А ЩО ТАМ БУЛО НА СПИДОМЕТРІ?
(До дня фізкультури і спорту та 110 років першому автопробігу через Кременчук)
Життя – це рух… Так стверджували мудреці багато століть тому.
Зараз вже ніхто і ніщо не стоїть на місці, а під рухом ми маємо на увазі швидке пересування у просторі за допомогою прогресивної техніки. Ті люди, які не уявляють своє життя без коліс, своє існування асоціюють із показником на спідометрі. Отже ми вас поступово підводимо до сьогоднішньої теми нашої публікації – автоперегонів.
Змах сигнального прапорця – і легка приземкувата машина зривається з місця. Круті віражі, стрімка швидкість, вправні подолання умовних перешкод. Ці захоплюючі враження може відобразити лише автоспорт.
Автопробіги та автогонки відомі з початку ХХ ст. Перший в державі автомобіль з’явився у 1891 році в Одесі. “дивом на колесах” виявився французький “Бенц”, власником якого був Навроцький, відомий редактор-видавець “Одеського листка”.
Перші автоперегони на території сучасної України відбулися 8 вересня 1907 р. за маршрутом Одеса–Миколаїв–Одеса. В той день за архівними документами стартувало всього 13 машин. Серед автомобілів були «Mercedes», «De Dion-Bouton», «Rochet et Schneider», «Wanderer Motorrad», «Peugeot-Lion», «Oldsmobile», «Wanderer Motorrad», «FIAT» та ін. Автопробіг передбачив легендарне гасло наших славних земляків Ільфа і Петрова «автомобіль не розкіш, а засіб пересування». До цього авто вважався вельми крихкою конструкцією, придатною лише для пересування містом. Але ніяк не для поїздок на великі, серйозні дистанції. Як зазначали у пресі: «Жінки дивилися на пілотів захопленими очима». Ряд видань підносять пробіг як одну з головних подій осені, що нарешті перемкнула увагу городян від низки єврейських погромів. Один зі спортивних журналістів навіть запропонував назвати гонку «ударом автопробігом по погромах». І дійсно, вона стала своєрідним маркером повернення до мирного життя, наповненого світськими та спортивними подіями. Призом для переможця-італійця виявився «почесний перехідний кубок імені Ф. А. Цорна», наповнений до країв місцевим брютом Henri Roederer. Переможці стартували в пробігу, взагалі, випадково. Основною метою їхнього візиту на південь нашої країни були випробування «еласто-кінематичної підвіски Granieri», яку Florentia планувала встановлювати на моделі, що випускалися за ліцензією французької фірми Rochet et Schneider.
Після цих подій у 1911 р. було засноване з подачі Рено і Юрійовича «Одеське автомобільне товариство», яке зосередилося в першу чергу на проведенні змагань. Переслідуючи мету пропагувати і популяризувати автомобілізм, у 1908-1914 рр. ОАТ організувало цілий ряд «моторних» змагань. Причому пробіги істотно відрізнялися один від одного як метою, так і протяжністю. 27 серпня 1913 року Одеське автомобільне товариство організувало безпрецедентний на ті часи марафон «Одеса–Вознесенськ–Єлисаветград–Олександрія–Кременчук–Верхньодніпровськ–Катеринослав (сучасне Дніпро)–Олександрівськ (сучасне Запоріжжя)–Орєхов–Мелітополь–Каховка–Херсон–Миколаїв–Одеса». Спортсменам-автомобілістам потрібно було подалати 1470 км. Маршрут пролягав по ґрунтовій дорозі, погано пристосованій під автомобілі. Ця подія увійшла в історію під назвою «Звездный автопробег 1913 года», який завершився 1 вересня 1913 р. Це був початок в історії кільцевих автоперегонів. В цьому авторалі брало участь 32 автомобіля. Серед учасників зафіксовані: — в 4-й категорії (до 3 л.) — І.К. Гесс на «Бенці», Н.Ф. Городецький на «Бенці», П.Ф. Фаатц на «Мерседесі», Л.А. Герм на «Мерседесі», в 3-й категорйї (до 4,5 л) — Ф.Х. Келлер на «Мерседесі», Б.А. Яцкевич на «Бенці», Ф.А. Цорн на «Бенці», Г.М. Бурт на «Бенці», С.Р. Ротте на «Бенці», Ф.Ф. Тульчианов на «Бенці», а також В.К. Фаатц на «Діксі», в 1-й категорії (від 6 до 10 л) — Ф.Ф. Суручан на «Бенці» 7,32 л. та Я.Н. Руссо на «Мерседесі» 9,48 л. Пробіг мав бути здійснений за п’ять днів. Вулицями посаду Крюкова вперше проїхала така значна кількість автомобілів, та ще й з учасниками автопробігу. Можна вважати, що саме з цієї події розпочалося зародження автоспорту в Кременчуці.
Як бачимо, першими найкращими спортсменами-автогонщиками були іноземці. Але на яких машинах пересувалися заможні кременчужани в ті роки?
В 1914 році в газеті «Придніпровський голос» зазначалося, що «Южно-Русское товарищество автомобилей», яке знаходилось на Катерининській вулиці (сучасна вул. Соборна) в будину Дурунчі реалізували автомобілі «Детроитер», характеристиками якого були «32 сили, електричне освітленя та самопуск».
До революції 1917 року серед кременчужан, які мали свій автомобіль, були купець Карл Іванович Бер, голова земства Василь Васильович Устимович, у власника кінотеатра «Одеон» Іллі Дудакова, який перевозив місцевих жителів через крюківський мост та ін. Заради розваги вони теж брали участь у автопробігах того часу, але не як професіонали, а як любителі.
З цього часу проводилося багато автомобільних змагань, відкривалися «заводські склади», «виняткові представництва» та інші концессіонерні товариства, як сьогодні називають автомобільні дилери. Підсумком чого стала стрімка автомобілізація краю.
Найбільшого поширення в нашому місті автоспорт набув лише у 1980-і роки, коли почали виготовляти власноруч перші автомобілі спеціально для автоперегонів, таких як картинг та шосейно-кільцеві гонки. Все почалося з багі для кросових гонок по бездоріжжю. Першими конструкторами вітчизняних спортивних мікроавтомобілів стали спортсмени України.
Такий автомобіль і справді схожий на візок («дьюн баггі» англ. мовою означає «дюнний візок»). Перші змагання на них проводили лише на піщаних і трав’яних пляжах. Пізніше самохідні «візки» стали повновладними господарями навіть там, де недавно могли пройти лише всюдиходи. Сідаючи за кермо багі, гонщик не сподівається на комфорт. Передні колеса цієї машини менші від задніх, а кузова й зовсім нема – лише дуги над сидінням захищають спортсмена від несподіванок на трасі. Незважаючи на зовнішню незахищеність і простоту конструкції, багі забезпечував максимальну надійність і прохідність.
З середини 70-х років ХХ ст. стали проводити чемпіонати країни, республіки, особисто-командні першості, екзамени на трасах міжнародних змагань, інші змагання з метою вдосконалення багі. Першу подібну модель в Україні виготовили члени клубу ДТСААФ при запорізькому автозаводі «Комунар».
Невдовзі подібні «візки» з’явилися і у нас. Так, в 1979 році Віктор Кошколда і Володимир Суховий виготовляли багі на Кременчуцькому автозаводі. Захоплення багі з’явилося у групи спортсменів автомобільного заводу, їх пристрасть – швидкісні гонки на спортивних машинах. 1982 року команда автозаводців виступала як збірна Полтавської області в чемпіонаті республіки з шосейно-кільцевих гонок. Друге місце по республіці посів кременчуцький гоночний автомобіль «Естонія» (водій – інженер управління головного конструктора, майстер спорту СРСР В.О. Гавриленко, механік – учень МПТУ-7 К.Ю.Бородавченко). 1982 році сьоме місце по республіці зайняв ще один екіпаж автозаводців. Він виступав у класі автомобілів «ВАЗ-2106». В його складі водій – робітник транспортного цеху А.А.Вантєєв, механіки – інженер управління головного конструктора А.В.Усик та учень МПТУ-7 С.В.Сова. Аналогічне місце на автомобілі класу «ВАЗ-21011» дісталося команді у складі водія, інженера управління головного конструктора В.Б.Дегоєва та механіка, токаря інструментально-штампувальнового корпусу О.С.Погребняка. А у загальному заліку команді автозаводців було присуджено шосте місце. 80-ті роки ХХ ст. інженер автомобільного заводу, начальник бюро швидкісних і форсованих випробувань експериментального цеху, спортсмен-автомобіліст Володимир Олександрович Гавриленко очолює автомобільну секцію спортивно-технічного клубу ДТСААФ. З ентузіастів-спортсменів були молоді гонщики: В.Б.Дегоєв, А.А.Вантєєв, М.В.Ляшенко. Команда тренувалася взимку на аеродромі в с. Недогарки, влітку на полях. Гоночним автомобілем був перероблений ЗАЗ. Збирали гоночні автомобілі самотужки. В 1985 році Володимир Олександрович почав виготовлення за власними ескізами швидкісного спортивного автомобіля «Естонія-23». В 1988 році на чемпіонаті республіки з автоспорту майстерність спортсмена і технічна надійність нового автомобіля принесли Гавриленку звання чемпіона України.
«Естонія-23», гоночний автомобіль формули «Схід» конструкції Я.Страусса, проектували як перспективну модель для серійного виробництва. До особливостей конструкції належали: застосування підвіски з тягнучою штангою (схема «pull-rod»), використання «ефекту землі» для створення притискної сили, перевернуте розташування коробки передач. Робота над проектом була розпочата в 1982 році; в 1983-1984 роки були виготовлені два примірники цієї моделі, з яких один був автомобілем для ходових випробувань, а другий мав служити еталоном при підготовці оснастки для серійного виробництва. Втім, перші випробування «Естонії-23» показали її невисокі гоночні якості порівняно з моделлю «21М», і питання про нову модель для серійного виробництва було вирішено на користь останньої. Перший екземпляр «Естонії-23» під управлінням Б.Ейландта продовжував брати участь в гонках до 1987 року включно; протягом цього часу декілька разів змінювалося його аеродинамічне вирішення. Другий примірник даної моделі продали гоночній команді кременчуцького автомобільного заводу. До сезону 1985 року зусиллями В.Гавриленка і В.Кошкалди він був оснащений двигуном «Москвич-412», коробкою передач конструкції В.Нікітіна, кузовними панелями власного виготовлення, і в такому вигляді брав участь в гонках під управлінням В.Гавриленка. 1988 року він був капітально перероблений: встановлений двигун ВАЗ-2106, нова коробка передач, вкорочена база, виготовлені нові кузовні панелі. Перший екземпляр «Естонії-23» зберігся донині в Таллінні, другий, на жаль, у дуже поганому стані – в Кременчуці. 22-23 серпня 1987 року на трасі Бікернієкі («швидкісне кільце») проходив фінальний етап гонки «Формула-3» чемпіонату СРСР. Довжина кола – 3,662 кілометри, дистанція гонки – 29 кіл (106,198 км). Стартували 17 машин, з них фінішували 13. Серед тих, що дійшли до фінішу, був автомобіль «Естонія-23» (ще з двигуном від «Москвич-412»), який належав спортивному товариству ДТСААФ «КрАЗ». У листопаді 1988 року під Яківцями неподалік Полтави було проведено всесоюзний автокрос машин класу «багі» на приз газети «Труд». У змаганнях взяли участь 106 спортсменів країни. У командному заліку першість вибороли спортсмени Запоріжжя, на другому місці були полтавчани. У п’ятій заліковій групі опинилися наші спортсмени – В.Гавриленко та О.Вантєєв.
1990 року з’явився спортивно-технічний клуб кременчуцького автозаводу, який брав участь у Чемпіонаті світу. Гоночним був автомобіль «КрАЗ». У 2000 році клуб від’єднався від автозаводу і почав самостійну діяльність як автомобільний клуб «Шатун». Була побудована спортивна траса «Європа» біля «піщанського» кар’єру , де проводилися автомобільні та мотоциклетні гонки. Всього займалося сім осіб, які брали участь у чемпіонатах України. У «стайні» клубу було п’ять спортивних машин, кросові автомобілі. Такими були перші автомобільні перегони кременчуцьких спортсменів.
Нині автомобільний спорт є одним з найпопулярніших і збирає мільйони уболівальників. Попри те, що цей швидкісний вид спорту є досить видовищним і захоплюючим, не будемо забувати про його високу небезпечність. Втім, кількість прихильників автоспорту це не зменшує. Так побажаємо легких шляхів та швидкості вітру нашим чемпіонам. Нехай кожен сягне свого фінішу без перешкод. З днем фізкультури та спорту, рідна Україно! І нехай ми скоріше дістанемося нашої головної фінішної стрічки – Перемоги!
Джерело: Кременчуцький краєзнавчий музейв 3-й категорйї (до 4,5 л) — Ф.Х. Келлер на «Мерседесі», Б.А. Яцкевич на «Бенці», Ф.А. Цорн на «Бенці», Г.М. Бурт на «Бенці», С.Р. Ротте на «Бенці», Ф.Ф. Тульчианов на «Бенці», а також В.К. Фаатц на «Діксі»,
Фото з фондів Кременчуцького краєзнавчого музею, приватних архівів родин Тертичних та Гавриленка, , сайтів: АвтоБюро, https://odessa-future.com.ua/…/istoriya-odeskogo…, https://nv.ua/ukr/project/mashina-vremeni-40008914.html, https://nikopol.informator.ua/…/ilf-i-petrov-o…/, http://uc.kr.ua/2018/07/17/avtoprobeg-po-ystoryy/ та https://www.dottore.ru/racehistory/58.htm
Зав науково-дослідного відділу Ширай Вікторія
Джерело: Кременчуцький краєзнавчий музей