Сергій Никонович Заїченко народився 28 жовтня 1929 року у с. Омельник Кременчуцького району Полтавської області. Батько, колгоспний пасічник, часто брав Сергія із собою. Його робота вимагала акуратності, терпіння. Ці риси він виховував у синів. Та й брати Сергій, Микола та Павло були дружними, у всьому допомагали одне одному. А час був нелегкий. На заході ще лунали бої, країна лежала в руїнах. У селі Омельник усі, дорослі та маленькі, працювали в полі, засівали землю. П’ятнадцятирічний Сергій також працює по 12 годин на добу спочатку причепником, а потім трактористом.
Кадрові робітники автомобільного заводу добре знають С. М. Заїченко з 1957 року, коли він, колишній тракторист та демобілізований воїн Радянської Армії, вперше переступив прохідну заводу.
Вже тоді в колективі звернули увагу на його завидну працездатність та цілеспрямованість, потяг до знань та ставлення до техніки, скромність, душевну щедрість та чесну прямоту, виключно сумлінне ставлення до праці. Не випадково він швидко опанував професію токаря, домігся права здавати свою продукцію в обхід ВТК і вже через чотири роки роботи на заводі нагороджено орденом «Знак Пошани».
Автозаводці першими у Кременчуці розпочали змагання за українську годину – виконання семигодинного змінного завдання за шість годин. У 1963 році 42 дільниці та зміни рапортували про дострокове виконання своїх планів. Близько 2700 робітників регулярно давали надпланову продукцію і 1964 року. У тому числі відзначився і токар С.Н. Заїченко.
Партія та уряд високо оцінили напружену працю колективу з реконструкції заводу, освоєння та випуску вантажних автомобілів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 серпня 1966 року 87 робітників, інженерно-технічних працівників та службовців було нагороджено орденами та медалями СРСР, а токарю першого механічного цеху Сергію Никоновичу Заїченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
1974 року він був нагороджений орденом Жовтневої Революції.
У 1976 році С. М. Заїченко взяв зобов’язання опрацювати на своєму токарно-гвинторізному верстаті десять років без капітального ремонту та за рахунок скорочення витрат на ремонт заощадити 7350 рублів. Він звернувся із закликом до верстатників підприємства долучитися до боротьби за дбайливе ставлення до обладнання, подовження міжремонтних термінів, щоб значно підвищити його продуктивність, тривалість експлуатації.
Новатора широко підхопили у колективі заводу, інших підприємствах міста, області, республіки. У серпні 1977 року на ВДНГ СРСР проводився «День новатора» та С. М. Заїченко поділився з московськими колегами своїм досвідом економного утримання та експлуатації обладнання, інструментів.
1985 року бригада зварників пластмас цеху складання кабін, яку очолював С. М. Заїченко, перейшла на госпрозрахунок. У умовах ще більше значення набувала безвідмовна робота закріпленого за колективом устаткування. Усвідомлюючи це, бригада С. Заїченко виступила з ініціативою «Продовження терміну надійної роботи закріпленого за колективом обладнання, підвищення ефективності його використання – бригадної відповідальності». Це починання підтримало близько 600 колективів дільниць та бригад заводу. Досвід роботи цієї бригади було узагальнено у плакаті «верстатам – довге життя». (З досвіду роботи бригади зварювальників пластмас, очолюваної Героєм соціалістичної Праці С, М. Заїченко, із Кременчуцького автомобільного заводу).
Не один десяток кваліфікованих робітників виховав З М. Заїченко. Його по праву називали тут робітником педагогом. Адже прищепити молодим людям почуття організованості та дисципліни, гордості за причетність до робітничого класу – справа виключно відповідальна і займатися нею повинні найкращі., І не за рознарядкою, а за душевним покликанням. Саме до таких належав С. М. Заїченко – передовий робітник, фахівець високої кваліфікації, політично грамотна, з багатим життєвим досвідом і напрочуд душевна людина, якій притаманні високі моральні якості. Тому не випадково він упродовж багатьох років очолював обласну раду наставників та раду наставників виробничого об’єднання «АвтоКрАЗ».
С. М. Заїченко був делегатом ХIV та ХV з’їздів профспілок, членом Президії ВЦРПС, заступником голови житлово-побутової комісії ВЦРПС.
Помер С. М. Заїченко у 1998 році. Похований на Свіштівському цвинтарі.
За матеріалами статті “КРЕМЕНЧУЖАННЯ – ГЕРОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ”
Автори: Гришка Лідія Василівна та Лушакова Алла Миколаївна.