Будинок споруджений у стилі модернізованої класики на початку ХХ століття (нині вулиця Ігоря Серьдюка, колишня Жовтнева 8/54). У будинку С.Сілаєва була чудова «кав’ярня, кондитерська, булочна», де завжди була кава, шоколад, какао, чай, морозиво. Можна було замовити легкий сніданок чи вечерю. З 1916 тут знаходилося Друге Кременчуцьке товариство взаємного кредиту.
Після жовтневої революції 1917 року у будівлі розмістилося управління міської міліції. Тут був добре обладнаний спортивний зал товариства «Динамо», де любили тренуватись підлітки та молодь центральних районів міста. На другому поверсі часто влаштовували танцювальні вечори, які приваблювали масу народу. Але було у цієї будівлі і таємне життя.
Про неї пошепки повіряли кременчужани лише найближчим і вірним людям. Говорили, що у підвалах цього та сусіднього будинку (нині вул. Жовтнева, 10) знаходилися камери попереднього ув’язнення, де велися дізнання і навіть розстріли «ворогів народу». Д. Гуриненко згадував:
Пізніше виявилося, що серед заарештованих були безневинні люди, реабілітовані після 1956 року, на жаль, багато посмертно.
На згадку про безневинні жертви сталінських репресій з ініціативи товариства «Меморіал» у дворі колишньої міліції встановили пам’ятний знак.
У перші дні Великої Вітчизняної війни у Кременчуці утворилися винищувальні батальйони, завданням яких була охорона важливих народногосподарських об’єктів – заводів, фабрик, залізничного вузла, боротьба зі шпигунами та диверсантами. Один із них – Перший кременчуцький окремий винищувальний – розмістився у будівлі міського управління міліції. У його лавах налічувалося до 300 бійців. Командиром був колишній начальник 1-го відділення міліції Г. Сиряченко, комісаром – директор середньої школи № 1 І. Коваленко, начальником штабу – В. Фільщинський, який працював до війни в Осоавіахімі. При наближенні фронту міста батальйон передається в дивізію народного ополчення, а пізніше – вливається в регулярні частини Червоної Армії. Про ці події нагадує тепер меморіальна дошка, відкрита напередодні святкування 50-х роковин Перемоги.
Під час фашистської окупації в будівлі знаходилася міська поліція і під час відступу німців із Кременчука вона була підпалена. У 1948 році будинок, що вигорів усередині, передається для відновлення всесоюзного тресту «Кременчуктрансмашбуд». У 1952 році будинок був відновлений і в наступні роки кілька разів змінював своїх господарів – поштову скриньку № 5, міськком Компартії України та міськком комсомолу, комбінат «Кременчукбуд», трест «Кременчукнафтохімбуд».
Наприкінці 60-х років на торці будівлі з’явився монументально-декоративний твір «Кременчук учора і сьогодні», який у символічній формі розповідав про перетворення Кременчука з маленької фортеці у велике місто. Його композиція складалася з двох різних за величиною, але рівнозначних частин: нижньої, що зображає Кременчук стародавній – фортечна стіна, церковка, дніпровська хвиля, що омиває фортецю та верхню, в якій на вершині складних конструкцій з нержавіючої сталі схематичне зображення людини, праворуч – величезна хвиля, символізує перетворений Дніпро. Спочатку все це підсвічувалося вогнями, виникала цікава гра світла та тіні, кольорові плями.
Робота викликала суперечливі оцінки, неоднозначні судження, багато кременчужан її не прийняли. І тоді «батьки міста», не знайшовши належного розуміння у мешканців, вирішили світло відключити та посадити дерева, які й приховали авангардистський твір москвичів М.Алексєєвої та Є. Прохорова від прихильних до реалізму очей кременчужан.
Наприкінці 1990-х років монументально-декоративну композицію тихенько зняли. А, правда, шкода. У місті так мало витворів мистецтва. Зайве не завадило б.
Автор: А. Лушакова