У лютому 1809 року до Полтавського губернатора А. Козачковського, у службових справах приїхав до Кременчука, звернувся місцевий предводитель дворянства Лука Павлович Руденко з формальним заявою про те, що, “рухомий ретельністю до блага загального і відая, що кожна жертва, принесена на користь батьківщини , є прямий доказ щирої любові до оному “, він бажає заснувати при Кременчуцькому повітовому училищі” інститут “для утримання в ньому 12-ти учнів з дворянських дітей, переважно сиріт, для чого готовий пожертвувати капітал в 40,000 рублів і св рх того вибудувати на свій рахунок приміщення для інституту вартістю до 10,000 р. Просячи губернатора виклопотати дозвіл начальства на здійснення його патріотичного наміри, Руденко представив разом з цим і складений ним “Проект правил Інституту для благородного юнацтва”, що складається з 11-ти параграфів. За змістом цього проекту, нове виховний заклад стало б не чим іншим, як пансіоном, вихованці якого ходили б вчитися в повітовому училищі. На чолі інституту ставилося попечитель, яким до своєї смерті повинен бути сам засновник, після нього його дружина, а потім вже особа, обрана дворянством Кременчуцького повіту. Піклувальнику ввірявся загальний нагляд за інститутом, і він зобов’язаний був представляти щорічний звіт начальнику губернії, якому Руденко “доручав інститут в особливе заступництво”. Для найближчого завідування інститутом призначався наглядач, з платнею в 250 р. в рік, і його помічник, з платнею 150 р .; обидва ці особи обиралися попечителем і затверджувалися на посадах Харківським університетом, якому, на підставі виданих міністерством нар. освіті в 1803 р “Правил”, доручено було завідування училищами Полт. губернії. Наглядач повинен був відати господарську частину в інституті, а його помічник – навчальну. Обидва вони повинні були жити в інституті, завжди перебувати при вихованців і мати з ними спільний стіл. Щорічне утримання інституту Руденко визначав в 2332 р. 50 коп., Якусь суму він зобов’язувався вносити щорічно, а після його смерті ту ж суму повинні були вносити його спадкоємці; в разі ж продажу маєтку, засновник або його спадкоємці повинні були, в забезпечення інституту на вічні часи, внести в наказ громадського піклування готівкою 40,000 рублів.
Губернатор Козачковський дуже співчутливо поставився до наміру Руденка і в своєму донесенні Малоруському генерал-губернатору князю Лобанову-Ростовському клопотав про нагородження його “за такий благодійний подвиг” орденом Анни 2 ст. Сам Руденко, в листі до генерал-губернатору, просив прийняти прихильно його пожертвування і не залишити його самого “милостивим поглядом”. Князь Лобанов-Ростовський охоче виконав його бажання і, повідомляючи міністрові внутрішніх справ князю Б. А. Куракину про проект Руденка, зі свого боку клопотав про нагороду щедрому жертводавці.
Але тут сталося ніщо зовсім несподіване. Дружина Руденко, Анастасія Андріївна, уроджена Магденко, послала на ім’я князя Куракіна довге прохання про те, щоб не було дано ходу проекту її чоловіка щодо заснування в Кременчуці “Інституту для благородного юнацтва”. Вона писала, що чоловік її успадкував маєток, обтяжене боргом в 95,000 рублів; шляхом невсипущим турбот і старань їй з чоловіком вдалося поки погасити частину цього боргу, саме 65,000 р. “Але ще залишається погасити чималу суму, близько 30,000 р.” Чи не ставши вільним від цього тяготи, – скаржилася вона, – чоловік склав “Положення” про інститут, повз мене вчинене, яке руйнує все стан його, купно і моє. Інститут для виховання дванадцяти благородних дітей в Кременчуці, що заводяться на рахунок обтяженого боргами маєтку, і понад те що покладається на оне ж маєток сума в сорок тисяч рублів, та на побудову будинку десять тисяч, – і так складається на те маєток боргова сума сімдесят п’ять тисяч ” . тим часом з колишніх раніше в маєтку 486 душ селян сто душ вже продано, і їй, все життя невтомно працює в видах поправлення розстроєного стану чоловіка, зовсім ні з чого буде сплачувати таку велику суму з його маєтку. Тому, не відкидаючи поль и установи задуманого чоловіком інституту, вона просила князя Куракіна “повернути відгук про се чоловіка мого і накреслення правил цього інституту для поправлення згідно теперішнім думкам і тим утримати до часу встановлення оного”.
Князь Куракін так і зробив. Він повернув всю переписку по цій справі князю Лобанову і просив розглянути його знову, “бо, – писав він, – міркування дружини Руденко не можуть не заслуговувати на повагу, і подібні пожертвування залежать тільки від доброї волі і до того ж, щоб вони не були огидні законам” . Кн. Лобанов запросив самого Руденка, що він думає про цю справу, і той відповів: “по зустрічається в цьому випадку противним” Положення “моєму обставинам, залишаю намір моє до більш зручного і всі перешкоди видалити що може часу”. Так і не відбулося відкриття кременчуцького інституту, другого інтернату в Полтавській губерній (першим був “будинок для виховання бідних дворян” в Полтаві).
Потрібно додати до цього, що Анастасія Андріївна Руденко зовсім не була скупою жінкою і зробила чимало доброго для своїх селян. Затії чоловіка вона лише тому не співчувала, що ця затія перевищувала його кошти; але в своєму родовому маєтку, с. Глобіном, який перейшов потім до Магденко (від яких нещодавно перейшло в інші руки) вона побудувала в 1837 р чудовий кам’яний храм, який важко зустріти в селах, і поклала капітал в 4786 р. на його ремонт. Крім цього, вона залишила капітал в 33,000 р. з тим, щоб відсотки з нього йшли на сплату податків за її селян 1) – явище рідкісне, якщо не єдине в Полтавщині. Похована вона в Глобине, в збудованому нею храмі.
(Архів Полт. Губ. Правління, за описом № 397)
Література: “Киевская старина”, т. LXXXV, 1904 р квітень, стор. 3-6 (Документи, звістки і замітки)
Джерело: histpol.pl.ua