Напередодні Міжнародного дня гір ми вже познайомили наших читачів з кількома сторінками історії спортивного туризму. Але хочеться окремо згадати одну людину, яка стояла біля витоків велосипедного туризму Кременчука в середині 1970-х років.
В цьому році виповнилося 85 років з дня народження спортивного туриста, велосипедиста-одинака Анатолія Юрійовича Бакуменка.
Анатолій Юрійович народився у 1937 році. До Кременчука сім’я Бакуменків переїхала після Другої світової війни, в 1947 році. Тут у 1959 році він закінчив на «відмінно» Кременчуцький технікум залізничного транспорту. А потім у 1960 р. вступив до Полтавського інженерно-будівельного інституту на відділення технології машинобудування, де провчився до 3-го курсу, після чого перевівся до Харкова і закінчив заочно Український Всесоюзний політехнічний інститут.
З 1961 року Анатолій Бакуменко пішов працювати інженером-конструктором відділу автоматизації кременчуцького виробничого об’єднання «Шляхмашина». На цьому підприємстві майбутній видатний спортсмен пропрацював протягом 48 років. До речі, його винаходами, які він зробив на заводі, користуються на підприємстві й досі.
У 1962 році Анатолій Юрійович захопився туризмом, який став сенсом його життя. З 1973 до 2009 рр. на зібраному власноруч велосипеді він об’їздив всю Україну та майже всю Євразію. Анатолій Юрійович здійснив 50 великих походів довжиною до 7000 км. Він був дійсним членом Географічного товариства СРСР, Всеукраїнської спілки краєзнавців і Громадянином світу. Завдяки йому велосипедними подорожами захопилося багато працівників заводу.
Колеса велосипеда Анатолія Юрійовича мчали невтомного туриста по автострадах і непримітних стежках Молдавії, Криму, Кавказу та ін.
1974 року, як зазначено у Маршрутній книзі, Анатолій Юрійович здійснив веломандрівку з Кременчука до головного порту Естонії. Так, у травні-червні він завітав до Києва, потім відвідав Ригу і дістався до естонської столиці Таллінна.
Протягом кількох років він плекав мрію «вискочити» за Полярне коло, яку йому вдалося здійснити у 1981 році. Так, на своєму велосипеді він подолав відстань у 3205 км від Полтави до столиці Заполяр’я. Це була його 16-та подорож, яка тривала 26 днів.
Ті, хто зустрічав Анатолія Юрійовича на своєму шляху, дивувалися його витривалості, спортивній підготовці та сміливості, адже не кожний наважиться на «залізному коні» прокладати такі довгі маршрути. А він просто здійснював свою мрію дитинства – побачити світ і прославити рідний край. Це йому вдалося. Анатолія Бакуменка знали чи не в кожній країні світу. Не просто так у нього було почесне звання «Людина Світу». Він став майже таким самим популярним, як герой роману Жюля Верна – Філеас Фогг. А можливо, це і була головна мета його життя.
Окрім прокладання нових шляхів, які Анатолій Юрійович відмічав на мапах, він сам виготовляв трафарети на велосипед, займався ремонтом свого «залізного коня», захоплювався фотографією та колекціонував листівки, виписки та журнали з місць, де перебував під час подорожі. Він дуже полюбляв читати книжки і взагалі був романтичною натурою. І після себе для нащадків залишив, окрім рукопису про свої мандрівки, багату спадщини у вигляді книг, альбомів, маршрутних книжок, фотографій всіх своїх подорожей, архів нотаток, велику колекцію карт та ін. Частина з цього всього зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського, у Кременчуцькому краєзнавчому музеї, ЗОШ №31, у Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, в дитячій виховній колонії. Всі ці матеріали власноруч передала його сестра Ніна Юріївна.
На жаль, 26 серпня 2009 року в районі села Кривуші Анатолій Юрійович був смертельно травмований у ДТП.
Так у дорозі і закінчився життєвий шлях кременчуцького мандрівника, але пам’ять про нього живе в історії нашого міста та Полтавщини.
Анатолію Юрійовичу, Кременчук пам’ятає Вас!
Фото та матеріали з фондів музею
Вікторія Ширай