Особистість Василя Васильовича Навроцького (1851 – 1911 роки) дуже примітна. За походженням дворянин, він народився в Кременчуці, а виховання отримав у полтавській гімназії. Батько був чиновником Кременчуцької провіантській комісії і орендарем землі під Кременчуком, де володів власним маєтком. Але одного разу наліт щурів на їх хлібні поля повністю знищив урожай, сім’я розорилася, а юнак вирушив до Одеси для «підшукання» роботи. У південній столиці Російської Імперії він вступив в друкарню Петра Францова, де виконував скромну посаду експедитора. Однак уже через кілька років, в листопаді 1873 року 23-ехлетній Василь Навроцький придбав у губернського секретаря, редактора і видавця «Новоросійського телеграфу» Олександра Серебренникова право на видання газети «Одеський листок оголошень».
Кажуть, що пізніше Навроцький зізнався: для відкриття своєї справи він мав в наявності всього 5 рублів, однак похід по торговим фірмам за збором оголошень для ще не його газети приніс йому за кілька днів приблизно 1500 рублів. Поступово «Одеський листок оголошень» перетворився в відому газету «Одеський листок». У наступні роки Василь Васильович докладає зусиль, щоб розширити видання. І через 7 років його газету «визнають» офіційно, дозволивши їй друкувати урядові розпорядження, телеграми з російської і закордонної життя, внутрішні звістки з Росії і комерційну хроніку. У тому ж році газета отримує нову назву – «Одеський листок».
Пізніше вона стає щоденною. Так невелика довідкова, торгова і біржова газета в руках Василя Навроцького перетворилася в найбільшу провінційне видання Російської імперії. Адже вже в 1876 році її тираж складав 3000 екземплярів. А сам видавець всі свої сили віддавав свого дітища, оберігаючи його від нападок лютої цензури, забезпечуючи газету засобами і літературними силами. В «Одеському листку» були згруповані кращі авторські сили провінції. Його сторінки несли читачам такі імена авторів, як П.М. Боборикін, В.М. Дорошевич, А.І. Амфітеатров, І.Ф. Василевський-Буква, Д.Д. Мінаєв, В.І. Модестов, Л.Є. Оболенський і Барон Ікс (С.Т. Герцена-Виноградський). Спочатку газета була підцензурної, але з 1905 року було дозволено випускати її без попередньої цензури, а тираж видання ріс постійно і в I914 році досяг 20000 примірників.
Газета приносила власникові солідний прибуток, що дозволило в 1892 році побудувати власний будинок на Ланжереновской, 8, де містилися редакція, контора і друкарня. В цьому ж будинку відкривається безкоштовна читальня для передплатників газети і кабінет для читання.
З нагоди закінчення будівництва 26 жовтня відбулося урочисте освячення будинку, на якому були присутні Маразлі, представники влади, друку, артисти і багато іменитих гостей. За відгуками присутніх, кабінети для читання добре освітлені, зручно мебльовані і виробляють прекрасне враження. Відзначимо попутно, що в побудованому будинку Василь Навроцький влаштував електричне освітлення, що було досить сміливим нововведенням на ті часи.
До речі, завдяки Навроцького в 1891 році в Одесі з’явився перший автомобіль: повертаючись з поїздки по Франції, Василь Васильович привіз автомобіль, один з перших екземплярів в подальшому знаменитої фірми. Слід зазначити, що це був перший автомобіль в Росії.
У вересні 1891 року він вперше продефілював по Дерибасівській на диво заморської техніки – «самобеглой» візку французької марки «Панар-Левассор». Для більшої безпеки попереду автомобіля Навроцького втік найманий хлопчисько з прапором, гучним криком попереджаючи роззяв про небезпеку. Більшість істориків донині сперечаються про те, який саме марки був цей автомобіль. За однією версією – «Daimler» або «Benz». За іншою – французький «Panhard & Levassor». Плутанина викликана, швидше за все, тим, що на «Panhard & Levassor» встановлювалися двигуни «Daimler». В «Одеському листку» помістили фотографію цього транспортного засобу як ілюстрацію до замітці про розвиток автомобілебудування.
В автомобілі Василя Навроцького було всього два місця і геть відсутній кермо. Замість нього був важіль, схожий на ті, які використовують в човнах. Взявшись за нього обома руками, водій з працею повертав авто в потрібну йому сторону. Дерев’яні колеса з суцільними каучуковими шинами виробляли характерний гучний стукіт по бруківці, який укупі з гарчанням чотиритактного мотора наводив жах на обивателів. Саме тому першим одеському автовласникові було суворо заборонено виводити свій екіпаж на міські вулиці по ночах.
Гранична швидкість у першого російського автомобіля була всього-на-всього 30 кілометрів на годину, яку розвивав мотор потужністю чотири кінські сили. Трохи пізніше в «Одеському листку» була опублікована стаття з гнівним фейлетоном про те, що за порушення громадської безпеки та «надмірну» швидкість – близько 25 кілометрів на годину – власник автомобіля отримав суворе навіювання від околодочного пристава.
Так Одеса стала першим містом неосяжної Російської імперії, де з’явився перший автомобіль і був застосований перший штраф за перевищення швидкості. Подальший розвиток автомобільної справи в Одесі нагадувало епідемію – автомобілями марили все, починаючи від останнього портового биндюжника закінчуючи батьками міста.
Навроцький активно використовував автомобіль не тільки для власного задоволення, а й для роботи – він доставляв журналістів і фотографів на місце подій раніше конкурентів. Пізніше машина отримала постійну прописку в редакційному гаражі. Варто відзначити, що в Петербурзі перший автомобіль з’явився в 1894 році, в Києві – в 1897-м. У 1904 році був організований Київський клуб автомобілістів. До 1911 року в місті налічувалося 78 автомобілів, в 1912 році їх було вже 166, а до кінця 1913-го – 328. На Всеросійській виставці в Києві в 1913 році однією з найбільших експозицій став автомобільний відділ, де було представлено 56 машин.
Василь Навроцький був вельми помітною фігурою одеського суспільства і журнальної життя міста. Він підтримував всі прогресивні сили і течії. Від природи був дуже здібним, обдарований неабиякою енергією, приголомшливою працездатністю, володів даром ініціативи, за що його жартома називали «одеським американцем». Протягом декількох чотириріччя Василь Васильович перебував гласним Одеської міської Думи, уповноваженим міського кредитного товариства, а коли Дума стала чорносотенної, він порвав з нею будь-які стосунки. Також він мав славу і меценатом, був почесним попечителем в одній з жіночих гімназій, членом суспільства літераторів і вчених, членом-засновником Федорівського суспільства друкарської справи в Одесі, почесним членом товариства правильного полювання, піклувальником Бондарне артілі.
Він був відомий своєю благодійністю і добротою. У 1898 році, коли відзначався 25-річний ювілей «Одеського листка», на урочистому обіді, де були присутні 400 співробітників і різних гостей, він запропонував заснувати притулок для людей похилого віку і нездатних до праці трудівників друкованого слова Півдня Росії, незалежно від національності, віросповідання, звання і класу, пожертвувавши тут же 3000 рублів. Відкрита передплата, запропонована градоначальником Зеленим П.А. серед гостей, дала понад 8000 рублів. Надалі Навроцького вдалося на це богоугодна справа зібрати до 100000 рублів. Притулок для незаможних трудівників свинцевою армії, що отримало назву імені А.С. Пушкіна, було споруджено на 3-ій станції Середньофонтанській дороги. Крім того, за власні кошти Василь Васильович містив в місті безкоштовну їдальню для незаможних літераторів і журналістів.
6 травня 1911 року Василя Васильович помер від аневризма серця. Працював він до останньої хвилини свого життя, не звертаючи уваги на попередження лікарів і не приймаючи їжі протягом декількох днів. Покійний все своє майно, будинок, дачу і газету заповідав дружині Софії Матвіївні Навроцької, яка в подальшому продовжила
його справа, але це вже інша історія. Похорон Василя Навроцького проходили при величезному скупченні народу. Його поважали, любили і люб’язно приймали на всіх рівнях суспільства. Дві особливі колісниці везли близько ста вінків з прочувственно написами: «Газетний Льву», «Доброму й чуйному людині і вчителю» та іншими подібними … І це було справедливою оцінкою життєвому шляху людини, який був прикладом для багатьох і тоді, і зараз.
Джерело: http://naviga-tor.ru
1 thought on “Навроцький Василь Васильович”