Джерело: Книга «Кременчук: Улюблене місто» документально-мистецьке видання 2019 рік
У статті розглядається Кременчуцька фортеця, її поява та перебудови, згадки у писемних джерелах кременчуцьких укріплень XVI – XVIII століття
Автор: В.О.Мокляк
Загальновідомо, що на території Лівобережної України, на відміну від її західних областей, відсутні будь-які фортечні укріплення, матеріалом для будівництва яких слугували б такі матеріали, як камінь чи цегла. Пов’язано це з тим, що колонізація Лівобережжя після спустошливого монгольського нашестя йшла досить повільно і розквіт її був тісно пов’язаний із часами, коли в Європі вже досить масово застосовувалася вогнепальна зброя, у т. ч. і такий її різновид, як гармати.
Розповсюдження вогнепальної зброї та досить потужного її виду – артилерії потребувало оборонних споруд зовсім іншого типу, адже досить міцні, як на часи, коли іще не було пороху, укріплення, збудовані з каменю та цегли, з появою нових військових технологій виявилися крихкими і тому нездатними стримувати гарматні ядра, що різко позначилося на здатності мурованих замків до оборони. Саме тому, виникли нові технології будівництва. Здатними витримувати гарматні ядра виявилися земляні споруди, що гасили енергію ядра при попаданні останнього в такі укріплення. До того ж, вони вимагали менше затрат на будівництво і були доволі ефективними оборонними спорудами в часи розповсюдження нової вогнепальної зброї. На Полтавщині їх масово почали будувати за козацької доби. Всі полкові та сотенні, а також великі містечка краю були захищені від ворога саме земляними укріпленнями, залишки яких збереглися у багатьох населених пунктах Полтавщини. Так, лише на території колишнього Полтавського та інших полків збереглися залишки укріплень сотенних містечок Біликів, Багачки, Веприка, Гадяча, Говтви, Китайгороду, Маячки, Нових Санжар, Сокілки, Старих Санжар та ін. [10, с. 69–94]. Збудовані вони всі у першій половині XVII ст., хоча інколи їх будували на старих городищах часу Київської Русі, як це трапилося, наприклад, у Нових Санжарах, де в 1992 р. досліджувалися залишки давньоруського городища, що лежало в межах пізнішої козацької фортеці [7, с. 13–14]. Пояснювалося це тим, що старі городища, як правило, знаходилися на досить зручних для оборони місцях, але, якщо городища Київської Русі чи більш давніх часів, здебільшого вписувалися в топографію місцевості, – то нові, що почали виникати в XIV–XV ст., окрім природних умов і географічного розташування, котрі сприяли захисту споруд, додавали до природних перешкод іще й систему штучних укріплень, що полягала у посиленні обороноздатності таких фортець завдяки системі штучних перешкод для нападників.
Однією з найдавніших земляних фортець цього періоду на Полтавщині є Кременчук. І хоча твердження литовського історика Теодора Нарбутта про заснування Кременчука за часів великого князя Вітовта поки-що не знайшло остаточного підтвердження [11, с. 564] – це заперечує в «Історії України-Руси» М. Грущевський, вважаючи, що Т. Нарбутт використав факт наявності Кременчуцької переправи [3, с. 315–316]. Також не знайшов підтвердження цього факту і сучасний український історик Д. Вирський [2, с. 48]. Та все ж існування якихось укріплень в районі Кременчука у другій половині XVI ст. є відомим фактом. Згадуються вони і в письмових джерелах.
Так, 2 червня 1594 р. посол імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ Єріх Лясота, який за дорученням імператора направлявся до запорожців, записав у своєму щоденнику: «2-го июня, до того места, где Сула изливается в Днепр с левой стороны его, 2 мили. Река эта течет из Московии; при ней, в 8 милях вверх по ее течению, лежат Лубны, город и замок принадлежащие Вишневецким. Оттуда две мили до московской границы. Затем до острова, находящегося у левого берега Днепра, не в дальнем расстоянии от гор, называемых Пива (подле сел. Недогарки см. к[арту] Ricci Zann), 2 мили; там позавтракали мы и затем дошли до устья Тясмина, притока Днепра с правой стороны. Nota за Тясьмином, внутри края, до самых порогов Днепра, поднимается беспрерывный ряд холмов, с большим числом Tumuli, называемых здесь могилами; сам же берег Днепра не высок. Пройдя далее полумилю, мы встретили старую татарскую церковь на холме, откуда полмили до Кременчуга, где сохранились следы старого замка под именем городища.
Осмотревши эту местность, прошли еще милю до устья реки Псла, притока Днепра с левой стороны, текущей также из Московии; немного ниже переночевали на острове, возле правого берега реки» [13, с. 26–26]. У цьому випадку наводимо уривок із «Записок» Е. Лясоти в перекладі Ф. Бруна, що побачив світ у 1873 р. Як бачимо, перекладач використав термін «старий замок», ототожнивши його з іншою назвою старих полишених укріплень – «городище». Існує також інший переклад цього джерела, виконаний і опублікований К. Мельник у 1890 р.: «2 июня. До впадения Сулы в Днепр с левой стороны 2 мили. (Эта река выходит из Московии; в восьми милях вверх по ее течению находится городок и замок Вишневецких, называемый Лубны; оттуда до московской границы 2 мили). Оттуда до острова по левую сторону Днепра не далеко от горы, называемой Пива и лежащей на твердой земле на левом берегу, 2 мили. Здесь обедал, затем до устья реки Тясьмин, впадающей справа в Днепр 2 мили. (Nota: За Тясьмином подымаются земляные холмы, продолжающиеся почти непрерывно до самих порогов; там видно множество курганов, называемых здесь могилами, но днепровский берег сам по себе невысок); до старой татарской мечети, стоящей на холме на правом берегу 1/2 мили; до Кременчуга, старого земляного замка или городища на левой стороне 1/2 мили. Тут мы сошли на берег и осмотрели местность; отсюда до реки Псла, которая также впадает слева в Днепр и выходит из Московии, 1 миля; провели ночь немного ниже на острове близ правого берега» [5, с. 81]. Як бачимо, обидва переклади містять однакову інформацію і різняться лише стилістикою форми викладу тексту. Однак у першому перекладі подорожніх нотаток Е. Лясоти руїни укріплення названо «старим замком» та «городищем», а в перекладі К. Мельник уточнено, що «старий земляний замок или городище». Для нас тут важливо лише те, що в часи, коли подорожував Е. Лясота, це були «руїни» і «старі» та «городище». Тобто, далеко раніше 1594 р. На жаль, ми не маємо поки що матеріальних свідчень, котрі б пролили світло на датування цих укріплень. Можемо лише висловлювати припущення, що це були залишки давньоруської фортеці або ж укріплення того, іще не віднайденого
замчища на переправі, що, можливо, існувало за часів Вітовта чи невдовзі після нього.
Факт існування такої переправи фіксує Михалон Литвин, автор трактату «О нравах татар литовцев и москвитян», що його було піднесено польському королю Сигізмунду ІІ Августу [8, с. 6]. Наведемо дослівний текст Михалона Литвина: «…а переправа возможна лишь в нескольких местах ниже Черкасс. Они [переправы] называются Кременчуг…» [8, с. 99]. Як бачимо, сам автор вказує лише на переправу і не згадує про фортечні укріплення чи їх залишки, і лише у примітках їх автори І. Старостіна та А. Хорошкевич згадують, що: «У Кременчуга, где находилась сооруженная Витовтом крепость, купцы разгружали суда…», посилаючись на варшавське видання «Записок» Е. Лясоти 1972 р. [6] та на Г. Л. де Боплана [1, с. 42, 45–47, 151, 160].
У 1635 р. на місці старої фортеці побував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який, оглянувши місцевість, зафіксував тут старі руїни та накреслив план будівництва нового замку, залишивши нам письмове свідчення про це: «Ще нижче, але на московському (тобто лівому – В. М.) боці видно Кременчук, де є зруйнована древня будівля і де я 1635 р. накреслив план замку. Це місце дуже гарне і зручне для проживання. Крім того, це – останнє місто [на Дніпрі], оскільки далі за ним тягнуться безлюдні степи» [1, с. 37]. Тут, знову, бачимо «зруйновану древню будівлю». Як повідомляє сам Г. Боплан та його «Спеціальна карта України», вірогідно, у 1638 р. нова Кременчуцька фортеця була збудована саме лівому березі Дніпра.
На користь дати 1638 р. свідчить сам Г. Боплан. Побувавши тут цього року, він залишає опис острова Кременчук: «Кременчук – це острів завдовжки 1,5, завширшки 1 тис кроків. З північного урвистого берега його висота 20–25 стіп, з південної сторони він низький. Лише на півльє далі, з боку Очакова, тут є будівельний ліс.
На півночі острова є місце з твердим ґрунтом досить вигідне для будівництва форту або замку, оточене долинами попід урвищами» [1, с. 47]. Фіксує він також і те, що можливо, як альтернатива розглядалося й інше місце для спорудження фортеці – на острові, де «є місце з твердим ґрунтом досить вигідне для будівництва форту або замку» [1, с. 47]. Нижньою ж межею початку будівельних робіт можемо вважати кінець 1636 або початок 1637 рр. Підтверджує це Люстрація Київського воєводства 1636 р., в якій Кременчук згадується як пусте, незаселене місце: «Було колись містечко: нині ж пустим полем з належними до нього урочищами лежить» [11, с. 226].
Якою була збудована за проектом Г. Боплана Кременчуцька фортеця, можемо бачити на його «Спеціальній карті України» 1650 р., де нанесено її план. Зовнішні її контури очевидно відповідали характеру місцевості. Знаходилася вона у місці впадіння в Дніпро безіменного струмка. Мала п’ять бастіонів та замок із чотирма бастіонами [12, арк. І].
Наступний, досить цікавий і детальніший опис Кременчуцької фортеці зробив турецький мандрівник Евлія Челебі у кінці жовтня – листопаді 1657 р. У «Книзі подорожей» він кілька разів згадує Кременчук. У першому уривку дає її короткий опис: «Она стоит на земле польского короля и подвластна казаку Дорошенко. Это красивая небольшая крепость, построенная из тесаного камня. Всего войска в ней три тысячи. В крепости мы видели только один монастырь, но в него не входили. Двигаясь оттуда на кыблу (тобто, в напрямку Мекки – на південь, південний схід чи південний захід – В. М.) берегом Днепра, мы миновали благоустроенные деревни и за один переход достигли крепости Канев» [16, с. 81].
Однак, у цьому уривку, виходячи із контексту, можемо зауважити, що автор дає опис тільки невеликої частини укріплень, а саме, замку, який дійсно міг бути збудований із застосуванням місцевого каміння, виходи якого на поверхню існують і нині на території та в околицях міста. Про цю частину фортеці згадує він і нижче: «Это каменная крепость. Миновав ее, мы снова по пути на восток подошли к крепости Бубново» [15, с. 240]. А в іншому розділі, описуючи свою участь у поході кримського хана Мухаммеда Гірея в 1656–1657 рр. в Україну, Е. Челебі дає опис самої події і вказує, що: «Это деревянная крепость. … внутренняя часть крепости каменная» [16, с. 212]. Тобто, як ми вже й наголошували, певне мурування мав лише замок усередині земляно-дерев’яної фортеці. Повністю ж цей уривок про Кременчук, у перекладі 1961 р., звучить так: «На языке московитов ее называют Яшла-вуз-керман. Это деревянная крепость. О том же, что внутренняя часть крепости каменная, и о том, что она подчинена гетману-полковнику, а также о событиях, которые произошли в 1067 (1656 – 1657) году, т. е. в тот год, когда мы вместе с ханом Мухаммед-Гиреем ходили в области поляков и сражались с лагерем сына Ракоци, подробно рассказано под соответствующим годом. Там же имеется и описание крепости. В этот раз, хотя крепость и оказалась охваченной жестоким огнем, она продолжала жить и в огне, как саламандра. Татарские воины подверглись пушечному обстрелу и не смогли подойти вплотную к ней. Однако все четыре ее стороны подвергались обстрелу в течении пяти дней и пяти ночей, и, пока она горела, татары успели взять безграничное и бесконечное количество пленных и имущества из сокровищниц. В тот же день мы ускакали оттуда, захватывая по дороге различную добычу» [16, с. 212].
Вірогідно, що пропонований увазі читача текст перекладу на російську мову 1961 р. твору Е. Челебі, не є повним. Маємо також інший переклад цього уривку українською мовою, зроблений 2005 р. київським дослідником В. М. Тимченком: «Виступивши з фортеці Черкаси, ми знову рухалися на південь і через дев’ять годин прибули до фортеці Кременчук. Вона має сімнадцять тисяч добірного війська і сім тисяч підданих козаків. З цієї фортеці правитель її разом зі своїм полком вийшов зустрічати хана зі словами «Милості просимо». Поруч з фортецею ми скуштували різні частування, а веселощі почалися, коли з неї гримнули тисячі гармат, а також прибули щедрі дарунки від її правителя. Його високість хан зробив під фортецею зупинку на два дні. При цьому всі барабани, зурни й органи, що знаходилися при полонених, яких [хан] узяв з їхніх фортець, були звалені в купу. А всі їхні прапори з хрестами були розвішані. Фортеця Кременчук стоїть на землі польського короля і підпорядкована козаку Дорошенку. Це красива невелика фортеця, побудована з тесаного каменю. Усього війська в ній три тисячі. У фортеці ми
бачили тільки один монастир, але в нього не входили. Рухаючись звідти на киблу берегом Дніпра, ми минали упорядковані села і за один перехід досягли фортеці Канів» [15, с. 7].
У XVII–XVIII ст. Кременчуцька фортеця існувала як досить потужне фортифікаційне укріплення, основним завданням якого було убезпечення Кременчуцької переправи. Була сотенним, а один час полковим центром. Тут розміщувалося правління Кременчуцького козацького полку та Кременчуцької сотні майже до кінця XVIII ст., аж доки потреба у фортечних укріпленнях відпала, і вони поступово зруйнувалися.
Однак із цього часу маємо іще один цікавий документ. Це «План повітового міста Кременчука» із «Атласу Катеринославського намісництва 1787 р.», на якому літерами «І» позначено «старе укріплення», літерою «К» – «ретраншемент старий земляний», «М» – «новий проектований ретраншемент» [4, с. 178–179]. На жаль, сам план опублікований неякісно і погано читається, але все ж таки можемо зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що «старе укріплення» розташоване саме там, де за «Спеціальною картою» Г. Боплана 1650 р. знаходився побудований ним замок.
Однак, уже через десять років бачимо, що «новий проектований ретраншемент» так і не був збудований, а про «старе укріплення» сказано: «В сем городе при реке имееется укрепление состоящее из осыпавшегося земляного вала продолговатую фигуру имеющего, с двумя выездами; укрепление сие окружается с южной и западной сторон рекою Днепром, а с северной и восточной предместием разделяющимся на четыре квартала; улиц с названиями исключая проулков четырнадцать; первыя Новороссийская, вторая Низовая, третья Киевская, четвертая Набережная, пятая Весовая, шестая Мясницкая, седмая Рождественская, осьмая Кузнецкая, девятая Пещаная, десятая Смоленская, одинадцатая Херсонская, двенадцатая Греческая, тринадцатая Еврейская, четырнадцатая Заливная» [12, с. 59].
Таким чином, підсумовуючи викладене, можемо вважати, що:
- питання будівництва первісних замкових укріплень Кременчука поки-що не має ні документальних, ні археологічних підтверджень;
- залишки старих фортифікаційних споруд існували станом на середину та кінець XVI ст.;
- місцевість оглядалася французьким інженером Г. Л. де Бопланом у 1635 р. і тоді ж ним було зафіксовано залишки старого замку;
- у 1635 р. французьким інженером складено план будівництва нового замку у Кременчуці;
- новий замок почали будувати не раніше кінця 1636 р.;
- будівництво завершене у 1638 р.; 7) новий замок був земляний, з елементами дерев’яних конструкцій та мурувань, мав неправильну форму, вписану у топографію місцевості, п’ять бастіонів та чотирикутний замочок із бастіонами;
- у другій половині XVII – XVIII ст. новий замок став основою сотенної фортеці міста Кременчука;
- він занепав чи був занедбаний між 1787 і 1798 рр.
І, наостанок, необхідно також наголосити, що пошуки та локалізація місце знаходження укріплень Кременчуцької фортеці (через наслідки незворотних природних та антропогенних процесів) гостро стають на порядок денний і є чи не першочерговими завданнями в історико-археологічних дослідженнях міста Кременчука.
Джерела та література
- Боплан Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Г. Л. де Боплан. – К.: Наукова думка; Кембрідж (Мас.): Укр. Наук. Ін-т, 1990. – 256 с., іл.
- Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. – 2-е вид., випр., доп. / Дмитро Вирський. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2011. – 681 с., іл.
- Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. IV: XIV – XVI віки – відносини політичні /М. С. Грушевський. – К.: Наукова думка, 1993. – 536 с.
- Джерела з історії Південної України. Т. 10: Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку ХІХ століття / [упорядн. А. Бойко]. – Запоріжжя, 2009. – 434 с., іл.
- Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева / Э. Лясота // Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. Вып. І (XVI ст.). Михаил Литвин. Б. де-Виженер. Л. Горецкий. Э. Ляссота
/ Пер. К. Мельник; [под. ред. В. Антоновича]. – К.: Типогр. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. – ІІІ, 192. – С. 137–190. - Eryka Lassoty i Wilhelma Beauplana opisy Ukrainy / Lassota E. – Warszawa, 1972.
- Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район / Авт. тексту В. А. Андрієць, І. М. Гавриленко, А. В. Гейко, О. П. Єрмак, Г. П. Заїка, С. Л. Кигим, М. І. Лахижа, В. О. Мокляк, Г. М. Некрасова, О. О. Нестуля, В. А. Павленко. – Полтава: Дивосвіт, 2007. – 178 с., іл.
- Литвин М. О нравах татар, литовцев и москвитян / М. Литвин; [пер. В. И. Матузовой; отв. ред. А. Л. Хорошкевич]. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 152 с.
- Люстрація Київського староства // Zrodla dziejowe. Tom V: Lustracye krolewszczyzn ziem ruskich Wolynia, Podola i Ukrainy z pierwszej polowy XVII wieku / wydal Aleksander Jablonowski. – Warszawa: sklad glowny w ksiegarni Gebethnera i Wolfa, 1877. – C, 226 s.
- Мокляк В. О. Полтавський полк: наук.-популяр. нарис історії полку з часу його виникнення до кінця XVII століття / В. О. Мокляк. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – 112 с.
- Narbutt T. Dzieje narodu litewskiego. T. 6 / Narbutt T. – Wilno: nakladem i drukiem Antoniego Marcinowskiego, 1839. – 566, 50 s.
- Описи Лівобережної Украіни кінця XVIII – початку ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1997. – 326 с.
- Путевые записки Эриха Лассоты отправленного римским императором Рудольфом ІІ к запорожцам в 1694 г. / Пер. и прим. Ф. Бруна. – СПб.: Типогр. П. П. Меркульева,
- – 95 с.
- Спеціальна карта України Гійома Левассера де Боплана 1650 р. – Київ; Львів: Вид-во «Мапа», 2000. – VIII арк.
- Тимченко В. М. Турецький мандрівник Евлія Челебі про фортеці Полтавщини середини XVII ст. / Тимченко В. М. – Полтава: Фірма «Техсервіс»; ВЦ «Археологія», 2005. –
16 с. - Челеби Э. Книга путешествия: (Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века / Эвлия Челеби; перевод и комментарии. – Вып. 1: Земли Молдавии и
Украины. – М.: Изд-во вост. литературы, 1961. – 338 с.
Джерело: Збірник наукових праць: “Старожитності та історія Кременчука” 2018 рік
TRX / USDT (TRC20)
