(Колишня Катерининська, проспект Революції, вулиця Леніна)
Знаходиться між вулицею Ігоря Серьдюка (колишня Жовтнева) та Первомайською, простягається від площі Перемоги до вулиці Халаменюка.
Довжина вулиці – 1350 метрів.
У середині XVIII століття вона відходила від міського торгу на березі Дніпра і тяглася до Потоцької брами, де вливалася в дорогу, що веде до містечка Потоки.
Якщо стати спиною до Дніпра, то на самому початку вулиці, праворуч знаходилися торгові лавки, за ними, у глибині невеликої площі, дерев’яна Успенська церква збудована у 1748-1752 роках. Далі вздовж вулиці тяглися садиби городян, зліва розташовувалась дерев’яна Спасо-Преображенська церква, закладена 1 вересня 1750 року.
За планом 1774 року, головна кременчуцька вулиця продовжується від Потоцьких воріт до меж нового міста. Вона простяглася від Дніпра до сучасної вулиці Небесної Сотні (колишня Пролетарська), звідки розпочинався Полтавський поштовий тракт.
До візиту Катерини II центральну вулицю Кременчука мостили бруківкою, будинки з солом’яним, або очеретяним дахом перекривали дранью. Стіни та пічні труби білили крейдою, біля воріт встановлювали стовпи для ліхтарів.
3 травня 1787 року Катерина II на галереї «Дніпро» відбула з Кременчука, на честь цієї події головною вулицею якою проїжджала імператриця дали ім’я Катерининська.
За новим планом XIX століття вулиця Катерининська простяглася через безіменне озеро до сучасної вулиці Халаменюка, де влаштовується величезна, неправильної форми Ярмаркова площа. Тепер тут протягом усього ХІХ століття будуть проходити всі Кременчуцькі ярмарки.
Капіталістична епоха вносить нові риси у вигляд головної вулиці. Зникають просторові розриви між садибами, забудова стає суцільною, підвищується поверховість. На початку XX століття вже не були рідкістю три- і навіть чотириповерхові будинки. Катерининська вулиця стає зосередженням банків, торгових фірм, контор, дорогих магазинів, кондитерських та ресторанів.
На центральній вулиці були Кременчуцький комерційний банк, відділення Російського для Зовнішньої торгівлі банку, відділення Сполученого банку (колишній Орловський), комісіонерство Російсько-Азійського банку (колишній Північний банк), міський громадський банк. 1915 року розпочинається будівництво Кременчуцького відділення Петроградського міжнародного банку, але до революції 1917 року завершити будівництво не встигли.
На початку XX століття Катерининська сягає сучасної вулиці Європейської (колишня Щорса). Тут на Піщаній горі та біля її підніжжя формується новий міський район.
1899 року між Катерининською вулицею та Троїцьким провулком, Бельгійське анонімне товариство споруджує електричну станцію та пускає один із перших в Україні трамвай.
Протягом другої половини XIX – початку XX століття з’явилися на вулиці промислові підприємства: механічний завод І. Андера (зараз завод дорожніх машин), фабрика хутряного взуття С. Хазановича, канатні заводи П. Вігліна та Г. Суркова, друкарня І. Диковського, палітурне заклад М. Шишелевича.
У 1913 році на першому поверсі нового багатого триповерхового будинку Б. Лініка Катерининською вулицею відкривається найкращий у місті кінотеатр «Колізей», вхід до якого охороняли Атланти.
Звичне протягом життя на центральній вулиці Кременчука, як і скрізь, змінив жовтень 1917 року.
1918 року вулицю Катерининську перейменовують на проспект Революції.
У січні 1924 року проспект Революції отримав ім’я В. Леніна.
Центральна вулиця як до революції, так і довоєнні роки була головною торговою артерією міста Кременчука. Тут були найкращі у місті магазини.
У роки Другої світової війни більшість будівель на вулиці Леніна було зруйновано. 29 вересня 1943 року над зруйнованою будівлю кременчуцької друкарні на вулиці Леніна Шота Гогоришвілі підняв червоний прапор перемоги. А бруківкою урочистим маршем пройшли воїни 6-ї повітряно-десантної армії, яка брала участь у звільненні міста Кременчука.
Сучасний вигляд вулиця Соборна (колишня Леніна) набула у 1950-1980-ті роки. На місці руїн піднялися нові багатоповерхові житлові будинки. Побудовано Будинок Торгівлі (відкрито 9 червня 1961 року), Будинок зв’язку, Будинок офіцерів, відкрито численні магазини, кафе, ресторани, розбито Жовтневий сквер (нині сквер імені О. Бабаєва).
1977 року вулицю розділили на дві частини: від площі Перемоги до Палацу заводу дорожніх машин залишили колишню назву – вулиця Леніна, а від Палацу до проспекту 50 років Жовтня, вулицю назвали вулицею 60 років Жовтня, на честь 60-річчя Радянської влади.
У 2016 році згідно із законом про декомунізацію вулицю Леніна перейменовують на Соборну.
Література:
- “Вулицями старого Кременчука” А.М. Лушакова, Л.І. Євселевський 2001 рік