Битва 20-тисячного козацького війська під керівництвом гетьмана Марка Жмайла із 30-тисячним польським військом, яким командував гетьман Конецпольський, ввійшла в історію як Куруківська. Вона започаткувала новий період визвольного руху українців проти політичного, національно-релігійного, економічного гноблення з боку Речі Посполитої. З метою приборкання волелюбних настроїв, що поширилися в українському суспільстві в роки гетьманування Петра Сагайдачного, в Україну було відправлено каральну експедицію, яку очолив досвідчений полководець, коронний гетьман Станіслав Конецпольський.
Городові козаки планували об’єднатись із запорожцями під Переяславом та, утримуючи переправи через Дніпро, зробити Лівобережну Україну основною базою руху. Втім, зустрівшись 10 жовтня 1625 р. з коронним військом, вони змушені були відступати з боями від Канева в напрямку Черкаси – Крилів.
Перша битва відбулася 25 жовтня неподалік гирла річки Цибульник, яка, до речі, й досі тече собі своїм руслом і, можливо, пам’ятає цю видатну подію. Битва тривала весь день. Увечері, з настанням темноти, Конецпольський відвів свої війська на попередні позиції… М. Грушевський з цього приводу пише: «…. Тоді Жмайло вирішив відступити далі на південь, на старе городище в урочищі Медвежі Лози над Куруковим озером (теп. Круків навпроти Кременчука), – дві милі від Табурища. З вечора розложили вогні в своїм таборі, щоб обдурити поляків, а самі пішли на Курукове».
Вирішальна битва основних сил поляків з козаками відбулася 31 жовтня, коли поляки пішли на штурм Куруківського табору. Втім, з’ясувалося, що козаки вміло обрали місто для оборони. Заболочена та заліснена місцевість нейтралізувала дії польської кінноти. Частина запорожців, яких недаремно кликали «комишниками», засіла у приозерних чагарниках і всіляко дошкуляли полякам, вносячи безлад у їхній бойовий порядок. Сам табір зустрічав шляхетне воїнство нищівними залпами вогню з рушниць і гармат. Гетьман згодом писав до короля, що козаки «добру оборону учинили».
Але перемоги тут не здобув ніхто. Першого листопада раптово випав сніг, що ускладнило позиції сторін. Зима, що настала, і великі людські втрати примусили Конецпольського подумати про мир, і він відправив у козацький табір своїх посланців. Ватажок повсталих Марко Жмайло наполягав на продовженні бойових дій, але гору взяла більш поміркована частина козацтва.
П’ятого листопада в козацькому таборі стався переворот: у Жмайла було відібрано булаву і гетьманом проголошено Михайла Дорошенка, який уже наступного дня прибув зі старшиною до Конецпольського і прийняв умови польської сторони. Згідно з цією угодою, польський уряд проголошував амністію всім повсталим, кількість реєстрових козаків обмежувалася шістьма тисячами (до Куруківської битви їх було всього три тисячі шабель). В свою чергу козаки зобов’язувалися не ходити в походи на Крим та Туреччину й не мати зносин з іншими державами. Козаки, які не стали реєстровими, мали залишити військо і повернутися на місця свого проживання.
Куруківська кампанія серед «козацьких війн» найбільше нагадувала «лицарську війну».
Компромісна Куруківська угода була сприятливіша для польського уряду, що, однак, компенсувалося його неспроможністю ефективно слідкувати за її дотриманням. Козаки зберегли свої основні сили, не видали ватажків і зробили висновки із своїх промахів.
Куруківська битва продемонструвала спроможність козаків навіть за несприятливих для них умов на рівних, чи майже на рівних, протистояти професійному «кварцяному» війську Речі Посполитої. Вона розвіяла сподівання козаків на винагороду за свої безсумнівні військові заслуги перед шляхетським урядом, сприяла радикалізації козацького руху, який став на шлях творення незалежних державних структур.
Попри невигідні умови для більшості козаків, Куруківська угода юридично визнала статус козацтва як частини політичного життя Речі Посполитої.
Запровадження реєстрового козацького війська стало й фактичним початком адміністративного поділу України на полки та сотні. Відповідно у полкових та сотенних містах розміщувалися козацькі військові підрозділи, а полковники та сотники були в них головними військово-цивільними чиновниками.
Це все було: козацька слава,
І булава, і бунчуки,
Могутня Київська держава,
Що слід лишила на віки!
(С.Кузьменко).
Тому, земляки, не забуваймо наших хоробрих волелюбних предків! І коли проїжджаєте повз пам’ятні знаки у селі Чечелеве або у місті Світловодську, ці своєрідні символічні могили загиблим козакам, хоча б подумки зніміть шапку і схиліть голову.
Нічого не буває даремно, і ніщо не зникає безслідно, якщо тільки нащадки шанують свою історію!
Зав. науково-методичного відділу кременчуцького краєзнавчого музею – Олена Коваленко
TRX / USDT (TRC20)
