»

Кременчуччина - козацький край в українській історичній науці

Кременчуччина - козацький край в українській історичній науці

Автор: Терещенко Володимир Володимирович 

В умовах розбудови незалежної української держави і пов’язаних з нею процесів пробудження національної свідомості та духовного відродження українського народу особливого значення набуває дбайливе ставлення до історико-культурної спадщини.

Останнім часом науковці досить часто звертаються до історії козацтва, адже цей суспільний стан є уособленням кращих рис українського народу. Проте, бракує краєзнавчих досліджень з названої проблематики по окремих регіонах, зокрема Кременчука та його околиць, що безпосередньо пов’язані з розвитком козацтва. 

Мета названої статті - проаналізувати наукові праці українських вчених, які присвячені історії нашого краю XVI-XVIII століть

Джерельною базою дослідження слугують твори українських істориків, як дореволюційних так і сучасних.




В історіографічній спадщині можна виділити загальні праці з історії козацтва, в яких містяться згадки про наш регіон, а також краєзнавчі дослідження з минулого Кременчуччини. До перших належать, насамперед, твори  Дмитра Яворницького та Михайла Грушевського. Перший був автором фундаментального тритомного наративу «Історія запорозьких козаків», у якому відображено побут та життя козаків з кінця XV до першої третини XVIII століття. В ній неодноразово згадуються події, пов’язані з нашим краєм [1].

У процесі його дослідження було з’ясовано, що перша згадка про козаків відноситься до 1489 року. Зокрема, в літописі йшлося про те, що польське військо на чолі з королевичем Яном Ольбрахтом, майбутнім правителем Польсько-Литовської держави, змогло просуватися степом лише завдяки козакам [1]. А от Йоган Мюллер у 1648 році у своїй історичній дисертації про козаків заявляв: «Найранішу згадку про козаків ми відносимо до 1206 року, коли незліченні маси татар вдерлися на Україну». Отже, і досі достеменно невідомо, коли ж з’явилася перша згадка про козаків. Така ж ситуація виникає і з датою заснування Кременчука.

Батько української історичної науки Михайло Грушевський присвятив козаччині майже половину своєї фундаментальної праці «Історія України – Руси» (7-10 томи). Окремий підрозділ його сьомого тому розкриває події, пов’язані з Куруківською битвою 1625 року, яка відбулася в районі нинішнього Крюкова [2].

 Варто зазначити, що одним з перших козацький період в історії Кременчуччини досліджував Федір Ніколайчик. Він був учнем відомого українського історика В. Антоновича. Після закінчення університету Ф. Ніколайчик працював викладачем у Кременчуцькій жіночій гімназії. В 1891 році в Петербурзі з’явилася його праця «Город Кременчук. Исторический очерк». Вона охоплює період від заснування міста до кінця XIX століття. Окремий розділ «Гетманский период», відображає історію міста, починаючи з другої половини XVII до середини XVIII століть [3].

 Він складається з чотирьох параграфів, у яких автор розкриває  історію Кременчука як сотенного містечка Чигиринського полку, а також повідомляє про життя міста за часів гетьманування І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського. Взагалі, як стверджували рецензенти монографії, козацький період автор змалював досить блідо.

 Одночасно з працею Ф. Ніколайчика, В. Бучневич на шпальтах «Полтавских губернских ведомостей» опублікував невелику за обсягом працю «Кременчуг и посад Крюков», яка сприяла популяризації знань про рідний край. Згодом вона вийшла окремим відбитком [4].

У 20- ті роки XX століття вийшла праця М. Ткаченка «Нарис історії Кременчуччини до початку XVIII століття». В ній міститься багато фактичних матеріалів, що стосуються життя нашого краю,  чи не вперше вживається поняття «Кременчуччина» [5].

В часи сталінізму вивчення місцевої історії перебувало фактично під забороною. Лише в 60-70 – ті роки стали можливими краєзнавчі дослідження. Саме в цей час була підготовлена багатотомна «Історія міст і сіл України» під керівництвом академіка П. Тронька, де містилися статті з минулого міст і сіл нашого краю. Історію Кременчука вивчали в ці часи Л. Євселевський, О. Осташко, А. Лушакова та інші. Однак, в їхніх працях козацьке минуле Кременчуччини практично не відображалося. Історики, якщо і писали про XVI-XVIII століття, то робили це, широко використовуючи монографію Ф. Ніколайчика. Можна констатувати, що названий період з історії нашого краю до останнього часу залишався мало дослідженим.

З проголошенням незалежності України розпочався новий період у національній історичній науці. Його характерною рисою стало посилення уваги до краєзнавчих досліджень. У 1992 році вийшов енциклопедичний довідник «Полтавщина», де вміщено багато цікавих статей з історії нашого краю [6].

В 1995 році з’явилася колективна праця місцевих істориків і журналіста «Нарис історії Кременчука». Козацький період висвітлено в другому розділі вказаного твору. Він складається з п’яти невеликих підрозділів і носить більше науково-популярний характер [7].

Його автором був журналіст-краєзнавець Віктор Юшко.

 В тому ж році вийшла наукова праця відомого краєзнавця, професора Л. Євселевського «Кременчуччина з давніх часів до XIX століття». Один з її розділів «Козацька доба» відображає історію нашого краю другої половини XVI – початку XVIII століть. Автор у своєму дослідженні спирався на широке коло опублікованих вітчизняних джерел, насамперед «Архив Юго-Западной России», а також на праці відомих українських істориків М. Костомарова, М. Грушевського, О. Лазаревського та інших. У додатках до праці вміщено хронологічну таблицю і уривки із енциклопедичних довідників [8].

У 2004 році опубліковано дослідження Дмитра.Вирського «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р.». Воно стало вагомим внеском у регіональну історичну науку. Її автор – відомий фахівець з ранньомодерної історіографії, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ [9].

Монографія вийшла доволі скромним тиражем і майже відразу стало бібліографічною рідкістю. В наступні роки автор продовжив пошуки джерел з історії нашого краю в архівах Києва, Кракова, Варшави, Петербурга, Москви. Йому вдалося зібрати багато цікавих матеріалів, які значно доповнили попередні дослідження. Зважаючи на це, Д. Вирський підготував до друку друге видання своєї фундаментальної праці, яке побачило світ на початку 2011 року. Навіть поверхове порівняння першого та другого видань дозволяє зазначити суттєві відмінності між ними. Загальний обсяг нового видання в півтори рази переважає попереднє, майже вдвічі більше в останньому використано літератури і джерел. Як скромно зауважив з цього приводу автор: «Нове видання вийшло ошатнішим та трохи більш «видовищним» [10, с. 10] До тексту залучені художні та народно-літературні пам’ятки, пов’язані з темою дослідження. 

Його праця адресована тим, хто бажає «пізнати, що то є кременчуцька тотожність, як воно бути кременчужанином не тільки за просторовою локалізацію, але і за часовим виміром, який передбачає щось знане як спільне «майбутнє», так і саме спільне «минуле» [10, с. 10].

 Об’єктом дослідження Д. Вирського виступає Кременчуччина, тобто головне місто і прилеглі до нього території. Спираючись на методологію відомого французького історика Ф.Броделя, який членував простір на кантони (саме місто, містечко та найближча околиця, яка здатна забезпечити необхідною для простого відтворення сільськогосподарською продукцією), автор визначив історичний простір землі, яку він називає Кременчуччина. На його думку, вказаний регіон «локалізується вздовж Дніпра, обмежений з лівого боку нижніми течіями Сули та Ворскли (а вряди годи може сягати і гирла Орелі), з правого – нижньої течії Тясмина і районом навпроти гирла Ворскли». [10, с. 14]. Нині це територія чотирьох областей — Полтавської, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської. Її площа приблизно 10 тисяч квадратних кілометрів, з населенням 1 мільйон чоловік.  Тобто, автор визначив географічні межі свого дослідження, які не співпадають із сучасним адміністративним устроєм України. Книга складається з передмови, вчених нотатків трьох розділів, післямови та додатків. Вона базується на великій кількості різноманітних джерел, спираючись на які автор детально відтворив історію нашого краю.

Аналізуючи історію дослідження Кременчуччини за часів козацтва, можна виділити в ній кілька періодів. Перший – дореволюційний, який розпочався в другій половині XIX і тривав до початку XX століття. В цей час були зроблені перші кроки з вивчення минулого нашого краю. Другий період — радянський, не був сприятливий для краєзнавчих досліджень, особливо того, що стосувалося історії козацтва. Нарешті, третій етап — новітній, відкриває нову еру у вивченні історичного минулого нашого краю. Саме в цей час з’явилася фундаментальна праця з історії нашого краю. Однак, попри досягнуті успіхи в цьому напрямку залишається ще багато не вивчених джерел в архівах Москви, Петербурга, які чекають на своїх дослідників. 

Автор: Терещенко Володимир Володимирович 

По материалам III региональной научно-практической конференции, посвященной 440 - летию основания города Кременчуга «Кременчугу 440 лет»

ЛІТЕРАТУРА

1. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. / Редкол. П. Сохань – К.: Наукова думка, 1990.- 1991. 

2. Грушевський М. Історія України – Руси:  – Т.7. Козацькі часи до року 1625. ? К.: Наукова думка, 1995. — 624 с.

3. Николайчик Ф. Город Кременчук. Исторический очерк. ? СПб., 1891. ? 216 с.

4. Бучневич В. Кременчуг и посад Крюков. ?Полтава, 1891. ? 32 с.

5. Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини до початку XVIII століття // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. ? Кн. 24. ? К., 1929. ? С. 55 – 78.

6. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. ? К.: УЕ, 1992. ? 1024 с. 

7. Осташко О., Крот В., Юшко В., Стегній П. Нарис історії Кременчука. ? Кременчук: Берізка, 1995. – С.10 – 23.

8. Євселевський Л. І. Кременчуччина з давніх часів до XIX ст. Історичний нарис. – Полтава : Криниця, 1995. ? 96 с.

9. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р. Монографія. – К.:

Інститут історії України НАН України, 2004. ? 436 с.

11. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. ? 2-е вид., випр., доп. ?  К.: Видавничий дім: «Києво-Могилянська академія», 2011. ? 681 с.