Проаналізовані всі краєзнавчі версії щодо перебування Т. Г. Шевченка у Кременчуці, достовірність використаних різними авторами фактів з біографії Кобзаря. Автор притримується точки зору щодо перебування Т. Г. Шевченка у наддніпрянському місті в 1843 і 1845 роках.
Автор: О. Б. Христенко
Духовний батько українського народу згадував Кременчук у повістях «Наймичка» і «Капітанша», а українська народна пісня «Пливе щука з Кременчука» увійшла до його альбому за 1846–1850 рр. Між тим, у сучасній історичній і краєзнавчій літературі, навіть на енциклопедичному рівні, останнім часом поширюється доволі спірне твердження, що Тараса Шевченка в Кременчуці не було. При цьому, замість аргументів у вигляді архівних матеріалів чи спогадів сучасників Кобзаря, автори заперечень відвідування ним Кременчука наводять власні суперечливі умовисновки.
Звичайно, з’ясувати істину можна було б унаслідок виявлення в архівах бодай би якихось документальних свідчень. Але, час архівних відкриттів для шевченко знавців, швидше за все, вже позаду. Залишається спробувати більш реалістично відтворити пов’язані із біографією Кобзаря історичні факти й обставини шляхом аналізу вже оприлюднених документів та матеріалів, які стосуються п’яти най-
більш поширених версій перебування Тараса Григоровича Шевченка в Кременчуці.
Версія перша: чи проїжджав Т. Шевченко Кременчук чумацькими шляхами 1824 року? Легенда про те, що Тарас Шевченко у дитячому віці чумакував разом із батьком до Єлизаветграду (зараз місто Кропивницький), а відтак міг проїжджати Кременчук, ґрунтується на інтерпретації одного з епізодів повісті «Наймичка».
Першим, хто надав спогаду літературного героя «Наймички» Марка значення факту біографії самого Кобзаря, був засновник шевченкознавства, автор тексту духовного гімну України «Боже великий єдиний, нам Україну храни», український письменник Олександр Якович Кониський (1836–1900) [10].
Слідом за ним чимало дослідників життя й творчості Тараса Шевченка почали сприймати наведений епізод повісті «Наймичка» за автобіографічний відступ автора. Зокрема, так уважав відомий прозаїк, літературознавець Дмитро Михайлович Косарик-Коваленко (1904–1992) [11, с. 27–59]. Ототожнюють Марка з реальним Тарасом Шевченком навіть у «Шевченківському словнику» [28, с. 215] й «Шевченківській енциклопедії» [23, с. 561]. Кременчуцький краєзнавець В. М. Юшко також стверджує, що дорогою на Єлизаветград Кобзар «… бував на Полтавщині, зокрема у Кременчуці, ще в дитячі роки» [36, с. 3].
Попри очевидну розбіжність відтворених у «Наймичці» відомостей із незаперечними фактами біографії Кобзаря, між шевченкознавцями навіть точиться дискусія, якими ж шляхами міг чумакувати юний Кобзар 1824 р. з Черкащини на Єлизаветград. Серед альтернативних думці О. Кониського, заслуговує на увагу версія, висловлена доктором філологічних наук, лауреатом Національної премії імені Т. Г. Шевченка (1996) Михайлом Кузьмичем Наєнком у статті «Шевченко, Гуляйполе, Тікич…» [12].
Як бачимо, прихильники обох точок зору сходяться в одному: описані в повісті «Наймичка» чумаки мандрували землями Правобережної України і на крупні торговельні шляхи, що вели через Кременчук до міст Лівобережжя, не виїжджали. Отже, наведений епізод повісті «Наймичка» не варто сприймати за біографічний відступ автора, бо розповідь літературного героя повісті «Наймичка» Марка, як і сам твір Тараса Шевченка, є його художнім вимислом. А позаяк інших доказів перебування юного Т. Шевченка у Кременчуці 1824 р. не знайдено, підстави вважати цю версію правдоподібною виглядають непереконливими. Водночас, наведені висновки не варто сприймати як бажання спростувати багато разів опоетизовану оповідь про чумакування юного Кобзаря українськими землями. Як легенда вона має право на існування, тим більше, що до теми чумацького промислу Тарас Шевченко повертався неодноразово. Зокрема, 1846 р., працюючи в Київській археографічній комісії, Кобзар намалював рисунок «Чумаки серед могил» [34, т. 7, кн. 1].
Версія друга: чи відвідував Т. Шевченко Кременчук 1843 року? Через відсутність документальних свідчень знайти однозначну відповідь на поставлене питання складно. Одначе, версія про короткочасне перебування Тараса Шевченка в Кременчуці восени 1843 р. видається достатньо обґрунтованою. Її авторство належить видатному шевченкознавцю, письменнику, лауреату Шевченківської премії (1980) Петру Володимировичу Журу (1914–2002). Досліджуючи першу подорож поета Україною в монографії «Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка», він дійшов висновку, що Кобзар прямував на землі колишньої Запорізької Січі не інакше, як через Кременчук [4].
Можливість відвідин Тарасом Шевченком Кременчука 1843 р. допускав також відомий український літературознавець Петро Петрович Ротач (1925–2007) [18, с. 42]. Можна лише жалкувати, що це припущення не увійшло до його статті «Кременчук» у «Шевченківській енциклопедії», через що там закарбувалась остаточна думка: «Достовірних даних про перебування поета в цьому місті немає. П. Жур згадує К. на маршруті поета під час його поїздки на землі Запорозької Січі (1843)» [24, с. 280–281]. Майже дослівно П. Ротач повторив цей висновок у статті «Кременчук» в своїй «Полтавській шевченкіані» [16, с. 401–402].
Кременчуцькі краєзнавці, щоправда, лаконічно й без деталізації, подають твердження про перебування Тараса Шевченка в Кременчуці 1843 р. або як незаперечний факт [1, с. 17], або як припущення [13, с. 98]. Дещо змістовніше висловився з цього приводу місцевий історик В. М. Юшко. Він не лише повторив твердження П. Жура про відвідування Тарасом Шевченком Кременчука дорогою на Запоріж-
жя, а й погодився із думкою П. Ротача, що Кобзар проїжджав це місто на зворотному шляху [14, с. 45–46; 36, с. 9–10].
На чому ж ґрунтуються їхні висновки? Загальновідомо, що влітку й на початку осені 1843 р. поет гостював у маєтку князя М. Г. Рєпніна-Волконського (1778–1845), який знаходився в повітовому містечку Яготин Полтавської губ. (зараз районний центр Київської області). Досліджуючи факти біографії Тараса Шевченка того періоду, П. Жур дійшов висновку, що саме звідти Кобзар вирушив у давно омріяну мандрівку на острів Хортицю та інші землі колишньої Запорізької Січі [4, с. 155–156].
П. Жур указав, що прямував Кобзар: «…найкоротшим із поштових шляхів, що тоді існували, тобто через Пирятин – Лубни – Хорол – Кременчук – Верхньодніпровськ – Катеринослав – Олександрівськ – Нікополь. … Біля Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег Дніпра й опинився на землях Катеринославщини» [4, с. 141, 143].
Повертався Тарас Шевченко із Запоріжжя не до Яготина, звідки починав подорож, а до рідної Кирилівки. Зворотній шлях Тараса Шевченка пролягав правим берегом Дніпра, і щоб дістатися Кирилівки у нього не було потреби перетинати головну водну артерію України. Тому П. Жур свідомо не називає Кременчук серед населених пунктів, які проїжджав поет, повертаючись із Запоріжжя. Відтак, висловлюючи припущення, що Кобзар у вересні 1843 року відвідував Кременчук і на зворотному шляху, П. Ротач і В. Юшко, вірогідно, видавали бажане за дійсне.
Аналізуючи факти з біографії Тараса Шевченка, П. Жур дійшов висновку, що Кобзар вирушив у мандри «на Дніпрові пороги, Хортицю та на місце останньої Січі Запорізької» 3–5 вересня 1843 р., а повернувся назад до Кирилівки не пізніше 20 вересня 1843 р., поспішаючи на хрестини первістка його брата Йосипа [4, с. 141, 143].
Таким чином, варто погодитись із твердженням П. Жура, що Тарас Шевченко у вересні 1843 р. хоч і проїздом, але був у Кременчуці. Бо, прямуючи на колишні землі Запорізької Січі, Кобзар неминуче мав скористатися наявною в місті переправою через Дніпро.
Залишається лише шкодувати, що автори статей «Кременчук» і «Подорожі Шевченка Україною», описуючи в «Шевченківській енциклопедії» маршрут мандрівки Кобзаря на Запоріжжя, проігнорували думку видатного шевченкознавця [26, с. 212] й не врахували обумовлених географією місцевості об’єктивних обставин.
Версія третя: чи зустрічав Т. Шевченко «Наречену» в Келеберді? Відомий український письменник і драматург Юрій Іванович Яновський (1902–1954) 1938 р. написав оповідання «Наречена». У його основу покладено історію, почуту автором від такої собі баби Одарки зі старовинного козацького села Келеберди, що на Кременчуччині. Ю. Яновський розповідає, як влітку 1936 р. разом із угорським письменником Мате Залкою він мандрував Полтавщиною. Відвідали вони й Келеберду, де письменники поспілкувались з його мешканкою бабою Одаркою. Чим вона, крім понад сторічного віку, зацікавила літераторів, Ю. Яновський не вказує. Можна лише здогадуватись, що їхню увагу привернув почутий від когось із місцевих жителів переказ баби Одарки про її випадкову зустріч з Тарасом Шевченком. Ось як записав її розповідь Ю. Яновський: «Саме обмолотини попили (відзначили завершення обмолоту, який припадав на серпень-вересень – О. Х.), – говорить баба Одарка, – сидить мати край віконця, прядочки у їх грає, веретенце шумить. Коли це – щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки. Ой, чи з поля, чи з лугу, та не вдавай серденько в тугу. Було мені, либонь сімнадцять. Колупаю причілок, на парубка негляну. А він же красний! Сів край столу, «добридень» оддав. Шабатурку одкрив та й малює. Я й заніміла. Як у церкві стою. Наче янголи мені співають, боюсь поворухнутися. Мама прядуть, а парубок малює. Не знаю скільки й вистояла… А тоді віддав мені той образок, що намалював, – і пішов. Та й по сей день. І хто він не знаю. Тільки очі його дивляться на мене, як і дивились. Дивляться, не гаснуть.
Баба Одарка підняла віко на скрині і витягла згорнутий жовтий аркуш паперу. Італійським олівцем там було намальовано дівчину безмірної краси. Вона стояла серед хати в буденній одежі, і всі красуні світу могли їй вклонитися. В очі всіх прийдешніх поколінь дивилася юна Одарка. Під малюнком був підпис – «Т. Шевченко». Нижче стояло – «Наречена» [37, т. 1, с. 160–163].
Одним із перших, хто виклав цю легенду в значенні історичного факту, був історик, краєзнавець, професор, доктор історичних наук, педагог і громадський діяч, автор багатьох книг і нарисів з історії Кременчука Лев Ісакович Євселевський (1928–2011). Посилаючись на місцевих дослідників історії села, він писав:
«В 1843 р. під час подорожі на Запоріжжя Т. Г. Шевченко відвідав Келеберду. Через 93 роки цю подію записав з уст Одарки Муравйової український письменник Ю. Яновський. Одарка Муравйова прожила біля 122 років» [3, с. 26]. Як бачимо, поважний дослідник не лише уточнив рік, на який нібито припадала ця подія, а й назвав прізвище баби Одарки – Муравйова, чого не було в оповіданні Ю. Яновського. Версію Л. І. Євселевського підтримали й інші краєзнавці [15, с. 4; 35, с. 81].
Водночас, у статті «Келеберда» в «Полтавській шевченкіані» П. Ротач спростував цю легенду, «що потрапила в деякі друковані матеріали (один із записів належить Ю. Яновському, див. оповідання «Наречена»)» [16, c. 336–337].
Якою б привабливою не виглядала записана Ю. Яновським романтична історія, слід визнати, що переданий ним народний переказ про перебування Кобзаря у Келеберді, ймовірно, реального підґрунтя не мав.
По-перше, прямуючи 1843 р. на Катеринослав і Олександрівськ, Кобзар не опускався по Дніпру нижче Кременчука [16, с. 336–337], де перетнув Дніпро.
По-друге, важко повірити, що Ю. Яновський не проявив інтересу до подальшої долі власноручно зробленого Тарасом Шевченком малюнку «Наречена». Як ніхто інший, він усвідомлював історичне значення цього артефакту. Однак, у переліку близько 860-ти творів живопису й графіки, які були виконані Тарасом Шевченком протягом усього життя і збереглися до наших днів, малюнок «Наречена» чи ескіз до нього не фігурує [25, с. 222–227; 28, с. 399–402]. Відсутня й згадка про твір з такою назвою серед понад 270-ти втрачених і до цього часу незнайдених художніх творів митця [25, с. 516–517; 29, с. 42–43].
По-третє, Ю. Яновського настільки бентежив поважний вік автора легенди про перебування Тараса Шевченка в Келеберді, що він допустив деякі неточності при визначенні хоча б приблизного року народження баби Одарки. Якщо вірити наведеним ним хронологічним рамкам, «Нареченій» у 1936 р. мало б виповнитись повних 110 років, а в іншому варіанті 115 чи навіть 116 років! І це при тому, що згідно з даними офіційної статистики у 1939 р. тривалість життя жінок по Україні становила 52,7 роки [38].
І все ж таки, Тарасу Шевченку довелося побувати в Келеберді, але не Кременчуцького повіту, а в селі з однойменною назвою Канівського повіту Київської губернії (зараз Черкаської області). Сталася ця подія у червні 1859 р., коли на запрошення свого друга, першого ректора Київського університету М. О. Максимовича Кобзар тиждень гостював на його хуторі Михайлова гора [19, с. 398]. Звідти Тарас
Шевченко подорожував навколишніми селами, відвідував Келеберду, де написав малюнок «Коло Канева» [22].
Версія четверта: чи бував Т. Шевченко в Кременчуці 1845 року? Повість «Капітанша», яку Тарас Шевченко закінчував на засланні 1855 р., починається словами оповідача: «В 1845-м, в том самом году, когда наводнением до половины разрушило город Кременчук, а Крюков остался невредим, а в Києве так даже к Братському монастырю вода поднялась, – так в этом критическом году, в конце марта месяца, выехал я из Москвы по Тульському, тогда только что открытому шоссе» [30, с. 212–249].
Чимало дослідників життя й творчості Тараса Шевченка, не втримавшись від спокуси сприйняття наведеного уривку з «Капітанші» за біографічний факт, впевнено стверджували, що Кобзар, перебуваючи в квітні-травні 1845 р. в Кременчуці [9, с. 179; 11, с. 64; 21], був очевидцем руйнівної повені. Інші дослідники, наполягаючи на відсутності документальних підтверджень цього факту, дотримувались протилежної точки зору або обмежились лише гіпотетичними припущеннями [20, с. 128; 29, с. 116].
Попри невизначеність, місцеві краєзнавці, починаючи з авторів присвяченого Полтавській області енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України» [8, с. 466], факт перебування Кобзаря в Кременчуці весною 1845 р. під сумнів не ставили [2, с. 15; 3, с. 26; 6; 7], або ж наводили його із застереженням щодо відсутності документальних підтверджень [13, с. 98]. Відвідування Кобзарем Кременчука 1845 р. припускав також дослідник історії міста В. М. Юшко [14, с. 45–46; 36, с. 15–16]. Втім, він не наполягав на тому, що цей факт мав місце в травні.
Спробував наблизитися до істини в цій дискусії знаний дослідник полтавського періоду життя Кобзаря П. Ротач, який послідовно й наполегливо спростовував припущення авторів, котрі вважали можливим перебування Тараса Шевченка в Кременчуці навесні 1845 р. [16, с. 401; 24, с. 280–281].
Свої висновки П. Ротач більш детально обґрунтував у історичній розвідці «Чи дійшла повінь до Крюкова?» [18]. Вона була присвячена критиці точок зору краєзнавців, котрі сприйняли згадку про повінь у Кременчуці 1845 р. як «документ, гідний бути пов’язаним з біографією Шевченка» [18, с. 45]. Щоб довести помилковість їхньої позиції, П. Ротач скористався «Месяцесловом на 1846 год» (видання,
де містилися відомості про природу, погоду, історичні дати з прив’язкою до днів місяця протягом всього року) і спогадами знайомого Тараса Шевченка Павла Ілліча Бодянського (1809–1867). Журналіст, історик, який свого часу працював учителем Кременчуцького повітового училища, описав повінь 1845 р. в нарисі «Наводнение в Кременчуге от необыкновенного разлива Днепра» (20 квітня – 2 травня), який опублікував у «Полтавских губернских ведомостях». Спираючись на ці свідчення, П. Ротач доводить, що внаслідок повені були затоплені як лівобережна (Кременчук), так і правобережна (Крюків) частини міста. Оскільки Тарас Шевченко у «Капітанші» записав, що Крюків не постраждав, П. Ротач однозначно стверджує:
«Отже, можна з впевненістю сказати, що під час весняної повені 1845 року у Кременчуці Шевченко не був» [18, с. 46–47].
При всій повазі до авторитетного шевченкознавця, з ним важко погодитись, оскільки автор не визнав гідною уваги ту обставину, що рядовий 4-ї роти 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу Тарас Шевченко описував в «Капітанші» події десятирічної давнини. Викладати свої спогади на папері йому довелось не в тиші робочого кабінету, а перебуваючи на засланні в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак у Казахстані. Тому в розпорядженні Кобзаря не було ані щоденникових записок, ані нотаток чи довідників. Відтак, якою б гарною не була пам’ять у Кобзаря, він мав право на помилку. Та й некоректно вимагати від поета фотографічної точності у відображенні пережитого, до чого він у своїх творах ніколи не прагнув.
Описуючи повінь 1845 р., Тарас Шевченко поряд з Кременчуком і Крюковом, згадав «Братський монастир» (головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, який знаходився на Подолі і був зруйнований 1935 р.). На цій підставі П. Ротач робить однозначний висновок, що на початку травня Кобзар перебував у Києві і саме там спостерігав повінь [18, с. 48]. До такого ж висновку
дійшов і П. Жур. На його переконання, у квітні – на початку травня 1845 р. Кобзар спочатку перебував у Києві [5, с. 54], у травні гостював в рідній Кирилівці [5, с. 60], а в першій половині червня 1845 р. знову повернувся до Києва [16, с. 62].
Крім «Капітанші» і згадки про повінь 1845 року у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», Тарас Шевченко залишив спомин про неї у вигляді акварельного малюнку «Повідь» (17,5 × 26,9 см) [33, с. 324], який репродукований і згадується у шевченкознавчій літературі також під назвами «Хата над водою», «Хата над Дніпром» і «Пейзаж». Сучасні дослідники мистецької спадщини художника доводять, що він був виконаний не в Кременчуці, а десь на Переяславщині [32, с. 43–44].
Таким чином, внаслідок спростування факту перебування Кобзаря в Кременчуці під час травневої 1845 р. повені, у сучасній шевченкіані утвердилась думка, що під час другої подорожі Україною Тараса Шевченка в Кременчуці взагалі не було.
Утім, така категоричність навряд чи виправдана. Відсутність Кобзаря в Кременчуці у травні 1845 р. під час повені аж ніяк не заперечує можливості його перебування в цьому місті іншим часом, зокрема, влітку того пам’ятного року, коли Тарас Шевченко як художник, збирач фольклорних й етнографічних матеріалів співробітничав з «Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів» (скорочена назва – «Київська археографічна комісія»). Вона була створена з метою збирання й видання історичних документів, виявлення й дослідження археологічних пам’яток. Відомо, що виконуючи завдання Археографічної комісії, на початку червня 1845 р. Тарас Шевченко працював на Полтавщині. У Лубнах, Білоцерківці, Решетилівці, Полтаві, Шедієвому тоді Кобеляцького повіту він виконав низку відомих малюнків [29, с. 267].
Аналізуючи зроблений Кобзарем у повісті «Наймичка» детальний опис Ромоданівського шляху, який пролягав між Кременчуком і містом Ромни, П. Жур звернув увагу на те, що: «Характер відомостей про Ромоданівський шлях, які подає Шевченко (про могили, насипи, укріплення і т. п.), свідчить про те, що вони зібрані за програмою, яку звичайно давали співробітникам Археографічної комісії, й, отже, відносяться до 1845–1846 рр., тоді Шевченко подорожував тут за завданням цієї комісії» [4, с. 142]. А раз так, то не слід виключати того, що під час виконання доручень Археографічної комісії поет міг 1845 р. відвідати й Кременчук, і не обов’язково у травні, коли там вирувала стихія, а іншого місяця. З тим, що: «Шевченко не раз їздив цим (Ромоданівським – авт.) шляхом», тобто з Кременчука у Ромни, погоджується й П. Ротач [17, с. 293]. Щоправда, дослідник не конкретизував дат таких мандрівок.
Виходить, що попри відсутність доказів, не все так однозначно. Тим більше, що про відвідування Кременчуччини було відомо його першому біографу О. Я. Кониському [10, с. 178].
Звичайно, за відсутності документальних підтверджень, факт перебування Тараса Шевченка в Кременчуці 1845 р. не можна вважати очевидним. Однак, як версія він має право на існування. З цим фактично погоджувався й П. Ротач, зазначивши Кременчук у переліку «Місць шевченківських на Полтавщині», які 1845 р. відвідав Кобзар [17, с. 108], і включивши його до «Реєстру населених пунктів Полтав. губ., відвіданих Т. Г. Шевченком у 1843–56 та 1859 рр. (за докум. мат-лами і народ. переказами)» [16, с. 327].
Версія п’ята: як текст народної пісні «Пливе щука з Кременчука» опинився в альбомі Кобзаря? Достеменно відомо, що українську народну пісню «Пливе щука з Кременчука» власноруч записав у альбом Тараса Шевченка 1846–1850 рр. Український педагог, етнограф Петро Омелянович Чуйкевич (1818–1874) [31, с. 269]. Сучасні дослідження дозволяють встановити точну дату, місце запису цього фольклорного твору, а також з’ясувати обставини зустрічі Т. Шевченка з П. Чуйкевичем. Вона відбулась у Кам’янець-Подільському, куди 27 вересня 1846 р. Кобзар приїхав за дорученням Київської археографічної комісії обстежувати історичні пам’ятки Поділля. На той час учителем Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії працював П. Чуйкевич, якого Т. Шевченко знав ще з 1843 р. по Києву, як близького приятеля Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова й Осипа Бодянського. П. Чуйкевич поділяв демократичні ідеї, які сповідували члени Кирило-Мефодіївського товариства і згодом навіть перебував під слідством по справі його «братчиків», але був звільнений через брак доказів [27, с. 814].
У супроводі П. Чуйкевича Т. Шевченко оглянув місто, під час спілкування вони обговорювали зібрані відомим етнографом народні перекази й пісні. На прощання П. Чуйкевич записав до альбому Т. Шевченка пісню «Пливе щука з Кременчука», залишивши під нею власноручно зроблений запис: «3 окт(ября) 1846 г. Каменецъ-Подольскій. П. Чуйкевичъ» [27, с. 814]. Окрім цієї пісні, він подарував Т. Шевченку запис ще двох: «Ой, Кармелюче, по світу ходиш», «Зійшла зоря із вечора, да й не назорилась». Остання пісня привернула дещо більшу увагу Кобзаря. Під її текстом Тарас Шевченко вже своєю рукою залишив помітку: «Од Петра Чуйкевича Кам’янець 1846 літа 3 октября» [17, с. 446].
Враховуючи помітки, зроблені в альбомі 1846–1850 рр. Кобзарем і П. Чуйкевичем, у шевченкознавців до певного часу не виникало питань щодо авторства запису пісні «Пливе щука з Кременчука» та її регіонального походження. Однак, у 2000-х рр. ситуація дещо змінилася. Спочатку кременчуцький краєзнавець В. М. Юшко оприлюднив легенду про те, що насправді був не один, а два варіанти пісні з назвою «Пливе щука з Кременчука». Перший ліричний варіант у альбом Кобзаря записав П. Чуйкевич. А другий, нібито присвячений виготовленим у Кременчуці металевим косам, почув і записав сам Тарас Шевченко. Висловлюючи такі здогадки, В. М. Юшко не обтяжував себе посиланнями на документальні джерела, які хоча б гіпотетично вказували на її достовірність, не навів тексту нібито записаного Кобзарем варіанту народної пісні, а також не висловив припущень щодо подальшого місця зберігання оригіналу запису [36, с. 9–10].
Ніби полемізуючи із сумнівною версією В. Юшка, Петро Ротач у своїй «Полтавській шевченкіані» також висловився з приводу походження пісні «Пливе щука з Кременчука»: «Пісня записана Чуйкевичем на Поділлі, тож, очевидно, поділ. (ймовірно «ського») походження і приписувати їй полтав. (ймовірно «ське») коріння немає підстав» [17, с. 226]. Висловлюючи таке припущення, Петро Ротач виходив з того, що етнографи, як правило, визначають походження пісні за місцем її запису. Але, не завжди виправдано абсолютизувати це правило при визначенні регіональних коренів творів народної творчості, які у тексті містять назви конкретних міст, річок, долин тощо. Тим паче, що на Поділлі населених пунктів з назвою Кременчук на той час не було, немає їх там і зараз. У спадок П. Чуйкевич залишив два зошити фольклорних творів, які зараз зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. Характерно, що жоден із дослідників цієї спадщини не всмілився вважати 22 пісні з першого зошита, записані П. Чуйкевичем у Києві, «київського походження», а 15 пісень з другого зошита, зафіксованих у Рівному – «рівненського» [27, с. 813].
Кременчужани, які з гордістю сприймають факт наявності назви рідного міста в тексті народної пісні «Пливе щука з Кременчука», не схильні перейматися полемікою навколо її походження. Попри очевидну невідповідність історичній правді версії про те, що цю пісню власноручно записав до свого альбому Тарас Шевченко, її постійно включають до репертуару самодіяльні художні колективи міста. 1990 р. в харківському видавництві «Прапор» вийшла невеличка збірка віршів українською мовою для дітей «Пливе щука з Кременчука», автором якої є талановитий кременчуцький поет, член Національної Спілки письменників України Олег Федотович Головко (1940–2016). А 2009 року на набережній Дніпра у Придніпровському парку був відкритий пам’ятний знак «Щука з Кременчука», який вважається однією зі своєрідних візитівок міста.
Більш детально обставини, які пов’язують Кобзаря з Кременчуком, розкриті в історико-краєзнавчому нарисі автора «Тарас Шевченко в Кременчуці: між міфами й бувальщиною», що вийшов 2018 р. у видавництві ПП «Бітард».
Джерела та література
- Барвинок Г. С. Кременчуг: краеведческий очерк / Барвинок Г. С., Беличенко Д. Т.,Евселевский Л. И., Зайченко П. Е., Паустовский П. Г., Пустовит П. Н. – Харьков, 1966.
- Євселевський Л. І. Кременчук: довідник-путівник / Л. І. Євселевський, П. М. Пустовіт. – Харків: Прапор, 1971.
- Євселевський Л. І. Кременчуччина у ХІХ – на початку ХХ століть: історичний нарис / Л. І. Євселевський. – Кременчук, 1996.
- Жур П. Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка / Петро Жур. – К., 1979. – 278 с.
- Жур П. Дума про Огонь / Петро Жур. – К., 1985.
- Зоря Полтавщини. – м. Полтава. – 1968. – 17 листопада. – № 270.
- Зоря Полтавщини. – м. Полтава. – 1975. – 19 жовтня. – № 247.
- Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. – К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. – 1056 с.
- Кирилюк Є. П. Т. Г. Шевченко. Життя і творчість / Є. П. Кирилюк. – К., 1959.
- Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / О. Я. Кониський. – К., 1991. – 702 с.
- Косарик Д. Життя і діяльність Т. Шевченка. Літературна хроніка / Дмитро Косарик. – К., 1955.
- Літературна Україна. – м. Київ. – 2014. – 25 грудня. – № 50.
- Лушакова А. Н. Улицами старого Кременчуга / А. Н. Лушакова, Л. И. Евселевский. – К., 1997.
- Осташко О. І. Нарис історії Кременчука / О. І. Осташко, В. М. Юшко, В. О. Крот, П. А. Стегній. – Кременчук, 1995.
- Палант О. Інтернаціональне село / О. Палант // Зоря Полтавщини. – м. Полтава. – 1988. – 17 квітня. – С. 4.
- Ротач П. П. Полтавська шевченкіана. Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії: У двох книгах / П. П. Ротач. – Полтава: Дивосвіт, 2005. – Кн. 1: А – К.
- Ротач П. П. Полтавська шевченкіана. Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У двох книгах / П. П. Ротач. – Полтава: Дивосвіт, 2005. – Кн. 2: Л – Я.
- Ротач Петро. Від Удаю до Орелі. Сторінки полтавської шевченкіани / Петро Ротач. – Полтава, 2000. – 230 с.
- Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982.
- Т. Г. Шевченко. Біографія. – К., 1984.
- Ткаченко М. М. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / М. М. Ткаченко. – К., 1961. – 328 с.
- Україна молода. – м. Київ. – 2007. – 24 травня. – № 091. – С. 5.
- Шевченківська енциклопедія. – К., 2013. – Т. 2.
- Шевченківська енциклопедія. – К., 2013. – Т. 3.
- Шевченківська енциклопедія. – К., 2013. – Т. 4.
- Шевченківська енциклопедія. – К., 2013. – Т. 5.
- Шевченківська енциклопедія. – К., 2013. – Т. 6.
- Шевченківський словник. – К., 1976. – Т. 1.
- Шевченківський словник. – К., 1978. – Т. 2.
- Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах / Т. Г. Шевченко. – К., 2003. – Т. 3.
- Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах / Т. Г. Шевченко. – К., 2003. – Т. 5.
- Шевченко Тарас. Альбом 1845 року / Т. Г. Шевченко (Факсимільне відтворення). – Дніпродзержинськ: Вид. дім «Андрій», 2012.
- Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6-ти т. / Тарас Шевченко. – К., 2003. – Т. 4: Повісті.
- Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: В десяти томах / Тарас Шевченко. – К., 1961. – Т. 7: Живопис, графіка, 1830–1847. – Кн. 1.
- Шилов Ю. Характерники: легенди і бувальщини Келеберди («Наречена» Шевченка) / Юрій Шилов // Криниця. – 1996. – № 4-6. – С. 81–82.
- Юшко В. М. Шляхами полтавськими (три подорожі Т. Г. Шевченка) / В. М. Юшко. – Кременчук, 2004.
- Яновський Ю. Твори: У 5-ти т. / Юрій Яновський. – К., 1982–1983. – Т. 1.
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Історична демографія України
Джерело: Збірник наукових праць: “Старожитності та історія Кременчука” 2018 рік
