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка та мальовничий лісопарк. Уздовж вулиць і на площах було висаджено багато фруктових і декоративних дерев [2, с. 45-57].
Натхненну працю будівників гідроелектростанції оспівали у своїх творах письменники та поети. Перед зодчими ГЕС виступали українські письменники О. Гончар, О. Корнійчук, А. Малишко, В. Василевська та інші. Відомий український поет П. Г. Тичина, який гостював тут влітку 1957 року, написав цикл віршів «На будові Кремгесу», давши йому символічну назву «Де одна думка, а тисячі рук».
Кременчуцька ГЕС – новий ступінь у світовому гідробудуванні. Уперше в практиці вітчизняного гідробудівництва гідроелектростанція зводилася без будинку машинного залу. Це давало змогу в процесі наступної експлуатації Кременчуцької ГЕС додатково виробляти чималу кількість дешевої електроенергії [1, с. 4-12].
Досвід Кременчуцької ГЕС щодо застосування збірного залізобетону широко використано на будівництві Братської, Бухтарминської, Дніпродзержинської та Воткінської ГЕС. Цей досвід ураховано і при проектуванні нових гідроелектростанцій, зокрема, таких потужних, як Саянська, Усть-Ілімська та інших.
У серпні 1957 року будову відвідав Перший секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР М. С. Хрущов. Він оглянув нові об’єкти, розмовляв з робітниками, а 21 серпня на міському стадіоні відбувся мітинг, учасники якого пообіцяли М. С. Хрущову ввести в експлуатацію два перші гідроагрегати на рік раніше встановленого строку.
29 липня 1962 року уславлений колектив гідробудівників урочисто відкрив Кременчуцьку ГЕС – найважливіший вузол Дніпровського каскаду. На радісне свято до будівельників приїхали Перший секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР М. С. Хрущов, разом з ним прибули члени Президії ЦК КПРС Г. І. Воронов, Д. С. Полянський, Перший секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний, кандидат у члени Президії ЦК КПРС В. В. Щербицький, відомі партійні та урядові діячі з братніх республік, а також представники громадськості. Тисячі людей зустрічали М. С. Хрущова, керівників партії і уряду. Дорогому гостю вручають хліб і сіль, величезний зелений сніп стебел кукурудзи, увінчаний качанами. Виступаючі гаряче вітали багатотисячний колектив з успішним завершенням будівництва і достроковою здачею гідроелектростанції, відзначили великий вклад його у справу будівництва комунізму [3, с. 143-155].
Голова Ради Міністрів разом з іншими високопосадовцями проїхалися у відкритій машині вулицями Кременчука, де його вітали мешканці міста, через Крюківський міст до міста Хрущова на відкриття гідроелектростанції.
Як зазначив син М. С. Хрущова, при в’їзді у місто, у районі старої автостанції, де нині площа перед входом до центрального колгоспного ринку, будівельники встановили емблему у формі факела, на вершині, замість пелюсток вогню, було зображено голуба з піднятим крилом. У верхній частині цього умовного факела було зроблено напис «Місто Хрущов». Розповідають, що коли Хрущов 29 липня 1962 року вдруге відвідав будівництво Кременчуцької ГЕС, щоб узяти участь в її урочистому пуску, керівники будови показали йому цю емблему. Реакція найвищого партійного і державного керівника була несподіваною. Він тут же промовив: «Емблема гарна, але назву треба зняти».
Того ж дня кореспонденти центральних і республіканських газет, передаючи свої репортажі про урочистий мітинг гідробудівників, замість прийнятої у таких випадках назви міста, де відбувалася подія, усі, як один, передавали у своїх виданнях: «Селище будівників Кременчуцької ГЕС – 29. Сьогодні тут …». Так, раптово нове місто з волі однієї людини втратило свою назву. І хоч міська рада все ще носила назву Хрущовської, усі зрозуміли, що триватиме це недовго. Але час ішов. І лише 25 жовтня 1962 року Президія Верховної Ради УРСР присвоїла новому місту назву Кремгес. І, нарешті, Указом тієї ж Президії від 23 червня 1969 року місто Кремгес перейменоване у місто Світловодськ [5].
Воно й зрозуміло, легше змінити вивіску чи дорожній знак, ніж зробити щось по суті. Зміна назв або знесення пам’ятників – одна з ознак революції, а не еволюції. Революціонери, у першу чергу, змінюють декор, перейменовують міста, зносять старі пам’ятники, на їх п’єдестал ставлять нові, змінюють стару релігію на нову або зовсім її відміняють і пристосовують старі храми до своїх нових потреб. Так відбувалося і в часи затвердження християнства, і в нашому недалекому минулому, після революції 1917 року, і після контрреволюції 1991 року.
У спогадах сина Хрущова, він згадує про цей момент. Ніхто не посмів заперечити Микиті Сергійовичу, коли той потребував змінити назву міста, невдоволений лише був Ворошилов, адже його прізвище рясно бовваніло на карті: Ворошиловград, Ворошилов-Усурійський, Ворошилівськ [4].
Екскурс в історію Кіровоградщини знає не менш цікаві факти зміни назв міст. Вони мінялися просто через примхи владних осіб. «Руку» до цих перейменувань доклав не лише Микита Сергійович, але й князь Потьомкін. При ньому здійснився справжній анекдотичний казус. З його легкої руки та доповіді цариці про брудне містечко Олександрія, центр повіту разом з назвою перенесли на кілька років, до Криліва, доки нинішня Олександрія не вичухалася та не причепурилися. Потім назви знову поміняли містами. Можливо, із цього теж витікає термін «потьомкінські села», або підсилює враження до потягу князя пускати пил в очі.
Без спеціальних досліджень важко сказати, яка була реакція людей на прибуття М. С. Хрущова до міста Кременчук і на відкриття гідроелектростанції, адже якщо порівнювати спогади людей, які жили в той час і пам’ятають візит першого секретаря КПРС, то одні знали про його приїзд і зустрічали великим букетом квітів, радісними вигуками, інші лише чули про це від сторонніх людей, уже після приїзду самого лідера держави. Це не справляло великого ажіотажу, як зараз, коли прибуває до міста Президент України або ще яка-небудь високопоставлена особа. У даному дослідженні були використані відкриті джерела, але для більш ґрунтовного вивчення візиту М. С. Хрущова необхідне залучення усних джерел, що дасть змогу змалювати широку картину його приїзду до нашого міста. Окрім того, окремих краєзнавчих студій очікують візит високопосадовців до Кременчука і регіону.
Автори: Гожа Олена Вікторівна, Душенко Альона Олександрівна.
Джерело: Матеріали науково-практичної конференції. 2013 рік.
ЛІТЕРАТУРА
1. Євселевський Л. Кременчуцька ГЕС / Л. Євселевський, П. Пустовіт. – Харків : Прапор, 1967. – 50 с.
2. Чепурний В. Світловодськ Історично-публіцистичний нарис: літературно-художнє видання / В. Чепурний, Н. Судакова, Р. Зубко. – Світловодськ : НВМП «Рубікон», 2004. – 65 с.
3. Гнидаш И. В. Кременчугская ГЕС. Очерк о строительстве и пуске станции (1954-1960 гг.) / И. В. Гнидаш. – Харків : Книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе, 1968. – 162 с.
4. Хрущев С. Н. Реформатор. Книга об отце [Електронный ресурс] / С. Н. Хрущев. – Режим доступа : http://www.litmir.net/br/?b=148518&p=1.
5. Торжества на Кременчуцькій ГЕС / ТАРАУ // Робітник Кременчуччини. – 1962. – № 90 (9654). – С. 1.
6. Окраины Кременчуга. Исторический сайт [Електронный ресурс] / Admin. – Режим доступа : http://okrain.net.ua/photos/image/Nikita-Sergeevich-Hrucshev-v-Kremenchuge-1962god-foto1064.html.