Г. Гурарій перекупив найстарішу тютюново-махорочну фабрику “Дурунча С.” Цегляні корпуси зайняли майже цілий квартал між вулицями Веселою, Київською, Садовою та Гериківським провулком. Продукція фабрики Г. Гурарія – “запашний курильний порошок” – була добре відома у місті, а й у всій Росії.
Працювали на підприємстві переважно жінки та діти. Жили у підвалах, бараках. За свій нелегкий 12-14 годинний робочий день у їдкому тютюновому пилу отримували жалюгідні гроші. Виснажлива праця, нестерпні побутові умови вели до масових захворювань, зростання дитячої смертності. Місцева газета писала:
Депутат IV Державної Думи Г. Петровський, що відвідав Кременчук, в газеті “Північна правда” так характеризував становище робітників міста:
Проти такого стану робітники вели боротьбу. Так 1 травня 1902 року понад 200 робітників і робітниць тютюнових фабрик з Червоним прапором і революційними піснями пройшли Веселою вулицею до будівлі міської Думи, де були розігнані поліцією.
У 1910 році внаслідок потиснула фабрика Г. Гурарія згоріла до тла.
Автори: А.Н.Лушакова та Л.І.Євселевський