Автор: Музиченко Н.В.
Благодійник і громадський діяч. До 150-річчя з дня народження.
В 2014 році виповнилося 150 років з дня народження нашого земляка Василя Васильовича Устимовича, відомого широкому загалу засновника і власника дендропарку в с. Устимівка Пирогівської волості Кременчуцького повіту (сьогодні це територія Глобинського району). Він походив із відомого на Полтавщині роду Сахно – Устимовичів, який бере початок з 17 століття від Софонія (Сахно) сотника Городиського.
Предки Василя Васильовича були пов’язані з Кременчуком. Так, його прадід Прокіп Андрійович Устимович у 1800 р. був городничим м. Кременчука. Дід – Адріан Прокопович – в 1830 році виконував обов’язки військового коменданта м. Кременчука під час лютування тут холери. Родина Устимовичів була занесена до дворянської родовідної книги Полтавської губернії, згідно з Указом Герольдії в 1835 році.
Батько Василь Адріанович народився в 1833 році в Полтаві. З 1851 року служив у Кірасирському Його Величності полку корнетом лейб-гвардії. В 1853 р. вийшов у відставку у званні поручика. На 1874 рік проживав у Кременчуці за адресою вул. Катерининська, буд. № 364 (сучасна вулиця Леніна). Пізніше родина проживала на розі вулиць Єлинської (сучасна Бутиріна) і Училищної (сучасна Коцюбинського). Зараз це територія навпроти готелю «Кремінь» в напрямку Придніпровського парку.
Василь Адріанович був губернським гласним від Кременчуцького повіту, гласним Кременчуцької міської думи, головою з’їзду мирових суддів Кременчуцького «судебного мирового округа», предводителем дворянства м. Кременчука, почесним попечителем Олександрівського реального училища. Його дружина Олександра (Аліна) Платонівна походила із не менш знатного роду Родзянків. Народилася 20 квітня 1836 року в с. Родзянки (зараз с. Веселий Поділ Семенівського району).
Василь Васильович Устимович – єдиний син Василя Адріановича Устимовича і Олександри Платонівни Родзянко – народився в 1864 році. Закінчив Кременчуцьке реальне училище. Він був досить відомою особою в Кременчуці завдяки своїй активній благодійницькій діяльності. Перебуваючи з 1888 року почесним доглядачем Кременчуцького трикласного міського училища, щорічно вносив на користь останнього 150 рублів. Входив як член від земства до Кременчуцької повітової училищної ради. Він очолював «Общество вспомоществования нуждающимся ученикам Кременчугского Александровского реального училища». Разом з матір’ю Аліною Платонівною входив до правління «Общества вспомоществования нуждающимся ученицам Кременчугской женской гимназии». Пожертвував власний будинок і ? десятини землі під Устимівське земське училище, яке було відкрите 1.11.1887 року.
Був його попечителем. Вирішував питання освітлення, поповнення шкільної бібліотеки новими книгами, доплачував вчителям щорічно по 100 рублів. Василь Васильович був членом повітового відділення піклувального при в’язницях комітету.
Свою активну громадську діяльність він розпочав з 1888р., ставши гласним Кременчуцького повітового земства, де перебував до 1916 року, входячи до різних комісій: ревізійної, медичної, бюджетної. В складі медичної комісії працював над інструкціями для лікарів Кременчуцького повіту, а також для попечителів лікарських дільниць. Був санітарним попечителем Пирогівської та Глобинської волостей. З 1889 до 1907 року він був членом – «соревнователем» Товариства Кременчуцьких лікарів.
З 1896 року обирався почесним мировим суддею, а з 1908 року – гласним Кременчуцької міської думи.
Із заснуванням Кременчуцького відділення Полтавського товариства сільського господарства, на першому його засіданні 18.05.1895 року, він був обраний членом Ради відділення. В подальшому займав у ньому активну, творчу позицію. Він передав проектованому музею сільського господарства колекцію із 116 сортів пшениці і 86 сортів вівса. Неодноразово виступав із цікавими доповідями на засіданнях: про гасові двигуни, електричний плуг, власноруч сконструйовану картоплекопалку, засоби знищення лялечок хруща. За колекцію із дендрологічного саду і широке зібрання кактусів, яке мало наукове значення, В.В.Устимович був нагороджений срібною медаллю губернської сільськогосподарської виставки, яка проходила з 1 по 20 вересня 1896 року у Кременчуці на території Міського саду.
Він був також товаришем (заступником) голови Кременчуцького відділення Імператорського російського технічного товариства. В одному з номерів місцевої газети «Придніпровський голос» за 1912 рік живо змальовано його виступ на засіданні земства про користь автомобілів: «… Но всех превзошел трубадур автомобиля Устимович В.В. Обычный холодный, резонерский тон этого гласного сменился прочувствованной лирикой. Он говорил о триумфальном шествии автомобиля по Америке. Приводил неотразимые цифры об успехах автомобилизма. Поведал, что уже десять лет, целую земскую давность, пользуется автомобилем. Набросал перед собранием яркий биографический очерк некоторых автомобильных фирм. И в заключение патетически молвил: – дай Бог, чтобы все в земстве росло и процветало под благодетельным влиянием автомобилизма…» Характеристика сучасником його виступу ілюструє, як оживав і преображався Василь Васильович, коли розмова стосувалась питань, що його захоплювали. Серед усіх його захоплень превалювала одна пристрасть – закоханість у рослини, і справою його життя стало їх колекціонування і акліматизація. В с. Устимівка Кременчуцького повіту, де мав спадок 887 десятин землі і цегельний завод з 12 робітниками, з 1893 року започаткував за допомогою товариша, лікаря за фахом Дегтярьова Олександра Івановича, перші насадження майбутнього дендропарку на площі 0,15 десятин. Саме тому це місце має назву «Дегтярівщина». До речі, Дегтярьов О. І. займався медичною практикою в Кременчуці. Працював ординатором у губернській земській лікарні, викладав у акушерсько-фельдшерській школі предмет «Жіночі хвороби і хвороби очей». В адресних книгах його прізвище з’являється після 1908 року. Проживав у будинку Устимовича. В 1913 році він замінив на посаді головного лікаря губернської лікарні Богаєвського А.Т.
Василь Васильович мав по батьківській лінії двоюрідного брата Миколу Миколайовича Сахно-Устимовича – лікаря за фахом. Цю професію помилково приписують Василю Васильовичу в різних публікаціях, не вказуючи при цьому ніяких підстав. Микола Миколайович мав при с. Демидівка Кременчуцького повіту 132 десятини землі. Він, як і Василь Васильович, також займався громадською діяльністю. На десять років пізніше брата, з 1897 року, Микола Миколайович став дійсним членом Товариства Кременчуцьких лікарів і перебував у Товаристві до 1906 року. Він також був дійсним членом Полтавського товариства випробування коней і, згідно даних адресного календаря, в 1898 році проживав у Кременчуці.
За спогадами жителів с. Устимівки Василь Васильович Устимович довго не створював своєї сім’ї через авторитарний характер матері й одружився дуже пізно, у віці 50 років, вже після її смерті. Його обранкою стала 17–річна дівчина із заможної російської родини. Після другої лютневої революції у московській газеті «Русское слово» за 19.04.1917р. була надрукована замітка про арешт крупного поміщика Устимовича. Невдовзі стався революційний переворот 1917 року. Майно Устимовича, в тому числі і парк площею 8,44га, було націоналізовано. Документальних свідчень про подальшу долю Василя Васильовича поки що не знайдено. За усним переданням, втрата свого улюбленого дітища – дендропарку – вкрай підірвала його здоров’я. Він довго хворів. Помер близько 1924р. і був похований на старому Ревівському кладовищі. Могила не збереглась. Дружина, начебто, виїхала до Ялти.
Василь Васильович Устимович нащадків по собі не залишив, навіть не збереглась його світлина, але пам’ять про доброго, щедрого, дивакуватого пана, який одягався в мундир і батькову «треуголку», жива в с. Устимівці і досі. Безумовно, неоціненна пам’ять про нього – це чудовий, дендрологічно унікальний парк, цінність якого ілюструє відгук сучасників, залишений у 1915 році: «Действительность превзошла все ожидания. Владелец имения В.В. Устимович, страстный любитель садоводства, создал на сравнительно небольшом участке, около 8 десятин площадью, очень интересный парк в смысле разнообразия пород, содержащийся в таком идеальном порядке, что с ним могут сравниться лишь очень немногие парки России и даже Западной Европы. На каждом шагу встречаются редкостные экземпляры хвойних и лиственных пород, иногда даже уникумы в своем роде, стоившие владельцу многих денег. Многие породы, считающиеся зябкими, акклиматизировались и отлично развились в великолепные экземпляры. Здесь попадаются сотни видов дубов, кленов, лип, ясеней, пихт, елей, сосен, всевозможных кустарников … и на одно изучение всех этих видов и разновидностей потребовались бы целые месяцы. В настоящее время владельцем составляется список имеющихся в парке пород, который представит большой интерес, так как выяснит, какие породы могут успешно произрастать в наших условиях. Вообще парк Устимовича – настоящий клад для садоводов и любителей, и надо лишь пожалеть вместе с владельцем о том, что о нем так мало знают и что этот парк так редко посещается. Кроме парка имеется интересный плодовый сад, заключающий в себе обширнейший ассортимент зерновых и косточковых пород; но главное внимание владельца обращено на парк, коллекции которого продолжают пополняться различными новинками и редкостными породами».
На сьогодні дендрологічний парк «Устимівський» має природоохоронний статус державного, величезне наукове, естетичне значення, це унікальна складова Устимівської дослідної станції рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України.
Автор: Музиченко Н.В. – завідувачка експозиційним відділом Кременчуцького краєзнавчого музею.