«Ой, чук, Кременчук, недалеко Голтва, а в тій Голтві паляниця жовта» співають у народній пісні. Та ледве чи сьогодні в Кременчуці почуєш поза славною «Катюшою» чи «На закате» оцю пісню, яка нагадує минуле мешканцям цього сьогодні міста. Сумно вітав мене Кременчук одного ранку, коли я в замоклих чоботях пришкандибав до нього із славної «Толової» балки, де застрягла моя машина, та де мені доля судила разом із моїми товаришами недолі переночувати «в чистому полі». Кременчук по переказу носить назву свого основи яка, українського рибалки, Кременя, а «чук», тобто саме ’ закінчення додали татари. Таке говорить простолюддя, а науковці звичайно виводять назву від татарського слова «Керменчик» тобто невелика ! фортеця, що згодом перейшло в «Кременчук». За старих часів Кременчук та вся його околиця входили в склад Переяславського князівства і межували зі степом по якому, як хвилі на Дніпрі, пересувалися один за одним ‘ мандрівні народи. Кременчук в половині XVI століття був місцем переправи татар. Король Жигмонт Ш, універсалом з 25 липня 1591 року наказав «ізза приборкання козацького свавілля» збудувати в Кременчуці фортецю та поставити військову залогу в кількості 100 чоловік. Та цього наказу не виконано, бо пошкодило за думам Польщі козацьке повстання під проводом Косинського, а Вріх Ля сота, що побував на Січі в 1594 р., ствердив у своєму щоденнику, що на давньому місці переправи татар залишилося лише одне спорожніле старе городище. На місці цього городища відомий французький інженер Боплян збудував у 1635 році замок і незабаром Кременчук став осередком кременчуцької волости. 1638. р. Кременчук потурбував Остряниця, а в 40-ох роках XVII століття за Хмельницького місто стало сотенним чигиринського полку. За часів пізніших гетьманів, Виговського, Юрася Хмельницького, Брюховецького, Тетері та Дорошенка, Кременчук мав уже свою славу. В Андрусівській угоді Кременчук припав Москві і до 1764 року був сотенним містом Миргородського полку. 1764 р. став .губерніальним містом новоросійської губернії, згодом переходив в катеринославську й малоросійську, а в кінці в полтавську губернію. Від серпня 1902 р. до кінця 1922 р. був Кременчук центром Кременчуцької губернії, а від 1923 року є центром округи в полтавській області і так аж до сьогоднішніх часів. Кременчук ще в XVIII -та XIX столітті був важливим торговельно-промисловим містом. Кременчуцький перевозовий , пором пропускав через Дніпрові хвилі багато різного краму, головно хліба, солі та дерева. До Кременчука довозили сіль та хліб головно чумаки, які крім солі з Криму везли сюди рибу з Запоріжжя, шкіри лисиць, вовків, гнали коней, рогату худобу, а назад на Запоріжжя довозили пшеницю, жито, горілку, пшоно, нитки і сукна. У 1754 р. російський уряд для вдавлення конкуренції української торгівлі запровадив в Кременчуці місцеву митницю, а у вислі збільшення перевозу через Дніпро дав наказ [Збудувати па Дніпрі перший міст на платах.
Побудована в 1871 р. залізниця Харків —Миколаїв, що переходила через Кременчук-Крюків, посилила експорт пшениці. За джерело прибутку в кременчуцькій торгівлі, стає продаж горілки. Викурюванням горілки в Полтавщині здавен давіна займалися лише козаки та дворянство. Продажа в містах віддавалася в аренду. У Кременчуці славні були у 19 ст. ярмарки, зокрема трьохсвятительський (29 січня).,, ііванівський (20 червня) та семенівський (26 серпня). В 20-х рр. 19 ст. на кременчуцьких ярмарках можна було купити прегарні речі з Варшави і Відня. В час війни з Туреччиною в Кременчуці будовано чорноморську флотилию, а фрегати озброювано гарматами доволі значного розміру. В 1809 р. в місті засновано в роблю сукна. До Кременчука наїхало багато всяких фабрикантів чужинців, які основували все то нові в дрібні. В 1867 р. почався через Кременчук та Крюків залізнодорожний рух на залізниці Харків-Миколаїв. В тому ж році побудовано залізничний міст через Дніпро довжиною .451 сажнів, якого будова коштувала 2.765.506 карбованців та про який Б. Реклго в своїй загальній географії говорить, як про «одне з найбільших чудес світа». В 1888 р. збудовано ще одне залізнодорожне сполучення Кременчук Ромни й тим самим значення Кременчука ще збільшилось. 1813 та 1829 р. загрожувала Кременчукові та цілій Полтавщині чума, а й Дніпро раз-у-раз наносив чималі шкоди. Найбільша повінь була в 1845 р., яка ще повторилася 1917, 1931 рр., та мало не прибрала таких же розмірів в 1942 р. Економічний та культурний розвиток міста сприяв зростові його населення. З невеличкого містечка, що в 1773 р. мало усього 78 9 осіб, Кременчук в кінці XIX століття став густо заселеним південним українським містом і займав на Лівобережжі друге місце
після Харкова. До другої половини XIX ст. населення міста було виключно українське, щойно згодом тут поселилося багато росіян та загалом чужинців. З «нацменів» найбільше були тут репрезентовані євреї. Де друге місто в Україні по Бердичеві щодо кількості євреїв. Перепис населення Кременчука, переведений вже б червня 1942 року дав такі висліди: всього населення міста: 31.818, в тому 12.700 чоловіків, 19118 жінок. По національності: українців 29337, росіян 1.818, німців (давніх колоністів) 100 та інших 563 душі.
Джерело: Тижневик “Нова Доба” 29 листопада 1942 року
