»

До історії кременчуцьких артилерійських складів: дореволюційний період (1873-1917 рр.)

История Кременчугских артиллерийских складов

Автори:


Саранча Віктор Іванович - к.і.н., доцент кафедри українознавства Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Бенедик Тетяна Ігорівна - студентка 3 курсу Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Функціонування у Кременчуці артилерійських складів Одеського військового округу (далі – ОдВО) залишається малодослідженою сторінкою регіональної історії. Відомості про їх будівництво і важливе значення міститься у дослідженнях Ф. Ніколайчика [1] і П. Бучневича [2]. У дореволюційних пам’ятних книжках і адрес-календарях Полтавської губернії розміщено інформацію щодо структури Кременчуцьких артилерійських складів та їх керівний склад [3]. Історії Кременчуцьких артскладів не приділялася увага у працях радянських науковців і краєзнавців. Лише на початку 2000-х рр., після їх розформування, у місцевих ЗМІ з’явилася низка публікацій, присвячених не стільки артилерійським складам, скільки майбутній долі території, яка залишилася місту після тривалого перебування на ній об’єктів військової інфраструктури. 


Найбільш грунтовним дослідженням історії Кременчуцьких артилерійских складів є стаття Лушакової А. М. у якій на основі архівних джерел розглядаються особливості їх заснування, будівництва і розвитку [4]. 

Метою даної статті є висвітлення нових фактів з історії Кременчуцьких артилерійських складів у дореволюційний період їх функціонування. Відповідно до мети роботи сформульовані її завдання:

  • визначити передумови заснування у Кременчуці артилерійських складів ОдВО;
  • відстежити розбудову їх інфрастуктури протягом 1873-1917 рр., 
  • розглянути біографічні відомості начальників Кременчуцьких артилерійських складів;
  • дослідити роботу артскладів під час Першої світової війни.

Вигідне стратегічне положення Кременчука уже з самого початку його існування зробило місто важливим пунктом для розміщення об’єктів військової інфраструктури. Фортеця, закладена у 1635 р. Г. Бопланом, існувала ще у другій половині ХVIII ст. – під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. у ній знаходилися військові магазейни, а після відкриття Новоросійської губернії і до візиту Катерини ІІ розташовувалося губернське присутствіє [5, с. 179]. За наказом Г. О. Потьомкіна під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. у Крюкові, на березі Дніпра, побудовано спеціальні дерев’яні магазейни для зберігання зброї, амуніції та обмундирування. Поряд розташувалися Крюківський казенний магазин для провіанту, сортовий двір Головного Комісаріатського депо, комісія Херсонського депо, тимчасові сховища Головного Кременчуцького запасного магазейну, провіантські магазейни Малоросійської казенної палати [5, с. 179].

З ім’ям Г. О. Потьомкіна пов’язано спорудження у Кременчуці, у гирлі притоки Дніпра – Кагамлика корабельні, на якій будувалися канонерські човни, фрегати, бомбардирські катери та інші судна, а також функціонування державного збройового заводу. Після переведення губернських присутствій до Катеринослава (1789) у центральній будівлі, яка залишилася місту як пам’ять про його колишнє піднесення, розміщується збройовий завод (цейхауз), а в додаткових приміщеннях – слюсарні майстерні, склади та бараки для працівників. На цьому заводі ремонтувалося усе озброєння, яке виходило з ладу на території Катеринославського намісництва. У 1797 р. Кременчуцький збройовий завод ліквідується, а його майно та працівників перевезено до збройового заводу у Колпіно під Санкт-Петербургом [5, с. 179]. 

У першій половині ХІХ ст. у Кременчуці зводиться ціла низка споруд військового міністерства, зокрема нові будівлі комісаріатської комісії та комісаріатські склади. Головний штаб інспектора резервної кавалерії та поселень, казарми, склади, артилерійський парк. На початку ХІХ ст. на розі вулиць Малої Міщанської (Училищної) та Кагамлицької (Гоголівської) (нині Коцюбинського і Гоголя) побудовано споруду Кременчуцької провіантської комісії, пізніше передану інженерному відомству. У цій будівлі у дореволюційний період знаходилося управління артилерійських складів Одеського військового округу. Будівля була зруйнована від час Великої Вітчизняної війни, на її території зараз розташований стадіон Кременчуцького льотного коледжу

У середині ХІХ ст. у Кременчуці існував артилерійський парк, який під час Кримської війни значно розширився, прийнявши на свій баланс боєприпаси восьми подібних підрозділів. Неефективність паркової системи артилерійського оснащення діючої армії стала причиною її реорганізації у 1860-х рр., до того ж в рамках проведення військової реформи порушується питання щодо створення окружних артилерійських складів. 

Положення «Про окружні артилерійські склади», затверджене імператором Олександром ІІ 29.06.1872 р., визначало їх місце у військово-окружній системі та внутрішню структуру [6, с. 72-74]. Окружні артилерійські склади підпорядковувалися начальникам артилерії відповідних військових округів, а їх безпосереднє управління здійснювалося начальниками, які мали права командира артилерійської бригади. Кожний окружний артилерійський склад мав у своїй структурі відділи артилерії, ручної зброї та вогнепальних припасів [6, с. 73-77].

Перетин залізничних і водних транспортних ліній на території Кременчука зумовив його обрання пунктом розміщення окружного артилерійського складу Одеського військового округу, куди у випадку необхідності могли б підвозитися озброєння та боєприпаси з Києва, Брянська і Шостенського порохового заводу. Під час будівництва складських приміщень у Кременчуці (1873-1875 рр.) окружний артилерійський склад ОдВО знаходився у Керчі. Другорядний окружний артилерійський склад ОдВО було вирішено розташувати у Ростові на Дону [6, с. 77; 7, с. 474].

У 1873 р. на землях, які військовому міністерству надало кременчуцьке громадське управління, почалося будівництво окружних артилерійських складів ОдВО. Для будівництва відведилася  ділянка на північно-західній околиці міста між Київською дамбою (р. Дніпро), річкою Кагамлик і центральним міським цвинтарем. На цих землях об’єкти військового відомства розташовувалися ще з початку ХІХ ст., але до початку будівництва артскдадів їх вивели з експлуатації. Першими спорудами стали: двоповерхова будівля для зберігання зарядів, чотири порохових комори з траверсом та вісім сховищ для снарядів, польової  артилерії, гармат і різноманітного майна [8, с 169].

У 1879 р. постає питання про необхідність розширення території складів, на якій уже побудовали комплекс лабораторій та планувалося будівництво сараїв для зберігання позаштатного майна і майстерні. У той же час розширенню територій з різних сторін заважали міська забудова, а також православний, караїмський та єврейський цвинтарі. За погодженням з міською владою управління окружним складом ОдВО будує нову ділянку артилерійських складів неподалік від Полтавського тракту на міській околиці Піщана гора (район Червоної гірки), куди було прокладено спеціальну дорогу [8, с 169].

У той же час у будівлі колишньої провіантської комісії розміщується переведене з Одеси окружне інженерне управління, у розпорядженні якого у 1905 р. знаходилися: 

  1. споруда в районі Київської дамби: дві кам’яні споруди для зберігання зарядів та ручної зброї, 12 одноповерхових кам’яних сараїв для зберігання артилерійських військових припасів, чотири кам’яних порохових льохи, декілька дерев’яних та кам’яних допоміжних споруд;
  2. комплекс споруд лабораторних майстерень – дев’ять одноповерхових дерев’яних корпусів, дерев’яний льох, допоміжні служби; 
  3. військове містечко на Червоній гірці: цегляні сараї для зберігання кінської збруї, арсенальна майстерня і дім для майстрів, її обслуговуючих, флігель для офіцерів, триповерхова казарма для солдатів тощо [8, с. 170].

Першим начальником окружного артилерійського складу ОдВО у Кременчуці став полковник (з 1878 р. – генерал-майор) Б. С. Порогський (1875-1882 рр.) [9, с. 771], якого змінив генерал-майор П. І. Лазарєв (1882-1889 рр.) [10, с. 731]. З 20.12.1889 р. і до своєї смерті 11.04.1895 р. начальником складу був випускник Полтавського Петровського кадетського корпусу, учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр., генерал-майор (1890) Іоаким Іванович Сахновський [11, с. 708]. 

Після смерті генерала І. І. Сахновського на посаду начальника складу призначено колишнього начальника Казанського окружного артилерійського складу полковника М. І. Овчиннікова (1895-1898 рр.) [12, с. 439]. На зламі ХІХ-ХХ ст. Кременчуцьким артилерійським складом керував полковник (з 1900 р. – генерал-майор) М. О. Фролов (14.05.1898-20.01.1904), якого за тиждень до початку російсько-японської війни призначили помічником начальника артилерії Приамурського ВО [13, с. 676]. 

Ще один колишній випускник Полтавського кадетського корпусу – генерал-майор (з грудня 1904 р.) О. П. Штерич обіймав посаду начальника Кременчуцького артилерійського складу у 1904-1908 рр. [14, с. 637]. Під час першої російської революції він виконував обовязки тимчасового військового генерал-губернатора Кременчука, керував придушенням революційних виступів у місті й у повіті, активну участь у яких брали, в тому числі, й солдати-артилеристи. У 1905 р. під час перебування генерал-майора О. П. Штерича у Крюкові революційно налаштовані солдати вчинили на нього замах [15, с. 185].  

Ветеран російсько-турецької війни 1877-1878 рр., контужений і поранений під час цієї кампанії, полковник (з 1909 – генерал-майор) В. А. Булах вступив на посаду начальника артилерійського складу 18.09.1908 р. і перебував на ній до 27.10.1912 р. [16, с. 792]. Його наступником став випускник Полтавського Петровського корпусу, учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр. генерал-майор І. М. Щербина (27.10.1912-31.12.1913). Як і генерал-майора М. О. Фролова, наприкінці 1913 р. І. М. Щербину призначили помічником начальника артилерії Приамурського військового округу, де він служив і під час Першої світової війни [17, с. 705]. Помер І. М. Щербина у США, в 1960 р. на 105 році життя [18].

Останнім начальником Кременчуцького артилерійського складу ОдВО (така назва фігурує в документах 1913-1917 рр.) у дореволюційний період його існування був Павло Михайлович Ашихманов (у деяких документах – Ашехманов). Він народився 05.06.1859 р., православний, закінчив Нижегородську військову школу та гімназію, а також Друге Константиновське військове училище з призначенням у 21 артилерійську бригаду. У службу встав 01.09.1876 р.; прапорщик – 16.04.1878 р.; підпоручик – 20.02.1879 р.; поручик – 18.12.1880 р.; штабс-капітан – 23.11.1888 р.; капітан – 09.06.1895 р.; підполковник – 26.02.1901 р.; полковник – 12.01.1905 р.; генерал-майор – 06.12.1914 р. 

П. М. Ашихманов брав участь у російсько-турецькій 1877-1878 рр. та російсько-японській 1904-1905 рр. війнах. Нагороджений: капітан (1895), підполковник (1901), Орден Святого Станіслава 2 ступеня з мечами (1904), Орден Святої Анни 2 ступеня з мечами, полковник (1905), Орден Святого Володимира 3 ступеня (1913).

Займав посади:

  • 11.11.1902-19.02.1904 – командир артилерійського парку. 
  • 19.02.1904-05.04.1904 – командир 9 Східно-Сибірського стрілецького артилерійського парку.
  • 05.04.1904-31.10.1906 – командир 9 Східно-Сибірської стрілецької паркової артилерійської бригади. 
  • 31.10.1906-17.07.1910 – командир 42 артилерійського парку.
  • 17.07.1910-31.12.1913 – начальник Казанського артилерійського складу.
  • З 31.12.1913 – начальник Кременчуцького артилерійського складу [19, с. 82; 20, с. 142].

Під час виступу Л. Г. Корнілова (серпень-вересень 1917 р.) Ашихманова П. М. заарештували члени Кременчуцького громадського комітету безпеки по боротьбі з «корніловщиною», як потенційно небезпечний елемент, разом з начальником інтендантських складів Г. І. Погребняком, начальником продовольчого магазину ОдВО П. К. Поповим та іншими офіцерами [21, арк. 23].

За кількістю дислокованих військових підрозділів на початку Першої світової війни Кременчуцький гарнізон займав перше місце у Полтавській губернії. Територіально у довоєнний період гарнізон входив до Київського військового округу (далі – КВО), але частина військових підрозділів, розташованих на його території, підпорядковувалася командуванню Одеського військового округу. З початком війни КВО та ОдВО отримали назви «Київський військовий округ на театрі воєнних дій» та «Одеський військовий округ на театрі воєнних дій» відповідно. 

Склад кременчцького гарнізону на 01.01.1914 р. мав наступний вигляд [22, с. 222-225]:

  • 2-га бригада 9-ї піхотної дивізії у складі 35-го Брянського та 36-го Орловського піхотних полків; 
  • Кременчуцька місцева артилерійська команда (обслуговувала артилерійські склади, основна казарма була розташована на Червоній гірці); 
  • Кременчуцький артилерійський склад ОдВО; 
  • Кременчуцький інтендантський речовий склад ОдВО; 
  • Кременчуцький військовий млин ОдВО; 
  • Одесько-Кременчуцький продовольчий магазин ОдВО;

Відповідно до Височайшого указу від 20.07.1914 р. «Про оголошення у деяких місцевостях Імперії військового положення» цей особливий правовий режим з підпорядковуванням всього громадянського управління керівництву військових округів запроваджувався у Золотоніському, Переяславському і Кременчуцькому повітах Полтавської губернії. Наприкінці липня–початку серпня 1914 р. відбулися зміни у складі Кременчуцького гарнізону: на театр воєнних дій відбули 35-й Брянський та 36-й Орловський піхотні полки, а в місті залишилися сформовані з кадрового резерву цих полків і новобранців 26 і 27 піхотні запасні батальйони (з 1915 р. – полки). Протягом Першої світової де-факто Кременчуцький гарнізон знаходився у тилу, але де-юре його територія прирівнювалася до зони бойових дій. 

На початку 1916 р. до його складу входили (без польових запасних військових госпіталів і резервних польових гуртів худоби) [23, арк. 30-30 зв.]:

  • 26 запасний піхотний батальон;
  • 118, 119, 120 і 121 команди одужуючих;
  • 497 піша Воронезька дружина; Кременчуцькі караульна і робоча команди;
  • Команда коменданта 3-го тилового етапу Південно-Західного фронту;
  • Кременчуцька місцева артилерійська команда;
  • Кременчуцький інтендантський речовий склад;
  • Кременчуцький артилерійський склад;
  • Кременчуцький військовий млин;
  • Кременчуцький базовий продовольчий магазин (колишній Одесько-Кременчуцький) та запасні продовольчі магазини № 1 і № 2.

За мобілізаційним розкладом 1910 р. із призваних запасних і спеціального кадру створювалися не тільки піхотні полки, але й місцеві резервні артилерійські парки, які відправляли на фронт зі зброєю і знаряддям, які зберігалися на складах. До військової реформи 1910-1912 рр. місцеві парки мали постійний особовий склад. Так у Кременчуці з 1898 р. і до вищезгаданої реформи було розквартировано 5 резервний артилерійський парк. Місцеві парки з початком мобілізації повинні були залізницею подаватися до зони бойових дій, але всі плани мирного часу одразу ж були зруйновані. Підготовлені парки просто відправляли на ті ділянки фронту або до армій, де їх прибуття більш наполегливо вимагали. Так, на початку вересня 1914 р. 18 місцевий мортирний парк прибув з Кременчука до Здолбунова: потяг їхав з такою швидкістю, що осі вагонів буквально горіли. Після двох днів простою на станції він від’їхав до Козятина, після чого поїхав до Львова, знову через Здолбунів [24, с. 62]. 

До середини 1916 р. в управлінні артилерійськими складами сформулювалося двовладдя: де-факто вони знаходилися у безпосередньому підпорядкуванні Головному артилерійському управлінню (далі – ГАУ), але де-юре залишалися під командуванням артилерійських начальників відповідних військових округів. Цей факт негативно впливав на їх функціонування, так як нерідко після отримання наряда від ГАУ і початку їх виконання артсклади могли призупинити цю роботу у випадку надходження у цей же час замовлення від начальника військового округу або зі штаба фронту. Для виправлення ситуації наказом Начальника Штабу Верховного Головнокомандуючого № 652 (1916 р.) Петроградський, Двинський (у Брянську), Курський, Кременчуцький і Київський артсклади передавалися у ведення ГАУ [24, с. 83].

Восени 1915 р. до Кременчука прибули 35 вагонів із устаткуванням і матеріалами евакуйованого з Варшави заводу «Лільпоп, Рау і Левенштейн», корпуси якого було збудовано на Піщаній горі, неподалік від Нової дільниці артскладів [25, арк. 35, 39, 44]. Завод і артилерійські склади зв’язала залізнична гілка; на навантажувальних і господарських роботах заводу і складу використовувалася праця військовополонених-слов’ян [26, арк.119]. «Лільпоп, Рау і Левенштейн» занесли до списку заводів, які виконували замовлення ГАУ і присвоїли статус такого, що «працює виключно на оборону». У 1915-1917 рр. «Лільпоп, Рау та Левенштейн» отримав ряд важливих замовлень на поставку: 250 000 48-ліній передали для зберігання на Кременчуцький артсклад [27, арк. 32–37]. 

Для покращення матеріальної бази артилерійських майстерень Кременчука під час Першої світової війни закуповувалися верстати виробництва США [28, с. 195]. Слід зазначити, що солдати-артилеристи (особливо Нової дільниці) відрізнялися низькою військовою дисципліною, що підтверджується численними фактами їх затримання у притонах під час нічних облав військових патрулів. У жандармських зведеннях вони фігурують у зв’язку з продажем казенного майна, купівлею сурогатів алкоголю [28, арк. 77, 114 зв.], солдати-артилеристи були активними учасниками подій, які відбулися у лютому та жовтні 1917 р. у Кременчуці.

Після революції, наприкінці 1920-х рр. територія Старої дільниці артскладів розширилася за рахунок значної частини православного, караімського і єврейського кладовищ. Під час наступу німецько-фашистських загарбників у липні-серпні 1941 р. основна частина боєприпасів встигли евкуювати. У період німецької окупації 1941-1943 рр. у районі Нової ділянки артскладів розташовувався концтабір. У повоєнний час Кременчуцькі артилерійськи склади використовувалися за прямим призначенням, а на початку 2000-х рр. частина була розформована, а снаряди, зброя та устаткування вивезені за межі міста.

Отже, завдяки вдалому географічному положенню з ХVІІІ ст. у Кременчуці постійно розташовувалися стратегічно важливі об’єкти військової інфраструктури. Історія перебування на території міста великих артилерійських складів налічує близько 125 років, з яких більше третини припадає на дореволюційний період. У останній чверті ХІХ ст. будуються основні споруди на Старій дільниці Кременчуцьких артилерійських складів ОдВО, відбувається їх територіальне розширення і облаштування Нової дільниці на Піщаній горі. 

Начальник Кременчуцьких артскладів мав права командира артилерійської бригади, як правило на цю посаду призначалися полковники, яким незабаром присвоювали звання генерал-майора. Під час Першої світової війни Кременчуцькі артилерійські склади функціонували з особливим навантаженням, викликаним умовами воєнного часу. Стан військової дисципліни на артскладах знаходився на достатньо низькому рівні, значна кількість вояків-артилеристів брала участь у революційних подіях 1905 і 1917 рр.

Таким чином, матеріали статті дають змогу ліквідувати лакуни в історії Кременчуцьких артилерійських складів і можуть слугувати джерелом для подальших досліджень довоєнного і повоєнного періодів їх функціонування.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Николайчик Ф. Д. Город Кременчук. Исторический очерк. / Ф. Д. Николайчик. – СПб. : Тип. М. Стасюлевича, 1891. – 217 с.
  2. Бучневич П. Кременчуг и посад  Крюков. / П. Бучневич. – Полтава: Изд-во Полтавского губ. Стат. Комитета, 1891. – 32 с.
  3. Див. напр.: Справочная и адресная книга г. Кременчуга на 1875 год. / Состав. К.П. Сторчаковым и Г. Розенталем. – Кременчуг : Тип.–лит. Г. Розенталя, 1874. – 225 с.; Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год.  Полтава : Типография Губернского правления, 1914. – 509 с.; Памятная книжка Полтавской губернии на 1915 год. ? Полтава : Типография Губернского правления, 1915. – 629 с.
  4. Лушакова А. М. Військові склади у Кременчуці в др. пол. ХІХ на поч. ХХ ст. / А. М. Лушакова // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського.  2011.  Випуск 4 (69). Частина 1. С. 168-172.
  5. Лушакова А. М. Споруди військового відомства в забудові дожовтневого Кременчука А. М. Лушакова // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського.  2009.  Випуск 4 (57). Частина 2.  С. 178-183.
  6. Очерк преобразований в артиллерии в период управления генерал-адъютанта Баранцова : 1863-1877 : [С прил.] .  СПб : Тип. Второго Отд-ния Собств. Е. И. В. канцелярии, 1877. – 465 с.
  7. Ежегодник русской армии. 1873 и 1874 гг. Часть ІІ. – СПб. : Военная типография, 1874. – 630 с. 
  8. Лушакова А. М. Військові склади у Кременчуці в др. пол. ХІХ на поч. ХХ ст. / А. М. Лушакова // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського. 2011. Випуск 4 (69). Частина 1. С. 168-172.
  9. Список генералам по старшинству 1882 года. Исправлено по 1 июня.  СПб. : Военная типография, 1882. 
  10. Список генералам по старшинству 1882 года. Исправлено по 1 октября. СПб. : Военная типография, 1882.
  11.  Список генералам по старшинству. Составлен по 1 сентября 1894 г.  СПб. : Военная типография, 1894. 
  12. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 сентября 1893 г.  СПб. : Военная типография, 1893. 
  13. Список генералам по старшинству. Составлен по 1 июля 1906 г. СПб. : Военная типография, 1906. 
  14. Список генералам по старшинству. Составлен по 1 января 1908 г. СПб. : Военная типография, 1908. 
  15. Муратов Х. И. Революционное движение в русской армии в 1905-1907 гг. / Х. И. Муратов.  М. : Воениздат, 1955. 357 с.
  16. Список генералам по старшинству. Часть І, ІІ, ІІІ Составлен по 1 июля 1910 г. СПб. : Военная типография, 1910. 
  17. Список генералам по старшинству. Составлен по 15 апреля 1914 г. СПб. : Военная типография, 1914. 
  18. Новое русское слово. Нью-Йорк, 1960, 3 июля, № 17272.
  19. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. СПб. : Военная типография, 1914. 
  20. Список генералам по старшинству. Исправлен по 10 июля 1916 г. СПб. : Военная типография, 1916.
  21. Архів Кременчуцького краєзнавчого музею, спр. 10. 
  22. Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год. ? Полтава : Типография Губернского правления, 1914. – 509 с.
  23. Держархів Полтавської обл., ф.990, оп.1, спр.2.
  24. Барсуков Е. З. Артиллерия русской армии (1900-1917 гг.). Том II. / Е. З. Барсуков. М.: Воениздат МВС СССР, 1949.  344 с.
  25. Держархів Полтавської обл., ф.951, оп.1, спр. 6.
  26. Держархів Полтавської обл., ф.990, оп.1, спр.3.
  27. Держархів Полтавської обл., ф.951, оп.1, спр. 22.
  28. Лебедев В. В .Русско-американские экономические отношения (1900-1917 гг.). / В. В. Лебедев. М. : «Международные отношения», 1964. 378 с.
  29. Держархів Полтавської обл., ф. 990, оп. 1, спр. 2.

Автори:

Саранча Віктор Іванович - к.і.н., доцент кафедри українознавства Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Бенедик Тетяна Ігорівна - студентка 3 курсу Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Наукове видання «ІСТОРИЧНІ, КУЛЬТУРНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ»

Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20 листопада 2015 року