Історія будівництва надважливої опори міста.
Зелене серце Кременчука – Придніпровський парк, дивовижний куточок міста. Його знають і маленькі, і дорослі кременчужани. Скільки насолоди він дарує кожному! Різнобарвний влітку, в білому мереживі взимку, в зеленій прозорій фаті весною і яскраво-смугастий восени, він завжди привабливий. Парк відомий не лише своїм рослинно-квітковим вбранням; тут є казкові куточки, зони активного відпочинку, де бавляться дітлахи та працюють різноманітні атракціони, а також меморіальні зони. Цікавим акцентом в прибережній частині першої черги парку є водозахисна стінка набережної.
Стінка являє собою піщаний насип, підпертий з боку Дніпра гранітним бутом, яка завершується парапетом. Парапет зверху критий шліфованими прямокутними плитами з сірого граніту. Вздовж парапету — тротуар, з якого виходи на чотири оглядові майданчики зі сходами до Дніпра. Для будівництва дамби використана сировина з міських кар’єрів. Довжина стінки — 797м, середня висота – 7,7м. середня товщина – 1,22м.
Зануримося в історію нашого міста, у далеке ХІХ століття. Ще наприкінці 20-х років ХІХ ст. почали проводити підготовчі роботи біля Кременчука з метою укріплення берегів. У 1828 році спеціалістами Корпусу топографів Військово-топографічного депо були складені картографічні матеріали з визначеними межами бічевників (місць для зимового зберігання човнів тощо) та пристаней в акваторії міста Кременчука, а також з профілями кременчуцького берега для виявлення його найбільш вразливих місць під час повеней. Згідно з цими матеріалами найбільші висоти берега відносно меженного рівня Дніпра припадали на сучасну територію набережної в районі першої черги Придніпровського парку. У 1844 році в Кременчуці проводилися інженерні вишукування вищеназваним депо на лівому березі, згідно яких були визначені ділянки з пристанями, що підлягали укріпленню від розмиву повенями Дніпра. Це було відображено на спеціальному плані «Проект устройства пристани в Кременчуге» 1844 року. Укріплення берегової лінії разом із рядом інших заходів на території пристаней передбачали оптимізацію річкової торгівлі.
Перепоною у вирішенні цього питання постала одвічна проблема фінансування. Лише у 1883 році коштом і силами «Товариства по Дніпру і його притоках» центральну набережну на насипному піщаному валу довжиною 55 сажнів почали укріпляти і обкладати місцевим гранітом без цементного розчину на зразок бруківки. Вартість робіт склала 6 тис. рублів. Будівництво було завершено повністю до початку ХХ ст. На набережній з дерев’яним парапетом був улаштований невеличкий сквер з однорядною посадкою дерев. Повені 1907, 1908, а також 1916 і, особливо 1917 років, довели, що центральну набережну треба негайно додатково укріпляти.
До цієї проблеми з причин відомих історичних подій 1917-1920 років повернулися у 20-х роках ХХ ст 20.03.1920 року міська газета «Известия» писала про створення Комісії по боротьбі з повенями, яка повинна розробити Інструкцію щодо відповідних заходів. Кошторис цих заходів склав 15 млн карбованців. Навесні почалося будівництво.
В газеті Кременчугский рабочий» від 19.04.1927 року: «Работы идут быстрыми темпами… Дамба будет иметь 3,2 сажени высотой, и в настоящее время нарощено 1,5 саженей… Плетеная лоза, проложенная каменем, образует надежную насыпь, которая оградит от напора воды…». Роботи проводилися під керівництвом інженера Парщика А.Н. і рухалися швидко, тому до зими цього ж року було завершено будівництво дамби від пристані до Київської дамби (сучасна дорога на Власівку). А в теплий період 1928 року були виконані роботи по зовнішньому опорядженню дамби та улаштуванню зеленої зони.
Будівництво Центральної набережної міста завершилося урочистим її відкриттям 1 вересня 1929 року. Набережна була досипана і піднята над берегом з урахуванням останньої повені 1917 року. На фоні сірого граніту сходинки з прозорими фігурними перилами одразу прикрасили берегову смугу Центральної набережної з боку Дніпра. На самій набережній було улаштовано два сквери. Найбільший – від провулку Садового до сучасної центральної алеї парку з фонтаном, який і досі зберігається в парку зі скульптурами оленів, і невеличкий — в районі сучасної залізничної лікарні, де закінчувався парапет водозахисної стінки.
Іспит на міцність кам’яної стінки дамба витримала у 1931 році, коли місто Кременчук зазнало найбільш руйнівної повені за весь час спостерігання за цим явищем. Кам’яна стінка з невеликими пошкодженнями вистояла, про що свідчить серія фото цієї повені, що зберігаються в фондах краєзнавчого музею. Протягом 1932-1936 рр. на набережній відновлюється сквер з металевою низенькою огорожею і фонтаном, на її улаштування було потрачено 5171 крб.
Сквер стає улюбленим місцем для кременчужан.
Навіть під час найбільш запеклих боїв у 1941 та 1943 рр. кам’яна стінка набережної не була пошкоджена.
Сучасного вигляду Центральна набережна набула при будівництві на її території Парку культури і відпочинку «Придніпровський» у 60-х роках ХХ ст., а стінка стала необхідним атрибутом для відпочиваючих.
Тут завжди людно: на ній і біля неї фотографуються, милуються краєвидами островів кременчуцьких плавень на протилежному березі Дніпра, спостерігають за польотом річкових птахів, за вдалими уловами рибалок, пропливаючими суднами, за переливами неба, особливо на ранкових та вечірніх зорях; тут в святкові дні можна побачити імпровізовані «скатерті-самобранки» – біля Дніпра на свіжому повітрі страви здаються найсмачнішими.
Після пуску Кременчуцької ГЕС (1960 р.) спостерігався постійний підмив стінки дніпровськими водами. Тому у 1990 році виконкомом Кременчуцької міськради був затверджений проект капітального ремонту підпірної стінки водоохоронної дамби, згідно з яким за кошти державного бюджету основу стінки почали укріпляти залізобетонними конструкціями і насипом із щебеню та гранвідсіву, що суттєво зашкодило зовнішньому вигляду з боку Дніпра. Останнім часом руйнуються і вимагають негайного відновлення сходи, залишаючи в місцях руйнування лише металеву конструкцію, що дуже небезпечно для відпочиваючих. Тому кременчужани чекають відновлення свого улюбленого міста відпочинку, а місто своєї неповторної архітектурної прикраси.
Через зарегулювання стоку Дніпра свою початкову функцію водоохоронна дамба втратила, але, органічно поєднуючи берегову територію із зеленою зоною, вона залишається оригінальною рисою в ландшафті Придніпровського парку.
Заст. директора музею з наукової роботи І.М. Соколова