Серед кременчуцьких ополченців був і журналіст Григорій Крупа.
Його фронтовий щоденник – безцінний документ епохи. Перегорнемо декілька сторінок.
3 серпня 1941 року.
Сьогодні познайомився з командиром дивізії народного ополчення і комісаром дивізії.
Комдив особисто викликав директора Республіканської друкарні тов. Лознера і дав вказівку забезпечити найшвидший набір і друк першого номера.
Начальник політвідділу дивізії Косарєв порадив взяти заступником редактора і секретарем дивізійної газети Павлика Зайченка. Я його добре знаю по «Робітнику Кременчуччини». Славний хлопчина. Роботящий, скромний, розумний. Шкода лише, що хворіє.
4 серпня 1941 року.
Здається, перший «млинець» не буде грудкою. Матеріали для газети зібрані цікаві, особливо патріотичні листи рядових ополченців. Кожний рядочок пройнятий бойовим духом.
Мені випала честь писати передову статтю для першого номера газети «Народний ополченець».
5 серпня 1941 року.
Отже, газета «Народний ополченець» уже має свої контури. Ось на тохлері стоять стовпці гранок, котрі незабаром стануть сторінками. Сьогодні починаємо верстку газети. В «Робітнику Кременчуччини», де я до цього працював відповідальним секретарем, деякі товариші дивляться на мою роботу з недовірою, а багато хто чомусь нагадують мокрих курей. Молоді журналісти пішли добровольцями в армію, а ті, що залишилися, в основному думають про евакуацію. Бомбардування міста, що тривають ось уже місяць, таких людей просто приголомшили.
А в цілому місто нагадує добре підтягнутого солдата, який готовий дати відсіч ворогу. Щоправда, є й такі, котрі у мирний час били себе в груди, клялися у вірності Батьківщині, а зараз поспішають швиденько виїхати углиб країни: фронт наближається.
6 серпня 1941 року.
Яка жорстока, неймовірна реальність! Зовсім недавно ми жили спокійно, щасливо, тихо і мирно, а зараз за Дніпром гримить канонада, місто безперервно обстрілюють і бомбардують фашистські літаки, особливо район вокзалу і Крюківський міст. У місті пройшла чутка, що за Крюковом чи за Білецьківкою висадили гітлерівці десант.
Поспішаю до штабу дивізії. В оперативному відділі повідомили, що від Черкас прорвалася велика колона фашистських моторизованих військ. Перший і третій полки народного ополчення вночі зайняли оборонні рубежі, переправившись через Дніпро за Крюків. Негайно і мені треба відправлятися туди.
7 серпня 1941 року.
Ось я і побачив на власні очі й почув власними вухами, що таке війна. Разом з першим полком народного ополчення був у бою. Ми висунулися далеко вперед від своїх позицій, окопавшись на пагорбах Білецьківської гряди. Звідси добре видно Дніпро, Кременчук – як на долоні. І навіть далекі села видніються, наші квітучі придніпровські села…
Командир полку майор Соловйов підняв полк в атаку до сходу сонця. Але до бою ми не були як слід готові. Розвідка не повідомила точні дані про противника. Ніхто не знав, де він знаходиться, які в нього вогневі засоби, людські ресурси, які його найближчі цілі. Йшли наосліп. З глибокого яру на нас обрушився смерч мінометного вогню. Звідкись із гаю строчили кулемети, але ми йшли. У нашу роту прибіг літній боєць Ровенський, колишній поліграфіст. Командир полку прислав його до комбата із запискою «повернути лівий фланг до пагорба, скинути противника у Дніпро».
Ось тут і зав’язався бій. Фріци, які закріпилися на висоті, помітивши, що ми обходимо їх з флангу, кинулися було з автоматами на наш авангард. Та кременчужани не здригнулися і пішли у штикову. Сутичка тривала близько години. І хоча нас було більше, ніж гітлерівців, відступити довелося нам: ворог мав вогневу підтримку артилерії та кулеметників, а ми із самими гвинтівками, до того ж у більшості навчальні, взяті у ТСОАВІАХІМі. Єдиний артдивізіон ще не встиг розгорнутися. Кулеметники погано навчені. Мінометів нема.
До полудня довелося відійти на попередні рубежі. Втрати у нас незначні. А противник втратив близько сотні своїх головорізів.
Багато наших бійців відзначилися винятковою хоробрістю і кмітливістю. Щоправда, в бою важко бути просто кореспондентом, тут і журналіст зобов’язаний діяти гвинтівкою і гранатою. Тому бачиш тільки того, хто поряд.
Під час затишшя уточнив дані про перший бій. З повним блокнотом повертаюся до Кременчука: треба випускати черговий номер газети.
8 серпня 1941 року.
Всього однієї ночі вистачило на випуск другого номера «Народного ополченця». З величезним тюком за спиною поспішаю до пристані.
На буксирі «Марксист», завантаженому боєприпасами і продовольством для ополченців, йдемо до Крюкова. Дніпро шумить і вирує. Грізним став Славута. На палубі зустрів старого знайомого – Голінька, колишнього працівника міської ради ТСОАВІАХІМ, а нині начальника постачання дивізії народного ополчення. На цю посаду його призначили замість NN – позера і демагога; коли створювалася дивізія народного ополчення, той раніше за всіх шикарно обмундирувався, у петлиці гімнастерки прикріпив вишневі кубики. А коли дізнався, що перший полк переправляється через Дніпро, щоб перехопити противника, десь дістав довідку про хворобу і відбув у невідомому напрямку.
А «Марксист» ріже хвилі, йде на той берег, де знову закипає гарячий бій. Ворог б’є з мінометів по переправі. Фашистські літаки знову бомбардують Крюківський міст. Один стерв’ятник декілька разів пікірував на наше суденце. На наше щастя, над Дніпром з’явилися наші червонозоряні винищувачі. Два з них взяли у кліщі «юнкерса», коли той виходив з піке. Це був його останній маневр, не рахуючи смертельного штопора, в який він зірвався, коли наш «яструбок» пропоров йому черево.
… У штабі дивізії звична обстановка. Як і раніше, розвідка не має точних даних про противника. Погано працює зв’язок. У розпорядження комдива поступив залізничний батальйон, який займався ремонтом мосту.
Із Черкас прибув зв’язковий офіцер штабу 38-ї армії, вияснив обстановку і відразу сів на свій мотоцикл. Розпитував, як краще проїхати у Золотоношу.
- Але ж Золотоноша на протилежному березі від Черкас!
- Мені якраз і треба на протилежний берег, — невесело відповів офіцер.
Згодом я дізнався, що штаб 38-ї армії вже залишив Черкаси.
Командир батальйону з нетерпінням чекає повернення розвідників, відправлених іще вчора в район Табурища. Зараз вечоріє. На правому флангу нашого батальйону «перемовляється» з фашистами невтомний «максим». Над нашими позиціями і над Дніпром безперервні повітряні бої. Один «мессершмідт» факелом полетів у річкову глибину. Над селом Садки загорівся наш бомбардувальник.
Підрозділи ополченців готуються до сутички з ворогом. Тепер уже майже всі не сумніваються, що справу матимуть зовсім не з десантом. Мені повідомили, що сюди рвуться частини 6-ї фашистської армії, а також танки гітлерівського генерала Клейста».
Довідка:
Крупа Григорій Данилович народився у с. Вільна Терешківка Кременчуцького району 23.06.1915 р.
- У 1937-1939 рр. навчався на літературному факультеті Кременчуцького учительського інституту (вечірнє відділення), отримав диплом викладача мови і літератури.
- У 1942 р. навчався у Івановському військово-політичному училищі.
- З 1934 р. літпрацівник у газеті «Робітник Кременчуччини», у серпні-вересні 1941 р. відповідальний редактор газети «Народний ополченець», 1941-1942 літпрацівник армійської газети 38-ї армії; 1943 – заступник редактора газ. «За Родину» 291 стрілецької дивізії; 1943-1945 – кореспондент, начальник відділу газети 67-ї армії «Вперед, за Родину!»; 1945-1951 – спецкор армійської газети «Боевая тревога»; 1951-1954 – заст. редактора авіаційної газети «Чкаловець», Сахалін; 1954-1965 – заст. редактора обласної газети «Бєлгородська правда».
- Військове звання – підполковник запасу.
- Автор книг «На державному посту», «Тіні на світлому шляху», «Народження Білгородської Магнітки», «Родина обдарованих»; у співавторстві – «Початок шляху», «Народження цукру» та ін.
На жаль, документів про Г.Д.Крупу після 1965 р. в архіві музею нема. Також, на превеликий жаль, не збереглося жодного примірника газети Народний ополченець.
Автор: А.Гайшинська