(до 100-річчя Віри Василівни Ребрун)
Одним із найбільш романтичних видів спорту є фехтування. Воно подумки переносить уболівальника на кілька століть назад, у часи лицарів або мушкетерів.
І справді, це схоже на казку. Суцільне задоволення спостерігати за цим видовищем! Особливо якщо на спортивну арену виходить молода тендітна дівчина у куртці, нагруднику, штанях та захисній масці, що додає трохи шарму і таємничості (хоча всі ми знаємо, що це задля безпеки спортсменів), а в руці – шпага чи рапіра.
Однією з найвидатніших кременчуцьких представниць цього виду спорту була Віра Василівна Ребрун. Цими днями виповнюєтьсґя 100 років від дня її народження. І хоча її вже немає з нами – вона відійшла у засвіти, пам’ять про неї продовжує жити в її учнях, друзях і шанувальниках.
Десятикратна чемпіонка Українського товариства «Спартак», чемпіонка і призер Радянського Союзу з фехтування, багаторазовий призер України з легкої атлетики та ручного м’яча, майстер спорту СРСР, заслужений тренер УРСР Віра Василівна Ребрун народилася 25 вересня 1925 року. У 1941 році вона закінчила школу; у тривожні воєнні роки зустріла своє кохання на все життя, і у травні 1944 року молода тендітна світловолоса дівчина Віра вийшла заміж за гвардії капітана Ребруна Віктора Яковича.
Віктора у той час направили на нове місце служби, тому молоде подружжя почало життя в Румунії. Там Віра Василівна була викладачем фізичної культури у школі при штабі корпусу. Оскільки її чоловік був військовим, молодій спортсменці випало на долю мандрувати з ним із міста у місто.
У 1947 році Віра Ребрун з чоловіком приїздить до Запоріжжя. Там вона працює старшим інспектором комітету фізкультури вузів та шкіл. Саме в цьому місті розпочинається її спортивна кар’єра: 28 грудня 1947 р. спортсменка бере участь від ДСТ «Спартак» у міських змаганнях з фехтування на рапірах. Для неї це був неабиякий успіх, адже Віра Василівна посіла перше місце та стала чемпіонкою міста.
Маючи від природи міцне тіло, гнучкість і цілеспрямованість, жагу до перемог та великих досягнень, згодом Ребрун захопилася й іншими видами спорту. Так, вже наступного року, 22 лютого 1948 р., Віра Василівна посіла друге місце на дистанції 3 км у фіналі профспілкового лижного кросу із результатом 20 хв. 46,5 сек. А 19 вересня цього ж 1948 р. в Полтаві на обласних змаганнях з легкої атлетики, виступаючи від ДСТ «Спартак», вона посіла перше місце в штовханні ядра (10 м 13 см). 25 червня 1949 р. знову в Полтаві вона посідає перше місце в штовханні ядра вже на першості Полтавської області з легкої атлетики.
Згодом молоде подружжя оселяється на батьківщині чоловіка у Полтаві. Тут вона остаточно визначається із своїм життєвим покликанням і обирає професійний спорт. Адже для неї спортивні змагання були аж ніяк не розвагою, а способом життя.
У 1950 році Віра Ребрун їде на навчання до школи тренерів при Київському державному інституті фізичної культури і продовжує брати участь у змаганнях з різних видів спорту. Так, в 1950 р. Ребрун завойовує перше місце в триборстві на змаганнях товариства «Спартак» УРСР з легкої атлетики в закритому приміщенні. Цього ж року вона стала членом колективу «Спартак» і чемпіонкою міста Кременчука. В 1952 р. Віра Ребрун була гравцем команди «СКІФ» м. Києва та посіла перше місце в матчі з гандболу на приз газети «Вечірній Київ». І всі ці досягнення, уявіть собі, були під час навчання у вузі.
Після закінчення навчання в 1952 р. Віра Василівна приїздить до Кременчука, де влаштовується до міжрайонної ради товариства «Спартак» на посаду старшого інструктора. Від травня 1961 року вона працювала старшим тренером-викладачем дитячо-юнацької школи (ДЮСШ) №1, потім ДЮСШ №2. Де б вона не з’являлася, до неї завжди ставилися із повагою, адже вона була хоч і вимогливою, але дуже привітною.
Якраз із часом приїзду молодої фехтувальниці співпав перший період розвитку цього виду спорту в Кременчуці. Так, у 1948-1950 роки в нашому місті організуються секції фехтування в спортивних школах молоді. В 1950-ті роки кращих фехтувальників готували при Крюківському вагонобудівному заводі, при Добровільному спортивному товаристві «Спартак» та клубі «КрАЗ».
Віра Ребрун дуже швидко «підкорила» Кременчук, неодноразово перемагаючи на змаганнях з різних видів спорту та різного рівня. У 1953 р. Віра Василівна виконала норму третього розряду з метання диска. Вона виступала у складі і волейбольної команди, і команди фехтувальниць. Так 16-21 березня 1957 року кременчуцька жіноча волейбольна команда ДСТ «Спартак» на чолі з капітаном Вірою Ребрун вийшла переможцем у змаганнях на першість України з волейболу серед команд другої групи. До речі, команду готував чоловік Віри Василівни – Віктор Якович Ребрун.
На республіканських змаганнях з фехтування в 1960 р. у Львові В. Ребрун перемогла п’ятьох майстрів спорту і виконала норму майстра спорту СРСР.
У травні 1969 року Віра Ребрун стала чемпіонкою Полтавської області з фехтування на рапірах, а вже восени на Чемпіонаті України у Чернівцях Віра Ребрун стала чемпіонкою України в особистій першості.
Але, беручи до уваги свій вік і враховуючи попередні досягнення, вона відмовилася їхати на всесоюзні змагання, добровільно поступившись 24-річній срібній призерці. Спортсмени, безумовно, зрозуміють вагу такого вчинку.
У 1970 році в Донецьку проходила особисто-командна першість Української ради ДСТ «Спартак» з фехтування. В змаганнях брали участь команди 14 областей із загальною кількістю біля 200 учасників. Виступило 58 найсильніших фехтувальниць України. Серед них були майстри спорту з Харкова, Львова, Чернівців, Дніпропетровська, Кіровограда. Від Кременчука разом із своїми вихованцями виступала майстер спорту СРСР, неодноразовий переможець змагань Віра Ребрун. Вона виборола право на участь у фінальних битвах і завоювала звання чемпіонки Української ради ДСТ «Спартак» 1970 року.
У 1972 році, після відкриття міського Палацу культури, секція фехтування ДСТ «Спартак» розмістилася в новому спортивному залі на першому поверсі новобудови. Тут Віра Василівна продовжувала готувати молодь до змагань. За значні показники у першостях наших фехтувальниць, вже після виходу на заслужений відпочинок, у 1980 році В.В. Ребрун отримала звання «Заслужений тренер УРСР». Вона готувала дівчаток не лише з фехтування, а й спортивного бою.
У 1974 році на зміну Вірі Василівні Ребрун, яка вийшла на пенсію, прийшов позаштатний тренер Алфімов Євген Володимирович (народився 12 червня 1948 року в Харкові) – майстер спорту з фехтування.
Серед видатних спортсменів, яких підготувала Віра Василівна – заслужений майстер спорту, олімпійська чемпіонка з багатоборства, почесна громадянка міста Донецька Надія Ткаченко, яку вона тренувала з 1966 по 1969 роки; ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент Академії медичних наук України та кавалер ордена князя Ярослава Мудрого ІV ступеня Віталій Федорович Москаленко та багато інших. Серед її учениць були чемпіонки області з фехтування на рапірах А. Гребнєва, Л.Матвєєва, О.Козенко та ін.
За спогадами відомого кременчуцького фехтувальника Євгена Володимировича Алфімова, Віра Василівна завжди була веселою, товариською, справедливою, турботливою і з гарним почуттям гумору. Вона любила своїх вихованців як рідних дітей, яких, на превеликий жаль, у неї не було.
Видатна тренерка мешкала у 125-квартирному будинку по центральній вулиці міста і любила приймати у себе вдома фехтувальниць як гостей на філіжанку кави або чаю.
Все життя з чоловіком – тренером з волейболу Віктором Яковичем Ребруном – вони прожили, як мовиться, душа в душу. Коли у 1972 році чоловік помер, у Віри Василівни стався інфаркт. З кожним днем їй ставало гірше, але вона трималася. І витримала.
Навіть після виходу на пенсію вона продовжувала працювати – очолювати секцію з легкої атлетики на стадіоні «Дормаш». Спорт для неї був понад усе, сенсом її життя.
У 2006 році В.В. Ребрун потрапила у лікарню із черговим серцевим нападом. Тепер вона залишилася із своєю хворобою сам на сам. У лікарні вона пробула всього 10 днів, де і відійшла у вічність.
Ховали Віру Василівну із пошаною члени Добровільного спортивного товариства «Спартак».
А у сторічний ювілей з дня народження талановитої спортсменки, яка все своє життя, всі сили і душевні прагнення присвятила спорту, ми вирішили більш детально висвітлити окремі сторінки її життя для наших читачів, щоб вшанувати пам’ять Віри Василівни Ребрун.
Зав. експозиційного відділу Вікторія Ширай
Фото з фондів та архіву музею і з особистого архіву Алфімова Є.В.
