Куди поїхали кременчуцькі трамваї? (Фото)

У цьому році виповнюється 110 років, як перші трамваї задзеленчали на вулицях Кременчука. Лише 18 років вони бігали вулицями Кременчука. І хто знає, може і сьогодні б кременчужани користувалися цим міським транспортом якби більшовики не продали колії і вагони до Саратова Напередодні дня міста «вк» вирішив відшукати візитівки Кременчука, які зникли у вирі часу

У 1899 році бельгійське акціонерне товариство трамваїв і використання електроенергії побудувало в Кременчуці трамвайні колії, електростанцію і депо, яке знаходилося біля підніжжя Піщаної гори (зараз там знаходиться електростанція).

— 16 трамваїв їздило вулицями Кременчука, —

розповіла Олена Коваленко, заввідділом дожовтневого періоду міського краєзнавчого музею. — Маршрутів було лише три, та вони охоплювали весь центр міста: Гречківка- вул. Сінна (Халаменюка) — вул. Олександрійська (Першотравнева) — вул. Херсонська (К.Маркса) -Катериненська (Леніна) — Соборна площа (Перемоги).
На Соборній площі був роз’їзд, звідки трамвай рухався за маршрутом: вул.Катериненська — вул.Столипінська (Пролетарська) — вул.Весела (1905 року) вул.Харчова (Шевченка) – вул. Катериненська і далі в зворотному напрямку.
Трамвайні колії та опори, вишукані дерев яні і , металеві зупинки робили місто неповторним і не схожим на інші повітові міста.

Кременчуцькі робітники ходили пішки

Та виявляється, їздити на цьому електротранспорті міг дозволити не кожен кременчужанин.
— Квиток на трамвай коштував 5 копійок, а зарплатня кваліфікованих робітників у Кременчуці на початку минулого століття була 10-12 карбованців. Прості ж робітники отримували і того менше, — розповіла Олена Коваленко, -Тож не кожен міг користуватися трамваєм.
Дорого то дорого-але більше 2-х мільйонів пасажирів перевозили кременчуцькі трамваї за рік.
Адже за проїзд на однокінному візнику доводилося викладати від 20 до 75 копійок, в залежності від відстані та часу доби. А це вже і деяким чиновникам було невигідно.
Від Дніпра до Волги.
І дзеленчав би трамвай на вулицях нашого міста, якби не жовтнева революція, а потім громадянська війна: розруха, безлад в країні. У 1917 році зупинилися кременчуцькі трамвайчики назавжди.
Замість того, щоб відновити трамвайний рух, всі трамвайні вагони і електроустаткування в 20-тих роках минулого століття продали російському місту Саратову. І вже на берегах Волги бігали наші наддніпрянські трамваї.
Вулицями Кременчука поїхали автобуси. Їх рух налагодили в 1927 році.
Пам’ять про трамваї залишилася лише в старих пожовклих листівках і фото в експозиції міського краєзнавчого музею.
Та дехто із корінних кременчужан зізнається, що буваючи у справах у містах, де є трамваї, по-особливому щемить серце, коли чують їх веселий дзенькіт Саме так, напевне, озивається у душі ностальгія минулим.

P.S. Из материалов «ВСЕРОССИЙСКАЯ ТРАМВАЙНАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ 1922 г.»

Правильность выбранного на Конференции направления на унификацию и стандартизацию подвижного состава подтвердила судьба трамвайных хозяйств Кременчуга и Ярославля, созданных на рубеже XIX –ХХ вв. одной и той же бельгийской компанией “Companie de traction et d’electricite” с одинаковыми техническими параметрами. В 1920-е гг. Кременчуг пришел почти к полному экономическому упадку (преодоленному лишь в 1950-е гг. с возведением там завода большегрузных автомобилей КрАЗ), городу оказалось не под силу поддерживать ветшающее трамвайное хозяйство, отслужившее уже четверть века. Да и потребность в пассажирских перевозках здесь падала. Ярославль же, напротив, стал динамично развивавшимся индустриальным центром, и быстро нараставшую потребность в общественном транспорте удалось удовлетворить простой передачей на берега Волги всего кременчугского подвижного состава [21].