Спасо-Преображенська церква (1893 рік)

Джерело: Полтавські Єпархіальні відомості

Місце розташування та зовнішній вигляд церкви і дзвіниці.

Нинішня церква Преображення Господнього знаходиться в центральній частині міста, на головній Катерининській вулиці, що прямолінійно перетинає все місто із західного боку від соборної церкви до крайніх східних міських передмість. Місцевість, на якій розташована ця церква з іншими церковними будівлями, що на ній знаходяться, являє собою довгастий чотирикутник розміром 58 сажнів у довжину та 25 сажнів у ширину; вся вона обнесена кам’яною огорожею і становить окремий квартал, з усіх боків оточений вулицями. Спочатку це місце належало приватному власнику, генерал-поручику Гелліну *), потім перейшло у казенне відомство, у якого, за клопотанням цивільного губернатора Миклашевського, у 1800 р. куплено на церковні кошти, разом із розташованими на ньому старими дерев’яними будівлями **). Споруджена на цьому місці Спасо-Преображенська церква кам’яна, збудована у візантійському стилі, з одним широким сфероїдальним куполом, з однією позолоченою банею та таким самим на ній хрестом. Ззовні вона видається хрестоподібною, але такого вигляду їй надають навколишні прибудови з трьох боків, а саме: із західного — дзвіниця з папертю, та з південного і північного також паперті, або портики з колонами; насправді головний корпус церкви квадратний і разом із зазначеними прибудовами ближче підходить до форми корабля. З усіх трьох боків на портиках біля вхідних дверей влаштовані тамбури, на південному та північному дерев’яні зі скляними рамами, а на західному кам’яний, з трьома дверима, з яких головна зовнішня, з дубового дерева, вирізняється своєю масивністю та дуже красивим різьбленням. До північної вівтарної сторони примикає окремо прибудована кам’яна паламарня з вогнищем для приготування вогню, необхідного під час богослужіння. Дзвіниця кам’яна три’ярусна, за стилем повністю відповідає будівлі церкви. Усіх дзвонів на ній вісім, з яких найбільший, споруджений на пожертви парафіян у 1860 р., має вагу 202 п. 34 ф. і найменший важить 20 ф. Найдавніший з них виготовлений у 1778 році капітаном Григорієм Келебердяном; має вагу 96 п. 36 ф.

Спасо-Преображенська церква закладена у 1801 році, 26 травня, з дозволу та благословення Преосвященного Віктора, Архієпископа Чернігівського *), а закінчена будівництвом та освячена у 1803 р. 4 вересня, з благословення Преосвященного Сильвестра, Єпископа Переяславського **). Споруджена, як видно з церковних записів ***), коштом парафіян та інших благодійників, старанням протоієрея Феодора Варницького.

Колишня Спасо-Преображенська церква

Колишня церква Преображення Господнього знаходилася на березі річки Дніпра, у місцевості між нинішнім собором і будівлею штабу. Місцевість ця була власне не чим іншим, як фортецею, збудованою у XVII ст., ймовірно Бопланом ****). Вона була оточена земляним валом і ровом, мала вигляд неправильного багатокутника і займала велику територію близько 30 дес. землі. З боку Дніпра, біля самого його берега, знаходилася в цій фортеці невелика цитадель. У цій фортеці було зосереджене все головне населення Кременчука; тут розташовувалися присутствені місця і будинки службовців-чиновників. Тут же знаходилися і дві дерев’яні церкви, одна Успенська, а інша Преображенська, на місці якої влаштована нинішня кам’яна такої ж назви. Нині частина цієї місцевості зайнята величезними будівлями військового штабу та розташованим навпроти них міським сквером, більша ж частина забудована приватними будинками обивателів. Жодних слідів колишньої тут фортеці не залишилося.
Про час побудови цієї церкви збереглися достовірні відомості у виписці, що знаходиться в церковному описі 1824 р., зробленій з напису на олов’яній дошці, знайденій під час знищення цієї церкви. На жаль, самої цієї дошки нині немає, згадана ж виписка свідчить про наступне: «В ім’я Отця і сина і св. Духа. Заснована ця церква на честь і пам’ять Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, за панування Благочестивої, Самодержавної Великої Государині Імператриці Єлизавети Петрівни, Самодержиці Всеросійської, за святительства пана нашого Преосвященнішого Тимофія Щербацького, Архієпископа, Митрополита Київського і Галицького і Малої Росії, року Божого 1750, місяця вересня першого дня».
Безперечно, однак, що й до побудови цієї церкви існувала ще одна, давніша Преображенська церква. Це видно як зі збережених донині в церковному архіві кількох указів та метричних книг, виданих у Кременчуцьку Преображенську церкву на 1741 та наступні роки, так і з передрукованого з «Актів південної та західної Росії» (V, 95—96) в історичному нарисі м. Кременчука п. Ніколайчика, 1891 року, прохання жителів Кременчука, поданого у 1661 році воєводі князю Гр. Гр. Ромодановському про утиски, яких їм завдавали розташованим тоді в Кременчуці Мозирським полком, на якому проханні поміж іншими особами підписався і священник Кременчуцької Спаської церкви Данило Яковлєв *). Жодних інших вказівок на існування такої церкви нам ніде не вдалося знайти.

Внутрішній устрій нинішньої церкви.

Нині існуюча Спасо-Преображенська церква всередині являє собою довгастий чотирикутник з високими масивними стінами та майстерно зведеними над ними склепіннями, що підтримуються чотирма величезних розмірів кам’яними опорами (устоями), з яких дві закриті іконостасами і входять до вівтаря, а дві розташовані посеред церкви. Ці опори, у зв’язку зі згаданими склепіннями, служать водночас опорою круглого кам’яного ліхтаря, що підноситься над центральною частиною церкви, з шістьма величезними вікнами, який замикається вгорі широким овальним куполом. До 1842 року вся церква всередині була пофарбована олійною фарбою блакитного кольору, з живописними зображеннями в куполі Бога Отця і св. Духа, а під куполом між вікнами ліхтаря — Спасителя і вселенських святителів; у зазначеному році, за розпорядженням Преосвященного Гедеона, фарбування та живопис було очищено і всі стіни з куполом вибілено вапном. Під час останнього капітального ремонту церкви у 1888 році в нижній частині стін навколо всієї церкви на один сажень у висоту були зроблені олійною фарбою кронштейни під колір білого мармуру. До згаданого року в західній частині храму існували хори, але в цьому році вони були зняті для збільшення світла в церкві. Перед головним середнім іконостасом на солеї знаходиться чавунна решітка з мідними прикрасами дуже витонченої роботи, пофарбована олійною фарбою жовтого кольору. Такою ж решіткою обнесені й обидва кліроси. Ці решітки були влаштовані за церковний кошт у 1877 році і коштували до тисячі рублів. Підлога у всій церкві вимощена кам’яними плитами. У двох місцях — за кліросами — під підлогою знаходяться склепи невеликих розмірів, не більше сажня завширшки та вглиб, добре поштукатурені та вибілені; відкритого входу до них немає, а щоб проникнути всередину, потрібно знімати плити підлоги над кожним з обох підземель. Для якого саме призначення і коли були влаштовані ці підземні приміщення — невідомо; у церковних записах ніде про них не згадується і жодних усних переказів про них не знайдено; чистота та білизна їхніх стін і підлоги змушують думати, що в них ніколи нічого не зберігалося, як не зберігається і нині. — При вході до церкви із західного боку, праворуч і ліворуч, під нижніми склепіннями дзвіниці знаходяться комори, в яких зберігаються запасні свічки та деякі інші церковні речі. З 1880 року церква в зимовий час опалюється чотирма ультрамарковими печами, встановленими в зазначеному році за церковний кошт. У різних місцях у церкві влаштовані вентилятори для очищення та вирівнювання повітря. Головних дверей, що ведуть всередину церкви, три, всі вони досить широкі і відчиняються зсередини на паперть. Всього вікон у церкві 32, всі з подвійними рамами і дають церкві рясне світло. Простір храму з вівтарем у довжину 14 саж. 2 ар., у ширину 11 сажнів.

Іконостаси.

Головний престол середньої частини храму влаштований і освячений на честь Преображення Господнього, інший, у правому приділі, в ім’я Казанської ікони Божої Матері, і третій у лівому приділі — в пам’ять Різдва Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Іконостаси в усіх трьох частинах храму дерев’яні, суцільно позолочені, всі одного й того самого малюнка, багатої та витонченої різьбленої роботи в Римсько-Візантійському стилі. Влаштовані у 1866 році почасти на пожертви парафіян, почасти на церковні кошти, і коштують 12 тис. руб.
Середній іконостас у поперечнику складається з п’яти частин, симетрично розташованих у формі ламаної лінії, з яких головна середня частина — двоярусна, дві прилеглі до неї по обидва боки — триярусні та дві крайні — двоярусні. У середній частині над першим ярусом відкривається величезний овальний проріз, з верхньої дуги якого всередину вівтаря простягається над престолом величний куполоподібний дерев’яний навіс (сень) дуже красивої дрібної ажурної роботи, що підтримується у вівтарі чотирма позолоченими коринфськими колонами з такими ж капітелями на них. Між першим і другим ярусами знаходиться масивний розкішного різьблення карниз, що проходить посередині всіх частин іконостаса і підтримується шістьма позолоченими колонами, закріпленими внизу на позолочених тумбах. Верхній ярус над прорізом прикрашений різними різьбленими орнаментами і рядом невеликих ікон дванадесятих свят у срібних ризах; на самому верху знаходиться величезне дерев’яне позолочене сяйво круглої форми, що служить величною рамою для ікони Преображення Господнього, прикрашеної багатою срібною ризою. Усі інші частини головного іконостаса загалом гармонійно відповідають цілому як за художністю малюнка, так і за багатством та тонкістю різьблення. Царські врата в ньому дерев’яні, позолочені, такої ж витонченої різьбленої роботи. У них п’ять ікон у срібних ризах: посередині — Благовіщення Пресв. Богородиці та по боках — св. євангелістів. По обидва боки біля царських врат розміщуються дві малі фініфтові (емалеві) ікони для цілування священнослужителями, овальної форми, у сріблопозолочених рамах, вельми старовинної роботи. Усі інші ікони в цьому іконостасі, числом 38, прикрашені срібними і здебільшого позолоченними ризами. Найбільш визначні з них такі:
а) Намісна ікона Спасителя, хорошого грецького письма (живопису), у срібній позолоченій ризі, з таким самим вінцем на лику Спасителя, прикрашеним різнокольоровим камінням. По обидва боки вінця — дві фініфті з написом імені Ісуса Христа. Вага ризи — 18 ф. 48 зол.
б) Намісна ікона Божої Матері такого ж письма і в такій же ризі, з трьома фініфтями та вінцем, прикрашеним великим різнокольоровим камінням. Вага ризи — 20 ф. 18 зол.
Ризи на цих іконах виготовлені купцем Миколою Третьяковим у 1825 році. В обох ікон у міцних мідних рамах вставлено багате дзеркальне цільне скло.
в) Храмова ікона Преображення Господнього, у срібній позолоченій ризі, з фініфтями та сріблопозолоченим вінцем на лику Спасителя, усипаним білими стразами. Вага у сріблі 16 ф. Риза виготовлена на пожертви парафіян у 1836 році і коштує 3200 р. асигнаціями *).
г) Ікона Святителя Христового Миколая, у срібній позолоченій ризі, чудово витонченого карбування зі сріблопозолоченим вінцем на лику Святителя, багато прикрашеним великим різнокольоровим камінням, яким також осипаний і жезл у руці Святителя. Вага у сріблі 22 ф. 24 зол. Риза виготовлена на пожертви парафіян у 1893 році і коштувала 3703 руб. асигнаціями (1058 руб. 25 коп. сріблом) **).
д) Ікона Стрітення Господнього, високохудожнього письма, у срібній позолоченій ризі, також вельми чудової за красою та майстерністю карбування, з двома фініфтями. Вага у сріблі 20 ф. 30 зол. Риза виготовлена купцем Михайлом Ряхіним у 1832 році.
е) Ікона Успіння Божої Матері, такої ж художньої живописної роботи, у багатій сріблопозолоченій ризі, з фініфтями. Вага у сріблі 18 ф.
) Відвідувальна книга, видана Кременчуцьким Духовним Правлінням у 1825 році.
() «Прохальна книга», видана Кременчуцьким Духовним Правлінням у 1837 році, з якої, між іншим, видно, що вся вищевказана сума зібрана протягом чотирьох місяців і що пожертви приносилися щедро, з вірою та старанністю, рідкісними в наш час. Так, багато хто підписувався на 100, на 200 і на 300 р. асигнаціями, не відкриваючи своїх імен; один із парафіян, записавши 1000 р. асигнаціями, також замість свого імені написав тільки: «Богові відомий».
30 зол. Риза виготовлена тим же купцем Ряхіним у 1862 році.
ж) Ікона св. Апостолів: Петра, Іоанна та Павла у срібній ризі, з такими ж позолоченими трьома вінцями та трьома фініфтями. Срібла в ризі 17 фунтів 81 золотник.
з) Ікона св. Апостолів: Якова, Симона Зилота та Матвія, у срібній ризі, з трьома сріблопозолоченими вінцями та фініфтями. Срібла в ризі 17 фунтів 63 золотники.
Бічні іконостаси загалом відповідають стилю середнього іконостаса, відрізняючись від останнього переважно зменшеними розмірами та меншим числом ікон, що в них знаходяться. В іконостасі приділу Казанської Божої Матері всього 18 ікон, з яких 6 у срібних окладах. Найбільш визначні з них:
а) Намісна ікона Спасителя, вельми хорошого, старовинного грецького письма (живопису). Фон ікони покритий срібною шатою художнього карбування, зі срібним вінцем та двома фініфтями; саме ж живописне зображення Спасителя у повний зріст залишається відкритим. Вага срібла в шаті з вінцем — 5 ф. 55 з.
б) Намісна ікона Божої Матері, такого ж письма і в такій же срібній шаті, вага якої — 5 фунтів 51 зол.
Шати на обох іконах виготовлені купцем Іваном Приваловим, ймовірно на початку 50-х років поточного століття (XIX ст.).
в) Храмова ікона Казанської Божої Матері, у срібній позолоченій ризі, з таким самим вінцем та трьома стразовими зірками на головному покрові Божої Матері. Як за розміром, так і за письмом і оздобленням ризи ця ікона є точною копією справжньої чудотворної ікони Божої Матері тієї ж назви, що знаходиться в С.-Петербурзькому Казанському соборі. Вага срібла в ній 6 ф. 55 зол.
г) Ікона Смоленської Божої Матері із зображенням у верхній її частині Стрітення Господнього, у срібній позолоченій ризі, що має вагу 6 фунт. 3 зол. Риза виготовлена харківським міщанином Є. Ставицьким у 1864 році.
д) Ікона св. великомученика Іоанна Воїна на північних дверях іконостаса, у срібній позолоченій ризі, чудового живопису та розкішного старовинного карбування. Вага срібла 4 ф. 29 зол.
В іконостасі приділу св. Іоанна Предтечі всього 20 ікон, з яких 8 у срібних ризах. Визначні з них:
а) Намісна ікона Спасителя, у срібній ризі зі сріблопозолоченим вінцем та двома фініфтями. Вага ризи — 5 ф. 23 зол.
б) Намісна ікона Божої Матері в такій же ризі з таким же вінцем та фініфтями. Вага ризи — 5 фунт. 2 зол.
в) Храмова ікона Різдва св. Іоанна Предтечі, у срібній ризі, зі сріблопозолоченими вінцями та двома фініфтями. Вага ризи — 5 ф. 13 зол.
г) Ікона Трьох Святителів у срібній ризі зі сріблопозолоченими вінцями на ликах Святителів та фініфтями. Вага ризи — 4 ф. 38 1/2 зол.

Вівтарі та престоли.

Усі три вівтарі займають собою один рівний відкритий простір і відокремлюються один від одного лише до половини опорами (устоями), що підтримують східну частину вершини храму, та двома печами, що примикають до опор. Весь вівтарний простір вирізняється особливим багатством світла завдяки 13-ти вікнам, розташованим тут, як і в середній частині храму, у два яруси. Над головним престолом знаходиться шатровий дерев’яний навіс (сень) витонченої ажурної роботи, повністю позолочений, що підтримується чотирма дерев’яними позолоченими колонами. Головний престол звичайної середньої величини. На ньому антимінс з шовкової матерії палевого кольору, виданий 19 червня 1892 року Преосвященним Іларіоном, Єпископом Полтавським і Переяславським. За престолом розміщується ікона Преображення Господнього у багатій сріблопозолоченій ризі та дерев’яній позолоченій рамі, з держаком (древком) для носіння під час хресних ходів, вставленим в особливо влаштовану дерев’яну тумбу; по боках цієї ікони в тій же тумбі вставлені дві мідні позолочені рипіди із зображенням на них херувимів. Горішнє місце піднесене на одну сходинку від вівтарної підлоги; на ньому дерев’яний позолочений іконостас із трьома великими іконами без риз, зі сріблопозолоченими вінцями: посередині — Таємна Вечеря, а по боках — Божа Матір та Іоанн Предтеча. У приділі Казанської Божої Матері престол дещо менших розмірів, ніж у головному приділі. На ньому антимінс шовковий світло-жовтого кольору, виданий 26 вересня 1884 року Преосвященним Іларіоном. За престолом, як і в середньому вівтарі, розміщується храмова ікона з держаком, прикрашена багатою сріблопозолоченою ризою та чудового живопису. Риза пожертвувана у 1854 р. дружиною колезького асесора Юлітою Соколовською. Особливого горішнього місця у цьому вівтарі немає, оскільки східна частина стіни навпроти престолу зайнята вікном, у верхній частині якого знаходиться лише одна ікона Спасителя у сріблопозолоченій ризі та дерев’яній позолоченій рамі, під склом. — У приділі Іоанна Предтечі престол таких самих розмірів, як і в приділі Казанському. На ньому антимінс шовковий блакитного кольору, виданий 20 серпня 1885 року Преосвященним Іларіоном. За престолом — ікона св. Іоанна Предтечі у срібній ризі та дерев’яній позолоченій рамі, з держаком. Вага срібла в ризі — 2 ф. 65 зол. На горішньому місці ікона Христа Спасителя у срібній ризі, невеликих розмірів. В усіх трьох вівтарях жертовники дерев’яні, повністю позолочені, з такими ж різьбленими прикрасами зверху кожного з них; за формою та розмірами всі вони однакові і загалом відповідають стилю іконостасів. Серед понад двадцяти ікон, що знаходяться у вівтарях, визначними є: 1) Ікона Преображення Господнього, що виноситься на середину церкви на величання та для цілування виключно лише в день храмового свята, у масивній, дорогій, сріблопозолоченій ризі, на якій особливо виділяється витонченим художнім оздобленням одяг Спасителя, зроблений з матового срібла високої проби у вигляді сітки. Вага срібла в ризі — 3 ф. 39 зол. 2) Ікона Воскресіння Христового у срібній позолоченій ризі, також виносна, що кладеться на аналой посеред церкви у пасхальну седмицю. У ній срібла 2 ф. 32 зол. Пожертвувана в 1839 році дружиною чиновника Юлітою Соколовською.

Кіоти та ікони, що в них знаходяться.

Усіх великих кіотів у церкві 12. Визначні з них: 1) кіот у Казанському приділі, з іконою Божої Матері Козельщанської, дерев’яний, повністю позолочений, красивого малюнка, з двома витонченими колонами, зробленими у вигляді спіралі; влаштований у 1884 році за кошти церкви. Ікона, що в ньому розміщена, за розміром та письмом (живописом) у срібній ризі є точною копією справжнього чудотворного образу Козельщанської Божої Матері. Крім звичайної, дерев’яної позолоченої рами, ця ікона має ще й іншу раму — сріблопозолочену та емальовану, багатої художньої роботи. Вага ризи з рамою — 4 ф. 82 зол. Виготовлена у 1883 році на замовлення в Москві, в майстерні Постнікова, якому сплачено за роботу всього 300 руб. сріблом, пожертвуваних купцем Іваном Фатєєвим.
Кіот у приділі св. Іоанна Предтечі, такої ж роботи і такого ж малюнка, як і вищеописаний кіот ікони Божої Матері Козельщанської. У ньому ікона св. великомученика і цілителя Пантелеймона, написана на дереві на св. Афонській Горі, звідки придбана і принесена в дар цій церкві дружиною чиновника Надією Чаговцовою у 1875 році. Ікона ця вельми шанована парафіянами цього храму.
Більшість інших кіотів розташована об’єднаними групами навколо опор (устоїв), що знаходяться посеред храму; всі вони дерев’яні позолочені, простої роботи. З ікон, що знаходяться в деяких інших кіотах, визначними є:
У кіоті біля правої арки — великих розмірів поясна ікона Спасителя, зі сувоєм у руці, написана на полотні, хорошого грецького письма. На сувої слова: «Мир мій даю вам, мир мій залишаю вам, любіть один одного, як і Я возлюбив Вас». Зображення Спасителя без ризи, фон же ікони покритий сріблопозолоченою шатою, з таким самим вінцем на голові Спасителя, прикрашеним різнокольоровим камінням. Вага срібла в ризі — 6 фун. 26 зол. Внизу ікони на срібній позолоченій дошці знаходиться напис, що надає цій іконі в очах багатьох особливого значення: це не що інше, як відомий твір непевного походження «Опис зовнішнього вигляду Христа Спасителя», нібито знайдений у якихось римських літописах, — що починається так: «У теперішній час з’явився у нас і тепер ще жива людина вельми доброчесна, на ім’я Ісус Христос» тощо. Ікона ця принесена в дар церкві в 1862 році колишнім церковним старостою купцем Василем Киктенком та його помічником Корнілієм Стефановичем, а шата влаштована в 1876 році міщанкою Євдокією Компанейцевою.
Поблизу тієї ж арки, поруч з ікони Козельщанської Божої Матері, знаходиться великої величини ікона в рамі з горіхового дерева, що зображує стражденного Спасителя, чудової художньої живописної роботи, покрита багатою срібною ризою вельми витонченої роботи. Вага срібла в ризі — 6 фун. 71 зол. Пожертвувана в 1884 році вдовою дворянина Марфою Налій.
Неподалік від цієї ікони знаходиться кіот простої роботи, великих розмірів, у якому містяться 18 різних ікон, без рам, у срібних та сріблопозолочених ризах, у різний час пожертвуваних парафіянами. З них визначними є:
Ікона Воскресіння Христового вгорі кіота, у дерев’яній різьбленій позолоченій рамі круглої форми, у срібній ризі, зі сріблопозолоченими вінцями та двома фініфтями. Вага срібла в ризі — 7 ф. 42 зол.
Ікона Знамення Божої Матері, з ликами Пророків, у срібній ризі, зі сріблопозолоченими вінцями. Вага в ризі — 5 фунт. 7 зол. Пожертвувана купцем Миколою Третьяковим, невідомо якого року.
Ікона Святителя Миколая, вельми давня, у срібній позолоченій ризі, з таким самим вінцем, прикрашеним трьома стразовими зірками. Вага срібла в ризі — 1 ф. 20 зол. Пожертвувана тим же купцем Третьяковим.
Ікона Божої Матері «Єрусалимської», у срібній ризі з двома сріблопозолоченими вінцями. Вага в ризі — 4 ф. 92 1/2 зол. Риза виготовлена в 1807 р. купцем Омеляном Харчецьким.
З ікон, що знаходяться в кіотах і рамах з лівого боку, можна згадати наступні:
У кіоті біля лівої опори (устоя), посеред церкви, ікона св. Великомучениці Варвари, великих розмірів, чудового живопису, у мідній посрібленій ризі витонченого карбування.
Ікона Хрещення Господнього, зверху кіота, розташованого за лівим кліросом, у дерев’яній позолоченій рамі овальної форми, у срібній ризі, зі сріблопозолоченими вінцями. Вага срібла в ризі — 7 ф. — У тому ж кіоті міститься ще 18 невеликих срібних та сріблопозолочених ікон — без рам; з них найбільш визначні:
Ікона Спасителя, що сидить на престолі, з тими, хто стоїть перед Ним: Богоматір’ю, Предтечею, преподобними Сергієм, Варлаамом та іншими святими, у срібній ризі, вага якої — 6 фунт. 78 зол. Пожертвувана кременчуцьким купецтвом у 1851 році.
Ікона святителя Митрофана, у срібній ризі. На святителі наперсний хрест, прикрашений стразами, і панагія, осипана бірюзою. Вага ризи — 65 зол. Пожертвувана у 1837 році роменським купцем Соколовим.
Ікона Охтирської Божої Матері, у срібній позолоченій ризі. Одяг Богоматері виконаний у вигляді сітки з матового срібла, високохудожньої роботи. Вага ризи — 1 ф. 4 зол. Пожертвувана у 1836 році спадкоємцями колезького радника Федора Кисельова.
Ікона св. Іоанна Предтечі, символічного змісту, вельми старовинного письма (живопису): Предтеча зображений таким, що тримає в одній руці сувій, а в іншій — чашу з немовлям (отроком) у ній, що, безперечно, позначає Христа Спасителя. Риза на іконі срібна, зі сріблопозолоченими вінцями; вага її — 3 ф. 6 зол.
Ікона Божої Матері Святотроїцької Іллінської, що знаходиться в окремому невеликому дерев’яному кіоті з правого боку лівого притвору, за кліросом, у срібній ризі, зі сріблопозолоченими коронами та вінцями на ликах Спасителя і Богоматері. Вага срібла — 7 ф. 11 зол.
Ікона Божої Матері зі сплячим на Її руках Богомладенцем, що знаходиться за лівим кліросом з лівого боку, у срібній ризі, зі сріблопозолоченим вінцем. Вага срібла в ризі — 2 ф. 42 зол. Пожертвувана вдовою титулярного радника Дарією Нікітіною, невідомо якого року.
До числа визначних ікон можна віднести два малі сріблопозолочені образки-складні, що зберігаються у вівтарі разом зі свящ. богослужбовими сосудами. Визначні вони як загалом вельми красивим та майстерним оздобленням, так і особливо художнім мініатюрним живописом у суто грецькому стилі. На першому з них на середній лицьовій стороні — зображення Господа Вседержителя, що сидить на престолі, з тими, хто стоїть перед Ним: Богоматір’ю та Предтечею, а на звороті — св. великомученика Георгія Побідоносця; на бічних стулках викарбувані: з одного боку — Розп’яття, з іншого — Іоанн Предтеча. В іншому складні на середній дошці з лицьового боку — живописна мініатюра Успіння Божої Матері, а на звороті — святителів: Миколая Мірлікійського Чудотворця та Дмитрія Ростовського; на бічних стулках викарбувані: з одного боку — Розп’яття, а з іншого — св. великомученик Георгій, Іоанн Воїн та Петро, патріарх Олександрійський. Вага срібла в обох складнях — 68 зол. Пожертвувані у 1824 році спадкоємцями капітана Капукарані.

Панікадила, лампади та підсвічники.

Усіх панікадил шість, з яких особливо вирізняється за чудовим малюнком і прекрасним оздобленням величезного розміру панікадило, що висить посеред церкви перед головним іконостасом, з білої міді, густо посріблене, на 32 свічки. Придбане за церковні кошти у 1875 році.
Привертає до себе увагу також невелике бронзове панікадило з кришталевими підвісками, витонченої новітньої роботи, що висить у головному вівтарі за престолом, на 12 свічок. Пожертвуване у 1879 році купцем Павлом Добровольським.
Лампад, що висять перед іконами в різних місцях церкви, 43, з яких половина срібних і почасти позолочених, різної величини та цінності.
Підсвічників великих мідних посріблених 42, з яких визначні два величезних розмірів семисвічники, що знаходяться в середньому вівтарі, — один поблизу престолу, а інший на горішньому місці. У першому містяться сім дорогих порцелянових (фарфорових) ставників, витончено розфарбованих і місцями позолочених. Такі ж ставники, числом шість, є і в підсвічниках, що стоять перед намісними та іншими іконами. Усі вони пожертвувані в 1887 році капітаном Доримідонтом Остовським, який заплатив за них близько 200 руб. Семисвічник, що стоїть на горішньому місці, з білої міді, густо посріблений, вирізняється розкішним оздобленням з безліччю красивих кованих орнаментів та інкрустацій; придбаний за церковні кошти у 1873 році.
Крім того, слід згадати про ручний пасхальний трисвічник. Трисвічник цей срібний позолочений, вельми майстерної та красивої роботи, з окремими фігурами Гробу Господнього та Христа Спасителя, що воскресає з гробу. Вага срібла в ньому 88 3/8 зол. Придбаний у 1881 році за церковні кошти — за 50 руб.

Напрестольні євангелія та хрести.

Усіх євангелій 11; визначні з них наступні:
Євангеліє «в лист» (великого формату), московського друку, 1701 р., у багатому, з обох боків і на корінці, срібному позолоченому окладі, з такими ж литими чотирма ніжками (подножками) і двома бляхами-застібками. На лицьовій стороні — п’ять великих емалевих (фініфтових) овалів з живописними зображеннями: на середньому — Казанської Божої Матері, а на чотирьох кутових — Євангелістів. Зворотна дошка, так само як і оклад корінця, помережані розкішними фресками та рельєфами постатей у повний зріст: св. мученика Терентія, св. Василія Великого та св. мучениці Анастасії. Вага срібла в окладі — 6 фунт. 53 зол. Оклад виготовлений на кошти колишнього старости цієї церкви Миколи Успенського та дружини унтер-офіцера Анастасії Савельєвої з її онуком Василем Лебединським у 1836 році.
Євангеліє «в лист», московського друку, 1791 р., у масивному суцільному срібному позолоченому окладі, з такими ж литими чотирма ніжками і двома бляхами-застібками. На лицьовій дошці — п’ять емалевих овалів з живописними зображеннями: на середньому — Воскресіння Христового, а на чотирьох кутових — євангелістів. Емалі богато обрамлені білими великими стразовими бордюрами з такими ж коронами. Зворотна дошка та корінець прикрашені витонченими кованими фресками та зображеннями постатей у повний зріст: посередині — Божої Матері з Предвічним Немовлям, а внизу — Мойсея біля неопалимої купини. Вага срібла в цьому євангелії — 7 ф. 87 зол.
Євангеліє «в лист», московського друку, 1753 р., під оксамитом (бархатом) малинового кольору, зі срібними позолоченими бляхами на лицьовій дошці та на корінці, з карбованими зображеннями: на середньому — Розп’яття, а на кутах — євангелістів. Вага срібла в окладі — 4 ф. 80 зол.
Євангеліє «у пів-аркуш», московського друку, 1846 року, із додаванням у кінці окремо надрукованих євангельських читань на дні страсної седмиці, — під оксамитом (бархатом) темно-малинового кольору зі срібними строкато-позолоченими бляхами з обох боків, зі срібними ніжками та такими ж застібками. Вага срібла в ньому 2 ф. 29 зол.
Євангеліє «у пів-аркуш», київського друку, 1746 р., під малиновим оксамитом, у срібному строкато-позолоченому окладі, вага якого 2 ф. 80 зол.
Хрестів напрестольних 12. Визначні з них:
Хрест срібний позолочений, з таким самим п’єдесталом, прикрашений майстерним різьбленням, різнокольоровими стразами та емалями (фініфтями), із зображенням на них страстей Христових. Вага в ньому 4 фунти 9 золотників.
Такий же хрест із п’єдесталом. Вага срібла 4 ф. 13 зол.
Хрест восьмиконечний, срібний позолочений, близько трьох чвертей [аршина] заввишки, зі сріблопозолоченим п’єдесталом, з невеликим посередині литим рельєфом розп’ятого Спасителя і місцями з дрібним різьбленням. Вага 3 ф. 21 зол.
Хрест кипарисового дерева, оправлений у строкато-позолочене срібло, з таким самим п’єдесталом, вельми давній. З обох боків на кипарисових тонких пластинах, підкладених слюдою, — мініатюрні різьблені зображення: з одного боку дванадесятих свят Господських, а з іншого — таких самих свят Богородичних, надзвичайно тонкої, витонченої та чіткої роботи. Вага срібла в ньому 1 ф. 56 зол.
Невеликий срібний хрест, у вигляді наперсного, що не має особливого призначення, в якому містяться часточки св. мощей: Священномученика Фоки, преподобних Печерських: Євстратія, Павла Послушного та Пимена Багатохворобливого, а також частина Гробу Господнього та частина гробу св. Великомучениці Варвари. Хрест цей пожертвуваний у 1888 р. дворянкою дівицею Олімпіадою Пленецькою.

Священні сосуди: чаші, дарохранильниці та дароносиці.

Чаш із приладдям — 6. Визначні з них:
Чаша вельми великих розмірів, що використовується виключно лише у Великий піст, при особливо великому скупченні людей, які говіють; старовинної розкішної роботи, срібна позолочена, осипана перлами та прикрашена вісьмома фініфтями (емалями) із зображеннями на них страстей Христових. Вага її — 5 ф. 20 зол. Приналежні до цієї чаші: дискос, звіздиця та лжиця (ложечка), відповідного до чаші розміру, також срібні позолочені та такої ж багатої старовинної роботи.
Чаша срібна позолочена, обкладена у верхній частині витонченою сіткою з матового срібла, прикрашена стразами та фініфтями із зображеннями страстей Христових, досить масивна, старовинної роботи. У ній ваги 5 ф. 36 зол. Усе приладдя до неї також позолочене.
Чаша срібна позолочена, новітньої роботи, з вельми витонченим карбуванням, осипана білими стразами, з фініфтями. У ній ваги 2 фун. 93 зол. Чаша ця з відповідним приладдям пожертвувана дружиною підполковника Надією Воєводською у 1844 році.

Дарохранительниць дві, з яких одна знаходиться на середньому престолі, а інша на престолі в приділі Казанської Божої Матері; обидві срібні позолочені. Перша з них близько аршина заввишки, вельми цінна, розкішного оздоблення, — має вигляд піраміди, на кшталт дзвіниці, у три яруси, з витонченим угорі конусом, увінчаним литим зображенням Воскресіння Христового в сіянні. Нижній ярус із глухими стінками, зовні прикрашеними чудовим карбуванням, багатими накладними фресками та великими фініфтями із зображенням страстей Христових, обкладеними навколо великими білими стразами. По кутах у цьому ярусі чотири литі барельєфи, що зображують чотирьох євангелістів. Тут знаходиться ковчег для ранішосвячених св. агнців. Два верхніх яруси наскрізні, відокремлюються один від одного витонченим широким карнизом і литими колонками, яких по чотири в кожному ярусі; біля кожної з колонок стоїть лите зображення ангела з рипідою. У глибині середнього ярусу — гріб Спасителя і біля гробу група жінок-мироносиць. Над гробом опускається з верхньої дошки цього ярусу на тонкому дроті лите зображення голуба з розпростертими крилами, що легко приходить у рух при найменшому коливанні повітря поблизу. Вага срібла в цій дарохранительниці 11 ф. 46 зол.

Інша дарохранительниця вельми давня і за простотою та невигадливістю своєї форми та роботи, представляє цілковитий контраст із першою. Вона срібна, строкато-позолочена, має також вигляд дзвіниці у три яруси, з глухими та гладкими з усіх боків стінками, без жодних прикрас, з ледь помітними на стінках різьбленими зображеннями страстей Христових, грубої роботи. Над верхнім ярусом — простої конусоподібної форми вежа, увінчана литим зображенням Воскресіння Христового в сіянні. У нижньому ярусі знаходиться великий висувний ковчег для зберігання св. дарів. Крім того, у верхньому та середньому ярусах є ще два, особливого влаштування, приміщення у вигляді дрібних круглих заглиблень або чашечок, з яких одна знаходиться на поверхні першого ярусу під згаданою вежею, що знімається з цього місця і служить таким чином кришкою для цієї чашечки. Інша така ж чашечка знаходиться в середньому ярусі, у висувній, наглухо з усіх боків закритій шухляді. З давніх часів ці чашечки залишаються порожніми; влаштовані ж вони, цілком ймовірно, не для чого іншого, як для зберігання запасних дарів, які, можливо, колись раніше зберігалися в них, у той час як нижня шухляда, в якій нині знаходяться запасні дари, судячи з її достатньої місткості, ймовірно служила ковчегом для ранішосвячених св. агнців. Вага срібла в цій дарохранительниці — 4 ф. 6 зол.

Дароносиць чотири, з яких одна срібна, дві срібні позолочені та одна мідна. Перша і найбільша за розміром — звичайної форми, у вигляді чотирикутної скриньки з півовальним і дещо загостреним верхом та верхньою дошкою, що відкривається; вагою 1 ф. 12 зол. Друга меншого розміру такої ж форми, має вагу 73 зол. Пожертвувана вдовою титулярного радника Дарією Нікітіною у 1846 році. Третя дуже мала, такої ж форми, важить 42 зол. Остання має форму хреста, теж вельми малих розмірів, з приладдям як для причастя хворих, так і для хрещення; але все це приладдя настільки мініатюрне, що немає жодної можливості використовувати його в обох випадках, тому ця дароносиця і залишається без використання.

Кадильниці та блюда.

Кадильниць чотири, всі срібні; одна з них, красивіша і цінніша за інші, пожертвована дияконом Амвросієм Грудницьким у 1838 році. У ній ваги 1 фунт 17 зол. З-поміж кількох блюд різної величини, цінності та призначення, визначними є:

1. Блюдо всеношне, срібне, простої роботи, з двома срібними підсвічниками та такими ж трьома сосудами для пшениці, вина та єлею. У ньому ваги 9 ф. 50 зол.
2. Блюдо, що не має особливого призначення, срібне, з чотирма срібними ніжками (подножками), у якому ваги 2 ф. 61 зол.

Церковна ризниця.

Ризниця цієї церкви не бідна; усіх риз, придатних для використання, з приладдям, враховуючи також і дияконські стихарі, на даний час є близько сорока, з яких, втім, більша частина або вже досить старі за часом, або зношені від частого вжитку. Є кілька риз із дуже гарної та коштовної парчі; так одна стара фелонь, із важкої срібної позолоченої парчі, з темно-зеленими шовковими квітами, оцінена, згідно з описом 1826 року, у 1000 руб. асигнаціями. Особливо визначних за давниною риз немає.

Богослужбові книги:

Серед богослужбових книг особливо визначних за давністю або рідкісних у будь-якому іншому відношенні немає. Найдавніші з них належать до кінця першої половини минулого століття (XVIII ст.), але й таких мало; виданих же у другій половині та наприкінці згаданого століття досить багато. З-поміж тих та інших можна згадати наступні:

а) Служебник, у чверть аркуша, московського друку, 1736 року;
б) Служебник, у піваркуша, київського друку, 1795 року;
в) Служебник, у піваркуша, київського друку, 1746 року;
г) Устав, у піваркуша, московського друку, 1769 року;
д) Мінея святкова, у піваркуша, московського друку, 1759 року;
е) Мінея місячна, у піваркуша, московського друку, 1766 року;
ж) Мінея загальна, у піваркуша, московського друку, 1790 року;
з) Октоїх-Шестоднев, у піваркуша, московського друку, 1762 року;
и) Октоїх, у піваркуша, московського друку, 1772 року;
і) Тріодь пісна, у піваркуша, московського друку, 1743 року;
к) Тріодь пісна, у піваркуша, київського друку, 1761 року;
л) Тріодь цвітна, у піваркуша, київського друку, 1747 року;

м) Тріодь цвітна, у піваркуша, київського друку, 1765 року;
н) Ірмологій нотний, у 2 томах, у чверть аркуша, московського друку, 1772 року;
о) Требник, у чверть аркуша, київського друку, 1775 року;
п) Псалтир, із тлумаченням на полях, у піваркуша, київського друку, 1755 року;
р) Псалтир із послідуванням, у піваркуша, чернігівського друку, 1763 року;
с) Апостол, у піваркуша, київського друку, 1768 р.

Бібліотека.

Початок бібліотеки, що належить цій церкві, було покладено наприкінці двадцятих років поточного століття (XIX ст.). У 1828 році в ній налічувалося всього 30 книг. З тих пір бібліотека поступово, хоча спочатку і дуже повільно, поповнювалася новими книгами. Більш жваве та значне поповнення книг почалося тільки з 1878 року. На даний час бібліотека цієї церкви загалом досить достатня як за кількістю, так і за різноманітністю книг, серед яких знаходяться різні капітальні праці з догматики, морального богослов’я, канонічного права, пастирського богослов’я, літургіки, історії церкви, щодо розколу тощо. Загальна кількість книг у бібліотеці на даний час сягає понад 700 томів і 260 назв. Усі книги в гарній палітурці, перенумеровані та внесені, крім загального церковного опису, до окремого каталогу, що зберігається в одній із двох бібліотечних шаф, які знаходяться у вівтарі.

З давніших видань минулого століття (XVIII ст.) визначними є наступні:

1. Симфонія або згода на книгу Псалмів, 1727 року;
2. Православне сповідання віри — 1743 року;
3. Повчання св. Кирила Єрусалимського, 1754 року;
4. Євангеліє грецькою мовою, 1776 року;
5. Євангеліє слов’янською мовою, 1775 року;
6. Творіння Амвросія Медіоланського слов’янською мовою, 1788 року;
7. Бесіди св. Іоанна Златоустого на Євангеліє від Матвія, слов’янською мовою, 1798 року;
8. Правила св. Апостолів, вселенських і помісних соборів та св. отців, 1798 року;
9. Пращиця проти питань розкольників, 1762 року;
10. Про церкву та Таїнства, проти розкольників, 1793 року.

Є багато різних творів за Святим Письмом та святоотцівських творінь пізніших видань як слов’янською, так і російською мовами. Так, є 15 книг творінь Іоанна Златоустого, кілька книг творінь Василія Великого, Григорія Богослова, Блаженного Августина, повні пізніші видання творінь святителів Димитрія Ростовського та Тихона Задонського, по 5 томів кожне, слов’янською мовою та ін.

З творів знаменитих російських святителів пізнішого часу є, між іншим, наступні: слова та промови (не всі) Філарета, Митрополита Московського, твори Філарета, Архієпископа Чернігівського, повне зібрання творів Іннокентія, Архієпископа Херсонського, в 11 томах, майже всі твори Макарія, Митрополита Московського, кілька слів та повчань Іоанна, Єпископа Смоленського, тлумачне Євангеліє Михайла, Єпископа Тверського та ін.

Значну кількість книг бібліотеки складають періодичні духовні видання за різні роки, починаючи з 1833 року, — як-от: «Духовная Бесѣда», «Христіанское Чтеніе», «Воскресное Чтеніе», «Православное Обозрѣніе», «Православный Собесѣдникъ», «Странникъ», «Церковный Вѣстникъ», «Руководство для сельскихъ пастырей», «Душеполезное Чтеніе», «Пастырскій Собесѣдникъ», «Вѣра и Разумъ», «Русскій Паломникъ», «Полтавскія Епархіальныя Вѣдомости», «Церковныя Вѣдомости» та ін. На жаль, не всі з цих журналів виписувалися щорічно, тому багатьох із них за деякі роки бракує, інші ж є всього за один або два роки.

Бібліотекою поки що користуються лише члени причту, хоча іноді трапляється видавати різні книги й деяким із парафіян, любителям духовного читання; але таких любителів, особливо з осіб місцевої інтелігенції, на жаль, дуже мало, для простого ж народу в бібліотеці мало цілком придатного, доступного йому матеріалу. Але цей недолік по можливості усувається купівлею та продажем народу особливих спеціально-народних книжок, брошур і листків, які завжди є в достатній кількості в церковній свічковій лавці, а іноді роздаються народу в церкві даром.

Архів.

Архів не містить у собі нічого особливо визначного; він увесь складається переважно зі звичайних письмових актів, книг і документів, з яких небагато належать до половини минулого століття (XVIII ст.) і не всі збереглися в цілості. Найдавнішими виявляються метричні книги, що починаються з 1741 року, та укази з 1745 року; далі йдуть сповідні відомості з 1781 р., обшукові книги (передшлюбні описи) з 1803 р., прибутково-видаткові книги з 1820 року, церковні описи з 1824 р. та клірові відомості з 1833 року.

Будівлі, що знаходяться у церковній огорожі.

По кутах церковної огорожі, з боку Катерининської вулиці, знаходяться два невеликі кам’яні будинки з господарськими будівлями (службами), на п’ять кімнат кожен. В одному з них, що розташований на південно-східному боці огорожі, у колишні часи містилося Духовне Правління, після ліквідації якого, у п’ятдесятих роках поточного століття (XIX ст.), у цьому будинку почали жити деякі зі священно- та церковнослужителів цієї церкви, які не мали власних будинків; потім з 1878 року і до останнього часу його займав один священник Василь Німченко, який нещодавно перейшов звідси на приватну орендовану квартиру. Нині цей будинок ніким не зайнятий, але є припущення, відокремивши його разом із розташованими при ньому службами від церковного погосту суцільною огорожею, віддати його під квартиру приватній особі або під який-небудь торговельний магазин, з тим, щоб отримана за оренду сума використовувалася на квартирну допомогу членам причту, які не користуються церковними приміщеннями, на що вже отримано і дозвіл єпархіального начальства. В іншому будинку, що розташований у південно-західному куті огорожі, мешкають: на одній половині диякон, а на іншій — псаломщик. Біля південних воріт огорожі з правого боку знаходиться кам’яна каплиця, споруджена стараннями парафіян цієї церкви у 1868 році в пам’ять про дворазове чудесне спасіння життя Государя Імператора Олександра II: 4-го квітня 1866 року та 25 травня 1867 року. Всередині каплиці знаходиться дерев’яний із позолотою іконостас, у якому розміщені ікони: Преображення Господнього, св. Йосифа Піснописця, святит. Тихона Задонського, св. Олександра Невського та інші. До цієї каплиці прибудовані з правого боку — невелика кам’яна сторожка, і з лівого — така ж кам’яна свічкова лавка, в якій, крім свічок, є ще склад і ведеться на користь церкви продаж ікон, хрестиків, дерев’яної олії, ладану, а також різних книг і брошур релігійно-морального змісту; є також і деякі навчальні книги для церковно-парафіяльних шкіл. Лавка ця побудована у 1888 році на церковні гроші й коштувала 850 руб. Нині її оборотний капітал сягає 1500 руб. на рік, а річний дохід — до 1000 руб. *)

Церковно-адміністративне положення цієї церкви з минулого століття до теперішнього часу

Спочатку, від самого свого заснування ^1) і до кінця другої половини минулого століття (XVIII ст.), Кременчук належав до Київської єпархії. До 1765 року він був сотенним містечком Миргородського полку ^2); цього року перетворений на головне губернське місто нововідкритої Новоросійської губернії ^3), яким і залишався до 1789 року ^4). Цього року, внаслідок великої, так званої Очаківської повені, що сталася перед цим і спричинила у Кременчуці величезні спустошення, Найвище наказано було, згідно з поданням Князя Потьомкіна, перенести з Кременчука присутствені місця до міста Градизьк ^5). Посеред цих, настільки важливих для Кременчука, цивільних змін, сталися в ньому значні зміни і в духовно-адміністративному відношенні. Так у 1777 році обидві церкви, що існували в ньому, Успенська та Преображенська, були віднесені до нововідкритої Слов’яно-Херсонської єпархії, під управління її Єпископів, хоча водночас продовжували перебувати в залежності і від Київських митрополитів. Того ж року відкрито у Кременчуці Духовне Правління ^6) і засновано місцеву протопопію ^7), з підпорядкуванням їй і місцевих Кременчуцьких церков, які до того часу перебували в залежності від різних інших, більш-менш віддалених від Кременчука, протопопій, як, наприклад, Преображенська церква дуже довгий час, з 1741 по 1773-й рік, перебувала у відомстві протопопії Сорочинської, а потім деякий час Омельницької ^8). У 1781 році Преображенську церкву було перетворено на соборну, якою вона й залишалася до 1785 року ^9), в якому ця її перевага, невідомо з яких причин, перейшла до церкви Успенської. У 1798 році, внаслідок нового розмежування південно-руських єпархій, Кременчук був зарахований до єпархії Чернігівської ^10), з підпорядкуванням Віктору, Архієпископу Чернігівському та Ніжинському, а потім незабаром до єпархії Малоросійської Переяславської ^11), з повелінням звертатися до Сильвестра, Єпископа Переяславського, Коад’ютора Київської Митрополії. У 1803 році, з відкриттям Полтавської губернії, утворилася самостійна Полтавська єпархія, до складу якої увійшли, разом з усіма церквами Кременчуцького повіту, і міські Кременчуцькі церкви, а в тому числі й нинішня Преображенська церква.

---

^1) Точний час заснування Кременчука невідомий; але безсумнівно, що він існував уже в половині XVI століття, як це видно, між іншим, з історії Іоанна Грозного, Карамзіна, де про Кременчук згадується під 1556 роком.

^2) Метр. кн. 1756—1764 рр. і Пам. кн. Полт. губ. 1865 року.

^3) Памятн. кн. Полт. губ. 1865 року.

^4) Цього року, 30 квітня, прибула до Кременчука, на шляху до Криму та Новоросії, Імператриця Катерина II і була урочисто зустрінута біля тріумфальних воріт, на березі Дніпра, Амвросієм, Архієпископом Катеринославським і Таврійським, з численним духовенством, серед якого, між іншим, були два східні митрополити: Антоній Ніноцмінський і Серафим Лакедемонський (Журн. Найвищ. подорожей. Зап. Від. Тов. Іст. і древн., т. III-й).

^5) Довідк. кн. м. Кременчука, 1875 року.
^6) Указ Свят. Синоду від 30 січня 1771 року.
^7) Метр. кн. 1741—1773 рр.
^8) Метр. кн. тих же років.
^9) Метр. кн. 1781—1785 рр.
^10) Указ Новорос. Д. Консист. 1798 р. січ. 29 д.
^11) Указ Переясл. Д. Консист. 1799 р. груд. 18 д.

Священнослужителі:

А) ті, що були в колишній дерев’яній Преображенській церкві з другої половини минулого століття.

1. Священник Даниїл Яковлєв. Згадується серед представників кременчуцької громади, які підписалися під одним проханням, поданим жителями Кременчука в 1761 році уповноваженому від князя Ромодановського якомусь Петру Дмитровичу Майєру, — про утиски, заподіяні їм козацьким полком, що стояв тоді тут (Місто Кременчук. Соловейчика, 1891 р. стор. 39.). У церковних актах його підпису немає.
2. Священник Олексій Савич. Його підпис уперше зустрічається в метричній книзі за 1766 рік. У 1772 році в тих самих книгах він підписується намісником цієї церкви, при якій служив до самої смерті, що настала в 1781 році.
3. Священник Василь Кадигроб. Служив при цій церкві разом із Савичем; з якого саме часу — невідомо; його перший підпис у церковних актах датується 1766 роком, з якого починаються і підписи Савича. Помер у 1789 році.

 Б) Священнослужителі, що були як у колишній, так і в нині існуючій церкві.

1. Протоієрей Феодор Варницький. Призначений до цієї церкви на місце померлого намісника Савича у 1786 році. У сан протоієрея зведений у 1797 році, в якому водночас призначений першоприсутнім у Кременчуцькому Духовному Правлінні та міським благочинним. При відкритті у Кременчуці у 1805 році парафіяльної школи був призначений її доглядачем (смотрителем) (Місто Кременчук, Соловейчика, 1891 р., стор. 166-та.). Був вельми діяльним адміністратором і настільки ж впливовим, усіма шанованим пастирем; він дожив до глибокої старості й помер у 1831 році. При ньому і за його особистим старанням та ревністю збудована і теперішня Преображенська церква.
2. Священник Димитрій Кадигроб, син священника Василя Кадигроба, який посів місце померлого батька у 1789 році й помер у 1809 році.
3. Священник Никифор Кадигроб, син священника Димитрія Кадигроба, який вступив на місце батька у 1809 році й невдовзі, а саме у 1811 році, помер.
4. Протоієрей Мойсей Добринський, зять протоієрея Варницького. Поступив на місце померлого священника Никифора Кадигроба у 1811 році. Після смерті протоієрея Варницького, у 1831 році призначений настоятелем цієї церкви, на якій посаді залишався до своєї смерті, що настала у 1835 році.
5. Протоієрей Ігнатій Павлов Житецький, син священника, зять протоієрея Мойсея Добринського. Після закінчення семінарського курсу у 1831 році, зі званням студента, був учителем у Переяславському духовному училищі. Висвячений (рукопокладений) у священника до цієї церкви у 1835 році на місце свого тестя, протоієрея Добринського. У 1836 році призначений членом Кременчуцького Духовного Правління і благочинним сільських церков. У 1840 році возведений у сан протоієрея. У 1846 році призначений міським депутатом. Мав скуфію і камилавку. Був дуже працьовитим і користувався великою повагою та любов’ю парафіян. Маючи багато дітей, умів виховати їх у високохристиянському релігійному дусі і достатньо забезпечив їх і в матеріальному відношенні. Будучи слабкого здоров’я, часто хворів і помер ще у квітучому віці у 1855 році.
6. Протоієрей Михайло Стефанович Діаталович, син дячка, зять протоієрея Мойсея Добринського. Закінчив курс Полтавської духовної семінарії зі званням студента у 1833 році, і в тому ж році висвячений у священника до цієї церкви на друге священницьке місце. Протягом 25 років був законоучителем у Кременчуцькому повітовому училищі, де, крім того, з 1849 по 1851 рік викладав і латинську мову. У 1845 році возведений у сан протоієрея. Після смерті протоієрея Житецького, у 1855 році призначений на його місце настоятелем цієї церкви і членом Кременчуцького Духовного Правління, а в 1869 році — благочинним сільських церков. Мав камилавку, наперсний хрест, бронзовий хрест і медаль у пам’ять війни 1853—56 років. Вирізнявся даром слова, був непересічним проповідником, нерідко виголошував повчання експромтом. Водночас, будучи суворим виконавцем своїх пастирських обов’язків, суворо вимагав того ж і від підлеглого йому причту, а також і від своїх духовних чад-парафіян. Ніколи і ні перед ким із них він не соромився (не вагався висловлювати докори), якщо тільки того вимагав його пастирський обов’язок, висловлювати викриття та напоумлення. Сміливо, без будь-якої упередженості, він особливо суворо викривав тих, хто стояв у церкві під час богослужіння неблагоговійно, дозволяв собі голосно розмовляти або сміятися, внаслідок чого мав чимало недоброзичливців і ворогів. Тим не менш, загалом користувався не тільки у своїй парафії, а й у всьому місті великою шаною та повагою. У 1876 році через хворобу, за проханням, звільнений за штат. Помер, не доживши трьох років до 50-річчя свого священства, 20 листопада 1880 року.
7. Священник, нині протоієрей, Василь Петрович Пивоваров, син священника, зять протоієрея Ігнатія Житецького. Закінчив курс Полтавської духовної семінарії серед кращих студентів у 1851 році. Наступного року вступив учителем до Роменського духовного училища, де залишався до 1853 року; цього року, згідно зі своїм бажанням, за рішенням Св. Синоду призначений псаломщиком до посольської церкви в Константинополі. Через початок воєнних дій у Східну війну 1855 року був звільнений з цієї посади і разом із посольством повернутий до Росії. Того ж 1855 року висвячений у священника до цієї церкви. З 1858 року почалася його безперервна педагогічна діяльність на посаді законоучителя, спочатку в Кременчуцькому парафіяльному народному училищі, потім, з 1866 року, в місцевій жіночій прогімназії, а згодом і в перетвореній з неї гімназії, і з 1873 року — в місцевому реальному училищі. У 1876 році призначений настоятелем цієї церкви на місце звільненого за штат протоієрея Діаталовича. У 1878 році, з влаштуством домової церкви в будівлі реального училища, згідно зі своїм проханням, звільнений від настоятельства в Преображенській церкві і посів місце настоятеля в новозбудованій Олександро-Невській церкві реального училища, де продовжує службу і донині. Разом із тим, з перших же років свого священства, працює і донині на ниві місіонерської діяльності, переважно у справі навернення в православну віру євреїв. Возведений у сан протоієрея у 1880 р. Має камилавку, наперсний хрест, бронзовий хрест і медаль у пам’ять війни 1853–1856 рр. та ордени св. Анни 3-го та 2-го ступенів.
8. Священник Василь Стефанович Звеньковський, син священника. Після закінчення курсу наук у Полтавській духовній семінарії у 1855 році, наступного року висвячений у священника до Кременчуцької Соборно-Успенської церкви, звідки у 1860 році переведений до Кременчуцької цвинтарної церкви Всіх Святих, а потім наступного 1861 року — до Кременчуцької Спасо-Преображенської церкви третім священником (До цього часу при цій церкві третього священницького місця ніколи не існувало; вона завжди була двохклірною; з цього ж часу стає триклірною, з трьома священниками, дияконом і трьома псаломщиками, якою продовжує бути і донині.), де також залишається недовго: наступного року знову повертається до згаданої цвинтарної церкви, де і залишається вже незмінно до теперішнього часу. Перебуває на посаді законоучителя і требовиправця при місцевому резервному батальйоні; викладає Закон Божий також в училищі Кременчуцького лютеранського товариства та в міському народному жіночому училищі. Має камилавку, наперсний хрест і знак ордена св. Анни 3-го ступеня.
9. Священник Василь Богаєвський, син священника. Після закінчення семінарського курсу зі званням студента у 1869 році був призначений псаломщиком до Олександро-Невської церкви села Матвіївки, законоучителем і вчителем церковно-парафіяльної школи, яку він сам тут і відкрив. У 1871 році висвячений (рукопокладений) у священника до Миколаївської церкви села Дем’янівки; того ж року переведений до Кременчуцької Преображенської церкви на місце третього священника. У 1872 році призначений законоучителем до Кременчуцького повітового училища. У 1874 році переведений тимчасово до Кременчуцького собору з правом священнослужіння та відправлення треб при церкві місцевого тюремного замку. У 1876 році знову переведений до Кременчуцької Преображенської церкви на друге священницьке місце. У цей час у нього виявилися зловісні ознаки сухот (чахотки), які згодом, швидко розвиваючись, через два роки, а саме у 1878 році, звели його в могилу.

В) Священнослужителі, які перебувають на даний час при цій церкві.

1. а) Священник Олексій Федорович Клепачевський, син священника. Закінчив курс семінарії зі званням студента у 1857 році. У 1859 році висвячений (рукопокладений) у священника до Миколаївської церкви міста Полтави, звідки у 1864 році переведений до Кременчуцької соборно-Успенської церкви на місце свого рідного брата, магістра богослов’я, священника Миколая Клепачевського, переведеного звідси на посаду доглядача (смотрителя) Переяславського духовного училища. У 1878 році переведений до Кременчуцької Преображенської церкви і в тому ж році призначений настоятелем її на місце священника Василя Пивоварова, переведеного настоятелем до Олександро-Невської церкви реального училища. До 1873 року був законоучителем у місцевому парафіяльному училищі; того ж року призначений і перебуває донині законоучителем у Кременчуцькому міському трикласному училищі, викладає Закон Божий крім того в підготовчих класах реального училища, з 1889 року, та в жіночій гімназії, з 1880 року. Обіймає посаду депутата Кременчуцького міського благочиння з 1876 року. Має камилавку, наперсний хрест і знак ордена св. Анни 3-го ступеня.
2. б) Священник Олексій Васильович Кривусєв, син диякона. Після закінчення курсу семінарії зі званням студента у 1867 році, наступного року висвячений (рукопокладений) у священника до Троїцької церкви містечка Гельмязова, звідки того ж 1868 року переведений у місто Лубни до соборної церкви. У 1869 році переміщений у Покровську церкву посаду Крюкова, а звідти у 1878 році на теперішнє місце. У 1873 році був законоучителем у Крюківському народному училищі, таку ж посаду обіймав у Кременчуцькому народному училищі з 1883 по 1892 рік. Нині є законоучителем і завідувачем відкритих його старанням: церковно-парафіяльної школи з 1887 року та недільної школи для дорослих з 1891 року. Обіймає посаду члена благочинницької ради з 1876 року. Має камилавку.
3. в) Священник Василь Юстинович Німченко, син священника. Звільнений за проханням з богословського класу Полтавської духовної семінарії у 1858 році. Наступного року висвячений у диякона до цієї церкви, а у 1862 році — у священника до Кременчуцької цвинтарної церкви; того ж року згодом переведений на теперішнє місце. У 1870 році був переведений до Богоявленської церкви містечка Соколки, звідки у 1874 році знову повернений на теперішнє місце. Має набедреник.

Кошти на утримання причту в колишній і теперішній час.

Визначених коштів на утримання причт цієї церкви ніколи не мав, як не має і нині; головним джерелом його утримання служать добровільні даяння, що отримуються в церкві та вдома від парафіян за звершення різних треб. Нині загальна річна сума таких даянь сягає чотирьох тисяч руб. Крім того, є капітали, пожертвувані в різний час різними особами на користь причту, що містяться в банківських білетах, — всього на суму 3984 руб., які дають щорічно % 177 р. 36 к., якими і користується причт. У колишній час, до 1861 року, — при двох священниках і двох псаломщиках, коли, до того ж, і життя було незрівнянно дешевшим за теперішнє, а доходи не меншими, якщо не більшими за нинішні, вищезазначених коштів було цілком достатньо для причту, настільки, що майже всі члени його мали можливість купувати собі будинки. Після згаданого року, зі збільшенням причту і завдяки небаченому раніше зростанню цін на всі життєві продукти, матеріальне становище як священників, так і нижчих членів причту цієї церкви стало помітно змінюватися на гірше. У по останнім часом, внаслідок відрахування від цієї церкви понад 500 душ парафіян до новозбудованої у Кременчуці Свято-Троїцької церкви, доходи Преображенського причту, так само як і храму, настільки значно зменшилися, що виявляються абсолютно недостатніми для покриття всіх неминучих потреб, особливо потреб багатодітних членів причту, і виникає необхідність скорочення його, як і раніше, до двоклірного складу.

Причини значного убутку парафіян у цьому році наступні: по-перше, відрахування у 1838 році від цієї церкви понад 70 дворів парафіян сіл: Олексіївки та Кохнівки до парафії соборної церкви, і по-друге, вельми спустошлива епідемія, що була на початку тридцятих років.

Таблиця чисельності населення, приросту та убутку парафії за останнє п’ятдесятиліття.

Роки за десятиліттями	Дворів	СКІЛЬКИ ДУШ
		чол. статі	жін. статі	обох
1832	267	1071	1201	2272
1842	164	659	722	1381 *)
1852	244	979	1048	2027
1862	244	976	997	1973
1872	255	1023	971	1994
1882	356	1426	1432	2858
1892	341	1367	1394	2761

Морально-релігійний стан парафіян.

Переважну кількість корінних парафіян цієї церкви становлять, по-перше, дрібні ремісники і торговці переважно міщанського стану, що живуть у місті та в міських передмістях, і, по-друге, козаки, селяни та відставні й запасні військові, які займаються то візництвом, то поденними роботами, а почасти й землеробством, які проживають у більшості за містом. Ці, за малим винятком, взагалі люди бідні, що існують нелегкою і погано оплачуваною працею, які багато страждають від єврейської конкуренції в усіх видах ремісничої та промислової продуктивності. Брак у цьому середовищі парафіян грамотності, з одного боку, і вплив поганих сторін міського життя, з іншого, є причинами того, що моральний стан цих бідняків взагалі не високий.

Поряд із похвальною простотою звичаїв тут гніздиться чимало і різних нестерпних вад, таких як: лінощі, пияцтво, нерідко злодійство тощо; разом із тим зустрічаються дуже грубі забобони й упередження, як загальнопоширені в простому народі, так і маловідомі. Так, напр., нам неодноразово доводилося бути свідком такого безглуздого звичаю при похованні померлих: щойно труну з небіжчиком опустять у могилу, якась стара жінка бере жменю землі, підходить ззаду до матері чи дружини небіжчика, що плаче (над чоловіками це не робиться), і швидко запихає землю за шию тій, хто плаче, повторюючи це кілька разів.

Треба бачити, до якої іноді болісної істерики доводить перелякану жінку, і без того вже зазвичай змучену горем, ця дика витівка над нею безглуздого звичаю, особливо якщо це буває в зимовий час, коли запихається за шию земля сира, холодна, мерзла! Приголомшена такою несподіваною і незвичайною дикою видає, жінка корчиться, відбивається від своєї бездушної благодійниці, але та, міцно притримуючи її однією рукою, іншою із захватом і поважністю жриці — продовжує свою справу, поки не насолодиться нею, або поки її не вгамують оточуючі… Звертаючись кілька разів з приводу цього, очевидно язичницького звичаю, до бабів, які його чинять, та до натовпу людей навколо — зі словом викриття і наставляння, ми намагалися домогтися роз’яснення значення цього, але марно — ніхто не міг роз’яснити нам цього.

Трохи більше світла і трохи менше моральної зіпсованості можна знайти в середовищі більш заможних міщан — торговців і ремісників, яких, втім, у парафії небагато. Більшість із них грамотні, дбають про виховання своїх дітей, охоче віддаючи їх для навчання в міські училища і навіть середні навчальні заклади, відрізняються старанністю до храму Божого і суворим дотриманням обрядів Церкви.

Тим не менш, і тут релігійні поняття неясні і перемішуються із забобонами та упередженнями; мало духу віри і любові християнської, безкорисливого служіння ближньому, живої сердечної молитви тощо, — обряд ставиться на перше місце і в ньому вбачається вся сила віри та спасіння. Але не тільки саме незнання вчення віри та Церкви є причиною таких недоліків і такого погляду їхнього на церковний обряд, — багато тут важить також і вплив численного розкольницького середовища, включно з одновірцями (У двох Кременчуцьких одновірчих парафіях налічується нині близько трьох тисяч душ обох статей. Що ж до розкольників різних згод (толків) і сект, то кількість їх точно невідома), які нітрохи не поступаються першим у сліпій неосмисленій прихильності до обряду. На щастя, однак, цей вплив суто випадковий, далекий від будь-якої навмисної пропаганди, якої взагалі з боку кременчуцьких розкольників не помічається, так що православ’я стоїть тут твердо і уживається з місцевим розколом мирно, без будь-яких серйозних зіткнень. Розкольники хоч і цураються православної Церкви, але в справах житейських, особливо торгових, перебувають з православними у близьких і часто дружніх стосунках, нерідко навіть вступають у родинні зв’язки з православними за допомогою шлюбів.

Останнім часом спостерігається таке явище: якщо в розкольницьку сім’ю вступає як дружина жінка православна, то здебільшого не тільки вона сама залишається в православ’ї, а й свого чоловіка-розкольника навертає до нього і разом із ним відвідує виключно свою колишню парафіяльну церкву, не кажучи вже про своїх дітей, які й виховуються як православні та назавжди залишаються такими; якщо ж навпаки — православний вступає в шлюб із розкольницею або одновіркою, то рідко трапляється, щоб така дружина за допомогою своїх рідних не схилила свого чоловіка до своєї віри або церкви, де вже й дітей своїх вони хрестять і виховують. Але таких шлюбів загалом небагато.

Парафіян купецького стану, що належать до цієї церкви, небагато. У колишній і ще не дуже давній час купецтво становило великий контингент парафії, тепер же воно вкрай нечисленне; всіх загалом купецьких будинків, або сімейств, нині приблизно ж їх тут знаходиться не менше тисячі душ обох статей. налічується в парафії близько п’ятнадцяти, з числа яких великих, що ведуть більш-менш розгалужену торгівлю, всього три-чотири особи, решта — посередні, малозаможні купці. Причин цьому багато, найголовніша ж із них — це переважна сила єврейського капіталу та єврейської експлуатації всієї місцевої торгівлі та всіляких комерційних справ, — експлуатації, що особливо посилилася з часу прокладення до Кременчука залізниці і яка розорила відтоді десятки найбагатших християнських купців, замість яких у Кременчуці з’явилися сотні купців-євреїв (За офіційними відомостями, усіх євреїв у Кременчуці в 1889 році було 20987 душ на 47473 душі всього загалом населення Кременчука).

Найсумніше те, що християнському купецтву, як і всьому взагалі торговому християнському населенню, доводиться тут терпіти від цього панування єврейського капіталу не тільки тяжкі матеріальні втрати, а й велике моральне зло. Блискучі успіхи єврейської конкуренції, що, як відомо, зумовлюються здебільшого єврейською нахабністю, хитрістю та всілякого роду обманами, служать для торговців-християн найсильнішою спокусою, спонукаючи їх і зі свого боку вдаватися до таких самих непривабливих прийомів торгівлі. Звідси — з одного боку — охолодження до релігії та нехтування вищими вимогами душі й християнського обов’язку задля наживи, а з іншого — надмірно ризиковані комерційні підприємства, що найчастіше ведуть до банкрутства та розорення. Ще не так давно тутешнє православне купецтво вирізнялося взірцевою релігійністю та особливою ревністю до храму Божого, що виражалося, між іншим, частими та великими пожертвами на храм; нині цього вже не помітно. Щоправда, у деяких нечисленних купецьких домах усе ще, очевидно, тримається дух благочестивої старовини, усе ще за заповітом батьків і дідів дотримуються, хоча й не завжди суворо, добрі християнські звичаї та правила Церкви, принаймні батьками та матерями сімейств; але водночас і в ці оселі через нове покоління широко вривається і новий дух часу, дух модних світських звичаїв і смаків; так, напр., більше вже витрачається грошей на театри, бали й маскаради тощо, ніж на храм Божий, на поминання рідних чи на допомогу бідним.

Осіб дворянського стану, різних звань і статків, у парафії цієї церкви також небагато, через що не видається за потрібне і зручне докладно узагальнювати їхній морально-релігійний стан; досить сказати, що останній ані особливо високий, ані особливо низький.

Заходи щодо піднесення морально-релігійного стану парафіян з боку парафіяльного духовенства.

Відтоді, як останнім часом повсюдно в нашій вітчизні пастирська діяльність парафіяльного духовенства, завдяки мудрим заходам і живому прикладу вищих ревних трудівників — архіпастирів наших, посилено пожвавилася, парафіяльне духовенство цієї церкви також посилило свою посильну просвітницько-пастирську діяльність і продовжує, з Божою допомогою, трудитися для охорони, зміцнення та піднесення віри й моральності своїх парафіян. Так, у цих цілях у 1883 році відкриті позабогослужбові релігійні читання та бесіди, які й донині проводяться священнослужителями у зимові та осінні місяці в церкві, а іноді й у церковно-парафіяльній школі по недільних та святкових днях, перед вечором, причому в церкві звершується щоразу урочиста вечірня із загальнонародним співом. На вечірнях та читаннях буває від 50 до 200 і більше душ переважно простого народу, якому при цьому час від часу роздаються різного роду духовного змісту брошури та листки. У 1887 році відкрита церковно-парафіяльна школа, яка утримується за кошт церкви; до теперішнього навчального року в ній навчалося близько 50 душ дітей-хлопчиків; з наступного року в ній будуть навчатися і дівчатка.

Крім того, існує ще й недільна школа грамотності для дорослих, відкрита в минулому навчальному році, в якій навчається від 50 до 80 душ обох статей різних вікових категорій, — від 10 до 40 років. Разом із тим посилена і церковна проповідь: майже кожного недільного та святкового дня за літургією виголошуються повчання, що складаються за можливістю загальнозрозуміло та стисло. Богослужіння в церкві звершується щодня і неодмінно протягом усього року, причому всі служби відправляються неспішно, без скорочень і з можливою урочистістю. При церкві є хор півчих, досить впорядкований, який славиться в усьому місті прекрасним виконанням всеношного та літургійного співу і приваблює тому до цього храму багато любителів церковного співу з усього міста. При свічковій церковній лавці є склад книг і брошур морально-релігійного змісту, які купуються переважно простим народом, а іноді роздаються в церкві даром.

Можна сподіватися, що всі ці заходи не залишаться безплідними і свого часу принесуть вельми відчутні благі плоди. Вже і тепер помітний багато в чому їхній благотворний вплив на багатьох парафіян із простого народу: так, напр., зменшується пияцтво і розгул, облагороджуються взаємні громадські та сімейні відносини, оживає любов до храму Божого, посилюється прихильність до грамотності, зростає інтерес до читання духовних книг, збільшується повага до духовенства тощо.

Священник Олексій Клепачевський.