Минуло вже 65 років від початку Великої Вітчизняної війни. І чим далі в глиб історії відходять грізні військові роки, тим величнішим є перед світом героїзм нашого народу, який відстояв свободу і незалежність Вітчизни.
Яскравою сторінкою в історії міста були бої за визволення Кременчука. 32-й гвардійський стрілецький корпус, яким командував генерал О.І.Родімцев, і 6-а повітрянодесантна дивізія після визволення Полтави просувалися до Кременчука. Шлях цей був нелегким, оскільки через дві переправи на Дніпрі, які діяли в Кременчуці, — залізничний і понтонний наплавний мости – противник відводив свої війська з Лівобережної України. Залишки розгромлених німецьких дивізій сподівалися сховатись за широким Дніпром, закріпитися там, привести в порядок свої частини. На правому березі противник створив глибоко ешелоновану оборону. Гітлерівське командування запевняло своїх солдатів, що Дніпро – та перепона, яку Червона Армія ніколи не зможе подолати.
Треба було в найкоротші строки позбавити противника передмостового укріплення, захопити переправи, порушити плани гітлерівського командування. За залишеними спогадами І.М.Манагарова, Героя Радянського Союзу, колишнього командуючого 53-ю армією, 28 вересня 214-а стрілецька дивізія полковника Бровченка та 233-я стрілецька дивізія полковника Соколова, взаємодіючи з частинами 5-ї гвардійської армії, розпочали бої за визволення Кременчука. Фашистське командування наказало своїм військам битися за Кременчук до останнього солдата. І дійсно, гітлерівці билися запекло. У ворожих п’яти піхотних та двох танкових дивізіях залишилося живими менше половини особового складу. Коли гітлерівці в паніці кинулись бігти до залізничного мосту, він був уже зруйнований нашою авіацією. Почалося справжнє стовпотворіння. Наші штурмовики і бомбардувальники безперервно завдавали нищівних ударів по ворожих військах.
І.Ф.Юрков, колишній начальник розвідки 1-го Красноградського механізованого корпусу згадував, як 219-а бригада, якою командував підполковник А.І.Анфімов, стрімким ударом зім’яла бойові порядки гітлерівців і в другій половині дня 29 вересня вийшла на північно-західну околицю Кременчука. Тут розгорівся особливо запеклий бій. Фашисти поспішали вивести основні сили й техніку за Дніпро, і для утримання міста на всіх околицях вони розмістили самохідні установки типу «пантера». Причому пристрілка була підготовлена заздалегідь.
Протягом усього дня бій тривав за кожну вулицю, кожний будинок, нерідко завершуючись рукопашною сутичкою. Чимало героїчних подвигів було здійснено нашими воїнами під час звільнення Кременчука. Командир батальйону капітан Д.Тюркін, обійшовши протитанковий рів, вивів свої машини на околицю міста. На цьому шляху командир танка молодший лейтенант Іван Ведерников знищив дві протитанкові гармати і штурмову гармату «фердинанд». Молодший лейтенант Є.Волков гусеницями розтрощив дві протитанкові гармати фашистів.
Десь опівдні противник із боку залізничної станції кинув у бій «тигри». Д.В.Тюркін перестроїв батальйон для відбиття контратаки. Сам, маневруючи машиною, вступив у нерівний бій із трьома ворожими танками. Влучний постріл – і запалав «тигр». Другим пострілом була підбита ще одна машина. Та ось ворожий снаряд влучив у танк комбата. Відважний командир наказав екіпажу залишити машину, а сам продовжував дуель із гітлерівцями. Ось їх самохідка – у перехресті прицілу капітана. Комбат натиснув на електроспуск — і ще одна ворожа машина спалахнула. Загорівся і танк Тюркіна. Комбат вискочив із палаючого танка, пересів на інший і продовжував бій. Коли бій на деякий час припинився, Д.Тюркін вийшов із танку і його одразу ж оточили діти. Вони гомоніли, перебиваючи один одного, кожен із них хотів показати, де розміщені ворожі гармати, танки, машини, склади, розповідав, як найкраще туди під’їхати.
І ось танк Д. Тюркіна досяг вулиці Карла Маркса. Біля будинку № 28 вулиця була перегороджена дротом, на якому висіли написи: «Заміновано». З вікон лунали звуки музики й п’яні голоси гітлерівців. Незабаром із будинку вийшов німецький солдат, побачив танк, зчинив галас, повискакували й інші. Тут їх і було накрито вогнем. Відважно діяли й командири танкових рот лейтенанти І.Хорунжий та П.Матвєєв, який був поранений, але не залишив поле бою і продовжував командувати ротою до повного визволення міста.
За спогадами І.А.Самчука, колишнього начальника штабу 32-го гвардійського корпусу, війська 5-ї гвардійської та 53-ї армій, переслідуючи противника, 29 вересня вийшли на ближчі підступи до Кременчука. Тоді було прийнято рішення: штурмом розгромити ворога, оволодіти містом і відразу приступити до форсування Дніпра на ділянці Максимівка,
Кременчук.
29 вересня почалися бої за місто. З півночі в місто увірвалися частини 9-ї гвардійської повітрянодесантної, 13-ї та 95-ї гвардійських стрілецьких дивізій, а зі сходу – частини механізованого корпусу генерала М.Д.Соломатіна. Увесь день ні на хвилину не затихав цей важкий бій. Хоробрість і військова майстерність гвардійців перемогли. Десь о 23 годині над Кременчуком замайорів червоний прапор.
За успішні бойові дії при звільненні Кременчука і очищенні Лівобережної України від німецько-фашистських загарбників частинам і з’єднанням, що найбільш відзначилися, наказом Верховного Головнокомандуючого було присвоєно почесне найменування «Кременчуцьких». Це найменування одержали 214-а і 233-я стрілецькі дивізії, 6-а гвардійська повітрянодесантна дивізія, 219-а танкова бригада, 469-й і 308-й гвардійські мінометні полки, 1002-й самохідний артилерійський полк. 97-а гвардійська Полтавська стрілецька дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора.
Материалы научно – практической конференции “Кременчугу – 435 лет”