Початок XVII ст. ознаменувався посиленням польського гніту в Україні. Це своє чергу викликало невдоволення селян України, яке виливалося у низці повстань, хвилювань. Водночас польський уряд часто використовував козацькі загони для відсічі військам інших держав. Тоді кількість козацьких військ різко зростала. По закінченні ж військових дій польські магнати намагалися одразу скоротити чисельність козаків, обмежити вплив Запорізької Січі на населення України.
Так, після закінчення Хотинської війни козаки висунули низку вимог до польського короля:
- визнання за всіма учасниками війни, які не входили до Реєстру, прав на козацькі вільності,
- право вільного проживання, зокрема. право на освоєння нових земель,
- збільшити плату,
- передати у володіння козаків м. Бориспіль,
- заборонити розташування польських військ біля Київського воєводства [1].
- Але пам’ять польських панів була досить короткою. Вже 18/28 жовтня 1621, тобто. Через 2 тижні після закінчення війни уряд Польщі створює комісію для організації реєстру.
- Передбачалося звести реєстр до 3 тис. осіб, решту повернути під владу магнатів, обмежитися виплатою встановлених раніше 40 тис. злотих на рік. Відмовлено у передачі м. Борисполя через те, що він є власністю польського магната Жолкевського. На Запоріжжі має бути постійно застава з реєстрівців.
Знаючи, що все це викличе гнів козаків, польські комісари мали «без розголосу знестися з Сагайдачним і військовою старшиною» і, обіцяючи їм королівську милість і «Особливі від нас дари», домогтися, щоб хоча б якийсь час зберігати в таємниці вказану постанову [ 2].
Але виконати таку постанову польський уряд не міг через брак реальної військової влади в Україні.
10 квітня 1622 року помирає Сагайдачний. Вибори нового гетьмана проходили у складній, напруженій атмосфері. Польським комісарам не вдалося просунути гетьманів свого представника. Загрози з боку козаків змусили поляків покинути пораду. Гетьманом став Оліфір Оспанович Голуб, який стояв ближче до козацьких низів. Все це разом із наявністю численного козацького війська створювало серйозну небезпеку для польських магнатів України.
А тому польський сейм 1623 року ультимативно запропонував козакам скоротити свою чисельність до 5 тис. осіб, а решті повернутися до своїх панів. Одночасно було вирішено направити в Україну нові частини регулярної армії – лише близько 3,5 тис. [3].
Тим часом події розвивалися своєю чергою. Початок ХVII ст. ознаменувалося посиленням гноблення українського народу. Наростав рух українського народу проти польського національного та соціального гноблення. «Покозачення» охоплювало нові і нові регіони. Чисельність козаків безупинно зростала. У королівській інструкції 1625 р. перед скликанням нового сейму вказувалося, що козаки на Україну… «Замахуються на життя та маєтки безневинних людей (шляхти). Вся Україна підкорена ними, шляхтич у домі своєму не вільний, у місцях та містечка все управління, вся влада у козаків, вони привласнюють собі
влада, встановлюють закони» [4].
Зростав опір церковної унії та католицизму. Коли київський війт Федір Ходика опечатав православні церкви, козаки попрямували туди, вбили старосту, пограбували католицький монастир, убили священика, повернули землі, що належали церквам св. Василя і судили у Києві по-своєму [5].
На підтвердження того, що козаки створюють собі в Україні «Особливу державу», інструкція вказувала, що козаки ведуть відносини з Москвою через своїх послів, а також оголошують війну та мир на власний розсуд [6].
До літа 1625 року польський уряд зумів зібрати проти козаків значні сили. 15 вересня на чолі коронного війська на Україну виступив коронний гетьман Станіслав Конецпольський, якому було підпорядковано близько 30 тисяч людей [7].
До Конецпольського приєдналися зі своїми військами східноукраїнські магнати кн.Костянтин Вишневецький, кн. Юрій Заславський, С. Потоцький Адам Каліновський, Ф. Замойський, Ян Данилович, Мартин Казановський, Тишкевич [8].
Приблизно 20 жовтня польське військо переправилося через Південний Буг і рушило до Білої Церкви. Район Білої Церкви, Канева, Корсуні, Черкас та Чигирина було головним місцем зосередження козацтва. Але на момент появи польського війська сили козаків були об’єднані. Це особливо гостро відчувалося на Запоріжжі. Прихильників домовленості з польськими панами очолював полковник реєстрових козаків Михайло Дорошенко – у минулому прихильник Сагайдачного. Противників такої домовленості, тобто. більшу частину козаків (козацьких низів) представляв запорожець Марк Жмайло. У ході боротьби цих двох таборів верх брала то одна, то інша сторона, що позначилося на частій зміні гетьмана: то Дорошенко, то Жмайло. На час появи коронного війська гетьманом став М. Жмайло. Під його рукою на Запоріжжі було близько 6 тис. козаків [9].
Запорожці закликали на допомогу донських козаків. На випадок поразки вони мали намір перейти до Росії [10]
У ході військових дій серед козацького середовища поширилися чутки про можливий перехід на державну сторону. Головною причиною цього було бажання отримати від московського царя військову допомогу для боротьби з урядовими військами Речі Посполитої, «щоб ти, государю, надав їм допомогу надавати государевими людьми на поляків» [11].
11 жовтня коронне військо підійшло до Канева. У місті було лише близько 3 тис. козаків. Не бажаючи підкоритись панам, вони вийшли з міста та попрямували до Черкас, куди стягувалися загони з інших міст. Із Черкас рушили далі на південь у напрямку Запоріжжя. На річці Цибульник біля с. Таборище козаки зустрілися із запорожцями, яких очолював Жмайло. Запорожці мали із собою артилерію.
Біля с. Таборище, недалеко (за милю) від міста Крилова, козаки стали табором.
Загалом тут зібралося близько 20 тис. козаків. Коронне військо поспішало в Таборище, спустошуючи села та містечка, вбиваючи мирних жителів [12].
24 жовтня Конецпольський підійшов із військами до Крилова. Він послав до козаків своїх комісарів з вимогою підкоритися ухвалі сейму про скорочення реєстру до 5 тис. чол. і повернення решти під владу магнатів. Увечері до Конецпольського прийшло 13 козацьких старшин. Вони оголосили, що козаки не бажають виконувати жодного із запропонованих пунктів умов. У відповідь Конецпольський затримав козацьких старшин з метою виграти час, а вранці раптово напасти на козацький табір [13].
На світанку 25 жовтня Конецпольський кинув свої сили проти козацького табору. У середині рухалося коронне військо Конецпольського та загони під керівництвом Збаразьких. Правим крилом командував київський воєвода Хома Замойський, лівим – Галицький Мартін Казановський [14].
Наблизившись до козацького табору, польське військо обрушилося на козаків усіма своїми силами. Артилерія відкрила вогонь за козаками. Але козаки не лише витримали натиск ворога, а й завдали йому удару. Великих збитків польському війську завдала козацька кіннота, захована неподалік яру. Розвернувшись лавою, вона раптово атакувала правий фланг супротивника.
Жорстокий бій розгорнувся на лівому крилі польського війська. Помітивши, що кут козацького табору слабко укріплений, Казановський покинув туди свої підрозділи. Але прорватися до табору не вдалося. Козаки відбивали кожен новий напад частими залпами рушниць.
Бій тривав цілий день. З настанням темряви Конецпольський відвів свої війська на колишні позиції. Протягом наступного дня поляки приводилися до ладу, готувалися до нового штурму.
Вночі до козаків перебіг польський солдат та повідомив про підготовку штурму.
Місце, де розташувався козацький табір, виявилося незручним, тому Жмайло вирішив відвести свої війська більш вигідні позиції – до Куруковського озера.
Тієї ж ночі козаки непомітно залишило табір у Крилова і попрямувало на схід, до озера Росоховате. Переправившись у двох місцях через це довге і вузьке озеро, військо зупинилося біля наступного Куруковського озера, яке знаходилося в урочищі Ведмежі Лози, неподалік поселення Крюків, на правому березі Дніпра, навпроти Кременчука [15].
У першій переправі з метою прикриття козаки залишили загін у 1500 осіб, а близько другої 2000 чол. кінних та піших.
Розмістивши свої вози на березі Куруковського озера у вигляді півмісяця, козаки почали шукати місце для табору. Найбільш вигідним та зручним місцем виявився простір між озером та залишками старого городища. До цього місця сходилося болото, вкрите густою травою.
Воно могло стати пасткою для ворога.
Часу для зміцнення табору було замало. Конецпольський тієї ж ночі, з 30 на 31 жовтня, дізнавшись про звільнення козаків від Крилова, відправив за ними в погоню кінноту під керівництвом Станіслава Потоцького. У першої переправи (через Расохувате) Потоцький натрапив на засідку. Козаки, підпустивши польську кінноту на близьку відстань, зустріли її дружніми рушничними залпами. І все ж таки Потоцькому вдалося відтіснити козаків і опанувати переправу.
У другій переправі козацька піхота залягла двома рядами. Потоцький не зміг вибити їх із зайнятих позицій і став чекати на підхід головних сил. Коли останні наблизилися до переправи, почався новий запеклий штурм козацьких позицій. Під тиском переважаючих сил кінноти та піхоти козаки змушені були кинути переправу та відступити.
Переправившись через Расохувате озеро вбрід, Конецпольський вирішив з ходу вдарити на козаків і не дати їм змоги зміцнити свій табір. Під прикриттям артилерії він особисто повів військо в атаку на козаків. Але біля самого табору піхота та кіннота ворога потрапила в болотяну трясовину. Козаки відкрили по ворогові вбивчий вогонь [16]. «Від козацьких самопалів, – писав Пясецький – полегло чимало кінноти, особливо іноземної піхоти». Самі польські воєначальники Конецпольським, Замойським та Казановським ледве вибралися з болота. Козаки відбили наступ. Ворог зазнав великих втрат.
1 листопада випав сніг. Настали холодні дні. Наближення зими, великі втрати серед війська змусили Конецпольського і комісарів розпочати переговори з козаками. 1 листопада до козацького табору були відправлені посланці. Почалися переговори.
Становище козаків у таборі біля Курукового озера також було тяжким. До того ж воно ускладнювалося розкольницькими діями реєстрової старшини, яка прагнула миру та домовленості з польськими магнатами.
5 листопада у козацькому таборі стався переворот: Жмайла було відсторонено від булави, гетьманом знову став представник козацьких верхів Михайло Дорошенко.
6 листопада Дорошенко зі старшиною поїхав до Конецпольського. Відбулися останні переговори козацької делегації із польськими урядовцями.
Загалом переговори козаків із поляками проходили довго і доволі складно. Перша делегація була надіслана Жмайлом ще 11 жовтня. Зустріч була безрезультатною. Козацькі представники побували у стані Конецпольського 19 та 25 жовтня. 26 жовтня представники Конецпольського вирушили до козаків.
Всі ці зустрічі та переговори завершилися безрезультатно. Козаки відмовилися приймати умови поляків. Ці умови були досить жорсткими. Конецпольський звинувачував козаків у тому, що:
- вони здійснювали морські походи, що призвели до війни Польщі з Туреччиною;
- вони налагодили стосунки з московським царем, з яким Польща ще не уклала миру;
- приймали на Запоріжжі то московських, то грецьких правителів, давали притулок різним підозрілим особам;
- самовільно, без узгодження з польським урядом, поставили собі митрополита та інших церковних діячів;
- піддані польської шляхти називають себе козаками, забирають у шляхти землю, пожитки, що не дають збирати податки;
- козаки неодноразово нападають на староства, римсько-католицькі монастирі, наклали на міста свої податки, забирали міське майно, вбили у Києві війта.
Так само були висловлені вимоги до козаків 6 листопада. Переговори були складними. Козацькі представники всіляко намагалися пом’якшити умови, домагалися, щоб їм дозволено було жити в будь-якій місцевості, судитися своїм судом, ходити в море, ловити рибу, залишити у себе артилерію, а також щоб не утискували православну церкву.
І все ж таки козаки змушені були прийняти більшість вимог, і 6 листопада договір був підписаний. За неписьменністю Михайла Дорошенка його підписав писар Саввуй Бурчевський.
Згідно з договором, реєстр збільшувався до 6 тис. осіб, дещо зросла виплата на його утримання. Козакам (реєстровим) дозволялося займатися промислами, торгівлею, риболовлею, але без завдання шкоди староству. Заборонялося ходити у море, а також нападати на сусідні держави. Усі чайки, що були у козаків, підлягали знищенню.
Заборонялося будувати стосунки з іншими країнами, приймати у себе представників інших країн, а також самостійно ставити митрополита та інших володарів, самовільно йти у козаки, грабувати шляхетних людей та інше.
Козаки, що входили до реєстру, мали залишитися в козацькій землі. Таким чином, поляки намагалися відірвати реєстрових козаків від маси селян, для чого їхні права дещо розширювалися, а також збільшувалася плата. 6 тис. реєстрових мали становити привілейоване військо, їх 1 тис. чол. за призначенням коронного гетьмана повинна була по черзі перебувати за порогами і не допускати ворогів, решта перебувала у волостях і, на заклик коронного гетьмана, повинна прибути до останньої на першу вимогу.
Суворо заборонено ходити на море і розривати мир із Туреччиною та Кримом, всі чайки козаків підлягали знищенню у присутності комісарів Речі Посполитої. Козакам заборонялося втручатися у будь-які справи, що не стосуються війська, але дозволялося мати власний трибунал. Козакам, які жили в поміщицьких маєтках, дозволялося жити там, де вони жили, але щоб козак слухався пана. Військо перебуватиме під владою гетьмана, обраного козаками та затвердженого Коронним гетьманом.
Так було укладено договір між козаками та польськими комісарами 6 листопада 1625 р. в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера. Складання реєстру мало закінчитися пізніше 18 грудня 1625 року.
Складання реєстру необхідно було для того, щоб польська влада отримала можливість «.. заохотити більш заслужених до успішної служби Речі Посполитої» [17]. Щоб уникнути ускладнень, відбір козаків для реєстру передбачалося провести не дома, лише після того, як вони розійдуться додому. Жаловання реєстру встановлювалося так:
- старшині реєстру – 500 злотих,
- військовому судді – 100,
- обозному – 100,
- шістьом полковникам – по 50,
- шістдесяти сотень – по 50,
- рядовим козакам 60 тис. злотих або по 10 злотих на рік на козака.
Старшинам, щоб вони краще виконували свої обов’язки на службі Його королівської ласки та Речі Посполитої, оплата, порівняно з козаками, різко підвищувалася. Старшини зобов’язувалися не сприяти “покозаченню”, не допускати зборів і не скликати людей, виписаних з реєстру, і негайно придушувати будь-яку свавілля та непокірність [18].
Реєстрові, які проживають у приватних маєтках, мали виїхати звідти протягом 12 тижнів. Залишатися там вони могли лише за умови покори власникам за їхньою згодою
Усім учасникам повстання оголошувалась амністія.
Інші пункти договору стосувалися Запоріжжя. Реєстрові мали тримати на Запоріжжі заставу в 1000 і більше осіб залежно від обставин. Обов’язки спостерігати за несенням служби заставою покладалися на старший реєстр. Старшина мала спалити човни на Запоріжжі і не допускати жодного сполучення по Дніпру між волостями та Запоріжжям.
Куруковський договір, хоч і не був результатом військової перемоги над козаками, але завдяки угодницькій політиці старшини був спрямований проти основної маси населення України. Польські пани добре розуміли значення Запорізької Січі для визвольного руху українського народу, тому намагалися ізолювати Запоріжжя від решти українських областей, щоб потім розгромити низове козацтво.
Для забезпечення складання реєстру в установленому договором розмірі Конецпольським залишив на Подніпров’ї під керівництвом Казановського 15-ти тисячне військо. Воно було розміщено у Києві, Василькові, Трипіллі, Ржищів, Фастові та ін.
Незабаром після Курукового, старшини розпочали складання реєстру. Спільно з польськими комісарами вони роз’їжджали містами та селами, проводячи відбір для реєстру. У нього потрапляли лише «найкращі люди», тобто. ті, хто мав певне майно, необхідне справного несення служби.
Складання реєстру відбувалося у напруженій обстановці. Переважна більшість козаків, не мала жодних шансів потрапити до реєстру, звертала свої погляди до Росії. Посланець київського митрополита Іова Борецького, священик Пилип, наприкінці 1625 р. говорив царським воєводам: «А яких де… людей козацтва відставляють, і то козаки всі мислять посилати бити чолом тобі, государю… Щоб ти, государю, завітав їх, вів І де, козаки, стануть служити тебе государ…»[19]. Реєстр було складено у встановлений договором термін та передано польським комісаром до Києва. Приблизно це
Водночас в Україні виникло 6 реєстрових полків – Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкаський, полки ділилися на сотні. Все це стало зразком майбутньої державності України. Артилерія реєстру з її прислугою, а також військова музика знаходилася у Києві [21]. Весною 1626 р. гетьман М. Дорошенко з реєстровими козаками, взятими з різних полків, рушили на Запоріжжя. Він мав у присутності представників коронного гетьмана виконати умови Куруківського договору. На Запоріжжі реєстрові змогли спалити лише частину човнів, переважно рибальських.
Відтіснені запорожцями реєстрові відступили до Хортиці, де залишили гарнізон у 1000 осіб. з полковником Іваном Кулагом, інші з Дорошенком пішли на волость [20].
Після укладання Куруковського договору ситуація в Україні ще більше загострилася. Козацтво остаточно розділилося на міських, реєстрових козаків, що складалися переважно із заможних елементів, які нерідко проводили угодницьку політику, та нереєстрових – «виписувачі» [21]. Більшість козаків було перетворено на кріпаків, їхні землі були відібрані польськими шляхтичами. Соціальне та національне придушення доповнювалося безчинствами польських солдатів, розквартованих у населених пунктах Східної України, що у недалекому майбутньому призвело до нових повстань та нарешті до визвольної війни 1648-1654 років, до возз’єднання України з Росією.
Автор: Бережко Леонід Федорович – Науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею.
Література:
- Голобуцький В.О. Запорізьке козацтво. – Київ: Держполітвидав, 1957. – С.194.
- Джерела до історії України – Русі. – Львів, 1908. – Т.8. – Док.153. – С. 255.
- Саме там. – Док. 175. – С.282-283.
- Поєднання України з Росією. Документи та матеріали. – Москва: Изд-во АН СРСР. – Т. 1. – Док. 32.
- Костомаров Н.І. Богдан Хмельницький. – Москва: Чарлі, 1994. – С.58.
- Поєднання України з Росією. Документи та матеріали. – Москва: Изд-во АН СРСР. – Т.1 – Док. 32.
- Саме там. – Док. 27.
- Мемуари, які стосуються історії Південної Русі. – Київ, 1896. – Т.2. – С.130, 132, 134.
- Поєднання України з Росією. Документи та матеріали. – Москва: Изд-во АН СРСР. – Т.1 – Док. 24.
- Саме там. – Док. 26.
- Чухліб Т.В. Переяславська угода 1654р. у контексті міжнародного утвердження ранньомодерної української держави: причини, укладення, наслідки. // Український історичний журнал. – Київ, 2003. – №1. – С.75–76.
- Поєднання України з Росією. Документи та матеріали. – Москва: Изд-во АН СРСР. – Т.1 – Док. 31.
- Мемуари, які стосуються історії Південної Русі. – Київ, 1896. – Т.2. – С. 133.
- Там само. – С. 134.
- Саме там. – С. 136.
- Саме там. – С.138.
- Саме там. – С.144.
- Архів Південно-Західної Росії. Київ, 1863 – Т.1. – Док. 78.
- Поєднання України з Росією. Документи та матеріали. – Москва: Изд-во АН СРСР. – Т. 1. – Док. 31.
- Голобуцький В.О. Запорізьке козацтво. – Київ: Держполітвидав, 1957. – С. 202.
- Пінчук Ю.О. Роль народних мас у визвольній війні 1648-1654 років. та возз’єднання України з Росією. – Київ: Наукова думка, 1986. – С.58.