Останній рейс «Лузітанії»

Останній рейс «Лузітанії»

(до 100-річчя катастрофи)

Трохи більше ста років відділяє нас від початку однієї з найтрагічніших сторінок в історії людства − Першої світової війни. Цей глобальний конфлікт змінив напрям цивілізаційного руху, дав поштовх для розвитку в ньому негативних тенденцій, які призвели до загострення кризи буржуазно-ліберальної ідеології [1, с. 84]. Катастрофа «Лузітанії», сторіччя якої припало на 2015 р., є однією із знакових подій Великої війни 1914-1918 рр. як то:

  • «різдвяне перемир’я 1914 р.»,
  • битва на Марні,
  • «Верденська м’ясорубка»,
  • газова атака при Іпрі,
  • перші застосування танків,
  • масові «братання» на Східному фронті у 1917 р.

У той же час на відміну від загибелі «Титаніка» події, які сталися 7 травня 1915 р. у Кельтському морі, мають значно меншу історіографію, що надає актуальності їх студіюванню.

Метою даної роботи є дослідження маловідомих фактів, пов’язаних із катастрофою «Лузітанії» та відтворення хронології подій її останнього рейсу.

Проект «Лузітанія» був розроблений конструктором компанії «Кунард Лайн» Леонардом Пескеттом. Кіль «Лузітанії» закладено на верфі «Джон Браун і К°» у Клайдбенці 16 червня 1904 р. Вона була спущена і охрещена леді Мері Інверклайд, 7 червня 1906 р. З 27 липня 1907 р. почалися ходові випробування «Лузітанії». Інженери-суднобудівники і представники «Кунард Лайн» виявили, що висока швидкість викликала сильну вібрацію в корпусі, тому довелося провести посилення елементів конструкції. Після доопрацювання судно було передано «Кунард Лайн» 26 серпня 1907 р. [2, с. 73, 74].

За своїми характеристиками «Лузітанія» майже не поступалася «Титаніку» (див. таблиця 1) [2, с. 233]:

Показник «Лузітанія» «Титанік»
Довжина, м 239,87 269
Ширина, м 26,67 28,19
Висота, м 18,4 18,4
Осадка, м 10,54 10,54
Двигун чотири парові турбіни дві чотирьох циліндрові парові машини потрійного розширення і парова турбіна
Швидкість, вузл. 25 23
Екіпаж, осіб 850 892
Пасажиромістскість, осіб 2 198 2 439

1 травня 1915 р. точно за розкладом «Лузітанія» останній раз вийшла у море від причалу нью-йоркського порту. Рано вранці помічник капітана «Лузітанії» за традицією зустрічав пасажирів у трапа. На причалі, окрім рідкісних пасажирів, він побачив натовп репортерів. Англійському морякові вони показали ранковий випуск «Нью-Йорк трибюн». Серед платних оголошень в газеті виділялося попередження: американцям не рекомендувалося користуватися послугами англійських пасажирських лайнерів із-за можливості нападу німецьких підводних човнів. Як виходило з тексту, оголошення було розміщене німецьким посольством. На причалі зростало занепокоєння, але представник компанії «Кунард» заспокоїв усіх, хто стояв з квитками у борту «Лузітанії»: «Лайнер нашої компанії був і залишається найшвидшим кораблем у Атлантиці. І ніякий німецький військовий корабель або підводний човен просто не зможуть наздогнати «Лузітанію» [3].



Того дня, 1 травня 1915 р. на борт «Лузітанії піднялися 1257 пасажирів і 702 члени екіпажа. Серед пасажирів був і американський мільярдер Альфред Вандербільдт. Те, що одна з найбагатіших людей у світі пливе на лайнері, надавало іншим впевненості у цілковитій безпеці плавання [4].

Зранку 7 травня «Лузітанія» була приблизно у 30 милях (48 км) від ірландського берега, коли вона потрапила в туман і зменшила швидкість до 18 вузлів. Вона йшла в порт Куінстауна (нині –  Коб) в Ірландії, до якого залишалося 43 милі (70 км) шляху. О 14:10 вахтовий помітив торпеду, що наближається, з правого борту. Через мить торпеда потрапила в правий борт під місток. Вибух здійняв стовп уламків сталевої обшивки і води вгору, потім пролунав другий, потужніший вибух, після якого «Лузітанія» почала сильно нахилятися на правий борт.

SM U-20 – німецький підводний човен типу U-19, побудований для німецького військово-морського флоту, спущений на воду 18 грудня 1912 р. і введений в експлуатацію 5 серпня 1913 р. [5, с. 394]. Екіпаж «U-20» складався з 35 осіб, під час Першої світової війни командував ним капітан-лейтенант Вальтер фон Швігер. Він отримав вищу нагороду Німеччини – Залізний хрест 1-го класу, потопивши до того часу суден загальною водотонажністю 190 000 тонн. «U-20» мав такі характеристики:

  • довжина – 64,2 м,
  • ширина – 6,1 м,
  • висота – 8,6 м,
  • швидкість надводна – 13 вузлів,
  • швидкість підводна – 7 вузлів,
  • максимальна глибина занурення  50 м.

7 травня 1915 р., U-20 під командуванням капітана Вальтера Швігера патрулював південне узбережжя Ірландії. Приблизно в 13:40 Швігер побачив у перископ наближення  судна. Швігер зазначив, що судно мало 4 труби і 2 щогли, і прийняв рішення атакувати його. Вальтер Швігер стояв у бойовій рубці субмарини і в перископ стежив за «Лузітанією», коли відстань до лайнера склала 700 м, U-20 піднявся на глибину 3 м. він скомандував: «Плі!». Торпеда G/6 калібру 500 мм, масою 1092 кг і бойовою частиною в 160 кг гексаніта (суміші з 60 % тротилу і 40 % гексанітродифеніламіну) була випущена із швидкістю 35 вузлів під кутом зустрічі 90°. Перед цим перший вахтовий офіцер U-20 Шарль Фегеле відмовився дати наказ зробити торпедний залп по «Лузітанії», за що був посаджений під арешт [6, с. 53, 55, 64].  Випущена торпеда потрапила в правий борт судна під капітанський місток. Через 15 хвилин після пострілу торпеди, Швігер наказав зануритися на 25 метрів і залишити цей район. З 4 листопада 1916 U-20 залишений на датському узбережжі й знищений (підірваний) екіпажем наступного дня. 

Після торпедування лайнер практично відразу втратив керування і впродовж наступних 10 хвилин рухався за інерцією, що ускладнило евакуацію. Спуск рятувальних шлюпок ускладнювався через сильний крен. З 48 шлюпок вдалося успішно спустити лише шість. Капітан Тернер залишався на містку до тих пір, поки вода не викинула його за борт. При нім були судовий журнал і навігаційні карти. У воді він знайшов шезлонг і використав його як плавзасіб [6, с.83]. Бродвейський імпресаріо Чарльз Фроманн, розуміючи, що його шанси на порятунок нікчемні, сів за рояль в салоні першого класу і до останньої хвилини грав тему із спектаклю «Пітер Пен». Мільярдер Альфред Вандербільдт, попри те, що не умів плавати, віддав свій рятувальний жилет жінці з дитиною, прирікаючи себе на загибель. Лайнер затонув через 18 хвилин після атаки, забравши життя 1 197 людей. У числі загиблих виявилися американський письменник Форман, мільярдер Альфред Вандербільдт, драматург Клейн, англійці – режисер Фрохман і океанограф Стекхауз.

На допомогу постраждалим близько 16:30-17:00 прийшли невеликі риболовецькі й допоміжні судна. Людей знімали зі шлюпок і витягали з води траулери «Пів-12», «Джулія», буксир «Стормкок» і більше десятка інших. Капітана Вільяма Тернера підібрав пароплав «Блюбелл». Матрос помітив удалині блиск галунного смужок на його рукавах. Тернера знайшли у несвідомому стані. Єдиним відносно великим судном, яке прибуло на допомогу, був грецький пароплав «Катерина», капітан якого прийняв рішення брати участь в операції з порятунку людей, незважаючи на загрозу нової торпедної атаки. Усі судна з врятованими на борту ввечері прибули в Квінстаун [6, с. 106, 107].

Жертвами аварії стали 1 197 чоловік, включаючи 287 жінок і 94 дитини, з яких 35 – немовлята віком менше року. Катастрофа забрала життя громадян 18 країн, у тому числі 43 підданих Російської імперії. З «Лузітанії» врятувалося менше 40% від загальної кількості людей, які перебували на її борту. Всього на судні загинуло 178 (з 290) пасажирів першого класу, 374 (з 601) пасажирів другого класу, 239 (з 371) пасажирів третього класу, 403 (з 698) члена екіпажу [7, с. 12]. 11 січня 2011 р. у віці 95 років померла Одрі Пірл, остання з пасажирів, яка вижила після катастрофи «Лузітанії». Під час загибелі лайнера Одрі Пірл було лише три місяці [8]. 

Уламки «Лузітанії» покояться в Кельтському морі на глибині 93 м. Судно лежить на правому борту під кутом 30°. Лайнер практично розламався на три частини, перший розлом припадає на район містка, другий – між четвертою трубою і грот-щоглою. На південь від корпусу знаходиться велике поле дрібних уламків – шлюпбалок, шматків палубного настилу, обробки приміщень, леєрною огорожею, меблів та особистих речей пасажирів. Каркас судна стрімко руйнується підводними течіями. «Лузітанія» збереглася гірше, ніж «Титанік». У 1982 р. організацією «Oceaneering International» на поверхню були підняті три з чотирьох гребних гвинтів «Лузітанії». Учасники експедиції 2012 р. запустили в головний вантажний трюм затонулого лайнера підводний апарат, за допомогою якого виявили там розкидані патрони 303 British і мідні зливки.

Таким чином, на сьогодні достеменно невідомо багато деталій, які призвели до катастрофи «Лузітанії». Загибель «Лузитании» була вигідна як Великій Британії, так і США. За однією з версій, катастрофа була підлаштована урядовими колами Великої Британії, яким було украй необхідно втягнути у війну на своїй стороні США, які до нападу на «Лузітанію» дотримувалися нейтралітету. Загибель американських громадян викликала бурю обурення в країні. Після катастрофи Сполучені Штати зажадали пояснень від Німеччини, внаслідок чого вдалося уникнути блокади Британських островів і Берлін вивів звідти свої підводні човни.



Можна припустити, що доля лайнера була зумовлена світовою політикою. Завдяки прорахункам військового керівництва Велика Британія не спроможна була вести війну з підводними човнами. Армія і військовий флот вимагали боєприпасів і озброєння, а військова промисловість не встигала виготовити їх у потрібних обсягах. Британський уряд прийняв рішення про військові постачання із США. Переправляти військові матеріали через Атлантичний океан на вантажних транспортах було небезпечно, адже саме вони, у першу чергу, ставали об’єктами атаки німецьких підводних човнів. Ймовірно, саме у цей момент Адміралтейство вирішило використати «найбільші і швидкі» лайнери для перевезення вантажу, який мав «особливе значення для Британії» і саме наявність вибухових речовин на лайнері викликала другий потужний вибух, що послужив головною причиною того, що «Лузітанія» так швидко занурилася у воду.

Отже, катастрофа Лузітанії має достатньо багато історичних загадок і неясностей: персональні попередження фінансових магнатів, відсутність кораблів супроводу, другий вибух, викликаний детонацією, стрімке занурення. Усе це дає можливість розширити напрями подальших досліджень з даної проблематики.

Автори:

  • Котляр Дмитро Володимирович студент 1 курсу Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
  • Петренко Руслана Григорівна студентка 1 курсу Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Науковий керівник

  • Саранча Віктор Іванович к.і.н., доцент кафедри українознавства Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20 листопада 2015 року КРЕМЕНЧУК



Література

  1. Саранча В. Військовополонені Першої світової війни в Кременчуцькому гарнізоні / В. Саранча // Краєзнавство: наук. журнал. – 2011. – № 4 (77). – С. 84-92.
  2. Белкин С. И. Голубая лента Атлантики. / С. И. Белкин. – Л. : Судостроение, 1990. – 240 с. 
  3. Лузитания» – вторая катастрофа XX века. [Електронний ресурс].  – Режим доступу : URL : http://www.float.ru/diving/the_death_of_lusitania.htm. – Назва з екрану.
  4. Трагедия «Лузитании». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://www.e-reading.club/chapter.php/1032600/122/Istoriya_chelovechestva._Zapad.html. – Назва з екрану. 
  5. Herzog Bodo. Deutsche U-Boote 1906-1966. – Karl Muller Verlag, 1993. 
  6. Хоулинг А. А. Последний рейс «Лузитании» / А. А. Холинг, М. Хоулинг. – Л. : Судостроение, 1990. – 128 с. 
  7. Махов С. П. Тайны подводной войны. 1914-1945. / С. П. Махов. М. : – Вече, 2012. – 432 с.
  8. Last known Lusitania survivor, 95, dies. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://www.bbc.com/news/uk-england-beds-bucks-herts-12161194. – Назва з екрану.
  9. The Lusitania Resource People Lusitania Survivors. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  URL : http://www.rmslusitania.info/people/lusitania-survivors/. – Назва з екрану.
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Загрузка...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.