В. ЖУК, старший науковий співробітник Полтавського облдержархіву.
Наш земляк, видатний педагог і талановитий письменник А. С. Макаренко якось згадував: «В місті Кременчуці, де я провів більшу частину життя, був міський голова Ізюмов. Я бачив його порівняно молодим чоловіком, потім літнім, потім стариком, потім помолоділим з допомогою чорно-синього гребінця, а він все ходив міським головою».
Ізюмов — це один із так званих «батьків міста» — тих «потомственних» і «почесних», хто хазяйнував у місті до Великого Жовтня. Хто ж були ці «батьки»?
Це графи Бобринські, які мали власні підприємства в Кременчуці і інших містах. В м. Смілі і навколо нього вони мали 5 заводів і понад 40 тисяч десятин землі. Графи отримували 17 церков, 2 костьоли, кілька синагог. Релігія люб’язно допомагала цим павукам смоктати кров з робітників і селян.
В міську думу були обрані Гебгольд — власник механічного заводу, поміщик Вер (мається на увазі Карл Бер), на якого працювали всі селяни с. Піщаного і багатьох навколишніх сіл Кременчуцького повіту. До складу господарів входили також Сілаєв — власник кількох пекарень, кондитерської фабрики і булочної, Ліковський і Жолковський — хазяї друкарень. Тричі обирався в гласні міської думи фабрикант Володарський.
В ряду «потомственних», «почесних», «відставних», «лічних», купців різних гільдій, фабрикантів, землевласників, архієреїв, віропідданих царизмові був і богомаз Кірілов, який торгуючи «святою богородицею», свічками і воском, нажив капітал і побудував свічкові заводи і майстерні по виготовленню ікон.
«Цвітом» місцевої буржуазії була сім’я Гурарій. Це десять власників тютюнових фабрик, млинів, фабрик по виготовленню фарб. Не відставали від Гурарія фабрикант Рабінович і власник млинів Сандомирський. На фабриці Рабіновича на тютюновому виробництві поряд з жінками надривалися діти 9 років. Робітники тут одержували в день 50–60 копійок. Зате Рабінович щорічно викачував понад 50.000 карбованців прибутку.
Ісак Натанович Бережинський, цей «потомственний громадянин», організував у місті великий будинок терпимості. За виторгувані на живому товарі капітали він збудував казарми для солдат. Царський уряд оцінив заслугу торгаша, присвоївши казармам ім’я Бережинського.
А яким був наш Кременчук за часів господарювання таких «батьків»? Це було місто дворян, фабрикантів і заводчиків, купців і чиновників, місто церков і «питейних заведеній», будинків терпимості і безкультур’я. Особливо страхітливий вигляд мали околиці: Занасип, Шемилівка, Піщана гора. В повітрі завжди носилися хмари пилу.
Це вони, ці «хазяїни» в часи чорної століпінської реакції організовували в Кременчуці чорносотенські погроми, вони постачали погромників зброєю, споювали горілкою і благословляли на чорні діла.
З газети 1960-х років, Автор: В. ЖУК, старший науковий співробітник Полтавського облдержархіву.
TRX / USDT (TRC20)
