Site icon Outskirts of Kremenchug

Культурне життя провінційного міста Кременчук

Admin
Пушкинская народная аудитория Кременчуг - фото 1527

Автор: Кобзар Валентин Володимирович

Як відомо з багатьох джерел [1], [2], [3], Кременчук кінця ΧΙΧ – поч. ΧΧ ст. був доволі значним транспортним, промисловим та фінансовим центром у межах Малоросії та й Росії в цілому. Чисельність населення в ньому за цей період становила 63 тис. (за переписом 1897 р.) та ≈ 100 тис. мешканців (на 1917 р.). У місті діяли телеграф (з 1855 р.), телефон (з 1892 р.), електростанція та електричний трамвай (з 1899 р.). Місто було центром борошномельної та тютюнової промисловості, тут працювали декілька тартаків. З 1900 р. запрацювали Крюківські головні вагоноремонтні майстерні (чисельність працівників ≈ 400 чол.). З часу запровадження в місті залізничного сполучення (з 1869 р.), будівництва Крюківського залізничного мосту (1872 р.) та відкриття залізничного руху від Харкова до Кременчука (1871 р.) у місті навіть знаходилося Управління Харківсько-Миколаївської залізниці (майже до поч. 90-х рр. ΧΙΧ ст.). Діяв наскрізний вантажний та пасажирський пароплавний рух від Києва до Кременчука і далі до Катеринослава. За обсягами товарного виробництва, чисельністю населення та багатьма іншими показниками Кременчук випереджав губернський центр – м. Полтава.

За ступенем благоустрою, забудовою, освітленням, брукуванням вулиць, чітким плануванням вулиць місто теж відрізнялося привабливістю порівнянно з іншими повітовими і навіть, губернськими містами нашого краю. Недарма кременчужани (до речі, у ті часи ≈ 50 % населення становили євреї) говорили про своє місто – «наша маленькая Одесса».

Отже, у названих сферах місто, як кажуть, «не пасло задніх». На цьому тлі цікавою, на наш погляд, може бути тема культурного життя провінційного міста Полтавщини.

Звичайно, в цьому сенсі місту важко було конкурувати з губернською Полтавою, де були театр, кінематографи, вищі та середні навчальні заклади, бібліотеки, редакції губернських газет і журналів та багато інших закладів, що формують культурне середовище міста.

Тема цього дослідження виявлення і вивчення закладів культури Кременчука кінця ΧΙΧ – поч. ΧΧ ст. Виявляється, як для провінційного, повітового містечка їх теж було чимало. Надаємо далі короткий огляд цих закладів. Пошук здійснено на основі вивчення значного масиву інформації, узятої з тогочасних місцевих газет Кременчука [4], [5], котрі вдалося виявити й обробити у відділі періодики Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (м. Київ) та інших джерел [6], [7], [8], [9]. А ще, перед тим як перейти до конкретики, спробуємо дати визначення (перелік) тих закладів і чинників, що формують культурне життя міста в цей період (кін. ΧΙΧ – поч. ΧΧ ст.).

Сюди можна віднести:

Темою цього дослідження будуть, насамперед, заклади масової культури та дозвілля міста. Їх, виявляється, було чимало:

Звичайно, не можна сказати, що рівень професійної майстерності вистав, кіно та інших заходів був завжди високий. Досить часто він задовольняв лише смаки і вподобання неосвічених і малоосвічених громадян.

Проте були випадки, коли до міста приїздили визначні діячі театру, кіноактори, поети, композитори і виконавці. Розповідаючи про той чи інший заклад, ми наводимо також виявлені переліки репертуарів театрів і кіно. Такі переліки могли би слугувати в якості антологією розвитку театрального та кіномистецтва тих часів.

Театр мініатюр

Існував у Кременчуці (з 1912 по вересень 1914 рр.). Це був розважальний заклад масової культури легкого жанру, розрахований на широке коло публіки. Постійної трупи театр не мав. Її щосезону підбирав антрепренер Шпінглер, режисером був Микола  Васильович Троїцький, а суфлером театру був Пушок, що мав таке прізвисько за коротко підстрижені вуса [11].

Тут ставили драми, оперети, водевілі, окремі естрадні номери, розраховані на 2 години.

У літній сезон 1912 р. в трупі театру з’явився актор-початківець з Одеси Л. Й. Утьосов. Тут він працював лише один сезон, хоча й мав великий успіх. За свідчення самого Л. Утьосова, саме кременчуцький Театр мініатюр став визначальним у його акторській біографії.

Щодо репертуару, то, за спогадами Утьосова, за його участю тут ставили одноактну оперету «Игрушечка». А у спектаклі «Угнетенные и невинные» у нього вже була головна роль. Хоча сама драматургія цієї вистави була простою і не викликала інтересу, проте в ньому було багато гарної музики Штрауса та Оффенбаха.

В опереті Лео Фалля «Разведенная жена» Утьосов мав невелику роль сторожа суду, проте без жодної репетиції зіграв роль Скропа замість актора Нікольського, який захворів [10].

Специфікою цього театру було те, що в ньому можна було не знімати верхній одяг і не користуватися гардеробом. З преси тих часів з’ясовано, що у вересні 1914 р. колектив театру передав під час Кружкового збору коштів на користь Російської армії 11 руб. 20 коп. (сума для того часу чимала).

У дні посту, коли театральні вистави не грали, Театр мініатюр переобладнували під «ілюзіон» і демонстрували кінострічки.

Знаходився театр на розі вул. Біржової та вул. Херсонської біля Біржового cкверу. У 1914 р. театр Мініатюр  змінив назву і був переобладнаний під «ілюзіон» – біоскоп «Звезда».

А згодом в приміщенні біоскопу «Звезда» розташувався театр «Фарс». Усі три заклади, судячи з преси, мали однакову адресу.

Новий театр «Кінетофон» – один з кременчуцьких кінотеатрів класу ілюзіон, як їх тоді називали. Відкрито його 1913 р. демонстрацією кінострічки «Ко дну».

У Новому театрі демонструвалися понад програму співаючі та картини, що говорять Т. Едісона під назвою «Кінетофон», який відкрито 31 травня 1914 р.

Судячи з репертуару театру, він був шалено популярний у публіки [4], [5].

У ньому лише протягом 1913-1914 рр., виходячи з оголошень у пресі, демонструвалися такі кінострічки:

«21 Шейлок из Кракова» (грудень 1913 р.), «Экскурсия на Ливийских островах» (видова, грудень 1913 р.), «Хитрость Розаури» (комедія, грудень 1913 р.), «Ужасы в воздухе» (бентежна драма в 3 частинах, 1914 р.), «Из Марселя в Порт-Саид» (видова, 1914 р.), «Шма Ислоэль» (драма з еврейського життя, 1914 р.), «Придворные интриги» (бентежна драма в 6 частинах, 1914 р.), «Маленький гипнотизер» (комедія, 1914 р.), «На алтаре жизни» (драма, 1914 р.), «Долина Дель Лис» (видова, 1914 р.), «Покоренная стыдливость» (комедія, 1914 р.), «Семья Рапоппорта» (трагедія з життя евреїв, 1914 р.), «Юдифь и Олоферн» (історична трагедія в 5-ти частинах, 1914 р.), «Храбрый пожарный» (комедія, 1914 р.), «Озеро Мадиспори» (з натури, 1914 р.), «Она любила, она лгала» (комедія, 1914р.), «Бабье царство» (комедія, 1914 р.), «Долина реки Вар» (видова, 1914 р.), «Когда раны заживают» (драма, 1914 р.), «Эклер журнал. Свистулькин халиф» (комедія, 1914 р.), «Исторические места реки По» (видова, 1914 р.), «Ищут жениха» (фарс, 1914 р.), «Недопетая песнь» (3000 аршин, за участі Бети Нонсен), «Озера Булонского леса» (видова, 1913 р.), «Двоеженец» (драма, 1914 р.), «Горе разбойники» (комедія, 1914 р.); «Сжалось сердце опороченное» (драма, 1914 р.), «Город на воде» (видова, 1914 р.), «Хроника Гомон» (поточні новини, 1913, 1914 рр.), «После каторги» (драма 1913 р.), «Современное похищение» (драма, 3128 м, 1913 р.), «Сонька Золотая Ручка» (драма, в 6 частинах, 1913 р.), «Петля смерти» (драма, 1914 р.), «Первая любовь маленького Лорда» (мелодрама, 1914 р.), «Ну и семейка» (комедія, 1914 р.), «Живописный Оберланд» (видова, 1914 р.), «Сорванная роза» (драма, 1914 р.), «Дровосеки» (драма в 3-х частинах, 1914 р.); «Шалости Джона» (комедія, 1914 р.), «Экскурсия на Юнгфрау» (видова, 1914 р.), «Маскарад» (драма на честь 100-річчя з дня народження М. Ю. Лермонтова, 1914 р.), «Пламя любви» (драма, 1914 р.), «Статуя молчания» (драма в 2 частинах, 1914 р.), «На заре любви» (опера, Тоска, 1914 р.), «Вдаль веков на крыльях сновиденья» (комедія, 1914 р.), «Чернобурая лисица» (видова, 1914 р.), «Отголоски угарной ночи» (фарс, 1914 р.), «Честь и бесчестие» (драма, 1914 р.), «Озеро Комо» (видова, 1914 р.), «За кулисами большого света» (драма, 1914 р.), «Шальная бабенка» (комедія, 1914 р.), «Роскошные виды Ялты» (видова, 1914 р.), «Недопетая песнь» (сильна драма в 5-ти частинах, 3000 арш., 1913 р.), «Ножки карапуза» (комічна, 1913 р.), «Жизнь – обман, любовь мгновенье» (1913 р.), «Фрико авиатор» (1913 р.), «2 гастроль И. А. Рабчинского», «Повелительница Нила» (1913 р., стрічка супроводжувалася струнним оркестром та духовим оркестром 35-о Брянського полку).

Як бачимо, репертуар різноплановий і значний навіть за мірками сучасності. У репертуарі стрічок можна виділити жанри: драма, комедія, фарс, видова, бентежна драма, сильна драма, трагедія, історична трагедія, з натури, поточні новини («хроніка Гомон»), мелодрама, комічна і навіть опера Тоски. Тобто стрічки на всі смаки і вимоги глядачів.

А от цікаво, якою була стрічка з оперою Тоски «На заре любви» (1914 р.) в еру німого кіно? Можливо синхронно до кадрів грав оркестр і йшли субтитри партій виконавців. Це ще треба буде з’ясувати.

Цікаво також, що в цьому та інших театрах у рекламних оголошеннях у газетах іноді вказувалася довжина кінострічки в метрах або в аршинах. Робилося це, вочевидь, для того, аби глядач зміг оцінити, як довго буде демонструватися фільм, а, можливо, з інших причин.

Відомо, що Новий театр існував станом на листопад 1918 р. Зокрема, в пресі повідомлялося, що «…в ніч з 29 на 30 листопада 1918 р. здійснено розбійний напад бандитів на власників «Нового театру» – Кейсермана та Брікера. Злочинців-нападників (6 осіб) спіймали лише 7 грудня.» Проте подальша доля цього закладу ще не встановлена.

«Фарс» – театр, що існував у Кременчуці (відомо на 1914 р.). Знаходився у приміщенні біоскопа «Звезда». Театр був відкритий 22 жовтня 1914 р. замість Театру мініатюр.

У день відкриття були поставлені два спектаклі-фарси: «Флірт» та «Блаженство раю». Грали актори: В. Ф. Ратмірова, Смільська, Л. О. Барбе, Є. І. Златогорева, О. М. Чарська, Ф. І. Кремлівська. Керівником театру був Р. В. Олькеницький – відомий у місті театральний адміністратор. Одночасно він був (на грудень 1913 р.) директором щойно відбудованого Катерининського театру, а також займав посаду завідувача господарської частини у ньому. Крім того, він був одночасно (на 1913 р.) орендарем Міського саду Кременчука (за 2000 руб.). Згідно з договором оренди, обіцяв покращити освітлення саду та облаштувати в ньому дитячий майданчик [11].

Постійної трупи театр не мав, тому актори працювали в антрепризі.

Вхід до зали театру під час вистави не заборонявся і був безперервним. Верхній одяг знімати в гардеробі теж було не обов’язково. Про це повідомлялося на афішах і газетних оголошеннях театру. Ураховуючи репертуар, учнів навчальних закладів на вистави театру не допускали. Крім вищеназваних, у театрі ставили такі вистави: «Весь в папашу» (за твором Л. Л. Пальмського, 1914 р.); «Бабник» (комедія, 1914 р.), «Девушка с мышкой» (комедія, 1914 р.), «Шалая бабенка» (комедія, 1914 р.), «Сел в капусту» (1914 р.). Як то кажуть, назви говорять самі за себе….

Знаходився театр у районі невеликого Біржового скверу між вулицями Катерининською та Біржовою. Нині тут знаходится «МТ-банк», а будинок театру не зберігся.

Катерининський театр – кременчуцький міський «зимовий» (теплий) театр. Збудований в 1871 р. на розі вул. Катерининської та вул. Покровської (за іншими даними [1], 1876 р. і належав П. Козельському). Вочевидь, звідси і назва «Катеринінський». Нині це ріг вул. Леніна та вул. Гагаріна. Його ще називали театром Німця – місцевого підприємця, що був власником будівлі театру, котру він придбав у 1888 р. в інших власників. З газетних публікацій відомо, що в 1913 р. театр було наново відбудовано.

Дирекцію театру очолював (на 1913-1914 рр.) Р. В. Олькеницький. Він же був, як зазначено вище, завідувачем господарської частини театру. Директором художньої частини театру (худ. Керівником, як кажуть зараз) був (на 1913-1914 рр.) С. І. Сорочан – актор і режисер театру.

Власної постійної трупи театр не мав. Тому періодично віддавався в антрепризу залученим з інших міст і театрів акторам. У театрі відбувалися також гастрольні виступи відомих артистів, композиторів і виконавців.

Зокрема, в 1914 р., під час літнього театрального сезону місто відвідав відомий російський композитор і виконавець С. В. Рахманінов і дав у театрі великий фортепіанний концерт.

У театрі гастролювали також відомі українські та російські актори.

З преси тих часів встановлено, що 10 грудня 1913 р. в Катерининському театрі відбувся бенефіс С. І. Сорочана в п’єсі Фабера «Вечная любовь». В ролі Фюрінга – С. І. Сорочан.

У п’єсі «Женский парламент» (комедія-шарж А. П. Гаріна) роль Моргулєва також виконував Станіслав Іванович Сорочан [4], [5].

Початок вечірніх вистав у театрі в зимовий сезон був о 20 год 30 хв., вартість квитків становила (на 1913 р.) – від 15 коп. до 1 крб. 50 коп.

Крім вищеназваних, у театрі протягом 1913-1914 рр. ставили такі вистави:

«Царь Эдип» (грудень 1913 р.); «Казнь» (драма в 5 діях, жовтень 1914 р.); «Старый закал» (драма в 5 діях, твір Сумбатова, 1914 р.); «В неравной борьбе» (драма в 5 діях, 1914 р.); «Ревизор» (комедія Гоголя, 1913 р.); «Дядя Ваня» (п’єса Чехова, 1913 р.); «Отравленная совесть» (драма в 4 діях, 1914 р.); «Тайна замка Чайнтворт» (проклятий замок, п’єса в 5 діях, за твором Н. О. Еленського); «Сестра милосердия» (драма, 1914 р.); «Маскарад» (драма, з нагоди 100-річчя народженняі М. Ю. Лермонтова, 1914 р.); «Муж знаменитости» (комедія кн. Сумбатова, 1914 р.); «Клара Штейнберг» (драма в 5-ти діях, твір І. Тенеромо, 1914 р.); «Мизерере» (за твором Сем. Юшкевича, 1914 р.); «Ключи счастья» (за романом А. Вербицького, 1913 р.); «Ревность» (1913 р.); «Нора» (драма за твором Ібсена, 1913 р.), «Клад» (1913 р.). З газети «Придніпровський голос» від 14.02.1913 р. відомо, що в Катерининському театрі з 04.03. почнуться гастролі Петербурзького театру мініатюр «Люна» та єдиної в Європі знаменитої трупи Ліліпутів (Кобильського). У жовтні 1914 р. у Кременчуці відкрито місцевий відділ Всеросійського театрального товариства.

Отже, без урахування аналізу гри акторів за репертуаром Катеринінський театр цілком відповідав тогочасним вимогам. Тут бачимо і класику: «Цар Едіп», «Ревізор», «Дядя Ваня», «Маскарад», «Нора»,  і твори сучасних авторів, і «легкий» жанр.

Катеринінський театр відомий ще й тим, що він був причетний до перших кроків відродження українського національного театру. Восени 1881 р. в театрі гастролювала трупа Г. Ашкаренка. У її складі перебував М. Л. Кропивницький. Він, у свою чергу, запросив до Кременчука П. Саксаганського  – брата І. Карпенка-Карого та М. Садовського, з метою поставити в театрі кілька українських театральних творів (вони були заборонені ще з 1876 р.). Як не дивно, на запит Ашкаренка був отриманий дозвіл від тодішнього міністра внутрішніх справ. Першою виставою була «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, що мала шалений успіх [1].

«Феномен» – кінотеатр – «біоскоп», як його тоді називали, що працював у Кременчуці (відомо на 1912 – грудень 1913 рр.). Знаходився на вулиці Преображенській (нині вул. Квартальна) в будинку домовласника А. Ю. Беренштейна. Власником же самого кінотеатру був підприємець Дроздов (на 1912-1913 рр.).

У радянські часи, перед Великою Вітчизняною війною, а можливо, ще й до революції, у колишньому приміщенні кінотеатру «Феномен» працював відомий у місті кінотеатр «Арс». Будинок не зберігся. На його місці зараз будинок дитячої та юнацької творчості.

Репертуар «Феномена» (за період 1913 р.) був значно скромніший, ніж в інших закладах. У ньому, зокрема, демонструвалися такі кінострічки: «На суд толпы» (грудень 1913 р.); «Журнал Пегас. Состязание быков на Римском стадионе» (грудень 1913 р.); «Король» (1913 р.); «Где правда» (трагедія єврейської курсистки у 4 частинах, 1380 м, 1913 р.); «Обаяние красоты» (1913 р.); «Домик в Коломне» (1913 р.); «Скалистые берега Франции» (1913 р.). Як бачимо, кінострічки зовсім не такі, як в інших кінотеатрах.

«Колізей» – кінотеатр (кінематограф).

Відкритий у Кременчуці в 1913 р. на першому поверсі триповерхового цегляного будинку Б. Лініка (за іншими даними, М. Д. Лінніка) – місцевого домовласника. Будинок знаходився на вул. Катерининській (нині на цьому місці по вул. Леніна, 11 – житловий будинок, на першому поверсі якого розташувався фірмовий магазин товариства «Фарро» і встановлена меморіальна дошка, присвячена виступу радянських діячів у кінотеатрі «Колізей»). Вхід до кінотеатру «охороняли» з боків кам’яні «атланти». Вартість вхідних квитків була (на літо 1914 р.) від 15 коп. до 50 коп.

Цікаво, що над кінотеатром «Колізей» у ці ж самі роки вів власну медичну практику шкільний фельдшер Б. А. Барський. Уцьому ж будинку влітку 1914 р. було відкрито ще й кав’ярню-кондитерську С. А. Адамова. Тобто, подивившись кінострічку, можна було ще й перекусити. До революції кінотеатр «Колізей» по праву був найбільшим і найкращим у місті. Після революції 1917 р. кінотеатр отримав назву «Більшовик». Під час Великої Вітчизняної війни будинок кінотеатру був знищений.

За оглядом преси, у ньому протягом 1914 р. демонструвалися такі фільми:

«Мазепа» (історична драма в 3 частинах жовтень 1914 р.); «Женские тряпки» (весела комедія в 2 частинах жовтень 1914 р.); «Экскурсия на остров Яву» (видова, жовтень 1914 р.); «Жизнь в смерти» (драма в 4 частинах 1914 р.); «Бродяги» (драма 1914 р.); «Похороны штабс-капитана П. Нестерова» (понад програму 1914 р.); «Итоги жизни» (драма в 2 частинах 1914 р.); «Коль любить – так без рассудка» (комедія 1914 р.); «Кавказская ривьера» (видова 1914 р.); «Вот так победила!» (комедія 1914 р.); «Священная клятва или четыре наяды» (жахлива драма 1914 р.); «Идеалы современной молодости» (фарс 1914 р.); «Живописное Лири» (видова 1914 р.); «В атмосфере греха» (драма 1914 р.); «Грибуйетто на службе» (комедія 1914 р.); «Запоздалое искупление» (драма 1914 р.); «Пате журнал» (1914 р.); «Золотая грязь» (драма 1914 р.), «Трус» (за твором А. І. Купріна, 1914 р.); «Клеймо греха» (драма, 1914 р.); «Дитя природы» (комедія, 1914 р.); «Летний сад в Петрограде» (видова 1914 р.); «В вихре низменных инстинктов» (драма в 3 частинах 1914 р.); «Таковы мужчины» (комедія в 3 частинах 1914 р.); «Флоренция» (видова 1914 р.); «Анна Кареніна» (перший бойовик у Росії в 7 частинах 1914 р.); «Миражи жизни» (драма 1914 р.); «Только бы не узнала жена» (комедія 1914 р.); «У берегов Бельгии» (видова 1914 р.); «В несчастии познаем друзей» (драма 1914 р.); «Душа женщины» (драма 1914 р.); «Боба и назойливый гость» (комедія 1914 р.); «Каинова печать» (драма 1914 р.); «Луна и её фазы» (видова 1914 р.).

Як бачимо, лише за один рік у кінотеатрі було продемонстровано значну кількість кінострічок – від комедії до драми, від фарсу до першого російського бойовика, а ще й інформаційні та просвітницькі (видові) стрічки, на відміну від сучасності.

«Звезда» – біоскоп (різновид кінематографа)

Існував у Кременчуці і знаходився в тому самому будинку, де раніше був Театр мініатюр, а згодом театр «Фарс» (з 22 жовтня 1914 р.). Тобто «Фарс» і «Звезда» певний час існували тут одночасно. Біоскоп «Звезда» був (на 1913-1914 рр.) в оренді у підприємця пана Р. Є. Шапіро.

Установлено за друкованими джерелами [4], [5], що в біоскопі «Звезда» демонструвалися такі кінострічки:

«Женщина завтрашнего дня» (драма, 1914 р.); «Причуды богача» (драма, 1914 р.), «Бидони решился» (комедія, 1914 р.); «Герцеле дер Меюхес» (драма з єврейського життя, 1914 р.); «Карнавалы в Париже» (видова, 1914 р.); «Веселые микробы» (комічна, 1914 р.); «Пегас» (журнал, 1914 р.).

Репертуар трохи скромніший, скажімо, за «Колізей», проте різноманітний на будь-який смак чи вподобання.

«Корсо» – електробіограф (кінотеатр)

Відкрився в грудні 1913 р. в приміщенні театру «Корсо» в пос. Крюків (за іншими даними, трохи раніше, у 1909 р.).

Автора зацікавило, звідки пішла така загадкова назва «Корсо»? Переглянувши низку словників, довідників не відразу вдалося знайти відповідь. І лише в енциклопедичному довіднику Ф. Павленкова за 1907 р. відповідь була знайдена. Назва «Корсо» походить від італійської назви в тамтешніх містах розважальних заміських потягів, а також звичайних вечірніх прогулянок у кінних екіпажах головними вулицями міст. Тобто «Корсо» – це розважальний заклад.

Театр відзначався демонстрацією кінострічок – виключно монопольних (так підкреслювалося в тогочасній рекламі). А за демонстрацію таких стрічок треба було сплачувати певні кошти, аби не порушувати авторські (монопольні) права. Отже, Крюківський театр «Корсо» був безперечним лідером у місті щодо прав власності на творчі доробки – кінострічки.

Пушкінська народна аудиторія – заклад культури і дозвілля, що з’явився в місті в кінці ΧΙΧ ст. і названий ім’ям О. С. Пушкіна на честь сторіччя з дня його народження (1899 р.). Являла собою двоповерхову цегляну споруду на високому підмурку. Знаходилася на розі вул. Городової та вул. Міщанської (на місці сучасної швейної фабрики). Головним фасадом вона була повернута на вул. Городову, якраз напроти костелу.

У Народній аудиторії була велика зала, розміщувалася міська народна бібліотека. Тут відбувалися театральні спектаклі (як гастрольні, так і аматорського колективу). Зокрема, як згадував Л. Утьосов, в 1912 р., перебуваючи в Кременчуці, він бачив афішу: «…будет поставлена пьеса «Отелло» Вильяма Шекспира, любимца кременчугской публики» саме цього аматорського колективу [10]. Крім театральних вистав, тут проходили гастрольні концерти, виступи відомих людей того часу:  Д. Яворницького, письменника В. Сологуба, І. Сєвєряніна, А. Рубінштейна, С. Рахманінова та багатьох інших [2].

Часто відбувалися й заходи суто просвітницькі на кшталт Дня «Білої квітки» – акції, що була присвячена боротьбі з туберкульозом (1913 р.). З цієї нагоди в приміщенні Народної аудиторії була влаштована пересувна просвітницька виставка. Головою комітету з проведення Дня «Білої квітки» в місті була пані Айсштеттен – дружина кременчуцького поліцеймейстера А. І. де Айсштеттена.

Народна аудиторія використовувалася для мітингів і виступів під час революційних подій 1905 р. Була свідком кривавого побоїща присутніх козаками. На жаль, гарна споруда Народної аудиторії була частково зруйнована під час Великої Вітчизняної війни. Руїни її зберігалися до 60-х років ΧΧ ст.. Зрештою, вони були знесені, і на її місці зведено безлику залізобетонну споруду Кременчуцької швейної фабрики.

А ще був кінотеатр «біофон» у Міському саду. Ось як писала місцева газета [4] від 01.07.1914 р. у розділі оголошень: «Городской сад. Сеансы синематографа на открытом воздухе, каждые три дня новая роскошная программа картин. Ежедневные гулянья при оркестре военной музыки Брянского полка. Начало гуляний 7,5 часов вечера. Цена за вход – 10 коп. Пивной бар».

У Кременчуці діяв цирк у будинку Попандопуло. Щоправда, він не мав постійної трупи, а виступали гастролюючі артисти. З преси тих часів виявляється, що у жовтні 1914 р. було передано в оренду ділянку для цирку К. З. Панкратової. У листопаді 1914 р. зявилася інформація [4]. про початок гастролей у місті цирку А. Чинізеллі. А до того повідомлялося [4] 11 квітня 1913 р., що будинок цирку Попандопуло було здано в оренду трупі цирку Костанді.

У місті в районі Базарної площі діяв зооцирк. На вул. Бульварній був іподром. А ще були: комерційний клуб (на 1914 р.), клуб офіцерського зібрання, клуб прикажчиків та інші заклади. Проте це вже тема іншої роботи.

Автор: Кобзар Валентин Володимирович, пенсіонер, м. Київ

Джерело: “Кременчуцький  край  у  контексті  історії  України” 2013 рiк

ЛІТЕРАТУРА

1. Євселевський Л. І. Кременчуччина у ΧΙΧ – на початку ΧΧ ст. / Л. І. Євселевський. – Кременчук : Кременчуцька міська друкарня, 1996. – 144 с., іл.

2. Лушакова А. Н. Улицами старого Кременчуга / А. Н. Лушакова, Л. И. Евселевский. – Кременчуг : Кременчук, 2001. – 224 с., ил.

3. Литвиненко А. К. Кременчуг финансовый 1571-1941. Очерк социально-экономической и финансово-банковской истории Кременчуга / А. К. Литвиненко, А. Н. Лушакова. – Кременчуг : Кременчук, 1999. – 186 с., ил.

4. Приднепровский голос // газета 1913-1914 рр.

5. Южанин // газета, 1913 р.

6. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1901 р. / Составлен Д. А. Иваненко. – Полтава : Паров. Типогр. Д. Н. Подземского, 1901.– 77 с.

7. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1903 р. / Составлен Д. А. Иваненко. – Полтава : Паров. Типогр. Д. Н. Подземского, 1903. – 77 с.

8. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1907 год. – Полтава : Типо-литография Губернского управления, 1907.

9. Памятная книжка Полтавской губернии на 1913 год. – Полтава : Типо-литография Губернского управления, 1913.

10. Таглина О. Леонид Утёсов / О. Таглина. – Харьков : Фолио, 2009. – 124 с.

11. Лушакова А. Н. Кременчуг. Городской сад / А. Н. Лушакова. – Кременчуг : ЗАТ НТЦ «Информационные системы», 2004. – 108 с., ил.

Exit mobile version